Рішення № 105068575, 30.06.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.06.2022Справа № 910/18359/21

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ метал груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нове будівництво та реконструкція"

про стягнення 721 498,22 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АВ метал груп" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нове будівництво та реконструкція" (далі - відповідач) про стягнення 721 498, 22 грн, з яких: сума основного боргу у розмірі 710 212, 64 грн, пеня у розмірі 9 592, 74 грн та 3 % річних у розмірі 1 692, 84 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказав на те, що відповідачем порушено умови Договору поставки № 1605.6 від 16.05.2018 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач, у строк, визначений законом, відзиву не надав.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 17.11.2021 була вручена відповідачу 25.11.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105481533330.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

16.05.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВ метал груп» (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нове будівництво та реконструкція » (далі - покупець) укладено договір поставки № 1605.6 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується у термін, встановлений даним Договором, передати у власність покупця чорний, нержавіючий, оцинкований металопрокат, електроди, профнастил га комплектуючі матеріали, металочерепнця, будівельне кріплення, мегизна продукція в асортименті, грунти, емалі, відводи, перчатки, відрізні та зачисні круги, петлі (далі за текстом - Товар), а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим Договором.

Ціна за одиницю Товару, загальна кількість, асортимент, сортамент Товару визначається у рахунках на оплату (далі - рахунки) Постачальника або Специфікаціях, що є невід`ємними частинами даного Договору, при цьому кількість товару є орієнтовною, остаточна кількість товару зазначається у видаткових накладних (п. 1.2 договору).

Сторони також дійшли згоди щодо можливості заміни асортименту Товару, до поставки Товару, за письмовим зверненням покупця, погодженим постачальником, за умови не перевищення загальної вартості товару узгодженого у рахунках постачальника або Специфікаціях (п. 1.3 договору).

Згідно з п 1.4 договору постачальник гарантує, що є власником товару, який поставляється за даним Договором, і що товар будь-яким способом не відчужений, не закладений, не перебуває у спорі та під арештом, прав відносно нього у третіх осіб немає.

Строк поставки Товару: протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання на поточний рахунок постачальника 100% попередньої оплати, якщо інше не обумовлено Сторонами у рахунках або Специфікаціях (п. 2.3 договору).

У випадку порушення Покупцем строку поставки, протягом якого він зобов`язаний прийняти/вибрати/одержати Товар, або відмови в прийнятті Товару в момент поставки, постачальник має право відмовитись від поставки цього Товару без виплати покупцю будь-яких штрафних або компенсаційних виплат, та запропонувати покупцю поставити цей Товар (в разі його наявності або наявності можливості його поставити) на інших умовах (п. 2.4 договору).

Право власності на поставлену партію Товару і ризики загибелі та/або пошкодження Товару переходять від постачальника до покупця з моменту передачі-прийому Товару в пункті поставки і засвідчується підписанням сторонами видаткової накладної. Датою отримання покупцем партії Товару та супровідних документів є дата видаткової накладної (п. 2.7 Договору).

Пунктом 3.2 договору встановлено, що оплата здійснюється покупцем в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Фактом оплати вважається надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Розрахунки за Товар повинні здійснюватися на умовах 100 % попередньої оплати, якщо інше не обумовлене в Специфікаціях (п. 3.5 договору).

У випадку порушення строку оплати за поставлений товар, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день порушення строку (п. 7.1 договору).

Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31 грудня 2018 року, а в частині виконання грошових зобов`язань - до повного розрахунку між сторонами (п. 12.1 договору).

У випадку якщо не пізніше, ніж за один місяць до закінчення терміну дії цього Договору жодна із Сторін не заявить про його припинення, договір вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік (п. 12.2 договору).

01.01.2019 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору поставки № 1605.6 від 16.05.2018.

В період з 01 січня 2021 року до 27 липня 2021 року на виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу Товар загальною вартістю 6 720 900,15 грн. (шість мільйонів сімсот двадцять тисяч дев`ятсот гривень 15 копійок), що підтверджується підписаними позивачем та відповідачем видатковими накладними.

Як зазначає позивач ним було виставлено та надано відповідачу рахунки на оплату кожної партії товару, однак покупцем було здійснено лише часткову оплату за товар - в сумі 6 008 058,68 грн. (шість мільйонів вісім тисяч п`ятдесят вісім гривень 68 копійок), що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких додано до позовної заяви

Позивач у позовній заяві вказує на те, що враховуючи переплату за товар, поставлений в минулі періоди в сумі 2 628,83 грн, станом на дату складання позовної заяви заборгованість відповідача перед позивачем за Договором становить 710 212,64 грн, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача основної заборгованості.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 9 592, 74 грн та 3 % річних у розмірі 1 692, 84 грн

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Регулювання відносин, що виникають у зв`язку із купівлею-продажем товару здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Так, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір поставки № 1605.6 від 16.05.2018, відповідно до якого позивач зобов`язався поставити товар, а відповідач відповідно оплатити його.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 3.2 договору встановлено, що оплата здійснюється покупцем в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Фактом оплати вважається надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Розрахунки за Товар повинні здійснюватися на умовах 100 % попередньої оплати, якщо інше не обумовлене в Специфікаціях (п. 3.5 договору).

Як встановлено судом позивачем здійснено поставку товару на загальну суму 6 720 900, 15 грн, що підтверджується підписаними з обох сторін видатковими накладними, копії яких долучено до матеріалів справи.

Відповідачем частково сплачено за поставлений товар суму у розмірі 6 008 058, 68 грн, проте заборгованість у розмірі 710 212, 64 грн станом на момент розгляду справи відповідачем не погашена.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У процесі розгляду справи, відповідачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували належне виконання ним свого обов`язку по оплаті товару у строк встановлений договором на суму у розмірі 710 212, 64 грн.

Отже, вимоги позивача про стягнення із відповідача основної заборгованості у розмірі

710 212, 64 грн за договором поставки № 1605.6 від 16.05.2018 є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивач просить стягнути із відповідача пеню у розмірі 9 592, 74 грн та 3 % річних у розмірі 1 692, 84 грн.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього ж кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 цього ж кодексу передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем 3 % річних, суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим та арифметично правильним, у зв`язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3 % річних у розмірі 1 692, 84 грн.

Щодо нарахування позивачем пені у розмірі у розмірі 9 592, 74 грн за період з 06.10.2021 по 03.11.2021, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3) ч. 1 ст. 611 цього ж кодексу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 549 цього ж кодексу передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 3 цієї ж статті встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.1 договору встановлено, що у випадку порушення строку оплати за поставлений товар, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день порушення строку.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку пені, суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим та арифметично правильним, у зв`язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума у розмірі 9 592, 74 грн.

Відповідачем письмового відзиву на позов не подано, належними та допустимим доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано, підстав звільнення від обов`язку виконання зобов`язання зі сплати заявленої до стягнення суми не доведено.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбаченим цим Кодексом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 -252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ метал груп" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нове будівництво та реконструкція" (вул. Ялтинська, буд. 5-б, м. Київ, 02066; ідентифікаційний код 39365144) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ метал груп" (вул. Шолом -Алейхема, буд. 5, м. Дніпро,49000; ідентифікаційний код 36441934) суму основного боргу у розмірі 710 212 (сімсот десять тисяч двісті дванадцять) грн. 64 коп, пеню у розмірі 9 592 (дев`ять тисяч п`ятсот дев`яносто дві) грн 74 коп, 3 % річних у розмірі 1 692 (одну тисячу шістсот дев`яносто дві) грн 84 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 10 822 (десять тисяч вісімсот двадцять дві) грн 47 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 30.06.2022.

Суддя М.Є.Літвінова