Рішення № 104991712, 28.06.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

28 червня 2022 р. Справа № 120/2694/22-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Іллінецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Іллінецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийнятого рішення 22 сесії 8 скликання міською радою № 612 від 15.12.2022 року, яким відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність.

Відповідно до ухвали про відкриття провадження від 02.03.2022 року розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено строк для надання відзиву.

Відповідачем надано відзив на адміністративний позов, яким заперечує щодо заявлених позовних вимог. Зазначає, що позивачу відмовлено у наданні дозволів на виготовлення проектів землеустрою по земельній ділянці 2 га з підстав того, що по бажаній для позивача земельній ділянці задоволено заяви осіб, які раніше звернулись до міської ради.

Стосовно земельної ділянки площею 1,5 га зазначає, що позивачу відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою з підстав того, що така ділянка відповідно до плану зонування с. Якубівка відноситься до рекреаційної зони озеленених територій загального користування та зони садибної забудови.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що 17.11.2021 року позивач звернувся до Іллінецької міської ради із клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки, що розташована за межами с. Якубівка на території Якубівського старостинського округу Іллінецької міської територіальної громади Вінницької області для ведення особистого селянського господарства 1,5 га.

В подальшому позивач 30.11.2021 року подав ще одну заяву на адресу міської ради у якій просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки, що розташована за межами с. Якубівка на території Якубівського старостинського округу Іллінецької міської територіальної громади Вінницької області для ведення особистого селянського господарства 2 га.

За результатом розгляду заяв позивача, Іллінецька міська рада на 22 сесії 8 скликання прийняла рішення № 612 від 15.12.2021 року та п. 11 та п. 12 відмовила у наданні дозволів на виготовлення проектів землеустрою.

Так, у п. 11 рішення підставами для відмови по земельній ділянці площею 2 га слугувало те, що на зазначену на графічних матеріалах земельну ділянку до Іллінецької міської ради було подано заяви іншими особами. Тобто такі особи звернулись раніше ніж позивач із заявами.

У п. 12 рішення відмову по земельній ділянці обгрунтовано тим, що бажана земельна ділянка не відповідає місцю розташування об`єкту вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому порядку.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням про відмову у наданні дозволу на виготовлення проектів землеустрою позивач звернувся в суд з цим адміністративним позовом.

Надаючи оцінку обставинам справи в частині порушеного права що полягає у відмові викладеній у п. 11 рішення № 612 від 15.12.2021 року, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення, зокрема, особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Відповідно до абзацу 1 частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, законодавцем встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб`єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об`єкта вимогам, зазначеним у ЗК Україні, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку, або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Підставою для відмови позивачу у надані дозволу на розробку проекту землеустрою слугувало те, що на зазначену у графічних матеріалах земельну ділянку надано відповідний дозвіл іншим громадянам, які звернулись до Іллінецької міської ради раніше.

Досліджуючи зміст оскарженого рішення, суд встановив, що в ньому відсутні посилання на підстави, передбачені статтею 118 ЗК України.

Посилання відповідача, як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою на надання такого дозволу іншій особі, суд вважає безпідставними, оскільки надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок не означає, що земельна ділянка виділяється конкретній особі, та не є тотожним поняттю передачі земельної ділянки у власність, а є лише початковою стадією процедури безоплатного одержання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.

Окремо суд акцентує увагу, що рішення про надання дозволу іншим особам на виготовлення проектів землеустрою Іллінецькою міською радою прийнято на 22 сесії 8 скликання 15.12.2021 року, тобто на тій же сесії на якій позивачу відмовлено у задоволенні його заяви.

Так, відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 ЗК України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування. Крім того, законодавством не визначено такого стану земельної ділянки як її перебування у стані "відведення" та не передбачає відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв`язку із наданням такого дозволу іншій особі.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №360/2334/17.

У постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №320/1177/19 також вказано про те, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. При цьому не суттєво, за чиїм замовленням такий проект буде розроблено. Закон не виключає ситуації, коли проекти одночасно розробляються різними замовниками. Стаття 118 ЗК України встановлює вичерпний перелік таких підстав, серед яких відсутня така підстав, як надання дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі на ту ж саму земельну ділянку. Аналіз статей 116, 118 ЗК України вказує на те, що місцева рада не має права визначати пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою на одну й ту ж саму земельну ділянку. У даному випадку надання такого дозволу вказує про відсутність обтяжень щодо бажаної земельної ділянки і ще не означає позитивного рішення місцевої ради про передачу у власність цієї земельної ділянки після виготовлення проекту землеустрою.

За таких обставин суд вважає, що надання відповідачем дозволу на розроблення проекту землеустрою іншим особам не позбавляє позивача права на самостійне звернення до органу виконавчої влади для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що підстави, якими керувався відповідач, приймаючи оскаржене рішення, не можуть вважатися законними підставами для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Тому оскаржене рішення в цій частині є протиправним та його слід скасувати.

Щодо посилання відповідача на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.12.2020 у справі №617/763/16-ц, суд зазначає наступне.

У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, не перевірив доводів позивача, не надав оцінки поведінці органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, з урахуванням обставин цієї справи; не врахував те, що рішенням сесії селищної ради надано згоду на безоплатну передачу у власність позивача земельну ділянку у розмірі 0,2600 га для ведення особистого селянського господарства, та надано дозвіл на виготовлення технічної документації на зазначену земельну ділянку, а тому дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки надання дозволу територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин на розробку проекту землеустрою двом окремим громадянам щодо однієї і тієї ж земельної ділянки, є таким, що суперечить вимогам землеустрою, та сприяє позбавлення одного з них можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру отримання у власність земельної ділянки.

Суд звертає увагу на те, що питання можливості надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (користування) кільком особам щодо однієї і тієї ж самої земельної ділянки та правових наслідків надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (користування) кільком особам щодо однієї і тієї ж самої земельної ділянки було предметом розгляду Великої палати Верховного Суду у постанові від 29.09.2020 року у справі № 688/2908/16-ц.

У цій постанові Велика палата Верховного Суду зазначила, що дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду в майбутньому. У постанові від 17.10.2018 року у справі № 380/624/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від цього висновку (пункт 36.4 постанови).

При цьому обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони.

Так, може кваліфікуватися як недобросовісна така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проекту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проекту землеустрою та затверджує цей проект щодо іншої особи.

З іншого боку, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Не вважатиметься добросовісною і поведінка особи, яка отримала дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробила проєкт та подала його на затвердження, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду.

Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо виходячи з конкретних обставин справи (пункти 38-41 постанови).

Суд звертає увагу на те, що у справі № 617/763/16-ц спір вирішувався за правилами цивільного судочинства щодо права власності/користування та усунення порушень у такому праві на одну й ту ж земельну ділянку. Відмінність правової природи та обставин спору в справі № 617/763/16-ц виключає підстави для застосування цих висновків Верховного Суду при розгляді цієї справи.

У спірному ж випадку, враховуючи вищевказані правові позиції Верховного Суду, суд дійшов висновку про протиправність оскарженого рішення. Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі не є правовстановлюючим актом, не вказує про наявність обтяжень щодо бажаної земельної ділянки і ще не означає позитивного рішення місцевої ради про передачу такої у власність. Вказана підстава у ненаданні дозволу свідчить про зловживання своїм обов`язком відповідача надати такий дозвіл у відповідності до вимог закону, чим порушуються права позивача, гарантовані законодавством.

Таким чином, підсумовуючи зазначене суд прийшов до переконання, що рішення № 612 від 15.12.2021 року в частині п. 11 підлягає скасуванню, як безпідставне та не обґрунтоване.

Надаючи оцінку відмові викладеній у п. 12 рішення № 612 від 15.12.2021 року, суд зазначає наступне.

Підставою прийняття оскаржуваного позивачем рішенням в частині п. 12, згідно якого відмовлено у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки - слугувало невідповідність місця розташування об`єкта містобудівній документації, згідно вимог ст. 118 Земельного кодексу, а саме те, що бажана для позивача земельна ділянка відповідно до плану зонування с. Якубівка, відноситься до зони "Р-3" тобто, рекреаційна зона озеленених територій загального користування та зони "Ж-1", зона садибної забудови.

