Рішення № 105011055, 08.06.2022, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2022 р. м. Київ Справа № 911/3444/21

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Тимошенка Д.Ю., розглянувши справу за позовом

Заступника керівника Вишгородської окружної прокуратури (07301, Київська обл., Вишгородський район, місто Вишгород, вул. Кургузова, будинок 5) в інтересах держави в особі Вишгородської міської ради (07300, Київська обл., м. Вишгород, пл. Шевченка, 1, код 04054866)

до

обслуговуючого кооперативу «Горизонт сервіс» (07300, Київська обл., Вишгородський район, місто Вишгород, вул. Набережна, будинок 7/1, код 36832602)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство» (03115, місто Київ, вулиця Святошинська, будинок 24, код 03359687).

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою

за участю представників:

прокурор: Лук`янчук А.В.

від позивача: Черепан С.М.

від відповідача: Колодій О.М.

від третьої особи: не з`явився

22.11.2021 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Заступника керівника Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вишгородської міської ради до Обслуговуючого кооперативу «Горизонт сервіс», в якій прокурор просить суд:

- усунути перешкоди у здійсненні Вишгородською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду, яка розташована в межах міста Вишгород Вишгородського району Київської області, шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 56635720 від 16.02.2021 з одночасним припиненням права приватної власності обслуговуючого кооперативу «Горизонт сервіс» на земельну ділянку площею 1 га з кадастровим номером 3221810100:01:125:0001;

- усунути перешкоди у здійсненні Вишгородською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду площею 1 га з кадастровим номером 3221810100:01:125:0001, яка розташована в межах міста Вишгород Вишгородського району Київської області, шляхом їх повернення Вишгородській міській раді з незаконного володіння обслуговуючого кооперативу «Горизонт сервіс».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, а її перебування у володінні відповідача є незаконним, у зв`язку з чим прокурор звернувся до суду із вимогою про усунення перешкод у здійснені права користування територіальній громаді земельною ділянкою, шляхом скасування рішення державного реєстратора та повернення земельної ділянки з незаконного володіння обслуговуючого кооперативу «Горизонт сервіс».

Ухвалою суду від 29.11.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/3444/21 в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 12.01.2022. Цією ж ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, суд залучив комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство».

До суду 04.01.2022 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову.

На адресу суду 24.01.2022 від прокурора надійшла відповідь на відзив.

Відповідачем 27.01.2022 подано клопотання про закриття провадження у справі. В обґрунтування заявленого клопотання відповідач посилався на те, що позов в межах розглядуваної справи подано з тих же підстав, щодо того ж предмету, та між тими самими сторонами, що вже був предметом судового розгляду у справі № 911/3513/15, що перебувала в провадженні Господарського суду Київської області, та остаточним рішенням у якій у задоволені позову прокурора було відмовлено.

01.02.2022 від керівника Вишгородської окружної прокуратури надійшла заява про забезпечення позову, яка ухвалою суду від 01.02.2022 була повернута прокурору.

11.02.2022 від третьої особи надійшли письмові пояснення щодо позову, в яких третя особа підтримала позовні вимоги прокурора та просила його позов задовольнити.

15.02.2022 від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

21.02.2022 від прокурора надійшли заперечення проти клопотання про закриття провадження у справі.

22.02.2022 на адресу суду від заступника керівника Вишгородської окружної прокуратури повторно надійшла заява про забезпечення позову, яка ухвалою суду від 29.03.2022 була задоволена.

Також 22.02.2022 від відповідача надійшла відповідь на пояснення третьої особи.

Ухвалою суду, із занесенням до протоколу судового засідання від 23.02.2022 підготовче засідання було відкладене на 16.03.2022, яке проведене не було та ухвалою суду від 15.04.2022 наступне засідання було призначене на 18.05.2022.

28.04.2022 від представника відповідача повторно надійшла заява про закриття провадження у справі, в якому викладено обґрунтування необхідності закриття провадження у справі аналогічні тим, що були викладені в заяві, що надійшла на адресу суду 27.01.2022.

