Ухвала суду № 105281976, 18.07.2022, Новосанжарський районний суд Полтавської області

УХВАЛА

Іменем України

справа № 619/405/20

провадження № 1-кп/542/49/22

18 липня 2022 року смт Нові Санжари

Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Кашуби М.І.,

за участю секретаря судового засідання Нестеренко О.В.

прокурора Михайленко О.О.

захисника обвинуваченого - адвоката Церковного В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції між Новосанжарським районним судом Полтавської області та Котелевським районним судом Полтавської області, Жовтневим районним судом м. Харкова, державною установою «Харківський слідчий ізолятор» матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.11.2019 №12019220280001581 по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Прокурор Дергачівської окружної прокуратури Харківської області Олеся Михайленко звернулася до суду з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 строком на 60 днів.

В обгрунтування клопотання прокурор зазначила, що органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 115 КК України.

У клопотанні також вказувала, що щодо обвинуваченого ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, строк дії якого спливає 21.07.2022.

Посилалася на наявність ризиків, а саме:

-переховування від суду;

-незаконний вплив на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у кримінальному провадженні.

Вказувала, що зазначені ризики на теперішній час не зменшилися та продовжують існувати.

У судовому засіданні прокурор підтримала вказане клопотання, пояснення надала аналогічні, викладеним у ньому.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання прокурора. Вказував на відсутність ризиків та відсутність у сторони обвинувачення доказів на підтвердження його вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення. Додатково зазначив, що дружини та дітей він не має, до моменту затримання проживав разом із бабусею.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_1 - адвокат Церковний В.В. заперечував проти задоволення клопотанння прокурора з підстав його необгрунтованості та не доведеності ризиків, визначених ст. 177 КПК України. Зазначив, що прокурором до клопотання не надано жодних доказів. Вказав, що ОСОБА_1 раніше не судимий, не схильний до вчинення кримінальних правопорушень, має позитивні характеристики. Враховуючи це, а також з огляду на тривалий час перебування обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою вважав можливим застосування щодо нього більш м`якого запобіжного заходу.

Дослідивши подане клопотання, заслухавши доводи учасників судового провадження, суд дійшов таких висновків.

Встановлено, що ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 03.05.2022 прийнято до розгляду обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.11.2019 за № 12019220280001581 по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 КК України.

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 23.05.2022 продовжено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до21 липня 2022 року.

ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 КК України.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

У своєму рішенні «Лабіта проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що питання розумності строків тримання особи під вартою вирішується судом, зважаючи на наявність дійсного публічного інтересу у триманні особи під вартою, що переважає над приватним правом особи на особисту недоторканість.

Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою щодо особи міститься і в положеннях ст. 177, 178, 183, 199 КПК України.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.

При вирішенні питання щодо можливості продовження або зміни запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м`який, суд враховує вимоги ст. 29 Конституції України, ст. 9 Загальної Декларації прав людини, ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і ст. 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.

Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, щоіснує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора, може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням (ч. 3 ст. 132 КПК України).

Водночас, вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, а також те, що метою застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам.

Статтею 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам, серед іншого, переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні.

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, на які посилається прокурор, суд констатує, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинятися з високим ступенем ймовірності.

Щодо ризику переховування від суду.

Ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_1 від суду продовжує існувати та не зменшився та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку (кримінальне правопорушення, інкриміноване ОСОБА_1 є особливо тяжким злочином, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років).

Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності певної особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитись від суду.

Наведена обставина у виді безальтернативності та тяжкості покарання, на переконання суду, сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду.

Таким чином, судом встановлена актуальність існування ризику можливого переховування обвинуваченого ОСОБА_1 від суду.

При цьому необхідно зауважити, що позиція суду ґрунтується на принципі презумпції невинуватості та не ставить метою передбачити можливе покарання за інкримінований обвинуваченому злочин.

Щодо ризику незаконного впливу на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста.

Оцінюючи вірогідність існування вказаного ризику суд виходить із передбаченої кримінальним процесуальним законом процедури отримання свідчень від осіб, які є учасниками у кримінальному провадженні.

Зокрема, відповідно до ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224КПК України на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні. Тобто вплив на учасників кримінального провадження можливий як на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, так і на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від цих осіб та їх дослідження судом.

До того ж, під час виконання вимог ст.290КПК України та під час розгляду кримінального провадження у суді, стороні захисту у повному обсязі було відкрито матеріали досудового розслідування, у зв`язку з чим обвинуваченому став відомий зміст показань учасників кримінального провадження, якими прокурор має намір доводити пред`явлене обвинувачення.

