Рішення № 105009943, 23.02.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.02.2022Справа № 910/20891/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Стеренчук М.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" пл.Івана Франка, буд.5, м. Київ, 01001

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаєплон» (87526, м. Маріуполь, вул.. 130 Таганрозької дивізії, буд. 4

про стягнення 693 615,33 грн.

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаєплон» (87526, м. Маріуполь, вул. 130 Таганрозької дивізії, буд. 4

до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" пл.Івана Франка, буд.5, м. Київ, 01001

про визнання недійсним акту звіряння розрахунків

Представники сторін:

Від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним): Гаврилов Є.Ю. -довіреність № 23/09/21-25 від 23.09.2021 року;

Від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОДОКАНАЛ-СЕРВІС" про стягнення 693 615,33 грн., з яких: заборгованість за спожиту теплову енергію у гарячій воді у розмірі 617 052,50 грн., пеня у розмірі 53089,39 грн., проценти річних у розмірі 13598,52 грн., втрати від інфляції у розмірі 9874,92 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1632241 від 23.01.2019 року в частині своєчасної та повної оплати спожитої відповідачем теплової енергії у гарячій воді, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2021 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 01.02.2021 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 11.01.2021 року надійшла заява № 30/7/1/1287 від 27.01.2021 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2021 року, за результатами розгляду заяви про усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/20891/20, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за відсутності клопотань про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі ч.2 ст. 247 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2021 року прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву для спільного розгляду з первісним позовом у справі № 910/20891/20, об`єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження, ухвалено здійснювати розгляд в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 28.04.2021 року.

Судом доведено до відома, що через відділ діловодства 15.03.2021 року від відповідача - ТОВ "Водоканал-сервіс" надійшли: клопотання б/н від 10.03.2021 року про долучення додаткових доказів до матеріалів справи, а також відзив на позовну заяву б/н від 12.03.2021 року, в якому останній за первісним позовом заперечує проти позовних вимог, посилаючись на відсутність належних доказів на підтвердження обсягу спожитої теплової енергії та неможливість врахування в якості одного з таких доказів підписаного сторонами акту звіряння розрахунків. Також відзив містить клопотання відповідача про призначення у справі комплексної судової економічної експертизи, проведення якої просить доручити Харківському науково - дослідному інституту судових експертиз ім. засл. професора М.С. Бакаріуса (ХНДІСЕ), а також заяву із запереченнями проти спрощеного провадження, в якій відповідач просить суд розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання у справі. Клопотання та відзив судом долучені до матеріалів справи.

Окрім цього до початку судового засідання 24.03.2021 року від позивача за первісним позовом надійшли заперечення № 30/7/1/4399 від 22.03.2021 року на клопотання відповідача - ТОВ «Водоканал-Сервіс» про призначення експертизи разом з доказами направлення на адресу відповідача; 24.03.2021 року від позивача за первісним позовом надійшла відповідь на відзив на позову заяву № 30/7/1/4397 від 22.03.2021 року разом з доказами направлення на адресу відповідача, в якій КП «Київтеплоенерго» не погоджується з доводами відповідача за первісним позовом, посилаючись на наявність належних та допустимих доказів на підтвердження обсягу спожитої відповідачем теплової енергії за Договором.

Також 15.04.2021 року від відповідача (за зустрічним позовом) надійшов відзив № 30/7/1/5757 від 13.04.2021 року на зустрічний позов разом з доказами направлення на адресу позивача, в якому КП «Київтеплоенерго» заперечує проти зустрічних позовних вимог та зазначає, що акт звірки взаємних розрахунків, підписаний уповноваженою особою відповідача (боржника) є доказом, що свідчить про фактичне визнання останнім наявності боргу перед позивачем, та додатково наголошує, що ТОВ «Водоканал-Сервіс» не вказано, в чому саме полягає помилка, які істотні умови порушені та яким чином помилка впливає на дійсність чи недійсність акту звіряння розрахунків: 23.04.2021 року від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів разом з доказами направлення на адресу позивача. Подані клопотання долучено судом до матеріалів справи.

В підготовчому засіданні 28.04.2021 року судом протокольно оголошено перерву на 03.06.2021 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2021 року частково задоволено клопотання відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОДОКАНАЛ-СЕРВІС" та призначено комплексну судову економічну експертизу у справі, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, провадження у справі № 910/20891/20 зупинено на час проведення комплексної судової економічної експертизи та отримання її результатів.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2021 року задоволено апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.06.2021 року про призначення судової економічної експертизи.

