Рішення № 104942122, 17.06.2022, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

17 червня 2022 року м. Чернігівсправа № 873/243/21

Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, за участю секретаря судового засідання Репех О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали позовної заяви за позовом Господарського суду міста Києва 01054, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 44-В (inbox@ki.arbitr.gov.ua)до Київської міської ради 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36 (kmr@kmr.gov.ua)Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 51-А (info@kgse.gov.ua)про визнання незаконним та скасування рішення

за участі представників учасників справи:

від позивача: Євменова О.Ю. (в порядку самопредставництва)

від відповідача: Тетерятник О.В. гол. спец-т відділу захисту речових прав юр. управління Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (в порядку самопредставництва)

від третьої особи: не з`явився

Рішення виноситься після перерв, оголошених в судовому засіданні з 19.05.2022р. по 02.06.2022р. та з 02.06.2022р. по 17.06.2022р., на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 17.06.2022р., на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ВСТАНОВИВ:

06 грудня 2021 року Господарський суд міста Києва звернувся з позовом до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення, яким просить визнати незаконними та скасувати пункти 1, 3, 6 рішення Київської міської ради від 08.07.2021 № 1595/1636 «Про організаційно-правові заходи щодо впорядкування використання майна територіальної громади міста Києва», а саме:

- в частині включення до переліку нерухомого майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке повертається зі сфери управління та іншого безоплатного користування державних органів, установ і організацій, об`єктів, що передані в управління Господарському суду міста Києва згідно рішення Київської міської ради від 29 травня 2003 року № 506/666 «Про передачу в управління судам, Державній судовій адміністрації України та Територіальному управлінню державної судової адміністрації в м. Києві нежилих будинків та нежилих приміщень» (п. 46, 47, 48 Переліку): нежилого будинку по вул. Богдана Хмельницького, 44-б у місті Києві площею 603,1 м2; нежилого будинку по АДРЕСА_1 площею 776,2 м2; нежилих приміщень по АДРЕСА_1 площею 2662,4 м2;

- в частині закріплення за Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» на праві господарського відання нерухомого майна територіальної громади міста Києва, а саме об`єктів, що передані в управління Господарському суду міста Києва згідно рішення Київської міської ради від 29 травня 2003 року № 506/666 «Про передачу в управління судам, Державній судовій адміністрації України та Територіальному управлінню державної судової адміністрації в м. Києві нежилих будинків та нежилих приміщень»: нежилого будинку по вул. Богдана Хмельницького, 44-б у місті Києві площею 603,1 м2; нежилого будинку по АДРЕСА_1 площею 776,2 м2; нежилих приміщень по АДРЕСА_1 площею 2662,4 м2;

- в частині визнання такими, що втратили чинність рішення Київської міської ради від 29 травня 2003 року № 506/666 «Про передачу в управління судам, Державній судовій адміністрації України та Територіальному управлінню державної судової адміністрації в м. Києві нежилих будинків та нежилих приміщень» та рішення Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року № 294/294 «Про внесення змін до додатка до рішення Київської міської ради від 29 травня 2003 року № 506/666 «Про передачу в управління судам, Державній судовій адміністрації України та Територіальному управлінню державної судової адміністрації в м. Києві нежилих будинків та нежилих приміщень» в частині об`єктів, що передані в управління Господарському суду міста Києва, а саме нежилого будинку по вул. Богдана Хмельницького, 44-б у місті Києві площею 603,1 м2; нежилого будинку по АДРЕСА_1 площею 776,2 м2; нежилих приміщень по АДРЕСА_1 площею 2662,4 м2.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що на підставі рішення Київської міської ради від 29 травня 2003 року № 506/666 «Про передачу в управління судам, Державній судовій адміністрації України та Територіальному управлінню державної судової адміністрації в м. Києві нежилих будинків та нежилих приміщень» (зі змінами внесеними рішенням Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року № 294/294) Господарському суду міста Києва були передані в управління вищевказані об`єкти нерухомості та надано право здійснювати усі дії щодо управління ним, крім відчуження та передачі в користування третім особам.

Дане рішення відповідача не вичерпало свою дію фактом його виконання, а продовжує виступати правовою підставою для користування позивачем комунальним майном по теперішній час.

Натомість, внаслідок прийняття відповідачем оскаржуваного рішення правові підстави для користування майном фактично були припинені.

