Рішення № 105058123, 04.07.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 липня 2022 року Справа№200/1382/22

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

У січні 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - ГУНП в Донецькій області, відповідач), в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування і невиплати індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по жовтень 2017 року включно і компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 24 вересня 2021 рік; - зобов`язати нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по жовтень 2017 року включно і компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік.

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 посилається на протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення і на невиплату за спірний період в повному розмірі грошової компенсації за невикористані календарні дні основної відпустки.

Відповідач не надав відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 31 січня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, витребувані докази.

Ухвалою суду від 3 червня 2022 року відмовлено в задоволенні клопотання Головного управління Національної поліції в Донецькій області про зупинення провадження у справі.

Ухвалою суду від 4 липня 2022 року відмовлено в задоволенні клопотання Головного управління Національної поліції в Донецькій області про відкладення розгляду справи.

Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені обставини, дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянину України № НОМЕР_1 , виданого 03.10.2019.

Також до суду надана копія довідки від 04.02.2015 № 1411-22170 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, за якою ОСОБА_1 перемістився з м. Донецьк до м. Маріуполь Донецької області.

Позивач має право на пільги, установлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 , виданого 04.11.2016.

З витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 24.09.2021 № 523 о/с випливає, що відповідно до розділу VІІ Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції за п. 4 ч. 1 ст. 77 (у зв`язку із скороченням штатів) старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (НОМЕР_4) - інспектора батальйону конвойної служби Головного управління Національної поліції в Донецькій області з 24 вересня 2021 року. Зазначено, вислуга років на 24 вересня 2021 року складає: у календарному обчисленні та для виплати одноразової грошової допомоги - 25 років 09 місяців 27 днів, у пільговому обчисленні - 33 роки 05 місяців 23 дні. Зазначено невикористану відпустку за 2021 рік у кількості 8 діб.

Позивач звернувся із заявою від 06.10.2021 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, якою просив: - нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по листопад 2017 року; - нарахувати і виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 2016 року по 2021 рік.

Листом Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 20.10.2021 № 217/26/02-204 позивачу повідомлено про те, що починаючи з листопада 2017 року грошове забезпечення поліцейських включено до переліку доходів осіб, чиї грошові доходи, які одержані в гривнях на території України і не мають разового характеру, підлягають індексації. Підстави для проведення нарахування індексації поліцейським до листопада 2017 року відсутні. Також позивача проінформовано про те, що індексація грошового забезпечення за листопад 2017 року в сумі 373,85 грн була нарахована та виплачена йому разом з індексацією за грудень 2017 року. Зазначає, що індексація грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року йому не нараховувалася і не виплачувалася. Також зазначено, що відповідно до п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» наказами ГУНП в Донецькій області йому були надані додаткові відпустки, як учаснику бойових дій, у кількості 14 діб, за 2019 рік з 28.10.2019 до 10.11.2019 (наказ від 30.09.2019 №425 о/с), за 2020 рік з 17.11.2020 до 30.11.2020 (наказ від 02.11.2020 №465 о/с), за 2021 рік з 06.09.2021 до 19.09.2021 (наказ від 06.09.2021 №495 о/с), отже додаткові відпустки, як учасник бойових дій, за 2019-2021 роки він використав. Посилається на те, що додаткові відпустки за період 2016-2018 роки йому, як учасником бойових дій, не були використані. Відповідні рапорти щодо їх надання від нього до кадрового підрозділу не надходили. Вважає, що відсутні підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки, як учаснику бойових дій.

Згідно з довідкою відповідача від 11.10.2021 № 3968/12/03-2021 установлено, що за даними обліків управління кадрового забезпечення ОСОБА_1 додаткову відпустку як учасник бойових дій за 2016-2018 рік не використовував. Рапортів щодо надання додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за цей період до підрозділів кадрового забезпечення не надходило. Також наголошено на тому, що додаткова відпустка, як учаснику бойових дій не належить до щорічних відпусток у зв`язку з чим відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і Закону України «Про відпустки» додаткова відпустка, як учаснику бойових дій не переноситься на інший період (продовжується) у разі хвороби працівника, не переноситься на наступний календарний рік, не ділиться на частини і не замінюється грошовою компенсацією.

Відповідно до довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Донецькій області від 19.10.2021 № 1478 про середній розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2 місяці, що передували звільненню установлено, що середньомісячний розмір грошового забезпечення складає: (13445,36+13522,82) / 2 = 13484,09 грн. Середньоденний розмір грошового забезпечення складає: (13445,36+13522,82) / 62 доби = 434,97 грн.