Матеріали справи № 910/20891/20 повернуто до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 року підготовче засідання у справі призначено на 19.01.2022 року.

У судовому засіданні 19.01.2022 року уповноваженим представником позивача подано для долучення до матеріалів справи витяг з ЄДРПОУ щодо відповідача та повідомлено про зміну його найменування з ТОВ "Водоканал-Сервіс" на ТОВ "Фаєплон" з місцезнаходженням за адресою: 87526, Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130 Таганрозької дивізії, будинок 4, що підтверджується відомостями з наданого витягу.

За таких обставин судом здійснено заміну відповідного найменування відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю " Водоканал-Сервіс " на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фаєплон".

У підготовчому засіданні 19.01.2022 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/20891/20 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 23.02.2022 року.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін станом на 23.02.2022 року до суду не надходило.

У судове засідання з розгляду справи по суті 23.02.2022 року з`явився уповноважений представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним). Уповноважений представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) в судове засідання не з`явився.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Про дату, час і місце розгляду даної справи відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №: 0105491960031, направленого на первісну адресу місцезнаходження ТОВ «Водоканал-Сервіс»: 02232, м. Київ, пр-т Володимира Маяковського, 38.

Копія ухвали суду від 19.01.2022 року, яка направлялась відповідачу на адресу: 87526, Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130 Таганрозької дивізії, буд. 4, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань повернулась на адресу суду не врученою.

В той же час судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача за первісним позовом ТОВ "Водоканал-Сервіс" адресі, зазначеній на конверті, що повернувся.

Про поважні причини неявки уповноваженого представника відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) в судове засідання суд не повідомлено.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, представник ТОВ «Фаєплон» не прибув в судове засідання з розгляду справи по суті, суд за відсутності заперечень з боку позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) здійснював розгляд справи 23.02.2022 року виключно за наявними матеріалами, за відсутності представника відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним).

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 23.02.2022 року представник позивача підтримав первісні позовні вимоги в повному обсязі та просив позов задовольнити, а також заперечував проти задоволення зустрічних позовних вимог.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 23.02.2022 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено згідно матеріалів справи, що Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 року № 1693 "Про деякі питання Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", Комунальне підприємство "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго".

За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 року № 591 КП "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Отже, з 01.05.2018 постачання теплової енергії здійснює КП "Київтеплоенерго".

Так, 23.01.2019 року між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (позивач за первісним позовом у справі, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Водоканал-Сервіс" (відповідач за первісним позовом у справі, споживач за договором) укладено Договір № 1632241 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - Договір), відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов`язується виробити та поставити теплову енергію у гарячій воді споживачу для потреб опалення, а споживач зобов`язується отримувати теплову енергію та оплачувати її вартість відповідно до умов, викладених у цьому договорі.

Розділами 2-6 Договору сторони погодили зобов`язання та права сторін, їх відповідальність, термін дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Пунктами 4.1, 4.2 Договору визначено, що вказаний договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.05.2019 року, а в частині зобов`язання споживача розрахуватися за спожиту теплову енергію, до повного цього зобов`язання виконання. Керуючись приписами статті 631 Цивільного кодексу України, сторони домовились про те, що дія цього договору поширюється на взаємовідносини, які фактично виникли між сторонами з 01.05.2018 року.

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення (пункт 4.4 Договору).

Наразі, доказів наявності письмових заяв сторін, відповідно до п. 4.4. Договору про його припинення матеріали справи не містять та сторонами Договору не заявлялося.

За таких обставин спірний Договір є пролонгованим до 01.05.2021.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Окрім того, суд зазначає, що відносини між позивачем та відповідачем регулюються спеціальним законодавством у сфері енергопостачання, а саме Законом України "Про теплопостачання" від 02.06.2005 року, Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 року (далі - Правила).

Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Згідно приписів статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами першою і другою статті 275 та частиною шостою статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

При виконанні умов цього Договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов`язались керуватися тарифами, затвердженими у встановленому порядку, Положенням про Держенергонагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України (пункт 2.1 Договору).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія є товарною продукцією, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських та технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Теплогенеруюча організація визначена приписами вказаної статті закону як суб`єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Споживачем теплової енергії є юридична або фізична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Частиною 4 статті 19 та статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу, своєчасне укладення якого з теплопостачальною організацією є основним обов`язком споживача теплової енергії.