Розглянувши зазначене клопотання суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо: суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.

Згідно приписів п. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Відповідно до п.п. 4, 5 ч. 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Предметом позову, в межах розглядуваної справи є наступні вимоги:

- усунути перешкоди у здійсненні Вишгородською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду, яка розташована в межах міста Вишгород Вишгородського району Київської області, шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 56635720 від 16.02.2021 з одночасним припиненням права приватної власності обслуговуючого кооперативу «Горизонт сервіс» на земельну ділянку площею 1 га з кадастровим номером 3221810100:01:125:0001;

- усунути перешкоди у здійсненні Вишгородською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду площею 1 га з кадастровим номером 3221810100:01:125:0001, яка розташована в межах міста Вишгород Вишгородського району Київської області, шляхом їх повернення Вишгородській міській раді з незаконного володіння обслуговуючого кооперативу «Горизонт сервіс».

Судом встановлено, що в провадженні Господарського суду Київської області перебувала справа № 911/3513/15 за позовом прокурора Вишгородського району Київської області в інтересах держави до Вишгородської міської ради Київської області, Обслуговуючого кооперативу «Горизонт сервіс», згідно якого прокурор просив суд:

- визнати незаконним та скасувати пункт 2 рішення Вишгородської міської ради від 25.06.2010 р. № 34/32 «Про передачу земельної ділянки обслуговуючому кооперативу «Горизонт сервіс» для розміщення житлового будівництва на території м. Вишгород»;

- визнати недійсним виданий обслуговуючому кооперативу «Горизонт сервіс» державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 299969, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 021094200064, площею 1,0000 га з кадастровим номером 3221810100:01:125:0001 та скасувати його державну реєстрацію;

- зобов`язати обслуговуючий кооператив «Горизонт сервіс» повернути у комунальну власність територіальної громади міста Вишгород в особі Вишгородської міської ради земельну ділянку площею 1,0000 га з кадастровим номером 3221810100:01:125:0001, яка розташована по вул. Кургузова, 1-б у м. Вишгороді Вишгородського району Київської області.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2015 у задоволенні позову прокурора було відмовлено.

Прокурор, заперечуючи проти клопотання про закриття провадження у справі посилався на те, що предмет та підстави позову у зазначених справах є різними. До того ж, прокурор посилався на те, що якщо у справі № 911/3513/15 було подано віндикаційний позов, то в межах розглядуваної справи ним подано позов негаторний.

Судом встановлено, що дійсно позови в обох справах подані щодо тотожного складу учасників та підстави позову, якими обґрунтовано розглядуваний позов входили до кола підстав позову у справі № 911/3513/15. Проте предмет позову, безпосередні матеріально-правові вимоги у зазначених справах, не є тотожними, з огляду на що суд дійшов висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі.

01.06.2022 від прокурора надійшли письмові пояснення щодо висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у справі № 359/3373/16ц.

01.06.2022 від представника відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності та два клопотання про витребування доказів.

В судовому засіданні 01.06.2022 представник відповідача долучив до матеріалів справи додаткові докази, а також просив не розглядати по суті його клопотання про витребування доказів.

Ухвалою суду від 01.06.2022 підготовче провадження у справі було закрито та призначено розгляд справи по суті на 08.06.2022.

В судове засідання 08.06.2022 з`явився прокурор, який долучив до матеріалів справи додаткові пояснення, наполягав на задоволенні позову; представник позивача, який позовні вимоги здебільшого підтримав, та представник відповідача, який просив у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Зі змісту судових рішень у справі № 911/3513/15 судом встановлено, що рішенням постійно діючого третейського суду при юридичній корпорації «ПРИНЦИП» № ПВ-29-10/08 від 28.03.2008 р. у справі за позовом ТОВ «Українська кредитна компанія» (далі - ТОВ «УКК») до ОСОБА_1 вирішено визнати за ТОВ «УКК» право власності на об`єкт незавершеного будівництва (цокольний поверх житлового будинку) готовністю 8 %, що знаходиться на земельній ділянці загальною площею 1 га за адресою: Київська область м. Вишгород, вул. Кургузова (навпроти підприємства ТВП Укратомторг).

