Рішення № 105189488, 06.07.2022, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2022 Справа № 914/145/22

Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Муравець О.М.,

розглянувши матеріали справи за позовом: керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області в інтересах держави в особі

позивача: Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Кам`яниця, м. Львів

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_1 , м. Львів

за участю третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2 , м. Львів

про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування рішення державного реєстратора з одночасним припиненням речових прав

Представники сторін:

від прокуратури: Лука Г.В. прокурор Львівської обласної прокуратури

від позивача: Кулик А.Я. представник згідно повноважень, які містяться в матеріалах справи

від відповідача: не з`явився

від третьої особи-1: не з`явився

від третьої особи-2: не з`явився

від третьої особи-3: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області поступила позовна заява керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області в інтересах держави в особі позивача: Львівської міської ради до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Кам`яниця про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування рішення державного реєстратора з одночасним припиненням речових прав.

У пункті 1 резолютивної частини позовної заяви за вх. № 164 від 14.01.2022 р. позивач просив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно Товариства з обмеженою відповідальністю Кам`яниця (м. Львів, вул. Васильківського, 9; код ЄДРПОУ № 39806292) нежитлові приміщення загальною площею 25,2 кв. м. та приєднане до них рішенням реєстратора (№41325562 від 29.05.2018) нежитлове приміщення підвалу (комору) площею 10,1 кв.м., яке знаходиться по вул. Степана Бандери, 73 у м. Львові, та входить до складу нежитлових приміщень підвалу (комор) загальною 36,8 кв.м. по вул. Степана Бандери, 73 у м. Львові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 728581646101).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.01.2022 р. судом постановлено заяву керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області в інтересах держави в особі позивача: Львівської міської ради про забезпечення позову у справі № 914/145/22 повернути заявнику.

18.01.2022 р. прокурором подано на електронну адресу суду клопотання про приєднання до матеріалів справи доказу за вх. № 1252/22, а саме листа ЛКП «Львівський ліхтар» за вих. № 1376 від 09.07.2021 р., який адресований в.о. голові Франківської районної адміністрації Савці І.Б.

Аналогічне клопотання з тим же додатком направлено прокурором на адресу суду та зареєстроване відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації Господарського суду Львівської області за вх. № 1636/22 від 20.01.2022 р.

Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, судом встановлено наявність підстав для залишення її без руху.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.01.2022 р., позовну заяву керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області в інтересах держави в особі позивача: Львівської міської ради до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Кам`яниця про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування рішення державного реєстратора з одночасним припиненням речових прав залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали, а саме: 10 днів з дня вручення цієї ухвали про залишення позовної заяви без руху.

28.01.2022 р. керівником Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області, на виконання вимог ухвали суду від 19.01.2022 р. про залишення позовної заяви без руху, направлено на адресу суду заяву про усунення недоліків позовної заяви з додатками, яка зареєстрована відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації Господарського суду Львівської області за вх. № 2591/22 від 31.01.2022 р.

У поданій позовній заяві за вх. № 164 від 14.01.2022 р. прокурор просив суд залучити до участі у справі Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.02.2022 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі у справі № 914/145/22 Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Галицька, 15; код ЄДРПОУ № 25558625) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача. Підготовче судове засідання призначено на 09.03.2022 р.

Протокольною ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.03.2022 р. продовжено строк підготовчого провадження у справі № 914/145/22 на тридцять днів за клопотанням прокурора.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.03.2022 р. підготовче засідання призначено на 27.04.2022 р.

26.04.2022 р. прокурором подано на адресу суду клопотання з додатками про долучення доказів до матеріалів справи за вх. № 8473/22.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.04.2022 р. підготовче засідання призначено на 10.05.2022 р.

10.05.2022 р. прокурором подано на адресу клопотання (вх. № 1282/22) про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.05.2022 р. постановлено клопотання прокурора про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за вх. № 1282/22 від 10.05.2022 р. задоволити. Залучити до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ). Підготовче засідання відкладено на 25.05.2022 р. Зобов`язано прокурора в 3-денний строк направити на адресу третіх осіб копію позовної заяви з додатками; докази надіслання надати суду.

12.05.2022 р. прокурором, на виконання вимог ухвали суду від 10.05.2022 р., надано суду клопотання (вх. № 9845/22) з доказами скерування на адресу третіх осіб копії позовної заяви з додатками.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.05.2022 р. підготовче засідання призначено на 08.06.2022 р.

01.06.2022 р. третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача та третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, на виконання вимог ухвали суду від 10.05.2022 р., подали на адресу суду письмові пояснення з додатками у даній справі за вх. № 11554/22.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.06.2022 р. судом постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу № 914/145/22 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 06.07.2022 р.

06.07.2022 р. прокурор в судове засідання з розгляду справи по суті з`явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях, наданих в судових засіданнях.