Згідно статті 277 Господарського кодексу України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Так, взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії визначені Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 (далі - Правила), відповідно до пункту 3 яких споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

При цьому пунктом 4 Правил визначено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва.

У відповідності до пункту 3 статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв на: проведення ремонтних і профілактичних робіт виконавцем/виробником за графіком, погодженим з виконавчими органами місцевих рад або місцевими державними адміністраціями згідно з нормативними документами, міжопалювальний період для систем опалення, ліквідацію наслідків аварій або дії обставин непереборної сили.

Пунктом 29 Правил передбачено, що теплова енергія постачається безперервно, якщо договором не передбачено інше.

Відповідно до пункту 2.2.1 Договору постачальник зобов`язується безперебійно, крім випадків, визначених цим договором та чинним законодавством, постачати споживачу теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності, відповідно до Додатків 3, 4 до цього Договору для потреб опалення - в період опалювального сезону, згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку № 1 до цього Договору

Пунктом 40 Правил користування тепловою енергією встановлено, що споживач зобов`язаний дотримуватись вимог нормативно-технічних документів та Договору.

Згідно з пунктом 2.3.1 Договору споживач зобов`язується дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у Додатку № 1, не допускаючи їх перевищення.

Зокрема, Додатком № 1 до Договору передбачено, що позивач відпускає теплову енергію в гарячій воді в межах Q рік = 1690,590 Гкал/рік.

У відповідності до ст. 20 Правил облік обсягу споживання теплової енергії і параметрів теплоносія ведеться на межі балансової належності теплових мереж теплопостачальної організації та споживача або за домовленістю сторін в іншому місці.

Так, відповідно до пункту 23 Правил розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

Відповідно до Додатків № 3, 4 до Договору (Схема розподілу балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін; Акт розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін), копії яких містяться в матеріалах справи, вбачається, що межею розподілу балансів належності (відповідальності за технічний стан та експлуатацію) між енергопостачальною організацією та споживачем є: ГВП та ЦО - зовнішня стіна будинку по вул. Закревського, 23 зі сторони ТК 3П3-7-14-2-3; ВОТЕ ГВП перебуває на балансі сторони 2 ЖБК «Хімік-12», згідно Додатку 2, постачання теплової енергії здійснюється за адресою: м. Київ, вул. Закревського, 19.

Згідно пункту 2 Додатку № 2 у разі встановлення у споживача будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії - кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається відповідно до показників цих приладів, встановлених на межі балансової належності (Додатки 3, 4 до Договору).

Дата зняття споживачем показників будинкових приладів обліку - 30 (31) число звітного місяця. Споживач, що має будинкові прилади обліку (незалежно від балансової належності приладів обліку теплової енергії), щомісячно надає постачальнику звіт по фактичному споживанню теплової енергії в центр обслуговування клієнтів (далі - ЦОК) за адресою: вул. Будівельників, 25 - не пізніше 1 числа наступного за звітним місяця (п.п.4.5 Додатку № 2 до Договору).

Згідно частин 6 та 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб`єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 8 Додатку № 2 до Договору споживач щомісяця з 12 по 15 число отримує в ЦОК за адресою: вул. Будівельників, 25 оформлену постачальником рахунок-фактуру на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця, акт приймання-передавання товарної продукції, облікову картку фактичного споживання за попередній період та акт звіряння, які оформлює (підписує необхідні документи) і повертає один примірник акта приймання - передавання товарної продукції та акта звіряння постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Пунктом 9 цього ж додатку визначено, що споживач на відкритий розрахунковий рахунок постачальника щомісячно забезпечує не пізніше 25 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію.

За приписами ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Згідно з пунктом 1 Додатку № 2 розрахунки з споживачем за відпущену теплову енергію проводяться згідно з тарифами, затвердженими виконавчим органом Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 22.12.2018 року № 2340, за кожну відпущену Гігакалорію (1 Гкал/грн) без урахування ПДВ: опалення житловими організаціями - 1342,98 грн./Гкал.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно з частиною 4 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 цього Закону обов`язок оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Аналогічні обов`язки споживача містяться в п. 40 Правил користування тепловою енергією, згідно яких споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Окрім цього обов`язок зі своєчасної оплати вартості спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у Додатку № 2 до Договору, передбачений п.2.3.1 п. 2.3 останнього.