Рішенням виконавчого комітету Вишгородської міської ради № 144 від 22.05.2008 на виконання рішення постійно діючого третейського суду при юридичній корпорації «ПРИНЦИП» № ПВ-29-10/08 від 28.03.2008 р. про визнання за ТОВ «УКК» права власності на об`єкт незавершеного будівництва (цокольний поверх житлового будинку) по вул. Кургузова у м. Вишгороді надано вказаному об`єкту поштову адресу: 07300, Київська область, м. Вишгород, вул. Кургузова, 1-Б.

Постановою Вишгородського районного суду від 23.05.2008 р. у справі № 3/2»а» - 1859 за 2008 рік задоволено позовні вимоги ТОВ «УКК» до Комунального підприємства Київської обласної ради «Вишгородське бюро технічної інвентаризації» та зобов`язано останнє зареєструвати за ТОВ «УКК» право власності на об`єкт незавершеного будівництва (цокольний поверх) готовністю 8%, що знаходиться на земельній ділянці загальною площею 1 га за адресою: Київська область м. Вишгород, вул. Кургузова.

На виконання постанови суду Комунальним підприємством Київської обласної ради «Вишгородське бюро технічної інвентаризації» 10.06.2008 було зареєстровано за ТОВ «УКК» право власності на об`єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, вул. Кургузова, 1-Б.

Рішенням господарського суду Київської області від 22 січня 2009 року у справі № 19/443-08 за позовом ТОВ «УКК» до Вишгородської міської ради та Виконавчого комітету Вишгородської міської ради вирішено: визнати право ТОВ «УКК» на користування земельною ділянкою на вул. Кургузова, 1-Б у м. Вишгороді Київської області для розміщення житлового будинку; договір оренди земельної ділянки по вул. Кургузова, 1-Б у м. Вишгороді Київської області для розміщення житлового будівництва між ТОВ «УКК» та Вишгородською міською радою вважати укладеним в редакції, яка підписана ТОВ «УКК» та відповідає вимогам Закону України «Про оренду землі» та Типового договору оренди землі, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 р. № 220 та технічному звіту по визначенню зовнішніх меж, та переданою дану земельну ділянку на умовах, визначених зазначеним договором, з моменту набрання чинності судовим рішенням.

У подальшому, 26.06.2010 між Вишгородською міською радою та ТОВ «УКК» було укладено угоду про розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного 27.05.2009.

Пунктом 1 рішення Вишгородської міської ради № 34/32 від 25.06.2010 було припинено ТОВ «УКК» право користування земельною ділянкою площею 1,0 га по вул. Кургузова, 1-Б у м. Вишгороді, яка перебуває в оренді згідно договору оренди, укладеного 27.05.2009 та зареєстрованого у Вишгородському відділі Київської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» 04.06.2010.

Пунктом 2 рішення Вишгородської міської ради № 34/32 від 25.06.2010 було передано обслуговуючому кооперативу «Горизонт сервіс» у власність земельну ділянку площею 1,0 га по вул. Кургузова, 1-Б у м. Вишгороді для розміщення житлового будівництва.

На підставі рішення Вишгородської міської ради № 34/32 від 25.06.2010 р. ОК «Горизонт сервіс» отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 299969, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 021094200064 від 17.12.2010.

На підставі рішення державного реєстратора Вишгородської міської ради Найденишевої-Буренко Ю.П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 56635720 від 16.02.2021 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності ОК «Горизонт сервіс» на земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:01:125:0001.

Підставою для державної реєстрації слугував державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 299969, виданий 17.12.2010.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОК «Горизонт сервіс» зареєстровано право власності на об`єкт незавершеного будівництва, об`єкт житлової нерухомості за адресою: Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, вул. Кургузова, 1Б, що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3221810100:01:125:0001, площею 1га.

