Рішення № 105193718, 10.11.2021, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/7269/20

Категорія 38

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

10 листопада 2021 року місто Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Водважко Д.Д., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк», про повернення безпідставно списаних коштів

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) звернувся до Подільського районного суду міста Києва з позовом до акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» (надалі за текстом - відповідач), про повернення безпідставно списаних коштів.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що між ним та відповідачем було укладено договір - заяву про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, про надання споживчого кредиту № 300864893701 від 31.08.2017 року. За умовами договору позивачу було видано кредитну карту, на якій було встановлено кредитний ліміт. В березні 2018 року позивач довідався, що по кредитній карті існує заборгованість в розмірі 4 455,45 грн. Відповідно до виписки по рахунку за період з 01.08.2017 року по 26.06.2018 року, позивач знімав з кредитної карти кошти в інших країнах, при цьому, в період зняття вищевказаних коштів з кредитної карти позивач знаходився в Україні. За даним фактом позивач звернувся до Броварського відділу поліції із заявою про вчинення злочину, також звертався до відповідача для врегулювання вказаного питання.

Також, позивачем було відкрито в акціонерному товаристві «Перший Український Міжнародний банк» рахунок в рамках зарплатного проекту. З вказаного рахунку було списано комісію за обслуговування пакету в розмірі 9,99 грн., та автоматичне списання коштів по кредитній карті в розмірі 2 443,35 грн. Про автоматичне списання коштів по кредитній карті позивача ніхто не попереджав, а також він не надавав своєї згоди на таке списання коштів з його зарплатної картки. Позивач звернувся із заявою до відповідача про повернення безпідставно списаних коштів у розмірі 2 443,35 грн., проте, відповідач кошти не повернув.

У зв`язку з викладеним, позивач просив стягнути на його користь безпідставно списані кошти в сумі 2 443, 35 грн., моральну шкоду в розмірі 3 000 грн. та судові витрати, в тому числі, витрати на правову допомогу, попередньо визначивши їх у розмірі 6 000,00 грн.

Ухвалою Подільського районного суду від 30 червня 20120 року позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків. На виконання ухвали суду представником позивачем подано заяву про усунення недоліків, квитанцію про сплату судового збору, а також клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу разом з підтверджуючими документами.

Ухвалою суду від 03 серпня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.

Представник позивача подав заяву про розгляд справи за його відсутності, та відсутності позивача.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення судових повісток, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не подавав. Правом на участь в судових засіданнях відповідач не скористався, за таких обставин, керуючись ст. 223 Цивільно-процесуального кодексу України (надалі за текстом - ЦПК України) суд вважає за можливе здійснити заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з ч. 1 ст. 289 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, наявні всі передбачені ч. 1 ст. 223 та ч. 1 ст. 280 ЦПК України підстави умови для заочного розгляду справи. Суд ухвалив провести заочний розгляд справи із ухваленням заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до матеріалів справи, між позивачем та відповідачем було укладено договір - заяву про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, про надання споживчого кредиту № 300864893701 від 31.08.2017 року (а.с. 7). За умовами договору позивачу було видано кредитну карту ( відкрито рахунок № НОМЕР_1 ), на якій було встановлено кредитний ліміт в розмірі 1 000,00 грн., відповідно до заяви № 200864907801 (а.с. 12).

Зі змісту заяви позивача від 21.12.2018 року (а.с. 13), скарги від 21.12.2018 року, заяви від 06.12.2019 року, листа відповідача від 18.01.2019 року, а також виписки з рахунку вбачається, що відповідачем було збільшено кредитний ліміт позивачу до 11 800,00 грн., а 26.03.2018 року з рахунку № НОМЕР_1 було списано кредитні кошті в сумі 4 455,45 грн.(а.с. 13, 14, 15, 17,23, 24).

Як вбачається з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с. 19), 18.07.2019 року, позивач звернувся до Броварського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області із заявою про те, що невстановлена особа обманом заволоділа його коштами (а.с. 19).

Відповідно до заяви позивача про повернення коштів, ним було відкрито в акціонерному товаристві «Перший Український Міжнародний банк», в рамках зарплатного проекту, рахунок № НОМЕР_2 , з якого було списано банком заробітну плату одразу після її нарахування (а. с. 28-29). Згідно виписки з особового рахунку з 01.04.2019 року по 28.05.2020 року, 14.05.2019 року по рахунку № НОМЕР_2 відбулося автосписання коштів за кредитною карткою в розмірі 2 443, 35 грн., та списання щомісячної комісії за обслуговування в розмірі 9,99 грн (а.с. 27).

Листом від 23.06.2020 року, у відповідь на звернення щодо безпідставно списаних коштів, відповідач повідомив позивачу, що списання відбулося на підставі положень договору комплексного банківського обслуговування, текст якого розміщений на офіційному сайті відповідача в мережі Інтернет. Позивач приєднався до нього при підписанні заяви № 200864907801, прийнявши Публічну пропозицію відповідача на укладення договору комплексного банківського обслуговування (а.с. 45).

Таким чином, між сторонами виник спір стосовно правомірності автоматичного списання відповідачем АТ «ПУМБ» грошових коштів, що перебували на картковому рахунку позивача, з метою погашення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. ст. 626, 628 ЦК України).