Судом встановлено за матеріалами справи та підтверджено позивачем в первісній позовній заяві, що позивачем на виконання взятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами Договором здійснено поставку відповідачу теплової енергії у гарячій воді, зокрема, у період з 01.11.2019 року - 01.10.2020 року на загальну суму 617 052,50 грн.,

Наразі, в матеріалах справи наявні докази на підтвердження здійснення постачальником теплопостачання на об`єкт споживача по вул. Миколи Закревського, 19 у 2019-2020 році, в опалювальний період для потреб опалення, а саме акт № 2187 від 17.07.2019 про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи в опалювальний період 2019-2020 роки, складені КП «Київтеплоенерго» за особистим рахунком абонента №1632241 корінці нарядів № 1383 від 06.11.2019 року про включення та № 566 від 05.04.52020 року про відключення абонента ТОВ «Водоканал-Сервіс» (ЖБК «Шовковик-10») вул. Закревського Миколи, 19, а також зведені відомості по фактичному споживанню по лицевому рахунку 1632241 за період 21.11.2019 року - 08.04.2020 року - по показниках лічильника заводський № 001909 за період 22.10.2019 - 19.10.2020, акти приймання-передавання товарної продукції (теплової енергії) за період листопад 2019 - квітень 2020 та облікові картки за період з листопада 2019 року по квітень 2020 року.

При цьому судом враховано, що зведені відомості добових даних складені саме споживачем та містять відтиск печатки споживача.

Окрім цього нарахування за спожиту в березні 2020 року теплову енергію у зв`язку з оголошеним карантином та неможливістю надати протокол показників комерційних засобів обліку теплової енергії здійснювались позивачем у відповідності до листа ТОВ «Водоканал-Сервіс» від 30.03.2020 року, в якому містились дані щодо обсягів спожитої теплової енергії.

Як вбачається із матеріалів справи, докази наявності заперечень щодо факту отримання та обсягів поставленої позивачем теплової енергії у гарячій воді за спірний період, докази пред`явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів постачання теплової енергії у гарячій воді, докази опротестування даних, зазначених в облікових картках (табуляграмах) та розрахункових документах за період з листопада 2019 по жовтень 2020, а також будь-які заперечення щодо повного та належного виконання КП "Київтеплоенерго" умов Договору з боку відповідача за первісним позовом як споживача під час постачання теплової енергії відсутні.

Доказів на підтвердження відключення від постачання теплової енергії до житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Закревського, 19, матеріали справи також не містять.

За таких обставин судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з постачання теплової енергії, обумовлені Договором, а відповідачем, у свою чергу, прийнято та спожито теплову енергію у вказаних обсягах.

Окрім цього як встановлено судом за матеріалами справи, між позивачем та відповідачем 07.11.2019 року було укладено Угоду № Р-1632241/2019/11 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 23.01.2019 року № 1632241 (далі - Угода про реструктуризацію), відповідно до умов п. 1 якої споживач визнає та підтверджує заборгованість перед КП «Київтеплоенерго» за Договором від 23.01.2019 року № 163341 на постачання теплової енергії у гарячій воді станом на 01.11.2019 року у загальній сумі 45560,60 грн. з ПДВ.

Згідно п. 2 Угоди про реструктуризацію споживач зобов`язується сплатити зазначену у п. 1 цієї Угоди суму заборгованості протягом листопада 2019 - квітня 2020 щомісячними сплатами згідно з Додатком 1 до цієї угоди до 25 числа кожного місяця згідно з вищевказаним договором.

Зокрема, сторонами узгоджено та підписано Графік погашення заборгованості до Угоди про реструктуризацію на загальну суму 45560,61 грн.: по 8656,52 грн. в грудні 2019 року - квітні 2020 року, а також 2278,01 грн. в листопаді 2019 року.

Поряд із цим згідно п. 3 Угоди про реструктуризацію споживач разом зі сплатою суми, зазначеної у п.1 цієї угоди, зобов`язується у повному обсязі оплачувати поточне споживання згідно з Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 23.01.2019 року № 1632241.

Сторони домовились, що Угода втрачає чинність у разі прострочення споживачем оплати заборгованості понад 10 днів від строку, встановленого в п.2 цієї угоди, а КП "Київтеплоенерго" набуває право вимоги всієї несплаченої частини боргу (п.8 Угоди про реструктуризацію).

