Рішення № 105110825, 29.06.2022, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/10499/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2022 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Мисько Х.М.,

з участю: секретаря судового засідання Кухар Р.В.

представника позивача Тимощук О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові цивільну справу за позовом адвоката Тимощука Олександра Івановича (81000, Львівська обл., м.Яворів, вул.Маковея, 50) в інтересах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову: Галицька районна адміністрація Львівської міської ради - як орган опіки та піклування (79000, м.Львів, вул.Ф.Ліста, 1) про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, -

в с т а н о в и в:

Адвокат Тимощук О.І. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, в якому просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову, покликається на те, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 788970 та копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно. 29 липня 2003 року позивач змінила прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 », що підтверджується свідоцтвом про зміну прізвища, імені, по батькові серії НОМЕР_1 . У квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані, але не проживають понад 5 років племінниця позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , донька племінниці ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та син племінниці ОСОБА_4 , 2021 року народження, про якого позивачеві нічого не відомо, і своєї згоди на його реєстрацію позивач не давала. Також, в квартирі відсутні будь-які особисті речі відповідачів, що підтверджується відповідними актами та свідченнями сусідів, які постійно проживають у будинку за адресою: АДРЕСА_1 . В даній квартирі проживає тільки позивач. На підставі зазначених документів, ОСОБА_1 звернулася до Львівського міського комунального підприємства «Айсберг» із заявою про створення комісії для встановлення відсутності за адресою проживання відповідачів у зазначеній квартирі. На підставі звернення позивача, Львівським міським комунальним підприємством «Айсберг» було складено акти, від 02.03.2021 року, від 14.04.2021 року та від 15.11.2021 року, якими фактично підтверджено обставину відсутності відповідачів та їх речей у квартирі АДРЕСА_1 . Представник позивача зазначає, що в добровільному порядку відповідач не знімається з дітьми із реєстрації з квартири АДРЕСА_1 , що і змусило позивача звернутися до суду з даним позовом. Більше того, позивачеві не відомо місце проживання відповідачів. Також, позивачу не відомо було, що її племінниця ОСОБА_2 вийшла заміж, змінила прізвище на ОСОБА_2 і народила дитину в 2021 році, яку зареєструвала в її квартирі. Отже, відповідачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , 2021 року народження, з огляду на наведене є такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 . Просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 30.12.2021 року відкрито спрощене позовне провадження по справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

10.03.2022 року представником третьої особи Галицької районної адміністрації Львівської міської ради скеровано пояснення, в яких зазначено, що малолітні ОСОБА_3 , 2014 року народження та ОСОБА_4 , 2021 року народження зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Представник третьої особи вказує, що малолітні діти не мають права вільно та самостійно обирати місце свого проживання і набувають право користування житлом за місцем проживання батьків або одного з них, з ким вони проживають. Причин непроживання малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за місцем реєстрації не залежать від волі дітей, а тому за своїм характером є поважними. Відтак в частині визнання такими, що втратили право на користування житловим приміщенням ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , представник Галицької районної адміністрації Львівської міської ради заперечує, оскільки будуть порушені житлові права дітей.

Представник позивача Тимощук О.І. в судовому засіданні позов підтримав повністю, з мотивів, викладених у такому. Вважає позовні вимоги підставними та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 у судове засідання не прибули, хоча повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

Представник третьої особи Галицької районної адміністрації Львівської міської ради у судове засідання не прибула, хоча повідомлена належним чином про дату, час та місце розгляду справи. В письмових поясненнях, скерованих на адресу суду, просила здійснювати розгляд справи за її відсутності, проти позову частково заперечує.

Згідно ч.3 ст.13 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності представника відповідача на підставі наявних у справі доказів, які вважає достатніми.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про переміну прізвища, імені, по батькові серії НОМЕР_1 , виданого Відділом РАГС Галицького РУЮ м. Львова від 29.07.2003 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перемінила прізвище на Прушинська, про що зроблено актовий запис №68./а.с.10/.

З витягу серії ВАА №896590 про реєстрацію права власності на нерухоме майно Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки №788970 від 17.06.2003 року вбачається, що власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 на підстав свідоцтва про право власності на спадщину №6-647 від 14.02.2003 року, видане Першою Львівською державною нотаріальною конторою./а.с.11/.

Відповідно до технічного паспорта інвентарний номер 892, реєстровий номер 14943, квартира АДРЕСА_1 зареєстрована Львівським ОДКБТІ та ЕО на праві приватної, спільної (сумісної часткової) власності на підставі свідоцтва про право власності і записана у Реєстрову книгу за №17 від 25.12.2002 року. Квартира складається з 1 кімнати, житловою площею 16,3 кв.м., в тому числі кімнати 16.3 кв.м., кухні 6.6 кв.м., загальна площа квартири 24.9 кв.м./а.с.12-13/.

З будинкової книги для прописки (реєстрації) громадян, що проживають на АДРЕСА_1 , вбачається, що у квартирі зареєстровані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ./а.с.14-17/.