06.07.2022 р. представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті з`явився, позовні вимоги прокурора підтримав, просив суд позовні вимоги задоволити повністю.

06.07.2022 р. представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті не з`явився, вимог ухвали суду від 07.02.2022 р. не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

06.07.2022 р. представник третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача в судове засідання з розгляду справи по суті не з`явився, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

06.07.2022 р. третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_1 в судове засідання з розгляду справи по суті не з`явилась, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

06.07.2022 р. третя особи-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 в судове засідання з розгляду справи по суті не з`явився, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

08.06.2022 р. третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача та третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача подали на адресу суду заяву за вх. № 12153/22, в якій просять здійснювати розгляд справи без їх участі, позовні вимоги прокурора підтримують повністю, просять позов задоволити.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Ухвали суду у даній справі скеровувалась відповідачу судом за адресою: 79018, м. Львів, вул. Васильківського, 9, тобто за його місцезнаходженням, зазначеним у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно відповіді начальника Львівської ДПІ ГУ ДПС у Львівській області від 10.03.2022 р. № 2472/5/13014004 на запит Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області від 23.02.2022 р., яка долучена до матеріалів справи за клопотанням прокурора, то згідно даних ІТС "Податковий блок" станом на 10.03.2022 р. про адресу ТзОВ Кам`яниця (код ЄДРПОУ № 39806292) адреса значиться: Україна, 79018, Львівська область, м. Львів, Франківський район, вул. Васильківського, 9.

Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду не поступало.

Суд зазначає, що відповідач повідомлявся завчасно та належним чином про час, дату та місце розгляду справи, проте своїми процесуальними правами відповідач не скористався, явки представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, відзиву не подав. Таким чином, в розумінні ст. ст. 120, 122, 242 ГПК України, відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

Однак ухвали суду, які скеровувались судом відповідачу за вказаною вище адресою його місцезнаходження повертались на адресу суду з причин "Адресат відсутній за вказаною адресою" і містяться такі в матеріалах справи.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Як звернув увагу Верховний суд у складі колегії Касаційного господарського суду в постанові від 19.02.2020р. у справі №910/16409/15: свідоме неотримання судової кореспонденції, яка направлялася за офіційною юридичною адресою, є порушенням норм процесуального права та може бути розцінено судом як дії, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчити про зловживання процесуальними правами учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що, сторона була обізнана про розгляд справи в суді, повідомлялася про дату, час та місце судових засідань за вказаною адресою, однак не скористався правом участі у судових засіданнях, тому відсутні підстави вважати, що судом під час розгляду справи було порушено норми процесуального права щодо повідомлення останнього про час та місце судового розгляду.

За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (Постанова Верховного Суду від 11.12.18р. у справі № 921/6/18.).

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, про належне повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду даної справи.

Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач, будучи належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду даної справи, що підтверджується наявними у справі доказами, не скористався своїм правом на подання відзиву, не заперечив у визначеному Законом порядку проти розгляду справи за його відсутності, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Крім того, суд враховує, що пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи і те, що явка повноважного представника відповідача не визнавалась судом обов`язковою ухвалами суду у даній справі, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/145/22.

В судовому засіданні 06.07.2022 р., відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція прокурора.

Позовні вимоги прокурора обґрунтовані тим, що Франківською окружною прокуратурою міста Львова Львівської області під час здійснення нагляду за додержанням законів під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42021142080000039 від 10.08.2021 встановлено порушення інтересів територіальної громади м. Львова внаслідок незаконного заволодіння майном, яке перебувало у комунальній власності.

Прокуратурою встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 05.04.2017 № 954, Товариство з обмеженою відповідальністю «Джерела» продало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Кам`яниця» купило нерухоме майно, зокрема, нежитлові приміщення, загальною площею 25,2 кв.м., що знаходяться у м. Львові по вулиці Ст. Бандери, 73 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 728581646101).

На момент продажу вказані нежитлові приміщення належали продавцю - Товариству з обмеженою відповідальністю «Джерела» на підставі свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення, виданого 10.10.2011 на підставі наказу Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради № 1818-НЖ-Ф від 10.10.2011.

Вказані нежитлові приміщення на момент продажу складались виключно з приміщень під інд. 1 площею 9,0 кв.м., інд. 2 пл. 4,8 кв.м. та інд. 3 пл. 11,4 кв.м., що підтверджується відомостями, наведеними у технічному паспорті від 06.06.2006, який позивачем долучено до матеріалів справи.

Відомості про державну реєстрацію права власності ТзОВ «Кам`яниця» на підставі вищевказаного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень 05.04.2017 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняк І.Я.