Відповідно до п. 9 Угоди про реструктуризацію у разі порушення споживачем строків та/або розмірів погашення заборгованості угода вважається розірваною в односторонньому порядку. При цьому умови Угоди про реструктуризації боргу втрачають чинність та КП «Київтеплоенерго» набуває право вимоги всієї несплаченої частини боргу. Підприємство має право нараховувати пеню у розмірі відповідно до умов Договору, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, штраф у розмірі 5% від суми непогашеної заборгованості, індекс інфляції та 3% річних.

Судом згідно наданого позивачем за первісним позовом реєстру оплат ТОВ «Водоканал-Сервіс» за період з 01.11.2019 року по 30.09.2020 року встановлено, що відповідачем за первісним позовом за спірний період сплачено теплопостачальній організації 372 550,39 грн., в тому числі здійснено оплату поставленої позивачем теплової енергії за Угодою про реструктуризацію в загальній сумі 45560,61грн., та за спірним Договором сплачено 326 989,78 грн.

При цьому суд звертає увагу, що розмір здійсненої оплати за Договором та Угодою про реструктуризацію, а також порядок її зарахування Комунальним підприємством «Київтеплоенерго» відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) не заперечувався.

Отже, з урахуванням здійснених оплат залишок неоплаченої споживачем теплової енергії в гарячій воді, поставленої за Договором позивачем за первісним позовом, становить 617 052,50 грн.

На підтвердження обсягу заборгованості споживача позивачем за первісним позовом надано підписаний обома сторонами без зауважень Акт звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.09.2020 року за обліковим записом № 1632241, згідно якого станом на 01.10.2020 року заборгованість споживача становить 617 052,50 грн. Так, Акт підписаний з боку підприємства директором СП "Енергозбут" КП "Київтеплоенерго" Лопатіним К. О., а з боку ТОВ «Водоканал-Сервіс» керівником Гранатом В. О.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частини 1 та 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Оскільки відповідачем не здійснювалась своєчасна оплата спожитої за Договором теплової енергії у гарячій воді та з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з вимогою № 30/вих.-1632241 від 23.09.2020 року щодо сплати заборгованості, факт надсилання якої підтверджується копіями фіскального чеку від 24.09.2020 року, накладної № 01032743574405 від 24.09.2020 року та опису вкладення у цінний лист від 24.09.2020 року.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, відповідач за первісним позовом своїх зобов`язань щодо оплати Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» прийнятої та спожитої теплової енергії у гарячій воді у строки та порядку, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, належним чином не виконав, здійснивши тільки часткову оплату у зазначеному вище розмірі, в результаті чого у відповідача станом на момент подання позовної заяви утворилась заборгованість перед позивачем за спірним Договором в розмірі 617 052,50 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

В свою чергу, звертаючись до суду з зустрічним позовними вимогами позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним) - ТОВ «Фаєплон» зазначає, що відповідно до вимог пункту 5 додатку 2 до договору споживач, що має будинкові прилади обліку (не залежно від балансової належності приладів обліку теплової енергії), щомісячно надає постачальнику звіт по фактичному споживанню теплової енергії в центрі обслуговування клієнтів не пізніше 1 числа наступного за звітним місяцем.

Натомість, як стверджує товариство, позивачем за первісним позовом надано не передбачені договором "сводная ведомость суточных даннях за период", лист без підпису та печатки з різними виправленими цифрами, що не відповідає вказаним умовам договору ні за назвою, ні по строкам зняття показів, ні за формою до таких документів.

При цьому позивач за зустрічним позовом зазначає, що постачальником крім Акту звіряння взаємних розрахунків за теплову енергію від 30.09.2020 року, згідно якого заборгованість споживача становить 617 052,50 грн., не надано належних доказів на підтвердження обставин щодо обсягів споживання теплової енергії. ТОВ «Фаєплон» наголошує, що вказаний Акт звірки був підписаний з боку споживача не у зв`язку з визнанням з його боку відповідних розмірів споживання та заборгованості, а під впливом помилки щодо можливості мирного врегулювання спору, у зв`язку з чим просить суд визнати акт звірки недійсним згідно ст. 229 ЦК України.

