Постанова № 1051682, 30.07.2007, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2007 р.

10 год. 00 хвил. Справа № АС-54/174-07

вх. № 4246/1-54

Суддя господарського суду Харківської області Мамалуй О.О.

за участю секретаря судового засідання Макаровських А.С.

представників сторін :

позивача – Циганенко О.П. – представника (за дорученням)

відповідача – Єсіна О.В. – головний державний податковий інспектор (за дорученням)

по справі за позовом ТОВ "Макфа - Україна", м. Харків

до ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова

про скасування повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ „Макфа-Україна”, м. Харків звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000322310/0 від 19.03.2007 р., № 0000332310/0 від 19.03.2007 р. та № 0000342310/0 від 19.03.2007 р. Також позивач просить стягнути з відповідача суму витрат зі сплати судового збору в розмірі 3,40 грн. та сплату витрат на правову допомогу у розмірі 9000,00 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву та представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечує, посилаючись на матеріали перевірки. Представник відповідача вказує, що перевірку проведено у відповідності до приписів діючого законодавства, висновки перевірки ґрунтуються на документах податкового обліку позивача, зроблені на підставі ретельного документального аналізу податкової звітності позивача. Представник відповідача зазначає, що оскаржене рішення також цілком відповідає вимогам законодавства України, у зв'язку з чим прохає в задоволенні позовних вимог відмовити.

Дана справа розглядалася на підставі процесуальних норм Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що 23.02.2006 р. фахівцями ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Харкова було проведено документальну виїзну планову перевірку підприємства позивача з питання дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2006 р. по 30.09.2006 р. За результатами перевірки був складений акт перевірки № 241/23-32018768 від 23.02.2006 р. На підставі даного акту керівником ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Харкова були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0000322310/0 від 19.03.2007 р., № 0000332310/0 від 19.03.2007 р., та № 0000342310/0 від 19.03.2007 р.

Суд зазначає, що ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Харкова неправомірно вказує на порушення з позу ТОВ „Макфа-Україна” вимог п. 5.1. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, оскільки позивач уклав договір № 004 від 01.08.2005 р. з ТОВ „Різорса” на надання послуг зі збирання тари (упаковки) як вторинної сировини. ТОВ „Різорса” є спеціалізованим підприємством, яке має відповідні можливості та дозвіл на здійснення даної діяльності. Також судом визначено, що 15.02.2007 р. господарським судом Харківської області було розглянуто справу № АС-42/759-06 за позовом ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Харкова до ТОВ "Макфа - Україна", м. Харків та до ТОВ "Різорса", м. Харків про визнання недійсними господарських зобов'язань. Постановою в задоволенні позовних вимог було відмовлено та постанова набрала законної сили, отже було доведено, що дії по укладанню даного договору були правомірні.

Позивач 01.08.2005 р. уклав договір з ТОВ „Т-Трейдінг Продукт” за № 363-2/05-1 про надання послуг з перепродажної підготовки та просування через місця роздрібної торгівлі товарів торгових марок „Макфа” та „Смак”. Та на відповідних умовах позивач уклав договір з ТОВ „Лан Україна” № 301/05-1 від 02.04.2004 р.

Так, згідно п. 5.1. ст. 5 Закону України „Про податок на прибуток” валові витрати виробництва та обігу – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів, які придбаються таким платником податків для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції та охороною праці, в тому числі витрати з придбання електричної енергії з урахуванням обмежень. Також п. 1.32. ст. 1 Закону України „Про податок на прибуток” передбачає, що господарська діяльність – будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, в разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. А згідно п.п. 5.3.9. ст. 5.3. Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Згідно п.п. 11.2.1. датою збільшення валових витрат виробництва вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів, а в разі їх придбання за готівку – день їх видачі з каси платника податку або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) – дата фактичного отримання платником податку результатів робіт.

Також суд зазначає, що відповідно до ч. 2, 3 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа; дату та місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. До матеріалів справи надані копії договорів, які були укладені між ТОВ „Макфа-Україна” з ТОВ „Т-Трейдінг Продукт” № 363-2/05-1 від 01.08.2005 р. та актів виконаних робіт, а також договору № 301/05-1 від 02.04.2004 р., укладений з ТОВ „Лан України” та актів виконаних робіт. Дані документи є первинними та мають всі необхідні реквізити та свідчать про фактичність виконаних робіт.