Водночас, в подальшому, державним реєстратором Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Живком М.О. прийнято рішення про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 41325562 від 29.05.2018 та здійснено 29.05.2018 державну реєстрацію внесення змін щодо об`єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень площею 25,2 кв.м. по вул. С. Бандери, 73 у м. Львові (реєстраційний номер: 728581646101) шляхом приєднання до них нежитлових приміщень підвалу, загальною площею 36,8 кв.м., які складаються з комор під інд. V (пл. 11,5 кв.м.), VI (пл. 15,2 кв.м.) та VII (10,1 кв.м.).

Вказана реєстраційна дія вчинена державним реєстратором на підставі акту ЛКП «Львівський ліхтар» від 10.07.2017 р., з якого вбачається, що комісією ЛКП здійснено обстеження підвального приміщення будинку № 73 по вул. Степана Бандери і встановлено, що комора площею 36,8 кв.м. в підвалі будинку № 73 на вул. Степана Бандери належить на праві користування ТзОВ «Кам`яниця», що є власником нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 25,2 кв.м. за вказаною адресою. При цьому, власнику запропоновано внести зміни в документи про право власності.

Водночас, в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42021142080000039 від 10.08.2021 окружною прокуратурою встановлено, що документ, який став підставою для реєстрації права приватної власності за ТзОВ «Кам`яниця» на спірні нежитлові приміщення є підробленим, а спірні нежитлові приміщення під інд. V (пл. 11,5 кв.м.), VI (пл. 15,2 кв.м.) незаконно вибули з приватної власності, а приміщення під інд. VII (10,1 кв.м.) протиправно вибули з комунальної власності.

На підставі наведеного, прокурор просить суд витребувати з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Кам`яниця» до комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради (м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ: 04055896) об`єкт нерухомого майна нежитлове приміщення підвалу (комору) площею 10,1 кв.м., яке знаходиться по вул. Степана Бандери, 73 у м. Львові, та входить до складу нежитлових приміщень підвалу (комор) загальною площею 36,8 кв.м. по вул. Степана Бандери, 73 у м. Львові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 728581646101) із відкриттям нового розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Скасувати рішення державного реєстратора Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Живко М.О. про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 41325562 від 29.05.2018 щодо об`єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень по вул. С. Бандери, 73 у м. Львові (реєстраційний номер: 728581646101) з одночасним припиненням речових прав Товариства з обмеженою відповідальністю «Кам`яниця» на нежитлові приміщення підвалу (комори) загальною площею 36,8 кв.м., які знаходяться по вул. Степана Бандери, 73 у м. Львові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 728581646101). Судові витрати зі сплати судового збору покласти на відповідача.

Позиція відповідача.

В судові засідання з розгляду даної справи відповідач не забезпечив явки повноважного представника, вимог ухвали суду від 07.02.2022 р. не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

Відповідач у визначеному законом порядку не заперечив проти позову, не скористався своїми процесуальними правами, визначеними ГПК України, як відповідач у справі.

Ухвали суду у даній справі скеровувалась відповідачу судом за адресою: 79018, м. Львів, вул. Васильківського, 9, тобто за його місцезнаходженням, зазначеним у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно відповіді начальника Львівської ДПІ ГУ ДПС у Львівській області від 10.03.2022 р. № 2472/5/13014004 на запит Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області від 23.02.2022 р., яка долучена до матеріалів справи за клопотанням прокурора, то згідно даних ІТС "Податковий блок" станом на 10.03.2022 р. про адресу ТзОВ Кам`яниця (код ЄДРПОУ № 39806292) адреса значиться: Україна, 79018, Львівська область, м. Львів, Франківський район, вул. Васильківського, 9.

Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду не поступало.

Таким чином, відповідач повідомлявся судом завчасно та належним чином про дату, час і місце розгляду даної справи, в розумінні ст.ст. 120, 122, 242 ГПК України.

Крім того, явка учасників справи не визнавалась судом обов`язковою.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, здійснивши огляд документів, в т.ч. оригіналів, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю ДЖЕРЕЛА володіло на праві приватної власності нежитловими приміщеннями площею 25,2 кв. м., які знаходяться в м. Львові на вул. Степана Бандери,73, що підтверджується копією Свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення від 10.10.2011 року. Свідоцтво видане на підставі наказу управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради М818-НЖ-Ф від 10 жовтня 2011р.

На підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 05.04.2017 № 954, Товариство з обмеженою відповідальністю «Джерела» продало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Кам`яниця» купило нерухоме майно, зокрема, нежитлові приміщення, загальною площею 25,2 кв.м., що знаходяться у м. Львові по вулиці Степана Бандери, 73 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 728581646101).

На момент продажу вказані нежитлові приміщення належали продавцю - Товариству з обмеженою відповідальністю «Джерела» на підставі свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення, виданого 10.10.2011 на підставі наказу Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради № 1818-НЖ-Ф від 10.10.2011.

