Ухвала суду № 105273657, 15.07.2022, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/5798/22

2/357/2363/22

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.07.2022 cуддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Кошель Б. І. розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із цивільним позовом до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя. Позов мотивує тим, що з 03 вересня 2010 року по 04 березня 2022 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбу, від якого мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За час перебування у шлюбу позивачем та відповідачем було набуто спільне майно, а саме: 14 серпня 2013 року на ім`я позивача було придбано квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Враховуючи, що згоди стосовно порядку розподілу спільної сумісної власності між сторонами не досягнуто, то позивачка просить суд в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; за ОСОБА_2 визнати право власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішуючи питання про те, чи відповідає подана позовна заява вимогам закону, суд вказує на таке.

За приписами ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Однак, суд звертає увагу позивача, що звернення до суду не є беззаперечним і повинно відбуватись за правилами визначеними процесуальним законом.

За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати вимогам, викладеним у ст. 175 ЦПК України, а також вимогам ст. 177 цього Кодексу.

Так, відповідно до ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити:

1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти;

3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;

4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору;

7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;

8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи;

10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

Згідно з вимогами ст. 69 Сімейного Кодексу України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.п. 22-24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання. Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 Сімейного Кодексу України та ст. 372 ЦК України. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (ч. 4 ст. 65 СК).

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не можна вважати безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, позивачці необхідно зазначити, чим підтверджується придбання майна, що є предметом даного спору, під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а також зазначити, чим підтверджується спільна участь подружжя коштами або працею в набутті спірного майна.

Разом з тим, в порушення вимог ч.4 ст.177 ЦПК України позивачкою не надано документів, що підтверджують оплату судового збору за подання позову у розмірах, визначених відповідно до ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір" та ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік".

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою справляється судовий збір у розмірі 1 відсотоку від ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.

Згідно п. а ст. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутності - за дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості.

Відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" на підтвердження оцінки проведеної оцінки майна складається звіт чи акт про оцінку майна.

За порядком проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов`язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства, затвердженому постановою КМУ від 4 березня 2013 року № 231 зазначено, що термін дії звіту про оцінку нерухомого майна становить не більш як шість місяців з моменту оцінки, адже ціна позову має бути визначена у наведені строки.

В матеріалах справи міститься витяг із сайту нерухомості про приблизну вартість квартири, однак зазначений витяг не є належним підтвердженням вартості спірного об`єкту нерухомості.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку що позовна заява хоча і містить ціну позову, однак відсутні належні докази на підтвердження дійсної вартості спірного майна та відповідно дійсної ціни позову, що позбавляє суд можливості перевірити правильність визначення позивачкою ціни позову та відповідно правильність сплати нею судового збору за заявлені вимоги майнового характеру.

За таких обставин, позивачка до позовної заяви не надала відповідних документів на підтвердження дійсної вартості спірного нерухомого майна на даний час, і саме з дійсної вартості спірного майна повинен бути сплачений судовий збір (відсутня експертна оцінка майна).

Отже, позивачу необхідно доплатити судовий збір за майнові вимоги у розмірах, визначених відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" та ст. 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2022 рік", виходячи з дійсної /ринкової/ вартості спірного майна і надати до суду підтверджуючі документи.

Разом із тим до позовної заяви ОСОБА_1 подано клопотання, в якому остання просить відстрочити сплату судового збору, мотивуючи тим, що вона має на утриманні малолітнього сина та має скрутне матеріальне становище.

Статтею 136 ЦПК України встановлено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

Якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть сплачені, заява відповідно до статті 257 цього Кодексу залишається без розгляду, або витрати стягуються за судовим рішенням у справі, коли сплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього рішення.

З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Статтею 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року ЄСПЛ підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.

Відповідно до практики ЄСПЛ пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом з тим, там де такі суди існують, гарантії, що містяться у статті 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх «цивільних прав та обов`язків» (Рішення ЄСПЛ у справі «Гоффман проти Німеччини» («Hoffmann v. Germany») від 11 жовтня 2001 року, пункт 65; Рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» («Cudla v. Poland») від 26 жовтня 2000 року).

ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).

Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (Рішення ЄСПЛ «Kniat v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункт 44; Рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункти 63-64).

Положення статей ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.

Звільнення, зменшення, відстрочення, розстрочення сплати судового збору за клопотанням сторони є правом суду, а не його обов`язком, тому відбувається на розсуд суду у кожному конкретному випадку на підставі поданих стороною доказів та наведених у клопотанні підстав.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією, викладеною в Постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 904/9117/17.

Будь - яких доказів на підтвердження зазначених у заяві доводів про те, що позивачка перебуває у скрутному матеріальному становищі та не має можливості сплатити судовий збір у встановленому законом розмірі, а саме, належних документів про її майновий стан, в тому числі, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача за попередній календарний рік суду не подано.

Доводи про важкий майновий стан та відсутність можливості сплати судового збору без надання доказів наведеного не можуть бути підставою для звільнення, відстрочення або зменшення сплати судового збору, відповідно до положень статті 136 ЦПК України та статті 8 Закону України «Про судовий збір», що відповідає статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу.

З вказаних вище норм вбачається, що перелік підстав для відстрочення, розстрочення, звільнення від сплати судового збору визначений законом і є вичерпним, крім того, доказів того, що позивачка належить до категорії, які мають пільги щодо сплати судового збору матеріали справи не містять, а доказів на підтвердження підстав для звільнення від сплати судового збору у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем позивачкою не подано.

Інші доводи, на які посилається заявник, не є визначеними законом підставами для відстрочення, розстрочення, звільнення від сплати судового збору.

Відповідно до ч. 2 ст. 185 ЦПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Отже, позивачці необхідно усунути зазначені в ухвалі недоліки, оплатити судовий збір за свої вимоги виходячи з дійсної /ринкової/ вартості спірного майна, на рахунок для зарахування сплати судового збору: призначення платежу: отримувач коштів: ГУК у Київ.обл/Білоцерків. міс/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37955989; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача: 899998; рахунок отримувача: UA188999980313101206000010776; код класифікації доходів бюджету: 22030101, та надати суду оригінал квитанції про сплату судового збору, у строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

А згідно ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначенні статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

На підставі викладеного, керуючись Законом України "Про судовий збір", ст. 185 ЦПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя, залишити без руху.

Повідомити позивача про необхідність виправити зазначені недоліки в строк, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання копії ухвали, інакше заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

СуддяБ. І. Кошель