Відповідно до листа КП «Святошинське лісопаркове господарство» від 24.09.2021 № 077/239-885 за візуальними ознаками Публічної кадастрової карти України та на основі чинних матеріалів базового лісовпорядкування 2010 року земельна ділянка з кадастровим номером 3221810100:01:125:0001 орієнтовно частково розташована в межах таксаційного кварталу 111 Межигірського лісництва КП «Святошинське лісопаркове господарство».

Також цим листом зазначене підприємство повідомило, що ним не надавались будь-які висновки чи погодження на вилучення з постійного користування вищевказаної земельної ділянки для подальшого надання в оренду ТОВ «Українська кредитна компанія» чи у власність ОК «Горизонт сервіс».

Згідно листа Київського обласного та по м. Києву Управління лісового та мисливського господарства від 01.11.2021 № 04-48/2020 Управління не надавало погодження на вилучення та зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером: 3221810100:01:125:0001.

Прокурор звернувся до суду із розглядуваним позовом, в обгрунтування якого посилається на те, що рішення Вишгородської міської ради № 34/32 від 25.06.2010, в частині передачі безоплатно у власність ОК «Горизонт сервіс» земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:125:0001 є незаконним, оскільки вказана земельна ділянка відноситься до категорії земель лісогосподарського призначення, та передана у приватну власність бути не може.

Прокурор також зазначає, що спірна земельна ділянка входить до складу (накладається) на земельну ділянку лісогосподарського призначення, що перебуває у постійному користуванні КП «Святошинське лісопаркове господарство», орієнтовно частково розташована в межах таксаційного кварталу 111 Межигірського лісництва, що підтверджується проектом організації та розвитку лісового господарства КП «Святошинське лісопаркове господарство» 2010 року, планово-картографічними матеріалами, а саме викопіюванням з планшету лісовпорядкування 2009 року Межигірське лісництво, проектом організації та розвитку лісового господарства КП «Святошинське лісопаркове господарство» 2020 року. А згідно інформації наданої Українським державним проектним виробничим об`єднанням «Укрдержліспроект» земельна ділянка з кадастровим номером 3221810100:01:125:0001 накладається на землі, що перебувають в постійному користуванні КП «Святошинське лісопаркове господарство».

Та оскільки КП «Святошинське лісопаркове господарство» згоди на вилучення чи припинення права постійного користування вказаної земельної ділянки не надавало, земельна ділянка, що входить до складу земель лісогосподарського призначення у приватну власність передаватися не могла, прокурор вважає, що розпорядження такою земельною ділянкою Вишгородською міською радою на користь ОК «Горизонт сервіс» відбулося із порушенням вимог Земельного та Лісового кодексів України.

З огляду на це, прокурор просив суд усунути перешкоди у здійсненні Вишгородською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду, яка розташована в межах міста Вишгород Вишгородського району Київської області, шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 56635720 від 16.02.2021 з одночасним припиненням права приватної власності обслуговуючого кооперативу «Горизонт сервіс» на земельну ділянку площею 1 га з кадастровим номером 3221810100:01:125:0001; а також шляхом повернення її Вишгородській міській раді з незаконного володіння обслуговуючого кооперативу «Горизонт сервіс».