Вказані нежитлові приміщення на момент продажу складались виключно з приміщень під інд. 1 площею 9,0 кв.м., інд. 2 пл. 4,8 кв.м. та інд. 3 пл. 11,4 кв.м., що підтверджується відомостями, наведеними у технічному паспорті від 06.06.2006 р., який долучений прокурором до матеріалів справи.

Відомості про державну реєстрацію права власності ТзОВ «Кам`яниця» на підставі вищевказаного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень 05.04.2017 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняк І.Я.

Водночас, в подальшому, державним реєстратором Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Живком М.О. прийнято рішення про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 41325562 від 29.05.2018 та здійснено 29.05.2018 державну реєстрацію внесення змін щодо об`єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень площею 25,2 кв.м. по вул. С. Бандери, 73 у м. Львові (реєстраційний номер: 728581646101) шляхом приєднання до них нежитлових приміщень підвалу, загальною площею 36,8 кв.м., які складаються з комор під інд. V (пл. 11,5 кв.м.), VI (пл. 15,2 кв.м.) та VII (10,1 кв.м.).

Вказана реєстраційна дія вчинена державним реєстратором на підставі акту ЛКП «Львівський ліхтар» від 10.07.2017, з якого вбачається, що комісією ЛКП «Львівський ліхтар» здійснено обстеження підвального приміщення будинку № 73 по вул. Степана Бандери і встановлено, що комора площею 36,8 кв.м. в підвалі будинку № 73 на вул. Степана Бандери належить на праві користування ТзОВ «Кам`яниця», що є власником нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 25,2 кв.м. за вказаною адресою. При цьому, власнику запропоновано внести зміни в документи про право власності.

Водночас, в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42021142080000039 від 10.08.2021 (копія Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань долучена прокурором до матеріалів справи) окружною прокуратурою встановлено, що документ, який став підставою для реєстрації права приватної власності за ТзОВ «Кам`яниця» на спірні нежитлові приміщення є підробленим, а спірні нежитлові приміщення під інд. V (пл. 11,5 кв.м.), VI (пл. 15,2 кв.м.) незаконно вибули з приватної власності, а приміщення під інд. VII (10,1 кв.м.) протиправно вибули з комунальної власності, враховуючи наступне.

У відповідності до свідоцтва про право власності на квартиру від 22.11.1996 квартира АДРЕСА_3 загальною площею 65,3 кв.м. належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а площа підвалу належного до квартири становить 26,7 кв.м.

Згідно з технічним паспортом від 10.09.1996 на вищевказану квартиру, підвал, що належить до квартири складається з двох нежитлових приміщень під інд. V пл. 11,5 кв.м. та під інд. VI пл. 15,2 кв.м. (11,5 + 15,2 = 26,7 кв.м.).

Так, на запит окружної прокуратури, ЛКП «Львівський ліхтар» надано завірену копію акта від 10.07.2017, який зберігався у ЛКП, в якому відсутня вказівка Відповідачу про необхідність внести зміни в документи про право власності, а також відсутні підписи мешканців будинку.

З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді, окружною прокуратурою також скеровувався запит на адресу виконавчого органу Львівської міської ради, до повноважень якого віднесено реалізація політики органів місцевого самоврядування у сфері управління майном, яке належить до комунальної власності м. Львова Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі УКВ ДЕП ЛМР).

У відповідь на запит окружної прокуратури, УКВ ДЕП ЛМР повідомило, що за період з грудня 1998 року до 30.08.2021, управлінням за адресою: вул. Степана Бандери, 73 у м. Львові відчужувалась низка нежитлових приміщень, опрацюванням переліку яких встановлено, що серед них немає спірних нежитлових приміщень.

Крім цього, УКВ ДЕП ЛМР повідомило, що договори купівлі-продажу на нежитлові приміщення підвалу загальною площею 36,8 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Степана Бандери, 73 у м. Львові, управлінням не укладались.

Також УКВ ДЕП ЛМР у вказаному листі повідомлено, що будинок за адерсою: АДРЕСА_1 належить до будинків, які передавались рішенням виконавчого комітету Франківської (Радянської) районної ради народних депутатів м. Львова від 26.05.1987 № 271 у власність територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради.

Так, Рішенням Франківського (Радянського) райвиконкому м. Львова від 26.05.1987 № 271 вирішено затвердити реєстр житлових будинків, які належать місцевим радам по Ленінському району міста Львова; Львівському міському бюро технічної інвентаризації провести реєстрацію даних будинків згідно реєстру.

При цьому, 17.09.2004 державним реєстратором Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки зареєстровано право комунальної власності на будинок вул. Степана Бандери, 73 у м. Львові за територіальною громадою міста Львова в особі Львівської міської ради на підставі рішення Франківського (Радянського) райвиконкому м. Львова від 26.05.1987 № 271 без будь-яких застережень щодо нежитлових приміщень та площ в цьому будинку.