Зокрема, позивач за зустрічним позовом стверджує, що сторонами велись переговори про укладення мирових угод по загальним розрахункам за період з 2019 по 2020 роки, як в межах договорів на постачання теплової енергії за договорами, укладеними між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Водоканал-сервіс", так і у справах на підтвердження права вимоги по Договору про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18 від 11.10.2018 року, де сторони просили оголосити перерви у зв`язку з можливістю укладення мирових угод по справам № 910/17661/19; № 910/17662/19; № 910/18399/19; № 910/17658/19; № 910/18330/19.

Однією з умов таких домовленостей було підписання актів звіряння, один з яких доданих КП «Київтеплоенерго» до позовної заяви. За твердженнями ТОВ «Фієплон» після підписання актів звіряння розрахунків позиція КП "Київтеплоенерго" змінилася, що і зумовило звернення із даним зустрічним позовом про визнання Акту звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.09.2020 року недійсним, як такого що підписаний під впливом помилки.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним Договору № 1632241 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 23.01.2019 року та Угоди № Р-1632241/2019/11 від 07.11.2019 року про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 23.01.2019 року № 1632241 та/або їх окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірних Договорів на час їх підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Як встановлено судом та зазначалось вище, КП «Київтеплоенерго» в обґрунтування первісних позовних вимог та зазначаючи про наявність основного боргу в сумі 617052,50 грн. посилається, зокрема, на наявність підписаного сторонами Акту звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.09.2020 року за обліковим записом № 1632241.

Суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема, в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 року у справі № 905/1198/17, від 05.03.2019 року у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 року у справі № 916/1727/17.

Наразі, зі змісту наявного в матеріалах справи Акту звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.09.2020 року вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Водоканал -Сервіс» (на даний час ТОВ «Фаєплон») засвідчує факт наявності у нього зобов`язання з виплати вартості спожитої теплової енергії за спірним Договором в сумі 617 052,50 грн. станом на 01.10.2020 року.

У відповідності до умов укладеного сторонами Договору (п. 2.2) постачальник зобов`язується щомісячно оформляти для споживача, зокрема, акт звіряння розрахунків.

Крім того, як вказує позивач за первісним позовом та не заперечує відповідач за первісним позовом, КП «Київтеплоенерго» як постачальником теплової енергії з метою здійснення обліку взаємовідносин із споживачами теплової енергії використовується програмний комплекс Електронна база даних «Уніван-Термал».

Електронна база даних «Уніван-Термал» містить вичерпну інформацію про порядок нарахування за теплову енергію (по показникам теплового лічильника чи розрахунковим способом по навантаженню), кількість днів/годин постачання теплової енергії, обсяг поставленої (спожитої) теплової енергії, тариф на теплову енергію, а також стан розрахунків за спожиту теплову енергію споживачем по його особовому рахунку.

Електронна база даних формується на підставі даних фактичного споживання теплової енергії, зокрема, за даними приладу обліку споживача.

Судом враховано умови п. 2 Додатку 2 Договору, згідно якого у разі встановлення у споживача будинкових приладів обліку теплової енергії - кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначаються відповідно до показників цих приладів, встановлених на межі балансової належності. Дані показників приладів обліку відображені відповідно в облікових картках за особовим рахунком відповідача, на підставі яких здійснюються відповідні нарахування.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за первісним позовом сформовано та надано суду інформацію з електронної бази даних у паперовому вигляді, що містять зазначені відомості, а саме, облікові картки по особовому рахунку відповідача - ТОВ «Фаєплон» № 1632241, довідку про стан розрахунків за спожиту теплову енергію з відповідачем за первісним позовом.

Відповідно до п. п. 1, 3 ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом.

Отже, за висновками суду надані позивачем облікові картки є паперовим відображенням електронної бази даних «Уніван-Термал».

З наявних в матеріалах справи облікових карток за період з листопада 2019 року по вересень 2020 року вбачається обсяги та розмір поставленої у спірний період теплової енергії відповідачеві.

Водночас, матеріали справи не містять доказів направлення відповідачем за первісним позовом заперечень або претензії щодо кількості, якості чи вартості поставленої теплової енергії за спірний період.

Також суд зазначає, що згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Частинами першою та другою статті 9 вказаного Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Разом з тим, під час розгляду справи позивач неодноразово зазначав про те, що наявність боргу у відповідача за Договором підтверджується щомісячними обліковими картками, нарядами на включення теплопостачання за спірний період та інформацією (у вигляді таблиці) про порядок нарахування та розрахунків за спожиту теплову енергію, які сформовані на підставі відомостей.