Позивач належним чином відобразив в бухгалтерському та податковому обліку відносини з ТОВ „Різорса”, ТОВ „Т-Трейдінг Продукт” та ТОВ „Лан Україна”, правомірно віднесло до валових витрат вартість отриманих та сплачених послуг та нарахування податкових зобов’язань по податковому повідомленню-рішенню № 0000322310/0 від 19.03.2007 р. є таким, що винесено неправомірно.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач уклав договір № 004 від 01.08.2005 р. з ТОВ „Різорса” на надання послуг з збиранням тари як вторинної сировини. ТОВ „Різорса” є спеціалізованим підприємством, яка має відповідні можливості та дозвіл на здійснення діяльності. Дані послуги придбавались позивачем з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податку відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” . Також згідно п. 1.32. ст. 1 Закону України „Про податок на прибуток” господарська діяльність – це будь-яка діяльність особи, яка направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

01.08.2005 р. між ТОВ „Макфа-Україна” та ТОВ „Т-Трейдінг Продукт” був укладений договір № 363-2/05-1 про надання послуг з передпродажної підготовки та просування через місця роздрібної торгівлі товарів торгової марки „Макфа” та „Смак” та договір № 301/05-1 від 02.04.2004 р., укладений з ТОВ „Лан Україна”.

Суд констатує, що відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, податковий кредит звітного податкового періоду складається з сум податків, нарахованих платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1. ст. 6 Закону України протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податку.

Також суд зазначає, що відповідно до ч. 2, 3 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа; дату та місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 7.5. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів, дата виписки відповідного рахунку – в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків або дата отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів.

Позивачем були укладені договори поставки з ТОВ „Т-Трейдінг продукт” та з ТОВ „Лан Україна” на поставку продукції, відповідно до якого право власності на продукцію перейшло до ТОВ „Т-Трейдінг продукт” та ТОВ „Лан Україна”. Договори позивача з ТОВ „Т-Трейдінг продукт” № 363-2/05-1 від 01.08.2005 р. та з ТОВ „Лан Україна” № 301/05-1 від 02.04.2004 р. регулюються главою 63 Цивільного кодексу України, згідно якої виконавець зобов’язується надати послуги з передпродажної підготовки та просування через місця роздрібної торгівлі товарів торгових марок „Макфа” та „Смак”, отриманих згідно торгових поставок. Таким чином, ТОВ „Макфа-Україна” здійснює свою маркетингову, рекламну та економічну політику, яка направлена на контроль ТОВ „Макфа-Україна” як єдиного представника виробника ВАТ „Макфа” (Росія) за надходження вказаного товару до споживачів.

Також суд зазначає, що відповідно до п. 4.1. Закону України „Про податок на додану вартість” база оподаткування операції з поставки товарів визначається виходячи з їх договірної вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів. До складу договірної вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних та нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв’язку з компенсацією вартості товарів.

А згідно до Закону України „Про податок на прибуток” звичайною вважається ціна товарів, визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна – це ціна, за якою товари передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари, а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно належними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари, а також ціни, які склалися на ринку ідентичних товарів. Але оскільки угоди, які були укладені позивачем на продаж товару не були визнані недійсними, тому ціна, яка вказана в накладних є звичайною.

Базою для оподаткування товарів, що імпортуються є відповідно до. п. 4.3. Закону України „Про податок на додану вартість” договірна вартість товару, але не менше митної вартості, а не вказано в акті перевірки не менше звичайної ціни. Митна вартість визначається в порядку визначеним Митним кодексом України та Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для їх підтвердження. Так, статтею 260 Митного кодексу України вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень кодексу. Згідно ст. 262 Митного кодексу України, митна вартість товарів та метод її визначення заявляються митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості. Орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положенням Митного кодексу України. Контроль може здійснюватися в установленому порядку з застосуванням різних форм, після закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів та транспортних засобів. Митний орган повинен упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.

