Ухвала суду № 105055218, 03.02.2022, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/23754/19

н/п 1-кп/953/178/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2022 р. Київський районний суд м. Харкова у складі колегії суддів:

головуючої судді Бородіної Н.М.,

суддів Лисиченко С.М., Губської Я.В.,

за участю: секретаря Вітковської О.А.,

прокурора Жиліна В.А.,

представників потерпілої Рязанцевої О.В.,

потерпілої ОСОБА_1 ,

захисника Мельник І.В.,

обвинуваченої ОСОБА_2 ,

розглянувши увідкритому судовому засіданні в м.Харкові клопотання по кримінальному провадженню №12019220000001505 за обвинуваченням:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уроженки м.Часів Яр Донецької області, громадянки України, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

в скоєні злочину передбаченого ч.2 ст. 15, ч.4 ст. 190 КК України,-

встановив:

В провадженні суду перебуває справа по кримінальному провадженню №12019220000001505 за обвинуваченням ОСОБА_2 , в скоєні злочину передбаченого ч.2 ст. 15, ч.4 ст. 190 КК України.

До суду від потерпілої надійшло клопотання про накладання арешту на майно обвинуваченої, а саме автомобіль Toyota C-HR державний номерний знак НОМЕР_1 , шляхом заборони відчуження та користування, з переданням вказаного автомобіля на зберігання до спеціального майданчику «Інформ-ресурс».

В обґрунтування клопотання зазначає, що вказаний автомобіль є єдиним майном обвинуваченої та за його рахунок може бути відшкодована шкода, заявлена потерпілою у позові. При цьому обвинувачена користується автомобілем, що знижує його вартість, оскільки порушує ПДР України що підтверджується постановою суду.

Відповідно до ч.1, ч.2, ч.3 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Арешт майна допускається з метою забезпечення:

конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Ухвалою слідчого судді від 26.06.2019р. на майно ОСОБА_2 , а саме автомобіль Toyota C-HR державний номерний знак НОМЕР_1 , був накладений арешт, шляхом заборони його відчуження, з метою забезпечення можливої конфіскації, яка передбачена санкцією інкримінуємого їй злочину ч.4 ст. 190 КК України .

Враховуючи, що арешт на автомобіль обвинуваченої в рамках даної справи вже накладений, із забороною його відчуження, підстав, які передбачених ч.1 ст. 170 КПК України, для повторного накладання арешту автомобіля, із забороною обвинуваченій ним користуватися, суду не наведено.

Крім того, як передбачено ч. 1ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Поміщення автомобілю Toyota C-HR державний номерний знак НОМЕР_1 на спеціальний майданчик , не призведе до дієвості кримінального провадження.

Експлуатація автомобілю, яка впиває на його ринкову вартість не є завданням арешту майна.

Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним ( рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти ( рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Таким чином, приймаючи до уваги викладене, враховуючи відсутність існуючого порушення норм процесуального права з питань доведення дієвості та необхідності застосування заходу забезпечення кримінального провадження арешту майна, слідчий суддя вважає за необхідне відмовити в задоволенні клопотання потерпілої, у зв`язку з його недоведеністю.

Керуючись ст. ст.131, 170, 171, 172, 372 КПК України, суд, -

ухвалив:

В задоволені клопотання потерпілої ОСОБА_1 про арешт майна відмовити.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Бородіна Н.М.

судді: Лисиченко С.М.

Губська Я.В.