Рішення № 105178218, 30.06.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.06.2022Справа № 910/469/22Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали

позовної заяви НАЦІОНАЛЬНОЇ МУЗИЧНОЇ АКАДЕМІЇ УКРАЇНИ ІМЕНІ П.І. ЧАЙКОВСЬКОГО

до ОБ`ЄДНАННЯ СПІВВЛАСНИКІВ БАГАТОКВАРТИРНОГО БУДИНКУ "ЧАЙКА"

про стягнення 194 961,56 грн.

за участю представників:

від позивача: Береговий І.В.

від відповідача: Крезе О.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ІМЕНІ П.І. ЧАЙКОВСЬКОГО звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ОБ`ЄДНАННЯ СПІВВЛАСНИКІВ БАГАТОКВАРТИРНОГО БУДИНКУ "ЧАЙКА" про стягнення збитків у розмірі 194 961,56 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем були завдані збитки позивачеві на суму 194 961,56 грн., які розраховані позивачем виходячи з фактично сплаченої вартості спожитої позивачем активної електроенергії, витраченої на підкачку води насосною станцією у сумі 636 505,26 грн. за період з 01.01.2016 по 30.11.2021, з урахуванням дольової участі відповідача у будинку за адресою м. Київ, вул. Маршала Тимошенко, буд. 2-Л, яка складає 30,63%.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено засідання у справі на 23.02.2022.

21.02.2022 від відповідача надійшов відзив на позов.

23.02.2022 від відповідача надійшла заява про застосування строку позовної давності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.05.2022 повідомлено сторін, що 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України згідно з Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Законом України №2102-IX від 24.02.2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» в країні введено воєнний стан, 14.03.2022 прийнято Указ Президента України №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», судове засідання призначене на 23.02.2022 не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2022 призначено судове засідання на 30.06.2022.

30.06.2022 позивач подав заяву про уточнення позовної заяви.

Представник позивача у судовому засіданні 30.06.2022 підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні 30.06.2022 заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що на балансі НАЦІОНАЛЬНОЇ МУЗИЧНОЇ АКАДЕМІЇ УКРАЇНИ ІМЕНІ П.І. ЧАЙКОВСЬКОГО перебувають інженерні мережі, які включають в себе систему трубопроводів для постачання питної води до багатоповерхового будинку (гуртожитку) позивача, за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенко, буд. 2-К, що здійснюється надавачем відповідної комунальної послуги - ПрАТ «АК Київводоканал», на підставі укладених договорів.

Інженерні мережі знаходяться на балансі у позивача та експлуатуються останнім на підставі розпорядження представника Президента України від 23.09.1994 №495.

Межі майнової належності водопровідних мереж за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенко, буд. 2-К визначені та затверджені відповідним актом, складеним між позивачем та ПрАТ «АК Київводоканал».

При цьому позивач вказує, що відповідачу на праві господарського відання належать житлові та нежитлові приміщення в будинку за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенко, буд. 2-Л (дольова частка 30,63%), який є державною власністю в особі Міністерства освіти і науки України.

За доводами позивача, водопроводна мережа, через яку здійснюється постачання холодної питної води до будинку позивача за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенко, буд. 2-К та до сусіднього будинку за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенко, буд. 2-Л, проходить через бойлерну, яка була передана на баланс позивачу. У вказаній бойлерній встановлені насосні агрегати, які обліковуються на балансі позивача, у кількості 2 одиниць для підвищення тиску води, які забезпечують підкачування холодної води, зокрема до будинку позивача та до будинку, в якому розташовані житлові та нежитлові приміщення відповідача.

Таким чином, за твердженням позивача, враховуючи те, що підкачка холодної води до будинку за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенко, буд. 2-Л, в якому розташовані житлові та нежитлові приміщення відповідача, здійснюється за рахунок насосної станції, що розміщена в бойлерній позивача, відповідач має нести витрати на електроенергію та на обслуговування даної насосної станції пропорційно дольовому співвідношенню 30,63%.

При цьому позивач звертає увагу, що зазначена пропорція дольової участі була вирахувана ним самостійно, виходячи з укладеного між позивачем та Київським національним університетом технологій та дизайну Договору №1-в від 28.12.2020 про відшкодування витрат, за яким були визначені такі дольові участі:

НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ІМЕНІ П.І. ЧАЙКОВСЬКОГО - 52,54%

ОБ`ЄДНАННЯ СПІВВЛАСНИКІВ БАГАТОКВАРТИРНОГО БУДИНКУ "ЧАЙКА" - 30,63%

Київський національний університет технологій та дизайну - 16,83%.