Застосування такого способу захисту порушеного права прокурор аргументував тим, що цей позов слід розглядати, саме як негаторний, оскільки вважає, що незаконне зайняття відповідачем земельної ділянки лісогосподарського призначення з порушенням Земельного та Лісового кодексів України, треба розглядати, як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності територіальної громади м. Вишгорода.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що прокурор зловживає своїми процесуальними правами, оскільки в 2015 році Господарський суд Київської області вже розглядав справу № 911/3513/15 за аналогічним позовом прокурора та постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2015 у задоволенні позову прокурора було відмовлено. Зазначена постанова в касаційному порядку прокурором не оскаржувалася. Також відповідач посилався на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3221810100:01:125:0001 ніколи не відносилася до земель лісогосподарського призначення, що, зокрема, встановлено, судовим рішенням, що набрало законної сили по згаданій вище справі. Крім того, відповідач посилався на обрання прокурором неналежного способу захисту порушеного права, адже вважає, що в межах розглядуваного позову ефективним способом захисту мав би бути віндикаційний позов, коли як прокурором подано негаторний позов, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. На думку відповідача, прокурором не надано доказів затвердження Проекту організації та розвитку лісового господарства КП «Святошинське лісопаркове господарство», а ті матеріали, що було подано прокурором, в цій частині, свідчать лише про проведення з цього приводу нарад і розроблення відповідних проектів, але не про їх затвердження.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

В силу положень статей 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Прокурор у позові стверджує, що спірна земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності лісогосподарського призначення та використовувалася для ведення лісового господарства КП «Святошинське лісопаркове господарство».

Сутність позову прокурора полягає в необхідності захисту інтересів держави в особі територіальної громади м. Вишгород, оскільки Вишгородська міська рада, через віднесення спірної земельної ділянки до складу земель лісового фонду була позбавлена, як орган уповноважений розпоряджатися землями лісового фонду, права передання земельної ділянки у приватну власність ОК «Горизонт сервіс».

Згідно зі ст. 327 Цивільного Кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Положеннями ч. ч. 1-3 ст. 78 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно зі ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу України.

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються Земельним кодексом України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 Земельного кодексу України .

За основним цільовим призначенням Земельного кодексу України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 Земельного кодексу України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 Лісового кодексу України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 Лісового кодексу України).

Прокурором ставиться під сумнів підставність прийняття Вишгородською міською радою рішення № 34/32 від 25.06.2010, як з мотивів приналежності спірної земельної ділянки до категорії земель лісового фонду, що не можуть передаватися у приватну власність, так і з мотивів порушення процедури розпорядження такою земельною ділянкою, оскільки зважаючи на те, що ця земельна ділянка накладається на земельну ділянку лісогосподарського призначення, що перебуває у постійному користуванні КП «Святошинське лісопаркове господарство», передання її у власність ОК «Горизонт сервіс» без її попереднього вилучення у зазначеної особи, є безпідставним.

Відповідно до ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

За змістом ст.ст. 125,126 Земельного кодексу України, як в редакцій чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, так і станом на час розгляду справи право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом та виникає з моменту державної реєстрації права.

Обґрунтовуючи твердження про приналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, що перебувають на праві постійного користування КП «Святошинське лісопаркове господарство» прокурор посилається на положення п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, а також на планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Згідно п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, в редакцій чинній на момент звернення прокурора з позовом до суду, до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, які до набрання чинності Земельним кодексом України передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Отже умовами, за якими право постійного користування земельною ділянкою може підтверджуватися планово-картографічними матеріалами, є факт передання земельної ділянки на користь відповідного державного підприємства до набрання чинності Земельним Кодексом України.

Земельний кодекс України набрав чинності 01.01.2002.

Відповідно, посилатися на планово-картографічні матеріали, у якості доказів перебування земельної ділянки лісогосподарського призначення на праві постійного користування було б можливим, якщо б така земельна ділянка була передана відповідному державному підприємству до 01.01.2002.

Проте, з наявних у матеріалах справи доказів неможливо встановити як сам факт передання спірної земельної ділянки чи масиву, що включав би її, так і дату такого ймовірного передання, що унеможливлює перевірку судом факту дійсного перебування спірної земельної ділянки у постійному користування КП «Святошинське лісопаркове господарство», та, відповідно, ставить під сумнів можливість доведення факту перебування спірної земельної ділянки на праві постійного користування зазначеного підприємства планово-картографічними матеріалами.

Крім того, визначений п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України порядок підтвердження права постійного користування застосовується саме до державного лісогосподарського підприємства.

