Постанова № 10531603, 03.02.2009, Київський окружний адміністративний суд

справа № 2-а-2/09

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 лютого 2009 року 11.00 м. Київ

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Панченко Н. Д. при секретарі судового засідання Горбач А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом відкритого акціонерного товариства «Миронівське хлібоприймальне підприємство»додержавної податкової інспекції у Миронівському районі Київської областіпро

представники

від позивача:

від відповідача:

визнання нечинними податкових повідомлень - рішень

Павличенко С.Л. ( за довіреністю), Волошин В.В. (за довіреністю від 08.10.08 № 3071), Самусь С.М. (за довіреністю від 08.10.08 № 3072)

Заріцький В.В. (за довіреністю від 20.09.07 № 9574)

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариства «Миронівське хлібоприймальне підприємство» (надалі позивач) звернулося до Київського кружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області (надалі відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень рішень від 29 серпня 2008 року №0003062301/0 та 00030552301/0 (надалі Рішення).

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач необґрунтовано встановив в Акті перевірки від 22 серпня 2008 року № 227/23-1/24219855, за результатами якого були винесені оспорюванні податкові повідомлення рішення, завищення позивачем загальної суми валових витрат в розмірі 47127, 71 грн., що призвело до заниження податку на прибуток в розмірі 11781, 93 грн. та завищення податкового кредиту в розмірі 9425, 58 грн. Позивач вважає, що всі витрати, враховані у розрахунку тарифу на зберігання зерна по ВАТ «Миронівське хлібоприймальне підприємство», є витратами за товари (роботи, послуги), які придбавалися позивачем для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, а встановлення державою граничної межі тарифу на зберігання обєкта державного цінового регулювання, не означає, що при зберіганні такого зерна позивач несе менші витрати по його зберіганню, ніж при зберіганні зерна інших поклажодавців. Тому, твердження відповідача, що різниця в тарифі на зберігання обєкта державного цінового регулювання не приймає участі в господарській діяльності платника та не є витратами за товари (роботи, послуги), які придбаваються платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, є хибними.

Відповідач проти позову заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції посилався на те, що прийняті ним рішення відповідають нормам чинного законодавства, зокрема Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року N 334 (далі - Закон України від 28.12.1994 року N 334) та Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168 (надалі - Закон України від 03.04.1997 року № 168), оскільки виявлені при перевірці порушення призвели до необґрунтованого завищення позивачем загальної суми валових витрат в розмірі 47 127, 71 грн. та податкового кредиту за період, що перевірявся, в розмірі 9425, 58 грн., в тому числі 2007 рік в розмірі 6962, 76 грн.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

За результатами виїзної планової перевірки відкритого акціонерного товариства «Миронівське хлібоприймальне підприємство» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2007 року по 31 березня 2008 року був складений акт від 22 серпня 2008 року № 227/23 1 24219855 (надалі - Акт) на підставі якого відповідачем були прийняті спірні податкові повідомлення рішення:

- №0003052301/0 від 29 серпня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем з податку на додану вартість в сумі 14138,37 грн., в тому числі з податку на додану вартість в розмірі 9425,58 грн. та 4712,79 грн. - штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0003062301/0 від 29 серпня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем з податку на прибуток підприємств в сумі 16035,03 грн., в тому числі за основним платежем - 11781,93 грн. 4253,1 грн. сума штрафних (фінансових) санкцій.

За поясненнями представників сторін, визначені податковим органом зазначені податкові зобовязання були своєчасно перераховані позивачем до державного бюджету України.

Згідно Акта, однією із підстав визначення позивачу податкових зобов'язань є порушення останнім вимог Закону від 28.12.1994 року N 334, зокрема п.5.1. статті 5 в частині включення до складу валових витрат витрати на роботи, послуги, які в подальшому не використовуються в господарській діяльності платника. З огляду на зазначене, відповідач вважає, що позивачем завищено валові витрати в розмірі 47127, 71 грн., що призвело до заниження податку на прибуток за період, що перевірявся в розмірі 11781, 93 грн. і до завищення податкового кредиту в розмірі 9425,58 грн.

Відповідно до п.2.10 Акта, при перевірці використовувались первинні бухгалтерські документи (накладні, рахунки) відомості по нарахуванню заробітної плати тощо.

Відповідно до п.3.1.2 Акта, перевіркою правильності визначення валових витрат встановлено завищення загальної суми валових витрат з огляду на наступне.