В частині зауваження споживача щодо наявності уточнень в деяких відомостях обліку фактичного споживання теплової енергії суд зазначає, що фахівцями постачальника були виявлені зауваження до роботи вузла обліку за окремі дні, які були характеризовані як некоректна робота вузла обліку протягом доби (певного періоду) та підпадають під умови п.6 Додатку № 2 до Договору щодо розрахунку усереднених значень за попередні три доби коректної роботи вузла обліку. У зв`язку з наведеним були здійснені донарахування обсягів, які відображені додатковими величинами (вручну) у наданих ТОВ «Водоканал-Сервіс» (на даний час ТОВ «Фаєплон») відомостях обліку у зв`язку зі поданими даними не за повну добу споживання теплової енергії.

Судом також враховано, що питання прийняття облікових карток (табуляграм) в якості доказів у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі - продажу) теплової енергії у гарячій воді, у контексті їх оцінки судами, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 910/6652/17, від 12.07.2018 року у справі № 910/6654/17, від 12.10.2018 року у справі № 910/30728/15, від 03.09.2020 року у справі №910/17662/19, від 16.02.2021 року у справі № 910/17660/19).

Донарахування за березень 2020 року у зв`язку введенням карантину на всій території України та наявністю відповідних обмежень були здійснені за попередньо заявленим відповідачем за первісним позовом обсягом - 134,1869 Гкал.

Доказів наявності заперечень з боку споживача щодо здійснених донарахувань під час реалізації спірних правовідносин матеріали справи не містять.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пункт 4 ст. 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 року у справі № 910/4994/18).

З урахуванням вищенаведеного, оскільки відповідачем за первісним позовом не спростовано належними та достатніми доказами поставлені ним під сумнів обсяги спожитої теплової енергії за період 01.11.2019 - 01.10.2020 та розрахунок позовних вимог, не надано доказів на підтвердження обставин, на які він посилається у своїх запереченнях проти позову, суд вважає заперечення відповідача у вказаній частині необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

При цьому судом враховано той факт, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2021 року у даній справі скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.06.2021 року про призначення комплексної судової економічної експертизи, з посиланням на наявність в матеріалах справи необхідного обсягу доказів для встановлення її фактичних обставин, зокрема, в частині обсягів спожитої теплової енергії.

Поряд із цим суд наголошує, що згідно з частинами 1 та 2 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно з частиною 2 статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 20 Господарського кодексу України права та законні інтереси суб`єктів господарювання захищаються, зокрема шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Виходячи зі змісту приписів пункту 2 частини 2 статті 20 ГК України господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих іншими органами, у тому числі, актів господарських товариств, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов`язковий характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акту.

При цьому, акт звіряння розрахунків є лише документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов`язань сторін підтверджується первинними документами - договором, накладними, рахунками тощо.

Враховуючи вищенаведене суд дійшов висновку про те, що оскаржуваний у межах зустрічного позову Акт звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.09.2020 року є внутрішнім документом сторін, в якому лише відображена точка зору двох керівників на фінансові відносини сторін, і складання такого акта не тягне за собою наслідків встановлення, виникнення і припинення певних господарських зобов`язань для сторін, тому наведений акт не є правочином у розумінні вимог статті 202 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим не може бути визнаний недійсним у спосіб захисту цивільних прав, обумовлений приписами статті 16 ЦК України, оскільки жодних прав та охоронюваних законом інтересів позивача наведений акт не зачіпає.

З огляду на вищевикладене за висновками суду підстави для задоволення зустрічних позовних вимог відсутні, відтак судом надається оцінка відповідному Акту звіряння розрахунків за теплову енергію як доказу на підтвердження обставин наявності заборгованості ТОВ «Фаєплон» за спірним Договором.

В свою чергу судом за результатами дослідження матеріалів справи встановлено, що на час звернення до суду з позовною заявою та визначення розміру заборгованості споживача Комунальним підприємством «Київтеплоенерго» не було враховано здійснену споживачем 30.10.2020 року платіжним дорученням № 6920 оплату за спожиту теплову енергію в 2020 році згідно спірного Договору в сумі 688,14 грн., у зв`язку з чим розмір заборгованості ТОВ «Фаєплон» має бути зменшено на вказану суму та становить 616 364,36 грн.

Заперечень з боку позивача за первісним позовом щодо розміру здійсненої оплати в сумі 688,14 грн. до суду не надходило.