За змістом ч.ч. 1,2 ст. 17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Про відповідне розмежування державних і комунальних підприємств, як користувачів земельними ділянками лісогосподарського призначення зазначено і в ст. 57 Земельного Кодексу України

За змістом ч. 1 ст. 63 Господарського кодексу України залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів: комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади; державне підприємство, що діє на основі державної власності.

З огляду на викладене законодавство розмежовує державні та комунальні підприємства, як суб`єктів відповідних правовідносин.

Таким чином, встановлена п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України можливість підтвердження права постійного користування планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування для державного підприємства, не може бути застосована до КП «Святошинське лісопаркове господарство», що не є державним підприємством, та, відповідно, зазначені положення на це підприємство не розповсюджуються.

До того ж, як вбачається з листа КП «Святошинське лісопаркове господарство» від 24.09.2021 спірна земельна ділянка орієнтовно частково розташована в межах таксаційного кварталу 111 Межигірського лісництва.

При цьому, суду не надано достатнього обгрунтування того, чи слід розуміти що розташування спірної земельної ділянки в межах зазначеного таксаційного кварталу є орієнтовним, тобто є таким, що або може перебувати у складі зазначеного кварталу або ні, чи що спірна земельна ділянка перебуває у складі зазначеного кварталу, проте КП «Святошинське лісопаркове господарство» не визначилося щодо повного чи часткового розташування в межах зазначеного таксаційного кварталу.

Надані прокурором матеріали лісовпорядкування відповіді на зазначені питання не надають, а надані на запит прокурора ВО «Укрдержліспроект» фрагменти з публічної кадастрової карти не містять підпису виконавця, зазначеного в цих фрагментах, що позбавляє зазначені докази доказової сили.

Крім того, якщо спірна земельна ділянка лише частково перебуває в межах таксаційного кварталу 111 Межигірського лісництва, що перебуває, як стверджує прокурор, на праві постійного користування КП «Святошинське лісопаркове господарство», то прокурором жодним чином не зазначено, в якій саме частині спірна земельна ділянка накладається на землі цього кварталу, а також не аргументовано його позовні вимоги щодо можливості повернення на користь позивача всієї спірної земельної ділянки, якщо вона лише частково відноситься до земель, що перебувають на праві постійного користування КП «Святошинське лісопаркове господарство», та, відповідно, лише частково відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Отже, наведені прокурором аргументи, в цій частині, не є в достатній мірі доведені та обґрунтовані.

Крім того, суд вважає за необхідне надати належну юридичну оцінку і обраному прокурором способу захисту порушеного права.

Так, способом захисту порушеного права прокурор обрав негаторний позов. Та сутність такого захисту, на думку прокурора, має полягати у необхідності усунути перешкоди у здійсненні Вишгородською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду, яка розташована в межах міста Вишгород Вишгородського району Київської області, шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 56635720 від 16.02.2021 з одночасним припиненням права приватної власності обслуговуючого кооперативу «Горизонт сервіс» на земельну ділянку площею 1 га з кадастровим номером 3221810100:01:125:0001; а також шляхом повернення її Вишгородській міській раді з незаконного володіння обслуговуючого кооперативу «Горизонт сервіс».

Як вбачається з матеріалів справи набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку відбулося на підставі рішення Вишгородської міської ради № 34/32 від 25.06.2010, на підставі якого ОК «Горизонт сервіс» отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 299969, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 021094200064 від 17.12.2010 та в подальшому, у зв`язку із зміною законодавства, цей же акт став підставою для державної реєстрації 16.02.2021 за ОК «Горизонт сервіс» права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:01:125:0001 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно приписів ч. 5 ст. 1 Лісового Кодексу України (в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Згідно ст. 9 Лісового кодексу України у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку. Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 10 Лісового кодексу України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Згідно ст. 12 Лісового Кодексу України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Зі змісту наведених положень вбачається, що законодавство цілком допускає можливість володіння приватними особами лісовими ділянками.