Крім того позивач надав до суду розрахунковий лист за грудень 2017 року.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закон України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (Далі - Закон № 504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.

Закон України ід 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону №580-VIII у відповідній редакції).

Відповідно до ст. 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами 1-4 статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до ч.ч. 8-11 статті 93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VIII установлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Пунктом 3 розділу І Порядку та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджено Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 № 260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799 (далі - Порядок № 260), передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, а саме: поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Отже, у наступному календарному році, у тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.

Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Наведене відповідає висновкам Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, які викладені у постанові від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19.

Також зі змісту наведених приписів випливає, що спірна компенсація підлягала виплаті незалежно від подання позивачем відповідного рапорту.

З огляду на викладене, позовні вимоги у вказаній частині підлягають задоволенню.

Частиною 5 ст. 94 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» передбачено, що грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.

Статтею 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Частиною 1 ст. 5 указаного Закону встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Також ч. 1 ст. 9 Закону № 1282-XII передбачено, що індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Пунктом 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078) передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема: грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

При цьому, щодо поліцейських зміни були внесені лише Постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року № 782 «Про внесення зміни до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення» шляхом доповнення абзацу п`ятого після слова "військовослужбовців" словом ", поліцейських".

Підпунктами 4 і 5 Порядку № 1078 установлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Пунктом 10-2 Порядку № 1078 установлено, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

При цьому, суд звертає увагу на те, що приписами п. 10-1 Порядку № 1078, у редакції, чинній до внесення змін Постановою Кабінету Міністрів України № 1013 від 09.12.2015 (який застосовувався до 01.12.2015), було передбачено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу.

З наведеного висновується, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 815/2590/18 зазначив, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.

У постанові від 21 січня 2021 року у справі № 160/35/20 Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про наявність протиправної бездіяльності, яка полягає у не здійсненні нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу у спірний період, оскільки здійснення індексації прямо передбачене Законом № 580-VІII та Законом №1282-ХІІ.

У Верховний Суд у вказаному рішенні зазначив, що Аналізуючи правові норми Закону №2017-ІІІ та Закону №1282-ХІІ індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. При цьому відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Верховний Суд наголосив, що «згідно зі статтями 18, 19 Закону N 2017-III, індексація є відповідною соціальною гарантією, оскільки це є виплата, що спрямована на забезпечення достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати. А тому, враховуючи, що частиною п`ятою статті 94 Закону №580-VIII, на момент виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що грошове забезпечення поліцейських підлягає індексації, є обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності протиправної бездіяльності Управління щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 серпня 2017 року.

У постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 620/3282/18 Верховний Суд зазначив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Верховний Суд погодився з висновками судів про те, що відсутність бюджетного фінансування відповідача не позбавляє позивача права на отримання належних йому сум індексації грошового забезпечення і не звільняє відповідача від обов`язку ці суми виплачувати.

Крім того, Верховний Суд зазначив, що місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру є базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Також з аналізу положень пункту 5 Порядку №1078 випливає, що від розміру підвищення оплати праці у місяці, в якому воно відбулося, залежить можливість виплати особі індексації та порядок розрахунку її суми.

Частиною 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень, вчинення дії або допущення бездіяльності.

З огляду на викладене, суд у межах цієї справи не вирішує питання про зобов`язання нарахувати і виплатити індексацію в певному розмірі, оскільки суд не може підміняти в спірних правовідносинах відповідача та визначати належний позивачу певний розмір індексації без надання оцінки правильності нарахування індексації відповідачем.

Наведене відповідає практиці Першого апеляційного адміністративного суду , яка викладена в постанові від 1 лютого 2021 року у справі № 200/3056/20-а.

Отже, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на індексацію грошового забезпечення за час проходження служби в поліції (починаючи з 07.11.2015). При цьому, наявність підстав, з якими законодавство пов`язує необхідність нарахування індексації в певному місяці, і нарахування цієї індексації в певному розмірі за цей місяць має визначатися саме відповідачем. У межах цієї справи сума індексації за певний місяць не є спірною.

Відтак, позов підлягає задоволенню.

Судовий збір позивачем не сплачувався.

Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 80, 90, 132-139, 143, 241-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (ідентифікаційний код: 40109058, 87517, Донецька область, м. Маріуполь, пр-т Нахімова, 86) про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по жовтень 2017 року включно і компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 24 вересня 2021 рік.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по жовтень 2017 року включно і компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік.

Повне рішення суду складене 4 липня 2022 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.О. Куденков