Таким чином, зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного невиконання відповідачем за первісним позовом зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач за первісним позовом суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, приймаючи до уваги невраховану позивачем за первісним позовом оплату в сумі 688,14 грн., вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу з оплати поставленої за Договором теплової енергії підлягають частковому задоволенню в сумі 616 364,36 грн.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

При цьому інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем за первісним позовом виконання зобов`язання щодо оплати спожитої теплової енергії у строк, визначений умовами Договору, позивачем за первісним позовом нараховано та пред`явлено до стягнення пеню в сумі 53089,39 грн. за період з 26.12.2019 року по 30.09.2020 року, а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 13598,52 грн. процентів річних та 9874,92 грн. втрат від інфляції за період з 26.12.2019 року по 30.09.2020 року, які останній просив стягнути з товариства відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, процентів річних та втрат від інфляції суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Суд зазначає, що розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. Відповідно , законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Водночас ч. 6 ст. 231 ГК України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов`язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.

Згідно пункту 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, пунктом 3.3 Договору передбачено, що споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі, обумовленому чинним законодавством України.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Водночас частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов`язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року у справі № 908/1501/18, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.

Таким чином за висновками суду, оскільки в п. 3.3 Договору не передбачений конкретний розмір пені, які підлягає стягненню з відповідача за первісним позовом і законом також не встановлено розмір пені, позаяк встановлено тільки її граничний розмір, отже сторонами письмово не було досягнуто домовленості щодо забезпечення зобов`язань по Договору неустойкою.

Отже, за висновками суду, положення пункту 3.3 Договору щодо нарахування пені в розмірі, обумовленому чинним законодавством, без визначення чіткого розміру неустойки (пені) із загальним посиланням на приписи законодавства не дають визначення самого розміру пені, а тому підстави для її нарахування за Договором відсутні.

Крім того, згідно зі статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія є товарною продукцією, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських та технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" під житлово-комунальними послугами розуміється результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках (частина 1 статті 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" ).

Індивідуальним споживачем житлово-комунальних послуг є фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (п. 6 ч. 1 ст.1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Згідно ч. 7 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Проте дія зазначеної вище норми частини 1 ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" як спеціального закону у спірних правовідносинах була зупинена відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17.03.2020 року № 533-IX, який набрав чинності 18.03.2020 року.

Крім того, відповідно до підп. 4 п. 3 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17.03.2020 року № 530-ІХ, що набрав чинності 17.03.2020 року, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

З урахуванням вищенаведеного в сукупності, оскільки дія Закону України № 530-ІХ від 17.03.2020 року поширюється на договірні відносини між КП «Київтеплоенерго» та ТОВ «Фаєплон» у даній справі, суд доходить висновків, що вимоги КП «Київтеплоенерго» про стягнення пені за несвоєчасне виконання споживачем зобов`язань по оплати спожитої теплової енергії в розмірі 53089,39 грн. задоволенню не підлягають.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення процентів річних судом встановлено, що розмір останніх перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного позивачем за первісним позовом періоду нарахування становить 12972,23 грн., а отже є меншими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме в розмірі 12972,23 грн.

Також за результатами перевірки нарахування втрат від інфляції за порушення умов Договору судом встановлено, що розмір нарахованих позивачем за первісним позовом втрат від інфляції в розмірі 9874,92 грн. відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань в сумі 9874,92 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

За таких обставин, виходячи з того, що первісний позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем за первісним позовом не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача за первісним позовом підлягають частковому задоволенню.

Окрім цього враховуючи те, що позивач за зустрічним позовом не довів в розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх зустрічних позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Фаєплон» в задоволенні зустрічного позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати в частині первісного позову покладаються судом на відповідача за первісним позовом пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в частині зустрічного позову - на позивача за зустрічним позовом.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 180, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги за первісним позовом задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаєплон» (87526, м. Маріуполь, вул. 130 Таганрозької дивізії, буд. 4, код ЄДРПОУ 37880620) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5, код ЄДРПОУ: 40538421) 616 364,36 грн. основного боргу, 12972,23 грн. процентів річних та 9874,92 грн. втрат від інфляції та судовий збір у розмірі 9588,17 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовити.

4. В задоволенні зустрічного позову відмовити.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 29 червня 2022 року.

Суддя А.М. Селівон