Відповідно до акту комісії у складі майстрів з експлуатації житлового фонду ЛКП «Айбсерг» Біляк Г.Д., Дицман О.І. , Волкової І.В. від 02.03.2021 року, ОСОБА_2 , 1989 року народження, ОСОБА_3 ,2014 року народження, зареєстровані, але фактично не проживають за адресою: АДРЕСА_1 ./а.с.18/.

Відповідно до акту комісії у складі майстрів з експлуатації житлового фонду ЛКП «Айбсерг» Біляк Г.Д., Дицман О.І. , Волкової І.В. від 14.04.2021 року, ОСОБА_2 , 1989 року народження, ОСОБА_3 ,2014 року народження, зареєстровані, але фактично не проживають за адресою: АДРЕСА_1 ./а.с.19/.

Відповідно до акту комісії у складі майстрів з експлуатації житлового фонду ЛКП «Айбсерг» Біляк Г.Д., Дицман О.І. , Волкової І.В. від 15.11.2021 року, ОСОБА_2 , 1989 року народження, ОСОБА_3 ,2014 року народження, зареєстровані, але фактично не проживають за адресою: АДРЕСА_1 ./а.с.20/.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року», Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті316, 317, 319, 321 ЦК України).

Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша ЦК України).

Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

За змістом ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

У постанові від 16 листопада 2016 року, Верховний Суд України вирішував справу №6-709цс16 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, і зняття з реєстрації та вказав на те, що положення статей 383, 391, 405 ЦК України, статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК УРСР передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на житлове приміщення, будинок, квартиру тощо від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статті 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК УРСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, зокрема у випадку втрати власником права власності, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік.

Такі по суті висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 6-13113цс16 (753/481/15-ц).

Враховуючи, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належить Позивачу на праві власності, до спірних правовідносин підлягає застосуванню ст. 405 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Враховуючи зазначене, суд зауважує, що згідно чинного законодавства, однією з умов для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення. Тобто особа повинна не проживати за адресою реєстрації без поважних на те причин.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 755/16152/16-ц, провадження № 61-11414св19, «вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи».

Ч. 2 ст. 405 ЦК України визначає, що член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Закон дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання (частина 6 статті 29 ЦК України), і ця норма не передбачає винятків.

Несплата відповідачами коштів за користування житлово-комунальними послугами також не може бути підставою для визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним жилим приміщенням, оскільки Позивач (за доведеності понесення ним таких витрат одноособово) не позбавлена можливості ставити питання про їх відшкодування.

Також слід зазначити, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла (рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2003 року, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

З матеріалів справи не вбачається сукупності необхідних за ст. 405 ЦК України підстав для задоволення позову, оскільки не підтверджено відсутність відповідачів понад 1 рік за місцем проживання саме без поважних причин, а також того, що у відповідачів немає поважних причин такої відсутності за місцем проживання. Позивачем також не доведено, що подальше перебування відповідачів у будинку є неможливим, і таке перебування відповідачів перешкоджає Позивачу володіти і користуватися власним майном настільки, що інтереси Позивача, як власника житла все ж перевищують інтереси відповідачів, як членів її сім`ї і користувачів цього житла, і які (відповідачі), до того ж, і не забезпечені іншим житлом.

Тому суд вважає, що така крайня ступінь втручання в права особи не буде справедливою і пропорційною, а буде надмірною при оцінці даних обставин.

Крім того, в позовній заяві ОСОБА_1 просить визнати такими, що стратили право користування житловим приміщенням, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , 2021 року народження - які є малолітніми та особами.

Частиною четвертою статті 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до статті 156 ЖК України, члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Підстава, відповідно до якої місце проживання малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_4 , 2021 року народження, реєструвалося в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , у судовому порядку не оспорювалася, тому вважається, що вони набули права користування цим житлом на законних підставах.

Відповідно до ч.2 ст.11, ч.1 ст.14 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Відповідно до положень статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Оскільки, малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом.

Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України, правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції).

Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці, з одним із батьків, оскільки малолітня дитина, в силу свого віку, не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.

Наведені правові висновки узгоджуються з висновками суду касаційної інстанції, викладеними у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц (провадження № 61-31705св18), від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18 (провадження № 61-9122св19).

Враховуючи наведене, зокрема те, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не досягли повноліття, а відтак не набули повної цивільної дієздатності, тому і відсутні підстави для визнання їх такими, що втратили право користування квартирою з підстав, передбачених ст.405 ЦК України.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України - суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.; ч.1 ст. 95 ЦПК України - письмовими доказами є документи, які містять дані про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; докази на їх підтвердження.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що визнання відповідачів в тому числі неповнолітніх такими, що втратили право на користування спірним житлом за відсутності у них іншого належного їм на праві власності чи постійному користуванні житла, буде становити для відповідачів надмірний тягар, не співмірний із переслідуваною законом метою.

Відтак, відповідачі не можуть бути визнані такими, що втратили право на користування спірним житлом, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі відмови в позові - на позивача.

Керуючись ст.ст. 316, 317, 383, 386, 391, 405 ЦК України, ст.ст.12, 13, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні позову Тимощука Олександра Івановича в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову: Галицька районна адміністрація Львівської міської ради - як орган опіки та піклування про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Х.М. Мисько