Окружною прокуратурою в порядку абз. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» листами від 07.10.2021 за вих. № 14.51/04-16-5764вих-21 та від 03.12.2021 № 14.51/04-16-7455вих-21 повідомлено Львівську міську раду про наявність факту порушення інтересів територіальної громади м. Львова та запропоновано вжити заходів з метою захисту прав останньої.

Листами № 2901-вих-104602 від 09.11.2021 та № 2901-вих-121956 від 22.12.2021 Юридичний департамент Львівської міської ради надав відповідь на вищевказані листи окружної прокуратури, в яких повідомив, що міською радою з приводу вищенаведених обставин не вживались заходи претензійно-позовного характеру.

12.01.2022 року прокурор надіслав на адресу Львівської міської ради Повідомлення про звернення до суду ( в порядку ст. 23 Закону України Про прокуратуру) від 11.01.2022 р. № 14.51/04-16-170 вих-22, яким повідомив, що Франківською окружною прокуратурою міста Львова встановлено достатні підстави для здійснення представництва інтересів держави в особі Львівської міської ради шляхом звернення до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до ТзОВ Кам`яниця про витребування з чужого незаконного володіння до комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради об`єкта нерухомого майна нежитлове приміщення підвалу (комору) площею 10,1 кв.м., яке знаходиться по вул. Степана Бандери, 73 у м. Львові, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 728581646101), а також про скасування рішення державного реєстратора Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Живко М.О. про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 41325562 від 29.05.2018 щодо об`єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень по вул.С. Бандери, 73 у м. Львові (реєстраційний номер: 728581646101).

ОЦІНКА СУДУ

Щодо обґрунтованості підстав звернення прокурора з даним позовом.

Згідно з абз. 1-2 ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Аналогічна правова позиція про застосування вказаних норм права викладена в постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 20.09.2018 по справі № 924/1237/17, від 06.02.2019 у справі №927/246/18, від 22.10.2019 у справі №914/648/17, постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц.

Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 р. у справі № 806/1000/17).

Суд звертає увагу, що упродовж тривалого часу до моменту звернення з позовом до суду, прокурором досліджувалось питання вчинення позивачем дій, спрямованих на захист прав та інтересів позивача, та здійснювалось листування стосовно відповідного питання, що підтверджується матеріалами справи.

У постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають ураховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, наведено такі правові висновки: прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (пункт 37); бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (пункт 38).

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020р., справа № 912/2385/18.

Прокурор у поданій позовній заяві зазначає, що Львівська міська рада та її структурні підрозділи, у відповідності до ст.10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні є органом місцевого самоврядування в Україні та представляє територіальну громаду м. Львова, здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування визначені Конституцією України та іншими законами України, а згідно ст.60 Закону є суб`єктом права комунальної власності.

Відповідно до Положення про Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та його структури, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.12.2007 № 1100 зі змінами та доповненнями внесеними рішеннями виконавчого комітету Львівської міської ради від 27.04.2009 № 303, від 03.07.2009 № 485, від 01.04.2016 №237, від 01.11.2016 №584, від 02.12.2016 №1125, від 19.05.2017 №410, до компетенції Управління відносяться, зокрема, повноваження щодо здійснення контролю за обліком, інвентаризацією майна, що належить до комунальної власності міста, його використанням та збереженням.

Відтак, Львівська міська рада, є компетентним органом, уповноваженим здійснювати захист інтересів держави у даній сфері.

Львівська міська рада, як компетентний орган, який знав про порушення інтересів територіальної громади за наслідками шляхом здійснення незаконної державної реєстрації на об`єкти комунальної власності, мала повноваження для їх захисту, зокрема шляхом звернення до суду із відповідною позовною заявою, проте не вжила таких заходів протягом розумного строку.

Прокурор вказує, що про факт вибуття з комунальної власності спірного майна та порушення права територіальної громади м. Львова на володіння, ефективне користування і розпорядження на свій розсуд і в своїх інтересах майном Львівській міській раді стало відомо щонайпізніше ще 11.06.2021, коли Управлінням комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради було ініційовано проведення службового розслідування щодо неналежного виконання своїх службових обов`язків балансоутримувачем комунального майна ЛКП «Львівський ліхтар» за вищенаведеним фактом. Однак, Львівською міською радою з 11.06.2021 жодні заходи щодо захисту інтересів територіальної громади м. Львова не вживались.

Оскільки позивачем не вжито заходів щодо витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування рішення державного реєстратора про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, незважаючи на очевидний характер порушень, що свідчить про його бездіяльність, тобто нездійснення захисту інтересів держави органами державної влади, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, а також враховуючи те, що вказані інтереси до цього часу залишаються не захищеними, а уповноваженим органами державної влади допущено бездіяльність, прокурор зазначає, що вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах та підстави для внесення позову прокурором в інтересах держави

З наведених нормативних положень та правових висновків Верховного Суду, а також з урахуванням встановлених обставин справи, вбачається, що позивач обізнаний про порушення, а також про обізнаність із такими обставинами прокуратури, що свідчать про свідоме нездійснення останніми дій по захисту своїх прав та інтересів, які відповідно до обґрунтувань позовної заяви порушуються відповідачем. Доказів про наявність у позивача наміру пред`являти до відповідача позов не подано.