Згідно договорів складського зберігання зерна від 04 жовтня 2006 року № 152 та від 27 листопаду 2007 року №116, укладених між позивачем та Аграрним фондом, на складах позивача за період з 01 січня 2007 року по 31 березня 2008 року зберігалося зерно продовольчої пшениці - обєкт державного цінового регулювання.

Виходячи із змісту статті 3 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24.06.04 року № 1877 IV, держава здійснює державне цінове регулювання, встановлюючи мінімальні та максимальні закупівельні ціни, тобто застосовуючи фіксований тариф.

Відповідно до підпункту 14.2.4 пункту 14.2. статті 14 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24.06.04 року № 1877 - IV, якщо елеватор (зерновий склад, зерносховище) зберігає товар, який підпадає під визначення об'єкта державного цінового регулювання згідно із цим Законом, то тариф (ціна) на вартість такого зберігання не може перевищувати 0,5 відсотка від розміру мінімальної закупівельної ціни відповідного об'єкта цінового регулювання (за календарний місяць такого зберігання), якщо менша вартість не встановлюється постановою Кабінету Міністрів України.

Відповідно до укладених з Аграрним фондом договорів, розмір плати за зберігання зерна урожаю 2006 року складав 3,50 грн. з ПДВ, за зберігання зерна урожаю 2007 року - 4,37 грн. з ПДВ (договори наявні в матеріалах справи).

За наданими сторонами поясненнями та відповідно до розрахунку тарифу на зберігання зерна за місяць по ВАТ «Миронівське хлібоприймальне підприємство» (наявний в матеріалах справи), фактична вартість послуг за зберігання однієї тони зерна по підприємству складає 9,97 гривень без ПДВ, ПДВ 1,99 грн., всього з ПДВ 11,96 грн. При цьому, вартість послуг за зберігання однієї тони зерна за місяць для інших, ніж Аграрний фонд поклажодавців, складає за зберігання зерна урожаю 2006 року 9,97 грн. без ПДВ, за зберігання зерна урожаю 2007 року 9,97 грн. без ПДВ (договори наявні в матеріалах справи).

Калькуляція тарифу на зберігання однієї тонни зерна включає наступні статті витрат: оплата праці, нарахування на заробітну плату, сплата за електроенергію, амортизацію, послуги сторонніх організацій (дезінсекція і дератизація складів), інші прямі витрати, накладні витрати. Розмір затвердженого тарифу на зберігання зерна по ВАТ «Миронівське хлібоприймальне підприємство» відповідачем не заперечувався та суду не надавалися докази його невідповідності фактичним витратам, що були понесені позивачем, повязаних із зберіганням зерна.

Однак, за твердженням відповідача, різниця в тарифі в розмірі 6,47 грн. з ПДВ за зберігання пшениці урожаю 2006 року та в розмірі 5,60 грн. з ПДВ за зберігання пшениці урожаю 2007 року за 1 тонно місце не приймає участі в господарській діяльності позивача та не є витратами за товари (роботи, послуги), які придбаваються платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Тому, віднесення позивачем зазначеної різниці до валових витрат є порушенням пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334, що призвело до заниження податку на прибуток і, як наслідок, в порушення підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України Закон України від 03.04.1997 року № 168 було завищено податковий кредит в результаті чого занижені податкові зобовязання позивача.

Заслухавши пояснення представників сторін, обєктивно оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1.32 статті 1 Закону України від 28.12.1994 року N 334, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до статті першої Закону України від 04.07.2002 р. N 37-IV "Про зерно та ринок зерна в Україні", зберігання зерна - комплекс заходів, які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна. Згідно статті 7 зазначеного Закону, суб'єктами зберігання зерна є: зернові склади (елеватори, хлібні бази, хлібоприймальні, борошномельні і комбікормові підприємства), суб'єкти виробництва зерна, які зберігають його у власних або орендованих зерносховищах, та інші суб'єкти господарювання, які беруть участь у процесі зберігання зерна. Суб'єкти зберігання зерна відповідно до укладених договорів складського зберігання із суб'єктами ринку зерна гарантують забезпечення якості та дотримання нормативів природних втрат зерна протягом терміну його зберігання.

Згідно підпункту 2.2.1 пункту 2.2. частини 2 Статуту відкритого акціонерного товариства «Миронівське хлібоприймальне підприємство», затвердженого загальними зборами акціонерів від 18.04. 2003 року, протокол № 5 та зареєстрованого Миронівською районною державною адміністрацією Київської області від 14.05.2003 року № 186, предметом діяльності товариства є виробництво, переробка та реалізація хліба, круп, борошна, зерна на внутрішньому та зовнішньому ринках, зберігання хлібопродуктів держрезерву, держресурсів, товаровиробників і комерційних структур. Тобто, надання послуг по зберіганню зерна є для позивача регулярною, постійною та суттєвою діяльністю, що не заперечується сторонами.

