Постанова № 10531444, 21.05.2010, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2010 року справа № 2-а-4871/10/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н. Д., при секретарі судового засідання Теплухіній М.І.,

за участю представників сторін:

від позивача: Суворова І.О. (за довіреністю),

від відповідача: Кузьменко О.І. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Гаврилівського дошкільного навчального закладу ясласадок комбінованого типу «Веселка» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Гаврилівського дошкільного навчального закладу ясласадок комбінованого типу «Веселка» (надалі - відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 11878, 38 грн. та пені у розмірі 21, 36 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем в порушення положень статті 19 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не виконано нормативу по створенню робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, що підтверджується звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік за формою № 10 ПІ, який поданий відповідачем до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів. За невиконання нормативу щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів до відповідача були застосовані штрафні санкції та нарахована пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій. Оскільки, відповідачем у самостійному порядку грошові кошти у розмірі 11899, 74 грн. не сплачені, позивач просив суд стягнути вказану суму у судовому порядку.

У судовому засіданні 21.05.2010 р. представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити.

Відповідач надав суду пояснення у письмовій формі. Відповідно до письмових пояснень відповідачем своєчасно та відповідно до приписів чинного законодавства було подано до позивача Звіт «Про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2009 рік». Поряд з цим у даному звіті не було відображено працюючого інваліда ОСОБА_4, оскільки останній у дитячому садочку працював за сумісництвом.

У судовому засіданні 21.05.2010 р. відповідач просив суд розстрочити виконання рішення у даній справі на 12 місяців шляхом оплати боргу рівними частинами. В обґрунтування вказаної заяви відповідач зазначив, що дитячий садочок знаходиться у важкому фінансовому стані, який спричинено не належним його фінансуванням. Відповідач також стверджує, що негайне виконання рішення унеможливить здійснення ним нормальної господарської діяльності та призведе до виникнення заборгованості по інших платежах.

Позивач щодо задоволення зазначеного клопотання не заперечував.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 р. № 875-XII (надалі Закон України № 875-XII). Відповідно до приписів статті 17 Закону України № 875-XII, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціальних робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (стаття 18 Закону України № 875-XII). При цьому, працевлаштування інвалідів, згідно з вимогами частини 3 статті 19 Закону України № 875-XII здійснюється підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, самостійно у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Таким чином, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів, відповідно до встановленого Законом України № 875-XII нормативу робочих місць покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Крім цього, відповідно до положень статті 18 Закону України № 875-XII підприємства, установи, організації та фізичні особи, які використовують найману працю, зобовязані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця;

- створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, які передбачені чинним законодавством;

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів

у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, чинним законодавством щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок щодо створення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про наявність таких вільних робочих місць відповідні органи влади.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України № 875-XII, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, згідно з приписами статті 20 Закону України № 875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте ним. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Відповідно до змісту частини 5 статті 19 Закону № 875-XII, виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2009 рік (форма № 10-ПІ), середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у відповідача складає 37 осіб. У звязку з цим, відповідно до частини першої статті 19 Закону України № 875-XII, для відповідача норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить одне місце.

Таким чином, відповідач повинен був працевлаштувати протягом 2009 року 1 інваліда, в той час як фактично у відповідача не працювало за основним місцем роботи жодної особи, якій відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність.

За поясненнями позивача, що не було спростовано відповідачем, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) відповідним центрам зайнятості населення (форма № 3-ПН) відповідач не подавав, що є порушенням норм Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 р. № 70 "Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до Інструкції щодо заповнення форм звітності № 3-ПН, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 N 420, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 21 грудня 2005 р. за N 1534/11814, ця форма використовується для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як такі, що шукають роботу, для підбору персоналу на замовлення роботодавців, для оцінки поточної потреби в кадрах та організації професійної підготовки населення відповідно до потреб ринку праці.

Таким чином, за своїм змістом звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів для працевлаштування.

Однак, доказів щодо подання відповідачем звітів про наявність вакансій форми 3-ПН до відповідного районного центру зайнятості суду не надано.

Відтак, відповідачем не виконано вимоги законодавства щодо інформування відповідних органів влади про наявність вільних робочих місць, створених для інвалідів.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність вини відповідача у невиконанні вимог чинного законодавства щодо додержання встановленого нормативу та створення робочого місця для інваліда, та, відповідно, обґрунтованих підстав для нарахування за вказане порушення адміністративно-господарських санкцій.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (стаття 20 Закону України № 875-XII).

Відповідно до пояснень представника позивача, у звязку з несплатою відповідачем у визначений законодавством строк адміністративно-господарських санкцій йому була нарахована пеня у розмірі 21, 36 грн.

Згідно з приписами частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суду не надано доказів того, що відповідач вжив всіх залежних від нього заходів, направлених на забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, а отже, у діях відповідача наявна вина у непрацевлаштуванні інвалідів на створене ним робоче місце, наявність якої є обов'язковою умовою для застосування до відповідача штрафних санкцій, передбачених положеннями статті 20 Закону України № 875-XII.

Враховуючи викладене суд вважає, що вимоги позивача про стягнення адміністративно-господарських санкцій на суму 11878, 38 грн. та пені за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій на суму 21, 36 грн., розмір яких не оскаржувався сторонами, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Оскільки, спір вирішено на користь субєкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 9, 69-71, 158-163, 167, 254, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з Гаврилівського дошкільного навчального закладу ясласадок комбінованого типу «Веселка» (ідентифікаційний код 25564790) на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (рахунок 31214230700243 в ГУДК у Київській області, МФО 821018) адміністративно-господарські санкції у розмірі 11878 (одинадцять тисяч вісімсот сімдесят вісім) грн. 38 коп. та пеню у розмірі 21 (двадцять одна) грн. 36 коп.

Розстрочити виконання рішення у даній справі на 12 місяців шляхом оплати боргу рівними частинами до останнього робочого дня кожного місяця, починаючи з місяця набрання цього рішення законної сили та до повного погашення заборгованості у розмірі 11878 (одинадцять тисяч вісімсот сімдесят вісім) грн. 38 коп. та пені у розмірі 21 (двадцять одна) грн. 36 коп.

Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження

Суддя Н. Д. Панченко

постанова виготовлена у повному обсязі та підписана 26.05.2010 р.