Відповідно ст. 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Статтею. 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" закріплено розуміння детального плану, а саме: детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

Таким чином, генеральний план населеного пункту та детальний план є містобудівною документацією в розумінні норм Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", що встановляє, в тому числі, функціональне призначення земель відповідної території.

Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 23.10.2019 у справі №392/1004/17 місце розташування земельних ділянок повинно відповідати генеральному плану населеного пункту. На його основі розробляються план зонування території. Зазначена документація розробляється відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". У разі невідповідність місця розташування об`єкта (земельної ділянки) генеральному плану, не безпідставним буде стверджувати, що йдеться про невідповідність місця розташування об`єкта вимогам Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Приймаючи рішення з питань земельних відносин щодо земельних ділянок, яких стосується вказана містобудівна документація, орган місцевого самоврядування повинен обов`язково враховувати положення такої документації.

Враховуючи вище викладене, оскільки спірна земельна ділянка згідно з містобудівною документацією відноситься до території озеленення загального користування, відтак це не відповідало поданому в клопотанні (заяві) цільовому призначенню земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства.

Згідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, відповідач як суб`єкт владних повноважень надав суду достатні та беззаперечні докази в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і довів правомірність прийнятого ним рішення.

А тому, позовні вимоги в частині п. 12 рішення № 612 від 15.12.2021 року, задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Виходячи із обставин цієї справи, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , від 30.11.2021 року про надання дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельну ділянку, орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами с. Якубівка на території Якубівського старостинського округу Іллінецької міської територіальної громади Вінницької області з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.

У зв`язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/202, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб (зі змінами внесеними, Указами від 15 березня 2022 року, від 18 квітня 2022 року, та від 18 квітня 2022 року № 259/2022-ІХ) продовжено дію воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Отже, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 року № 389-VIII.

Законом України від 24.03.2022 року № 2145-XI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", який набрав чинності 07.04.2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до Земельного кодексу України.

Вказаним Законом розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено пунктом 27, згідно з яким під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей, як безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Таким, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.

Оскільки розгляд міською радою клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою за своєю суттю передує рішенню про передачу або відмову у передачі земельної ділянки у власність, суд доходить висновку про існування обставин, що унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в зобов`язальній частині, а тому відповідно до ч. 3 ст. 378 КАС України наявні підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до припинення (скасування) в Україні воєнного стану.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Що стосується відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно визначення, наведеного у статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до положень статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як встановлено з матеріалів справи, підтвердженням понесених витрат на оплату адвоката є довідка видана адвокатом від 01.12.2021 року про те, що позивач за договором правничої допомоги від 01.12.2021 року сплачено адвокату гонорар у розмірі 3000 грн.

При цьому, суд враховує, що представник позивача, в порушення чинних норм законодавства не дано жодного належного та допустимого доказу щодо підтвердження витрат на оплату послуг адвоката та не надано доказів на підставі яких документів такі витрати мали б вчинятися.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З огляду на вищенаведене, представником позивача не доведено реальність понесення судових витрат на правничу допомогу, у зв`язку з чим такі витрати відшкодуванню не підлягають.

Такої ж правової позиції дотримується Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 28.02.2022 року у справі № 120/8965/21.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) до Іллінецької міської ради Вінницького району Вінницької області (вул. Соборна, 19, м. Іллінці, Вінницька область, ЄДРПОУ 03333618) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати п. 11 рішення 22 сесії 8 скликання Іллінецької міської ради № 612 від 15.12.2021 року, "Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність" ОСОБА_1 .

Зобов`язати Іллінецьку міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.11.2021 року про надання дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельну ділянку, орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами с. Якубівка на території Якубівського старостинського округу Іллінецької міської територіальної громади Вінницької області з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Відстрочити виконання рішення суду у зобов`язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесенні витрати зі сплати судового збору в розмірі 496,20 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Іллінецької міської ради.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович