Ухвала суду № 10526041, 22.06.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" червня 2010 р. м. КиївК-17228/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГолубєвої Г.К.

СуддівБрайка А.І.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Кунда Д.І.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2008 року по справі № А37/30-08

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Резерв Фінанс" до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Резерв Фінанс" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2008 року у задоволенні позову відмовлено з огляду на безпідставність заявлених вимог.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2008 року скасовано постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2008 року та прийнято нове рішення про задоволення позову; визнано недійсними спірні податкові повідомлення-рішення від 17.05.2007р. №0000402200/0, від 26.06.2006р. №0000402200/1 з мотивів безпідставності їх прийняття.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2008 року, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити без змін постанову суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає її такою, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної планової виїзної документальної перевірки ТОВ "Фінансова компанія "Резерв Фінанс" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 08.07.2005 р. по 31.12.2006р. Відповідачем складений акт №199/220/33612710/01-046 від 28.04.2007р., в якому зроблено висновок про порушення ТОВ "Фінансова компанія "Резерв Фінанс" п.п.7.6.4 п.7.6, п.п.7.9.3 п.7.9 ст.7, п.11.3.6 п.11.3 ст.11 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі Закон № 334/94-ВР), а саме заниження податку на прибуток за 2005, 2006 року у сумі 2779677,00 грн.

Згідно акту, у перевіряємому періоді TOB ФК "Резерв Фінанс" за рахунок власних коштів видавало готівкою грошові процентні позики фізичним особам - громадянам України. В забезпечення повернення позик фізичні особи укладали з TOB ФК "Резерв Фінанс" договори та передавали останньому заставні на власну нерухомість (квартири).

При цьому, у перевіряємому періоді TOB ФК "Резерв Фінанс" операції з отримання заставних віднесло до складу витрат від операцій з цінними паперами.

В подальшому позивач продавав заставні третім особам.

На думку контролюючого органу, в порушення пп. 7.6.1, 7.6.3 п. 7.6. ст. 7 Закону №334/94-ВР товариством неправомірно віднесено до складу витрат від операцій з цінними паперами з отримання заставних від фізичних осіб - позичальників, оскільки відсутня операція з купівлі-продажу цінних паперів, внаслідок чого занижено суму сплати податку на прибуток за перевіряємий період у розмірі 2681565,00 грн.

ТОВ "ФК Резерв Фінанс" надало позики фізичним особам на загальну суму 10 615 506,00 грн. з яких 883266,00 грн. на відсотковій основі.

ТОВ Фінансова Компанія "Резерв Фінанс" не нараховувало і не отримувало відсотки на суми позик. В той же час, відповідно до п. 11.3.6. ст.11 Закону № 334/94-ВР, Товариство повинно було нарахувати відсотки за позиковий період з дня надання позики по день продажу заставної та віднести їх до валових доходів у відповідних періодах.

Перевіркою, відповідно до п.11.3.6. ст. 11 Закону № 334/94-ВР проведено розрахунок відсотків за позиковий період та збільшено валовий дохід за 2006 рік на 72084,37 грн.

Перевіркою правильності ведення та відображення TOB ФК "Резерв Фінанс" у складі валових витрат процентних витрат за виданими (емітованими) простими процентними векселями встановлено, що виплата процентів нарахованих по векселю №65307015838119 в сумі 1802321,50 грн. та векселю №65306481569978 в сумі 1 358 100 грн. не була здійснена у зв'язку з непред'явленням до платежу, а тому TOB "Фінансова компанія "Резерв Фінанс" в порушення пп.7.9.3 п.7.9 ст.7 Закону №334/94-ВР безпідставно завищено валові витрати у 2006 році на суму нарахованих процентів по виданих (емітованих) простих процентних векселях на загальну суму 392 450,43 грн.

На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.05.2007р. №0000402200/0 про донарахування 2779677,00 грн. податку на прибуток та штрафних (фінансових) санкцій на суму 2124077,90 грн.

За результатами процедури адміністративного оскарження зазначені суми збільшені і видано податкове повідомлення-рішення від 26.06.2007р. №0000402200/1 про донарахування 2797698,00 грн. податку на прибуток підприємств та штрафних (фінансових) санкцій на суму 2620124,10 грн.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд зазначив, що дії ТОВ "Фінансова компанія "Резерв Фінанс" щодо надання фізичним особам процентної грошової позики та отримання заставних є здійснення господарської операції, яка викликала зміни в структурі активів підприємства - зменшення активів на суму виданих позик. Товариство отримало цінні папери у власність, і оскільки право вимоги повернення кредиту має лише власник заставної і лише за її пред'явленням, то з моменту її отримання, грошові кошти видані у позику, вважаються витратами, понесеними у зв'язку з набуттям заставної у власність.

Таким чином апеляційний суд дійшов висновку, що позивач мав право віднести до своїх витрат витрати, які пов'язані з отриманням заставних.

Щодо встановлення факту порушення позивачем вимоги п.п.11.3.6 ст.11 Закону №334/94-ВР, а саме, що Товариством за договорами відсоткової позики не нараховані та не віднесені до валових доходів, у відповідних періодах, відсотки з дня надання позики, апеляційний суд також не погодився з висновками суду першої інстанції та дійшов висновку, що з моменту продажу заставних ТОВ "Фінансова компанія "Резерв Фінанс" перестало бути їх власником, а відтак і втратило право вимоги щодо повернення позики та відсотків по ним.

Оскільки, за умовами договорів позик відсотки мали нараховуватися та виплачуватися в певний термін, який на дату продажу заставних не настав, то і валових доходів у позивача щодо виконання договорів позики, виникнути не може, а відтак і підстав для включення не отриманих відсотків за договорами позики до складу валового доходу підприємства не існувало.

Щодо обґрунтованості валових витрат у 2006 році на суму нарахованих процентів по виданих (емітованих) простих процентних векселях, апеляційний суд, з посиланням на вимоги п.1.6 ст.1, пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону №334/94-ВР, дійшов висновку, що зважаючи на те, що ТОВ "ФК "Резерв Фінанс" отримало векселі на умовах товарного кредиту і використовувало їх у своїй господарській діяльності, то позивач мав право відносити до валових витрат нараховані відсотки за користування товаром (векселями).

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що вказані висновки судів не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.

Судами попередніх інстанцій не були враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обовязок вживати передбачені законом заходи, необхідні для зясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобовязує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Так, в процесі розгляду даної справи судами не було досліджено змісту договорів позики з фізичними особами, зокрема в частині, що стосується необхідності нарахування відсотків позивачем по таким договорам з дня видачі позики відповідній особі та, відповідно, до моменту відчуження заставної на користь третіх осіб, що має важливе значення для правильного вирішення справи по суті.

Крім того, при встановленні обґрунтованості валових витрат у 2006 році на суму нарахованих процентів по виданих (емітованих) простих процентних векселях суди попередніх інстанцій не звернули увагу на доводи відповідача щодо відсутності зв'язку з власною господарською діяльністю позивача отримання ним векселів на умовах товарного кредиту, що також ставить під сумнів обґрунтованість висновків судів про наявність або відсутність права позивача відносити до валових витрат нараховані відсотки за користування товаром (векселями).

Таким чином, суди обох інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до п. 2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно зясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 210 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2008 року та постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2008 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)Голубєва Г.К.

Судді (підпис)Брайко А.І.

(підпис)Карась О.В.

(підпис)Рибченко А.О.

(підпис)Федоров М.О. Ухвала складена у повному обсязі 23.06.2010р.