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ч. ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Крім того, ч. 1 ст. 1066 ЦК України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка. Частиною 1 статті 1067 ЦК. України передбачено, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Відповідно до положень ч. 3 ст. 1066 ЦК України, банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта, та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Статтею 1071 ЦК України передбачено, що банк може списати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом, або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Крім того, відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта, або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка, банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначає, що платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб. Умови договору на договірне списання повинні передбачати обсяг інформації, достатній для належного виконання такого списання банком, що обслуговує платника (обставини, за яких банк має здійснити (здійснювати) договірне списання, найменування отримувача та банку отримувача, реквізити рахунка, з якого має здійснюватися договірне списання, реквізити договору між платником та отримувачем (за наявності договору), що передбачає право отримувача на договірне списання, перелік документів, що мають бути представлені отримувачем в обслуговуючий платника банк.

Відповідно до п п. 32.3.2 п. 32.3 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», у разі помилкового переказу з рахунка неналежного платника, що стався з вини банку, цей банк зобов`язаний переказати за рахунок власних коштів суму переказу на рахунок неналежного платника, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня помилкового переказу до дня повернення суми переказу на рахунок неналежного платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.

Згідно із п.6.5 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні, затвердженої постановою Національного банку України № 22 від 21.01.2004 року, якщо кредитором за договором є банк , що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку, або іншому договорі про надання банківських послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем не укладався договір про надання банківських послуг, за яким позивачу було відкрито картковий рахунок на отримання заробітної плати, який би містив реквізити кредитного договору, передбачав реквізити рахунку, з якого має здійснюватися договірне списання коштів.

Тексти заяв на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб не містять положення про згоду позивача на автоматичне списання наявних в нього грошових коштів на відкритих карткових рахунках, на погашення кредитної заборгованості.

Публічні пропозиції відповідача про приєднання до договору, який розміщений на офіційному сайті відповідача, не можна вважати складовою кредитного договору щодо будь-яких інших встановлених ними умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо ним підписана. При цьому, відповідачем не надано підписаного позивачем примірника договору комплексного банківського обслуговування, в якому визначені такі умови.

Стаття 13 ЦПК встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Тому, на підставі викладеного, суд приходить до висновку, що відповідач неправомірно здійснив автоматичне списання коштів із зарплатної картки позивача для погашення заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, суд, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного наданого доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, вважає, що позовні вимоги щодо стягнення на користь позивача неправомірно списаних коштів в сумі 2 443, 35 грн. підлягають задоволенню.

У позовній заяві позивачем також заявлено вимогу про стягнення моральної шкоди в розмірі 3 000,00 грн.

Відповідно до п. 8, п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Згідно з ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У Постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено правовий висновок, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Тобто, суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

При цьому, причинний зв`язок між протиправними діяннями заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як із поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).

Так, в Постанові Верховного Суду у справі № 750/6330/17 зроблено висновок, що не всі негативні емоції досягають рівня страждання або ж приниження, які завдають моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, зокрема, інтенсивність, повторюваність протиправних дій, фізичні або психологічні наслідки, стан здоров`я. Верховним Судом зауважено, що саме позивач повинен довести, які саме дії спричинили страждання, яку саме шкоду вони заподіяли та в якому розмірі.

Отже, не кожне переживання, хвилювання є стражданням. Страждання - це відчуття сильного фізичного болю, глибоких душевних мук, а не будь-яка негативна емоція. Саме через страждання фізичної особи визначається поняття моральної шкоди, його характер та глибину потрібно доводити, щоб довести моральну шкоду.

У пункті 5 своєї Постанови № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, та з чого позивач при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для справи.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що внаслідок дій відповідача, позивач переніс глибокі душевні страждання, що призвело до заподіяння йому моральної шкоди останній суду не надав, тобто позивач не довів суду, яку саму шкоду заподіяно йому діями відповідача.

З врахуванням вищевикладеного, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди.

Щодо вимог про стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн, суд зазначає наступне.

Ч. 1 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як передбачено ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Враховуючи практику Верховного суду у справі № 910/15944/17, визначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, встановлення їхньої дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги підлягає доказуванню в суді. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження або інший розрахунковий документ). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об`ємів робіт, їх кількості та видів.

Окрім того, витрати на правничу допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо така допомога реально надавалася в справі тими особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансово-розрахунковими документами.

Повноваження представника позивача на надання правової допомоги позивачу у даній справі, перелік послуг та розмір витрат підтверджуються договором № 74 про надання правової допомоги від 20.05.2020 року (а.с. 49 ), актом виконаних робіт, який містить детальний розрахунок та порядок обчислення винагороди (а.с. 52), квитанцією про оплату послуг та рахунком-фактурою (а.с. 50-51).

З наданих документів та інших матеріалів справи вбачається, що сума витрат та вид виконаної роботи є співмірними, відповідають критерію розумності та дійсної вартості наданих послуг, складності справи та обсягу наданих послуг.

Отже, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. є обґрунтованими та підтверджені належними доказами, а тому, підлягають задоволенню.

В порядку ст. 141 ЦПК України на користь позивача з відповідача підлягає стягненню пропорційно до розміру задоволених позовних вимог судовий збір у сумі 840,80 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 19, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354-356 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк», про повернення безпідставно списаних коштів - задовольнити частково;

Стягнути на користь ОСОБА_1 з акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» безпідставно списані кошти в сумі 2443 (дві тисячі чотириста сорок три) гривні 35 копійок;

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити;

Стягнути з акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок;

Стягнути з акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень;

Повне найменування:

позивач - ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 );

відповідач - акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (адреса: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, б. 4, код ЄДРПОУ 14282829);

Заочне рішення може бути переглянуто Подільським районним судом міста Києва за письмовою заявою відповідача;

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем до Подільського районного суду міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин;

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення;

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення зазначених строків або після розгляду справи в апеляційному порядку Київським апеляційним судом, якщо його не буде скасовано.

Суддя Володимир ГРЕБЕНЮК