Враховуючи наведене, в даному випадку, суд прийшов до висновку, що прокурор дотримався визначеного Законом порядку, правомірно захищає інтереси держави в суді в межах наданих йому повноважень, участь прокурора у цій справі, є законною, не порушує справедливого балансу та зумовлена захистом державного інтересу.

Щодо суті позовних вимог.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, ст.1 Першого протоколу до неї /1952р./ передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватись своїм майно, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користування майном відповідно до загальних інтересів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч.4 ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Статтею 182 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

В статтях 34, 35 Закону УРСР Про власність під об`єктами права комунальної власності розумілося майно, що забезпечує діяльність Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об`єкти житлово-комунального господарства; майно закладів освіти, культури, охорони здоров`я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв`язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передбачене відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. ;

На виконання Закону України Про власність Кабінетом Міністрів України 05.11.1991 прийнято постанову № 311 Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю), що заклало правові підстави для розподілу майна, яке в радянський період було виключно державним, на державне та комунальне.

На виконання цієї постанови, виконавчий комітет Львівської обласної ради народних депутатів прийняв рішення від 24 грудня 1991 року № 728 Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць/підприємств та організацій житлово-комунального господарства області. Цим рішенням затверджено перелік підприємств та організацій, які відносяться до комунальної власності Львівської міської ради народних депутатів, до якого включено також житловий та нежитловий фонд Львівської міської ради народних депутатів м. Львова.

У зв`язку з тим, що житлові і нежитлові приміщення, які не були відчужені на користь фізичних та/або юридичних осіб, належать до комунальної власності територіальної громади міста, при цьому, державна реєстрація права комунальної власності на окремі об`єкти нерухомого майна в будинку комунальної власності для підтвердження правового титулу територіальної громади, як власника певного об`єкту нерухомості не вимагається.

Вищенаведений правовий висновок здійснено Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11.08.2020 по справі № 461/1119/18 (провадження № 61-14369св19).

Згідно із ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Статтями 142 Конституції України визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності (ст.143 Конституції).

Відповідно до ст.145 Конституції України права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Як визначено в ст.60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження та ін.

Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

Право комунальної власності захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого ним органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Львівська міська рада та її структурні підрозділи, у відповідності до ст.10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні є органом місцевого самоврядування в Україні та представляє територіальну громаду м. Львова, здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами України, а згідно ст.60 Закону є суб`єктом права комунальної власності.

Відповідно до Положення про Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та його структури, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.12.2007 № 1100 зі змінами та доповненнями, внесеними рішеннями виконавчого комітету Львівської міської ради від 27.04.2009 № 303, від 03.07.2009 № 485, від 01.04.2016 №237, від 01.11.2016 №584, від 02.12.2016 №1125, від 19.05.2017 №410, до компетенції Управління відносяться, зокрема, повноваження щодо здійснення контролю за обліком, інвентаризацією майна, що належить до комунальної власності міста, його використанням та збереженням.

Що стосується двох нежитлових підвальних приміщень під інд. V (пл. 11,5 кв.м.) та під інд. VI (пл. 15,2 кв.м.) - 11,5 +15,2 =26,7 кв.м., то такі відносяться до кв. 7 по вул. С. Бандери і належать на праві спільної сумісної власності Кусьпісь О. Т. та ОСОБА_2 згідно їх правовстановлюючих документів, що містяться в матеріалах справи.

Судом встановлено, що Львівська міська рада та її виконавчий орган Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, як уповноважений орган, не приймали жодних рішень, які б свідчили про правомірність набуття відповідачем речових прав на підвальні нежитлові приміщення під інд. VII (10,1 кв.м.) по вул. Ст. Бандери, 73 у м. Львові чи зміну титулу власності на таке майно, а процедура приватизації нерухомого майна не здійснювалася.

Відтак, право комунальної власності на будинок № 73 по вул. Степана Бандери у м. Львові є підтвердженням права комунальної власності і на всі не відчужені у встановленому законом порядку приміщення в ньому, зокрема спірні підвальні нежитлові приміщення під інд. VII (10,1 кв.м.) по вул. Ст. Бандери, 73 у м. Львові.

В контексті законності вчинення державним реєстратором реєстраційних дій, спрямованих на внесення змін до запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі актів Львівського комунального підприємства «Львівський ліхтар», суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

При цьому, пунктом 7 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 № 1127 визначено (далі - Порядок), що для державної реєстрації прав заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачені Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, іншими законами України та цим Порядком.