Прокурор проводячи аналогію із землями водного фонду із відповідними посиланнями на практику Верховного Суду, в перебігу розгляду справи стверджував, що володіння приватними суб`єктами землями лісового фонду є не можливим, як є не можливим і володіння такими суб`єктами землями водного фонду.

Проте, в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Верховний Суд відступив від своїх попередніх висновків, та зазначив, що оскільки законодавство прямо передбачає можливість перебування земель лісового фонду у володінні приватних суб`єктів, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності, то на відміну від земель водного фонду захист прав власника на які має здійснюватися у спосіб подання негаторного позову, захист прав власника на землі лісогосподарського призначення має здійснюватися у спосіб подання віндикаційного позову, в порядку передбаченому ст. 387 Цивільного кодексу України, за умови, що за відповідачем зареєстроване право власності на земельну ділянку в Державному реєстрі прав, що є підтвердженням здійснення відповідачем володіння такою земельною ділянкою.

Так, в п. 72 Постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Згідно приписів ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Тобто негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

В п. 70 Постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Тобто предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого власника до особи, яка незаконно фактично володіє майном, про його повернення (витребування) з чужого незаконного володіння.

Як вже зазначалося право власності за ОК «Горизонт сервіс» на земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на майно, що з огляду на викладене вище дає підстави для висновку, що відповідач є володільцем зазначеної земельної ділянки. Про фактичне володіння зазначеною земельною ділянкою свідчать і інші матеріали справи, з яких вбачається, що на спірній земельній ділянці розташований об`єкт незавершеного будівництва, належний відповідачу та останній здійснює на спірній земельній ділянці будівельні роботи, проведення яких за заявою прокурора про забезпечення позову було заборонено до остаточного вирішення цієї справи.

В п. 146 Постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) (пункт 147 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц ).

Таким чином, прокурор, здійснюючи захист інтересів держави в особі територіальної громади м. Вишгород, усвідомлюючи, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за відповідачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та який здійснює фактичне володіння земельною ділянкою через розташування на ній об`єкта незавершеного будівництва, який відповідач намагається добудувати та, принаймні, вчиняє щодо цього відповідні дії, стверджуючи про приналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення мав звернутися до суду не з негаторним позовом та просити усунути перешкоди у користуванні майном, а мав звернутися із віндикаційним позовом за правилами ст.ст. 387, 388 Цивільного кодексу України, а тому обраний прокурором спосіб захисту порушеного права не є ефективним для спірних правовідносин.

Заявляючи позовну вимогу про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою у спосіб скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 56635720 від 16.02.2021 з одночасним припиненням права приватної власності ОК «Горизонт сервіс» на земельну ділянку прокурор виходив із тих саме обставин та розглядає зазначену вимогу, як складову обраного ним способу захисту порушеного права позивача негаторного позову, що є необхідним, на його думку, для повного відновлення прав та інтересів позивача.

Проте, хоча суд вже і дійшов висновку про неефективність для розглядуваних правовідносин подання прокурором негаторного позову в цілому, позовні вимоги щодо скасування рішення про державну реєстрацію права власності на землю за відповідачем потребують окремої оцінки.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст.11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

За змістом ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення державного реєстратора Вишгородської міської ради Найденишевої-Буренко Ю.П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 56635720 від 16.02.2021 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності ОК «Горизонт сервіс» на земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:01:125:0001. Підставою для державної реєстрації слугував державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 299969, виданий 17.12.2010.

Від моменту відображення в Державному реєстрі речових прав на земельну ділянку відомостей про державну реєстрацію прав ОК «Горизонт сервіс», зазначене рішення державного реєстратора Вишгородської міської ради про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 56635720 від 16.02.2021 вичерпує свою дію, а тому вимога про скасування зазначеного рішення також не відповідає ознакам належного (ефективного) способу захисту.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)).