Зазначене дає підстави обґрунтовано припускати ймовірність незаконного впливу з боку обвинуваченого ОСОБА_1 безпосередньо або через знайомих йому осіб на учасників кримінального провадження з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними свідчень, тому встановлена судом заборона спілкування з цими особами може слугувати важливим фактором для запобігання ризику впливу на цих осіб.

З огляду на вищевикладене, а також приймаючи до уваги ту обставину, що допит учасників кримінального провадження ще не розпочато, суд приходить до висновку, що ризик незаконного впливу на них існує, що обумовлює необхідність застосування до обвинуваченого запобіжного заходу з метою запобігання цьому ризику.

З огляду на ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності обставини, у тому числі вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання її винною у кримінальному правопорушенні, вік та стан здоров`я, міцність соціальних зв`язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців, наявність постійного місця роботи та репутацію обвинуваченого, його майновий стан та наявність судимостей, дотримання умов попередньо застосованих запобіжних заходів, розмір майнової шкоди та інше.

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими самими переконливими як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи суто висунення обвинувачення, що здійснюється на наступній стадії процесу («Мюррей проти Сполученого Королівства» («Murrey v. the United Kingdom»)). Наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин, однак те, що можна вважати «обґрунтованим», залежить від усіх обставин справи («Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» («Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom»)).

Відповідно до вимог ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам.

Під час розгляду клопотання не здобуто відомостей, які б безумовно свідчили про неможливість тримання обвинуваченого під вартою.

В той же час, суд вважає, що прокурором в судовому засіданні доведено існування ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України та ту обставину, що інший, більш м`який запобіжний захід є недостатнім для запобігання цим ризикам та не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

При цьому, стороною захисту не зазначено належного обґрунтування про відсутність ризиків, встановлених стороною обвинувачення, можливість застосування більш м`яких запобіжних заходів, не спростовано мотивів та доводів клопотання прокурора, не надано відповідних доказів.

Між тим, відповідно до частини першої статті 7 Кримінального процесуального кодексу Українизміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (стаття 22 цього Кодексу) та диспозитивність (стаття 26 цього Кодексу).

Частиною п`ятоюстатті 132Кримінального процесуальногокодексу України визначено, щопід час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.

Системний аналіз частини четвертоїстатті 291 Кримінального процесуального кодексу Українисвідчить, що це положення забороняє до початку судового розгляду надавати суду разом з обвинувальним актом документи на підтвердження винуватості особи, а не наявності або відсутності ризиків, передбаченихстаттею 177 Кримінального процесуального кодексу України.

Така позиція додатково підтверджується положеннямистатті 198 Кримінального процесуального кодексу України, відповідно до якої висловлені в ухвалі слідчого судді, суду за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу висновки щодо будь-яких обставин, які стосуються суті підозри, обвинувачення, не мають преюдиціального значення для суду під час судового розгляду або для слідчого чи прокурора під час цього або іншого кримінального проваджень.

З огляду на вказане, при розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу судом не досліджуються матеріали кримінального провадження, що були раніше предметом оцінки судами при прийнятті ними відповідних рішень у порядку КПК України та на які в судовому засіданні посилалась сторона захисту.

Таким чином, враховуючи, що ризики передбачені п. 1, 3 ч. 1 ст.177КПК України продовжують існувати, а також оцінюючи сукупність обставин, а саме: вагомість наявних доказів про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що йому загрожує, відсутність міцних соціальних зв`язків у місці постійного проживання обвинуваченого, застосування більш м`яких запобіжних заходів є неможливим.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обгрунтованість клопотання прокурора та продовження обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених ч. 4 цієї статті. Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст. 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, в тому числі щодо злочину, який спричинив загибель людини.

Враховуючи наявність обставин, визначених ч. 4 ст. 183 КПК України, встановлені суддею ризики та обставини, що визначені у ст. 177, 178 КПК України суддя дійшов висновку про необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. 177, 178, 183, 315, 372, 376 КПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора задовольнити.

Продовжити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до15 вересня 2022 року.

Строк діїухвали судупро триманняпід вартою визначити до 15.09.2022 включно.

Копію ухвали направити обвинуваченому, захиснику, прокурору, потерпілій, Державній установі «Харківський слідчий ізолятор».

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня проголошення, а обвинуваченим, який утримується під вартою, в той самий строк з моменту вручення йому копії судового рішення.

Суддя Новосанжарського районного суду

Полтавської області Кашуба М.І.