Так, статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», визначено перелік документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва.

Вказаний перелік дещо деталізовано та доповнено вказаними у Порядку документами, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно за тих чи інших обставин.

Водночас, ані Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», ані Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, не містять вказівки про можливість (достатність) подання такого документа, як акт комунального підприємства на підтвердження набуття, зміни або припинення прав на нерухоме майно, більше того якщо такий документ виступає єдиним поданим заявником «правовстановлюючим» документом.

Враховуючи вищевикладене, слід дійти висновку, що акт Львівського комунального підприємства «Львівський ліхтар» від 10.07.2017 р., не є правовою підставою для набуття права власності (користування) на спірні нежитлові приміщення ТзОВ «Кам`яниця», адже право власності територіальної громади міста Львова на це майно не припинялося, оскільки жодних заходів щодо відчуження майна не вживалося.

Так, ст. 182 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» визначено, що держава гарантує об`єктивність, достовірність та повноту відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Частиною 5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно`визначено, що відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом.

В той же час, судом встановлено, що підвальні нежитлові приміщення під інд. VII (10,1 кв.м.) по вул. Ст. Бандери, 73 у м. Львові перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради.

Факт приналежності спірного об`єкту нерухомого майна до комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради встановлений та підтверджений належними та допустимими доказами.

Таким чином, Львівська міська рада, як дійсний власник даного майна та Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, як орган уповноважений управляти майном громади, не передавали майнові права на спірне майно шляхом приватизації або іншого відчуження законним шляхом, а відтак таке нерухоме майно слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Відповідно до ч. 1 ст. 317, ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Одним із таких засобів захисту порушеного права є витребування майна із чужого незаконного володіння.

Статтею 387 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правоморчностей.

Тобто витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 зазначено, що згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України та положеннями процесуального законодавства особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Предметом доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін. Власник вправі витребувати своє майно від особи у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

Львівська міська рада, у відповідності до ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, є органом місцевого самоврядування в Україні, що представляє територіальну громаду міста Львова та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування визначені Конституцією України та іншими законами України. Згідно ст. 80 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні територіальні громади, які реалізують право власності через органи місцевого самоврядування, є суб`єктами права комунальної власності.

Відповідно до ч.2 ст.327 ЦК України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію на нерухоме майно та їх обтяжень державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема встановлює наявність обтяжень прав на нерухоме майно.

Згідно п. 6, ч. 1 ст. 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює обов`язкову підставу для відмови у державній реєстрації прав у випадку, коли наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно.

29.05.2018 р. державним реєстратором Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Живком М.О. прийнято рішення про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 41325562 від 29.05.2018 та здійснено 29.05.2018 р. державну реєстрацію внесення змін щодо об`єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень площею 25,2 кв.м. по вул. С. Бандери, 73 у м. Львові (реєстраційний номер: 728581646101) шляхом приєднання до них нежитлових приміщень підвалу, загальною площею 36,8 кв.м., які складаються з комор під інд. V (пл. 11,5 кв.м.), VI (пл. 15,2 кв.м.) та VII (10,1 кв.м.), які нібито перебували у користуванні відповідача. Вказана реєстраційна дія вчинена державним реєстратором на підставі акту ЛКП «Львівський ліхтар» від 10.07.2017 р.

У вказаному акті ЛКП «Львівський ліхтар» від 10.07.2017 р., зазначено, що комісія у складі головного інженера Кузьмина О.Ю., майстрів Івах М.І. та Козак Л.В., обстежили підвальне приміщення будинку № 73 на вул. С. Бандери та встановили наступне. Комора площею 36,8 кв.м. в підвалі будинку № 73 на вул. С.Бандери, належить на праві користування ТзОВ Кам`яниця, що є власником нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 25,2 кв.м. за вказаною адресою згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер запису про право власності 19822300 від 05.04.2017 р. Комора площею 36,8 кв.м., яка знаходиться в користуванні ТзОВ Кам`яниця, утримується в належному санітарному і протипожежному стані, підлягає приватизації.

Відтак вищевказаний акт ЛКП «Львівський ліхтар» від 10.07.2017 р. не підтверджує виникнення речових прав на нерухоме майно та не може бути використаний для проведення державної реєстрації речових прав. Крім того, на час складання вказаного акту, нежитлові приміщення (комори у підвалі) площею 36,8 кв.м. по вул. С. Бандери, 73 у м. Львові, як і житлові будинки перебували та перебувають у комунальній власності на підставі рішення №271 від 26.05.1987 Франківського/Радянського/райвиконкому м. Львова.

Статтею 330 ЦК України встановлено, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини третьої статті 388 ЦК України є абсолютним та не передбачає винятків.