Остаточно правова позиція про те, що для захисту прав власника на нерухоме майно подання позову про скасування рішення про державну реєстрацію не вимагається сформульована і в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Таким чином, подання позову про визнання недійсним рішення про державну реєстрацію прав власності за відповідачем від моменту внесення відповідних відомостей до Державного реєстру майнових прав на нерухоме майно є не ефективним способом захисту, як в контексті негаторного позову так і віндикаційного, оскільки задоволення такого позову, з огляду на вичерпання таким рішенням своєї дії в момент проведення відповідної реєстрації, до відновлення порушених прав власника в будь-якому випадку призвести не може.

Обґрунтування прокурором неможливості застосування до розглядуваної справи правових висновків, що викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц оскільки у справі, що розглядається не є подібними предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, судом відхиляється.

Як вбачається з позову, обґрунтовуючи підставність подання прокурором саме негаторного позову, він посилався, зокрема, на висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладено в постановах від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, які стосувалися земель водного фонду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц прокоментовано правові висновки, що викладено в зазначених справах та зазначено про їх відмінність та не застосовність до земель лісогосподарського призначення. Також було сформульовано нові правові висновки відносно способу захисту прав власника на земельні ділянки лісового фонду, встановивши чіткі критерії умов, від наявності яких залежить підставність подання негаторного чи віндикаційного позову, ключовою, з яких є те, що у разі проведення за відповідачем державної реєстрації права власності на земельну ділянку, така особа розглядається, як володілець земельної ділянки, а захист прав власника землі має здійснюватися виключно у спосіб подання віндикаційного позову.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

Наведене в сукупності дає підстави для висновку про відмову у задоволенні позову, як в частині вимог про скасування рішення державного реєстратора Вишгородської міської ради Найденишевої-Буренко Ю.П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 56635720 від 16.02.2021, так і в частині вимог про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом повернення її Вишгородській міській раді з незаконного володіння ОК «Горизонт сервіс», адже обидві позовні вимоги викладено в аспекті помилково обраного прокурором способу захисту порушеного права негаторного позову, який для спірних правовідносин ефективним способом захисту не є.

Як вже зазначалося судом, звернення з позовом, в якому викладено не ефективний спосіб захисту порушеного права, який не може бути застосований у разі встановлення судом факту порушення прав та інтересів позивача, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Згідно приписів ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Прокурор, в перебігу розгляду справи, неодноразово посилався на те, що саме негаторний позов є належний спосіб захисту порушеного права позивача, в інтересах якого він звернувся до суду.

Посилаючись на відмінність в цій частині його позову від позову, що ним подавався в межах справи № 911/3513/15, прокурор заперечував проти закриття провадження у справі, адже стверджував, що в межах справи № 911/3513/15 було подано віндикаційний позов, коли як в цій справі подано негаторний, тобто предмети позовів є різними.

Наведене зумовлює неможливість самостійного застосування судом належного способу захисту права, адже таке застосування суперечило б вимог ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає можливість самостійного застосування судом ефективного способу захисту порушеного права лише коли такий спосіб не визначено законом або договором, а також призвело б до погіршення процесуального становища відповідача, адже доступні для нього засоби захисту від пред`явлених вимог в аспекті негаторного та віндикаційного позовів є доволі відмінними, що зокрема стосується і можливості застосування наслідків пропуску строків позовної давності, якими, на відміну від віндикаційного, подання негаторного позову не обмежуються.

З цих же підстав суд не розглядає по суті заяву відповідача про застосування позовної давності, оскільки подання негаторного позову можливе протягом всього часу існування порушення, проте судом встановлено, що в цій справі негаторний позов не відповідає критеріям ефективного способу захисту, а самостійно застосувати до поданого прокурором позову правил та вимог, що ставляться до віндикаційного позову суд можливості позбавлений, з огляду на обставини, що викладено вище. Та оскільки обрання не належного способу захисту порушеного права є самостійною підставою для відмови в позові, розгляд судом заяви відповідача про застосування позовної давності не здійснюється.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

З урахуванням встановлених судом обставин, та оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що вимоги прокурора задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову прокурора відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 30.06.2022.

Суддя Р.М. Колесник