Здійснюючи господарську діяльність по зберіганню зерна позивач здійснював витрати, повязані із оплатою праці, нарахуванням на заробітну плату, оплатою електроенергії, амортизацією, оплатою послуг сторонніх організацій (дезінсекція і дератизація складів), сплатою інших прямих та накладних витрат, які знайшли відображення у розрахунку тарифу на зберігання зерна по ВАТ «Миронівське хлібоприймальне підприємство». Розмір таких витрат на одну тонну місце сторонами не заперечувався.

Відповідно до пункту 5.1. статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються (пункт 5.2.) суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з пунктом 5.3 статті 5 вказаного Закону, не відносяться до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Здійснення фактичних витрат позивачем на зберігання обєкта державного цінового регулювання в розмірі 9,97 грн. з ПДВ за одну тонну не заперечувалось сторонами. Зазначені витрати були документально підтверджені позивачем при проведені перевірки податковою службою. Будь-які приписи податкової служби з приводу поширення обмежень, визначених пунктами 5.3.- 5.7. статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334, на зазначені розрахунки відсутні.

Відповідно до пункту 5.11 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334, додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

В Акті, на підставі якого були прийняті спірні Рішення зазначено лише порушення позивачем пункту 5.1. статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334, а саме «до складу валових витрат (рядок 4.1. Декларації з податку на прибуток) включено валові витрати на роботи, послуги, які в подальшому не використовуються в господарській діяльності платника».

Однак, в ході розгляду справи відповідачем не було надано суду доказів, які ж саме роботи та послуги не були використані в господарській діяльності платника (позивача) при зберігання обєкта державного цінового регулювання за період, що перевірявся.

Відповідачем зазначалось лише те, що саме різниця в зазначеному тарифі не приймає участі в господарській діяльності позивача та, як наслідок, вона не є витратами за товари (роботи, послуги), які придбаваються платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Проте, дане твердження відповідача не відповідає приписам підпункту 5.2.1. пункту 5.2. статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334, відповідно до якого до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

За таких обставин суд дійшов висновку, що витрати позивача, які відображені у складі тарифу на зберігання зерна на одну тонну - місце по ВАТ «Миронівське хлібоприймальне підприємство» є витратами, які пов'язані з підготовкою, організацією та веденням його господарської діяльності по зберіганню зерна, а отже є валовими витратами в розумінні підпункту 5.2.1 пункту 5.2 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334.

При цьому, встановлення державою граничної межі тарифу на зберігання обєкта державного цінового регулювання не означає, що позивач для його зберігання здійснює менші витрати, ніж для зберігання зерна інших поклажодавців.

Так, окрема господарська операція направлена на отримання доходу за результатами її здійснення не завжди може мати ефект у вигляді доходу, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності для якої притаманно як отримання прибутків, так і збитків.

Врахувавши неможливість здійснення позивачем належного зберігання зерна без зазначених у розрахунках витрат, суд дійшов висновку, що витрати на заробітну плату, оплату електроенергії, амортизацію, оплату послуг сторонніх організацій (дезінсекція і дератизація складів), сплату інших прямих та накладних витрат є складовою здійснення діяльності зі зберігання зерна та, відповідно, є витратами, які можуть бути віднесені до валових витрат, згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статі 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334.

Згідно частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав належних доказів неправомірності віднесення позивачем до валових витрат різниці в тарифі в розмірі 6,47 грн. з ПДВ за зберігання урожаю 2006 року та 5,60 грн. з ПДВ за зберігання урожаю 2007 року за 1 тонно місце, як такої, що не приймає участі в господарській діяльності позивача та не є витратами за товари (роботи, послуги), які придбаваються платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, і самого переліку витрат платника податку (позивача). Тому, віднесення позивачем зазначеної різниці до валових витрат не є порушенням пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334 та не призвело до заниження податку на прибуток і, як наслідок, до завищення податкового кредиту та заниження податкового зобовязання позивача.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 69 - 71, 94, 160 - 165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати нечинними податкові повідомлення рішення від 29 серпня 2008 року № 0003062301/0 та № 0003052301/0.

Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Н. Д. Панченко