Відповідно до ч.3 ст. 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

У розумінні ст. 388 ЦК України коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна із незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача із використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин до таких відносин не застосовується зобов`язальний спосіб захисту. У зобов`язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Суд зазначає, що оскільки ТзОВ Кам`яниця право власності на спірні об`єкти нерухомого майна у встановленому законом порядку не набуто, Львівською міською радою як власником майна не приймалося рішення про приватизацію цього майна на його користь, право власності територіальної громади м. Львова не припинялося, відтак об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення підвалу (комору) площею 10,1 кв.м., яке знаходиться по вул. Степана Бандери, 73 у м. Львові та входить до складу нежитлових приміщень підвалу (комор) загальною площею 36,8 кв.м. по вул. Степана Бандери, 73 у м. Львові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 728581646101) слід вважати такими, що вибули з володіння власника поза його волею, а тому позовні вимоги про витребування з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженого відповідальністю «Кам`яниця» до комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради об`єкта нерухомого майна - нежитлове приміщення підвалу (комору) площею 10,1 кв.м., яке знаходиться по вул. Степана Бандери, 73 у м. Львові та входить до складу нежитлових приміщень підвалу (комор) загальною площею 36,8 кв.м. по вул. Степана Бандери, 73 у м. Львові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 728581646101) із відкриттям нового розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та скасування рішення державного реєстратора Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Живко М.О. про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 41325562 від 29.05.2018 щодо об`єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень по вул. С. Бандери, 73 у м. Львові (реєстраційний номер: 728581646101) з одночасним припиненням речових прав Товариства з обмеженою відповідальністю «Кам`яниця» на нежитлові приміщення підвалу (комори) загальною площею 36,8 кв.м., які знаходяться по вул. Степана Бандери, 73 у м. Львові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 728581646101) слід задовольнити в повному обсязі.

Статтею 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

У відповідності з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ч.ч. 1,2 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищенаведене, суд, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, приходить до висновку, що прокурором подано достатньо об`єктивних, допустимих та переконливих доказів на підтвердження позовних вимог, відтак такі підлягають до задоволення.

Судові витрати.

Вартість нежитлових приміщень в підвалі будинку № 73 по вул. Степана Бандери у м. Львові загальною площею 10,1 кв.м. становить 293 650,30 грн., що підтверджується довідкою про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 29.12.2021 р., яка долучена до матеріалів справи. Відтак, розрахунок суми судового збору за позовну вимогу майнового характеру наступний: 293 650,30 грн. x 1,5% / 100% = 4 404,75 грн.

Таким чином, за подання до Господарського суду Львівської області даної позовної заяви, що містить позовну вимогу майнового характеру та позовну вимогу немайнового характеру необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 6 885,75 грн. (4 404,75 грн.+ 2 481, 00 грн.).

Львівською обласною прокуратурою сплачено судовий збір в розмірі 27 062,49 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2848 від 16.12.2021 р.

Судові витрати, на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, до стягнення з відповідача підлягає 6 885,75 грн. понесених витрат на сплату судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 120, 122, 123, 129, ч. 9 ст. 165, ч.2 ст. 178, ч. 1, ч. 3 ст. 202, ст.ст. 236-241, 242, 327 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Витребувати з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженого відповідальністю «Кам`яниця» (79018, м. Львів, вул. Васильківського, 9; код ЄДРПОУ № 39806292) до комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради (м. Львів, пл. Ринок, 1; код ЄДРПОУ № 04055896) об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення підвалу (комору) площею 10,1 кв.м., яке знаходиться по вул. Степана Бандери, 73 у м. Львові та входить до складу нежитлових приміщень підвалу (комор) загальною площею 36,8 кв.м. по вул. Степана Бандери, 73 у м. Львові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 728581646101) із відкриттям нового розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

3. Скасувати рішення державного реєстратора Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Живко М.О. про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 41325562 від 29.05.2018 щодо об`єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень по вул. С. Бандери, 73 у м. Львові (реєстраційний номер: 728581646101) з одночасним припиненням речових прав Товариства з обмеженою відповідальністю «Кам`яниця» (79018, м. Львів, вул. Васильківського, 9; код ЄДРПОУ №39806292) на нежитлові приміщення підвалу (комори) загальною площею 36,8 кв.м., які знаходяться по вул. Степана Бандери, 73 у м. Львові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 728581646101).

4. Стягнути з відповідача: Товариства з обмеженого відповідальністю «Кам`яниця» (79018, м. Львів, вул. Васильківського, 9; код ЄДРПОУ № 39806292) на користь Львівської обласної прокуратури (проспект Т. Шевченка, 17/19, м. Львів, 79005; код ЄДРПОУ № 02910031) 6 885,75 грн. понесених витрат на сплату судового збору.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

6. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 12.07.2022 р.

Суддя Долінська О.З.