Так, згідно ст. 266 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюються за такими методами:

- за ціною договору щодо товару, який імпортується;

- за ціною договору щодо ідентичних товарів;

- за ціною договору щодо подібних товарів;

- на основі віднімання вартості;

- на основі додавання вартості.

Оскільки митниця прийняла належним чином оформлені та подані декларантом ТОВ „Макфа-Україна” митні декларації, то обчислення митної вартості ТОВ „Макфа-Україна” та визначення бази оподаткування імпортованого товару згідно п. 4.3. Закону України „Про податок на додану вартість” було здійснено згідно діючого законодавства України.

Також при здійсненні реалізації товару в Україні контрагентам – резидентам України, позивач при визначенні бази оподаткування керується п. 4.1. Закону України „Про податок на додану вартість”, виходячи з договірної ціни, але не нижче звичайних цін. Звичайною вважається ціна товарів, яка визначена сторонами договору.

Для ТОВ „Макфа-Україна” зобов”язання з ПДВ виникають двічі:

- відповідно до п. 4.3. Закону України „Про податок на додану вартість” - при ввозу товару на митну територію України, де база оподаткування ПДВ є договірна вартість, але не менше митної вартості;

- відповідно до п. 4.1. Закону України „Про податок на додану вартість” – при поставці товарів покупцям – резидентам України, де база оподаткування ПДВ є договірна вартість, але не менше звичайних.

Таким чином, висновок ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Харкова про порушення ТОВ „Макфа-Україна” вимог п. 4.1., п. 4.3. ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість” про безпідставність ТОВ „Макфа-Україна” віднесення до податкового кредиту сум ПДВ є незаконним та безпідставним та не відповідає законодавству України.

Суд також зазначає, що ТОВ „Макфа-Україна” належним чином відобразило в бухгалтерському та податковому обліку відносини з ТОВ „Різорса”, ТОВ „Т-Трейдінг Продукт” та ТОВ „Лан Україна”, правомірно віднесло до податкового кредиту сум ПДВ з отриманих та сплачених послуг та визначило базу оподаткування і нарахування податкових зобов’язань та податкового кредиту, отже податкові повідомлення-рішення винесені неправомірно.

Стосовно сплати витрат на правову допомогу в розмірі 9000,00 грн., суд зазначає наступне:

1. Ч. 3 ст. 90 КАС України, передбачає, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється Законом. Відповідно до розділу VІІ КАС України, положення ч. 3 ст. 90 КАС, набирають чинності з моменту набрання чинності відповідним Законом. До цього часу граничний розмір компенсації витрат встановлюється Кабінетом Міністрів України.

2. Постановою Кабінету Міністрів України № 590 від 27.04.2006 р. „Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави” передбачено граничний розмір компенсації витрат, пов’язаних з розглядом адміністративних та цивільних справ. Цей розмір (якщо компенсація сплачується суб’єктом владних повноважень) складає 40 % розміру мінімальної заробітної плати за годину роботи особи, що надала правову допомогу. Позивачем не надано доказів стосовно кількості годин роботи фізичною особою-підприємцем Циганенко А.П., здійсненої ним на підставі договору № 13/02/07/01 від 13.02.2007 р. (з надання комплексного юридичного обслуговування) та угоди про ведення судової справи від 23.03.2007 р. Отже, позивачем не доведено обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача 9000,00 грн. Тому, позовні вимоги в частині стягнення витрат на правову допомогу задоволенню не підлягають.

Тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі вищевикладеного,

Керуючись ст. 8 Конституції України, ст.ст. 4, 8, 17, 50, 94, 161- 163 Кодексу адміністративного судочинства України , суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Харкова № 0000322310/0 від 19.03.2007 р., № 0000332310/0 від 19.03.2007 р. та № 0000342310/0 від 19.03.2007 р.

Стягнути з державного бюджету на користь ТОВ „Макфа-Україна” суму судового збору в розмірі 3,40 грн.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково.

На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.

Апеляційна скарга може бути подана через суд першої інстанції протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Постанову по даній справі в повному обсязі виготовлено 06.08.2007р. о 10-00 год.

Суддя Мамалуй О.О.