Ухвала суду № 10530552, 27.07.2010, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа № 22ц-9418/10 Головуючий у 1 інстанції Биліна Т.І.

Категорія 57 Доповідач Соломаха Л.І.

_________________

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Пономарьової О.М.

суддів Соломахи Л.І., Бондаренко Л.І.

при секретарі Сироті Д.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу відповідача Управління Пенсійного фонду України в м. Вугледарі Донецької області на рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 20 травня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Вугледарі Донецької області про здійснення перерахунку пенсії, як дитині війни, -

В С Т А Н О В И В :

29 березня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Вугледарі Донецької області (далі УПФУ в м. Вугледарі Донецької області ) про здійснення перерахунку пенсії, як дитині війни.

Зазначав, що є дитиною війни. В порушення вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, як дитині війни, йому у 2006-2007 роках не виплачувалося, а в 2008-2009 роках виплачувалося не в повному розмірі .

Просив зобовязати відповідача нарахувати та виплатити недоплачене йому підвищення до пенсії, як дитині війні, за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2009 року в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», що складає 6264 грн. (а.с. 3-6).

Рішенням Вугледарського міського суду Донецької області від 20 травня 2010 року з обовязано УПФУ в м. Вугледарі Донецької області нарахувати підвищення пенсії ОСОБА_1, як дитині війни, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року. В решті вимог відмовлено. З УПФУ в м. Вугледарі Донецької області на користь держави стягнуто витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 37 грн. (а.с. 21-22).

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та залишити позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду.

Зазначає, що позовна заява, яка надійшла до Пенсійного фонду, оформлена за правилами КАС України, і в порушення вимог ст. 157 КАС України справу розглянуто в порядку цивільного судочинства замість того, щоб закрити провадження у справі.

Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до частини 2 ст. 73 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим законом, забороняється. Після ухвалення Конституційним Судом України 09 липня 2007 року рішення про неконституційність п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» законодавчим органом не прийнято нормативного акту на виконання вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не було визначено які органи повинні виплачувати підвищення до пенсії, за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку слід обчислювати вказаний розмір, а тому підвищення пенсії згідно із ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не виплачувалося.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп положення п/п 2 п. 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо змін до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнані неконституційними. Проте законодавством не передбачено автоматичне відновлення дії норми, яка втратила чинність на підставі нормативно-правового акту, який було визнано у подальшому неконституційним. Для врегулювання ситуації 28 травня 2008 року Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова N 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», п. 8 якої визначено розмір підвищення пенсії дітям війни, починаючи з 22 травня 2008 року. Саме в такому розмірі позивачу і виплачується підвищення до пенсії.

До того ж законодавством не встановлено розмір мінімальної пенсії за віком, який застосовується для виплати підвищення пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (а.с. 25-27).

У судове засідання сторони не зявилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав:

При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 н ародився 02 січня 1943 року та відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має правовий статус дитини війни, що підтверджується його паспортом та пенсійним посвідченням (а.с. 7-8).

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що УПФУ в м. Вугледарі Донецької області, як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і здійснити позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни, за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне забезпечення», але в порушення вимог закону такі нарахування у 2007 році не проводило, а в 2008-2009 роках проводило у меншому розмірі.

Відмовляючи позивачу в задоволенні вимог про нарахування та виплату підвищення до пенсії за 2006 рік у в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, суд виходив з того, що вони є необгрунтованими, оскільки в 2006 році пільги, встановлені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджені не були.

Зазначені висновки суду відповідають вимогам закону та наданим по справі доказам.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195-IV дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Судом встановлено та відповідачем визнається той факт, що позивач ОСОБА_1 є громадянином України, народився 02 січня 1943 року, а тому, як дитина війни, має право на отримання пільг, встановлених Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції закону від 18.11.2004 року № 2195-IVдітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до п. 17 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року № 3235-IV на 2006 рік було зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 року № 3367-IV, який набрав чинності з 15 березня 2006 року, пункт 17 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» виключено, статтю 110 викладено в такій редакції: «Установити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету».

Проте такий порядок у 2006 році запроваджений не був.

Стаття 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року № 3235-IV в редакції Закону від 19.01.2006 року № 3367-IV діяла до 31 грудня 2006 року і питання щодо її неконституційності не вирішувалося.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у відповідача підстав на протязі 2006 року для підвищення пенсії позивачу, як дитині війни, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року № 489-У на 2007 рік було зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням статті 111 цього Закону, згідно якої у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Відомості про інвалідність позивача в матеріалах справи відсутні.

Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року N 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) положення п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Відповідно до ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що позивач має право на підвищення пенсії, як дитина війни, в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, проте таке йому не виплачувалося.

Відповідно до пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року № 107-1У статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни», тобто згідно ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-XII для позивача, стосовно якого в матеріалах справи відсутні відомості щодо нагородження орденами і медалями, - 10 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Проте рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені п/п 2 п. 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року № 107-1У, щодо розмірів підвищення пенсії дітям війни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Враховуючи конституційні положення щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції Закону від 18.11.2004 року № 2195-IV поновили свою дію з 22.05.2008 року і у 2009 році не змінювались.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо застосування до спірних правовідносин положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції Закону від 18.11.2004 року № 2195-IV і необхідності задоволення позовних вимог щодо перерахунку підвищення пенсії ОСОБА_1, як дитині війни, в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року.

Доводи апеляційної скарги, що підвищення до пенсії позивачу проводилося відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», не можуть бути прийняті до уваги.

Частина 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначає, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Проте абзацом першим пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року N 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» встановлено, що підвищення пенсії дітям війни проводиться у таких розмірах: з 22 травня - 48,1 грн., з 1 липня - 48,2 грн. та з 1 жовтня - 49,8 грн., тобто не в залежності від розміру мінімальної пенсії за віком.

За конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, якою є наведена вище постанова Кабінету Міністрів України, вона істотно звужує обсяг встановлених законом прав позивача, в звязку з чим постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 червня 2009 року по справі № 2/385 «Про визнання акта незаконним та відшкодування шкоди» п. 8 постанови Кабінету Міністрів України N 530 від 28.05.2008 р. «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» визнано незаконним.

Доводи апеляційної скарги про те, що відсутній механізм реалізації положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а саме, механізм визначення мінімального розміру пенсії за віком, є необґрунтованими.

Дійсно ухвалою Конституційного суду України від 19 травня 2009 року № 27-у/2009 встановлено, що у частині третій статті 28 Закону N 1058-IV закладено однозначну вимогу щодо застосування мінімального розміру пенсії за віком, встановленого у абзаці першому частини першої цієї статті, - виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Непоширення мінімального розміру пенсії за віком, встановленого у абзаці першому частини першої статті 28 Закону N 1058-IV, на правовідносини, що виникають на підставі інших законів, крім цього Закону, дає підстави стверджувати про наявність прогалини у законодавчому регулюванні виплат дітям війни, передбаченої у статті 6 Закону N 2195-IV. Ця прогалина полягає у відсутності механізму вирахування мінімальної пенсії за віком, на 30 відсотків якої мають підвищуватися дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії. Заповнення прогалин має здійснюватися законодавцем.

Проте відповідно до частини 9 ст. 9 ЦПК України забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечності законодавства, що регулює спірні відносини.

Відповідно до частини 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, що і відображено у принципі верховенства права.

Згідно ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року N 2017-III мінімальний розмір пенсії є однією з основних державних соціальних гарантій, які не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до вимог абзацу 3 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року N 966-XIV прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат, виходячи з вимог Конституції України та законів України.

Відповідно до абзацу 8 ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальна пенсія - державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом. Згідно частини 1 ст. 28 зазначеного Закону (у редакції Закону України від 23.12.2004 року N 2291-IV) мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Вимоги частини 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції Закону від 25.03.2005 року N 2505-IV) про встановлення мінімального розміру пенсії за віком абзацом 1 частини 1 цієї статті виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, не можуть бути легітимною підставою для застосування мінімальної пенсії за віком в розмірі, меншому за розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, оскільки це суперечить вимогам ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» та ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум».

Відповідно до частини 8 ст. 9 ЦПК України якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

На підставі наведеного суд першої інстанції правильно виходив з того, що розмір мінімальної пенсії за віком для виплати підвищення пенсій дітям війни згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначений частиною 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону від 23.12.2004 року N 2291-IV.

Відповідно до вимог ст. 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року № 489-V (у редакції Закону України від 15.03.2007 року N 749-V) прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, в 2007 році був встановлений в таких розмірах: з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень. Для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, збільшений на 1 відсоток, тобто з 1 квітня 410 грн. 06 коп., з 1жовтня 415 грн. 11 коп.

Відповідно до вимог ст. 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року N 107-VI прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, в 2008 році був встановлений в таких розмірах: з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня - 481 гривня, з 1 липня - 482 гривні, з 1 жовтня - 498 гривень.

Відповідно до вимог ст. 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 року № 835-VI у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, був встановлений в розмірах, що діяли у грудні 2008 року.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 06.11.2009 р. N 1715-VI з 1 листопада 2009 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, був встановлений - 573 гривні.

Саме з цих розмірів мінімальної пенсії за віком і виходив суд при зобовязанні відповідача здійснити позивачу перерахунок підвищень до пенсії, як дитині війни.

Доводи апеляційної скарги про відсутність бюджетного фінансування на виплату підвищення до пенсій дітям війни не можуть бути причиною невиконання покладених на Пенсійний фонд зобовязань, оскільки реалізація особою права, що повязане з отримання бюджетних коштів, яке базується, на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Доводи відповідача про те, що позовна заява, яка надійшла до Пенсійного фонду, оформлена за правилами КАС України, і в порушення вимог ст. 157 КАС України справу розглянуто в порядку цивільного судочинства замість того, щоб закрити провадження у справі, не спростовують висновків суду.

Вугледарським міським судом Донецької області зазначена справа розглянута за позовною заявою ОСОБА_1, а не за його адміністративним позовом. Та обставина, що в позовній заяві мають місто виправлення щодо строку звернення до суду за захистом порушеного права, щодо її розгляду на підставі ЦПК України, не є порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Провадження по справі судом відкрито за позовною заявою ОСОБА_1 в порядку цивільного судочинства відповідно до Закону України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами» від 18 лютого 2010 року № 1691-VI, який набув чинності 10 березня 2010 року, згідно якого спори з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них розглядаються в порядку цивільного судочинства.

Р озглянута справа в порядку цивільного судочинства і за наслідками розгляду ухвалено рішення, а не постанова суду. Підстави для закриття провадження у справі відсутні.

Посилання відповідача на порушення позивачем строків звернення до суду, передбачених ст. 99 КАС України, є безпідставним, оскільки вимоги КАС України не розповсюджуються на розгляд справ в порядку цивільного судочинства.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно стягнув з відповідача на користь позивача судові витрати, не ґрунтуються на законі.

Висновок суду щодо присудження з відповідача понесених позивачем судових витрат відповідає вимогам ст. 88 ЦПК України.

Та обставина, що згідно п. 34 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», п. 5 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України Пенсійний Фонд України від сплати судового збору звільнений, не звільняє його від обовязку відшкодувати судові витрати понесені позивачем, на користь якого ухвалено рішення.

Рішення суду щодо відшкодування позивачу понесених ним судових витрат не суперечить і ст. 73 Закону України «Про загальнообовязкове пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV, з гідно якої кошти Пенсійного Фонду використовуються в тому числі на фінансування адміністративних витрат, повязаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду. Саме до таких адміністративних витрат і належать судові витрати.

Посилання УПФУ в м. Вугледарі Донецької області на те, що відповідно до п. 5 частини 4 ст. 81 ЦПК України від сплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ вони звільнені, не ґрунтуються на законі.

Відповідно до пункту 5 частини 4 ст. 81 ЦПК України не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.

Справа за позовом ОСОБА_1 про здійснення перерахунку пенсії до зазначеної категорії справ не відноситься.

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи у апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Д оводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення буз змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

При зверненні до суду відповідачем з апеляційної скарги не були сплачені судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Відповідно до п. 34 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року № 7-93, п. 5 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України Пенсійний Фонд України від сплати судового збору звільнений.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відхилення апеляційної скарги, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в апеляційному суді відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з УПФУ в м. Вугледарі Донецької області в розмірі 37 грн. згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів» в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2009 р. № 825 як із справи позовного провадження з розгляду спору немайнового характеру.

Керуючись ст. 307, ст. 308, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу відповідача - Управління Пенсійного фонду України в м. Вугледарі Донецької області відхилити.

Рішення Вугледар ського міського суду Донецької області від 20 травня 2010 року залишити без змін.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в м. Вугледарі Донецької області на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37 (тридцять сім) гривень (на розрахунковий рахунок 31213263700004, одержувач державний бюджет м. Донецька Ворошиловський район, ЄДРПОУ 34686537, банк ГУ ДКУ в Донецькій області, МФО 834016, код бюджетної класифікації 22050002).

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: О.М. Пономарьова

Судді: Л.І. Соломаха

Л.І. Бондаренко