Таким чином позивач наголошує, що ним за період з 01.01.2016 по 30.11.2021 були понесені витрати по сплаті використаної електроенергії на роботу вказаних насосів 636 505,25 грн., а отже, враховуючи дольову участь відповідача у будинку за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенко, буд. 2-Л, яка складає 30,63%, з останнього підлягає стягненню 194 961,56 грн, які позивач кваліфікує як завдані йому відповідачем збитки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Частиною першою статті 626 Цивільний кодекс України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В цій частині суд зазначає про обґрунтованість доводів відповідача про те, що позивачем не надано жодних доказів щодо наявності будь-яких договірних відносин між ОСББ «Чайка» та позивачем. Так само не надано жодних доказів того, що ОСББ «Чайка» отримувало будь-які послуги від позивача, зокрема, щодо забезпечення достатнього рівня тиску в системі централізованого питного водопостачання. Також судом приймаються доводи відповідача, що ОСББ «Чайка» не надає мешканцям будинку послуг з водопостачання. Кожен мешканець будинку має окремий договір з ПАТ «Акціонерна компанія Київводоканал» з отримання послуг з водопостачання та водовідведення. Споживачем послуг з водовідведення є власник кожної з квартир у будинку.

При цьому судом враховано, що позивач визначає заявлену до стягнення суму саме як розмір завданих йому збитків відповідачем, у зв`язку із чим необхідно зауважити наступне.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (стаття 22 Цивільного кодексу України ).

Під збитками в розумінні частини другої статті 224 Господарського кодексу України розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду (стаття 225 Господарського кодексу України).

Для застосування такої відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №910/6657/16, від 07.02.2018 у справі №917/1651/16, а також у постановах Верховного Суду України від 09.11.2016 у справі №3-1071гс16, від 28.01.2015 у справі №3-210гс14.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України , майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

В цій частині суд приймає обґрунтовані доводи відповідача стосовно того, що ОСББ «Чайка» не є стороною Договору №1-В від 28.12.2020, на який посилається позивач в якості підтвердження дольової участі відповідача у будинку. Даний договір укладався лише між позивачем та Київським національним університетом технологій та дизайну. При цьому з аналізу Договору №1-В, вбачається, що долі визначались відносно участі саме Київського національного університету технологій та дизайну у відшкодуванні відповідних витрат, тоді як відшкодування будь-яких витрат з боку ОСББ «Чайка» договором не передбачено. Таким чином, доданий до позовної заяви Договір №1 від 28.12.2020 та додаток до нього не приймається судом в якості належного доказу по справі, оскільки цей документ не підтверджує факту наявності зобов`язань відповідача, невиконання яких може виступати підставою для задоволення даного позову.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Пункт 2 вказаної норми визначає, що виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору.

Натомість, позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що він є виконавцем комунальної послуги, наданої відповідачеві, зокрема, відсутні будь-які договори між сторонами, а також відсутні беззаперечні підтвердження того, що певна комунальна послуга взагалі надавалася у конкретно визначеному розмірі.

Факт сплати позивачем рахунків за спожиту електроенергію не є достатнім та достовірним доказом надання будь-яких послуг відповідачеві, так само не підтверджує факту завдання збитків відповідачем у заявленому до стягнення розмірі.

Враховуючи вищенаведені позиції, беручи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про те, що позивачем фактично не доведено наявності та розміру понесених збитків, так само як і причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та заявленими до стягнення збитками.

Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України ).

Відповідно до п.3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

При цьому, суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами належними та допустимими доказами, поданими у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства.

Суд звертає увагу позивача, що відповідно до положень ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Суд зазначає, що позивач, заявляючи позов та обираючи спосіб захисту повинен дбати про те, щоб резолютивна частина рішення, в якій остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача, могла бути виконана в процесі виконавчого провадження у справі, адже у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України , правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права

Відтак, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі №1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

У п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

За приписами ст. ст. 3 , 15 , 16 ЦК України , які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду спору має бути встановлено не лише наявність підстав на які позивач посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Враховуючи наведене, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позов не є достатньо обґрунтованим, оскільки позивачем належними, достовірними та допустимими доказами не доведено правомірності та законності позовних вимог, так само як і фактів порушення власних прав та інтересів відповідачем у справі.

На підставі викладеного суд зазначає, що позивач не довів перед судом відповідними засобами доказування наявності заподіяних відповідачем збитків на суму 194 961,56 грн.

Суд також зазначає про відсутності підстав для застосування строку позовної давності, оскільки перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Судовий збір покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 11.07.2022.

Суддя І.В. Приходько