На думку позивача, з огляду на приписи ст. 130 Конституції України, ст. 146 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Розпорядження Президента України від 27.07.1996р. № 208/96-рп та рішення Київської міської ради від 25.05.2011р. № 199/5586, яким затверджено Міську цільову програму сприяння в забезпеченні діяльності судів загальної юрисдикції та інших судових органів у місті Києві на 2011 2015 роки, саме на відповідача покладений обов`язок забезпечувати суди, які розташовані у місті Києві відповідними приміщеннями для їх належного функціонування та здійснення правосуддя.

Таким чином, виходячи із того, що Київська міська рада хоч і наділена власними самоврядними повноваженнями, її дії у спірних правовідносинах мають узгоджуватися із наведеними положеннями Конституції України, діями відповідних державних органів щодо забезпечення належних умов для функціонування судів, видатками на утримання судів, що передбачені у Державному бюджеті України. Без дотримання цих умов може бути поставлено під загрозу саме функціонування судів, а відтак і здійснення правосуддя.

Посилання в оскаржуваному рішенні на норми Закону України «Про оренду державного та комунального майна» позивач вважає безпідставним, оскільки положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачено, що органи місцевого самоврядування забезпечують розташовані на їх території суди відповідними службовими приміщеннями на умовах оренди.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 місцем розгляду справи № 873/243/21 за позовом Господарського суду міста Києва до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення визначено Господарський суд Чернігівської області.

13.12.2021 матеріали справи № 873/243/21 надійшли до Господарського суду Чернігівської області.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 20.12.2021 прийнято справу № 873/243/21 до розгляду та відкрито провадження у справі.

14.01.2022, у встановлений судом процесуальний строк (зданий для відправки до відділення поштового зв`язку 12.01.2022), до Господарського суду Чернігівської області надійшов відзив Київської міської ради від 11.01.2022 на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідач заперечує проти позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на відповідність, на його думку, спірного рішення вимогам діючого законодавства України.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що Київська міська рада, здійснюючи правомочності власника комунального майна територіальної громади міста Києва, прийняла оскаржуване рішення від 08.07.2021 № 1595/1636. Це рішення прийнято відповідно до частини першої статті 142 Конституції України, статті 316, частини першої статті 317, статей 319, 321, 327 та 834 Цивільного кодексу України, частини другої статті 135 Господарського кодексу України, статті 18 Закону України «Про столицю України місто-герой Київ», статті 2, частин першої та третьої статті 16, частини першої статті 18, пункту 31 частини першої статті 26, частин першої та п`ятої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», частини другої статті 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Наведені приписи законодавства дають підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив повноваження самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Отже, оскільки орган місцевого самоврядування в цілому наділений правом скасовувати свої раніше прийняті акти індивідуального характеру в односторонньому порядку, окрім випадку коли такі рішення були виконані, а матеріали справи свідчать про те, що як рішення Київської міської ради, якими надано приміщення позивачу, так і рішення, яким визнано нечинними такі рішення, є фактично єдиною правомірною формою реалізації Київською міською радою свого волевиявлення щодо розпорядження нерухомим майном, що належить територіальній громаді міста Києва, то, відповідно, таке оспорюване рішення є правомірним скасуванням (визнання нечинним) рішення від 29.05.2003 № 506/666 і не суперечить законодавству.

Відповідач звертає увагу суду, що відповідно до ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», який введений в дію 01 лютого 2020 року, тобто діяв на момент прийняття спірного рішення, забороняється передавати державне або комунальне майно в безоплатне користування або позичку.

Позивач є органом державної влади, діяльність якого фінансується за рахунок державного бюджету, і має право на отримання майна в оренду без проведення аукціону. Тобто, відповідач не просить позивача звільнити приміщення за спірним рішенням та повернути їх Київській міській раді для їх передання іншому користувачеві, а лише пропонує укласти договори оренди та сплачувати плату в розмірі, встановленому відповідно до Методики розрахунку орендної плати, що затверджена рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280.

В підготовчому засіданні 17.01.2022 суд постановив ухвалу про залучення Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

28 січня 2022 року, у встановлений судом процесуальний строк, від позивача надійшла відповідь на відзив в якій він підтримав заявлені позовні вимоги та вказав, що аргументи відповідача щодо необхідності застосування правової позиції, висловленої Верховним Судом у справі № 910/12224/17 є необґрунтованими, з огляду на те, що правовідносини у цій справі виникли за інших фактичних обставин та за іншого правового регулювання, що виключає можливість застосування таких висновків у даному спорі.

Застосуванню до спірних правовідносин у справі № 873/243/21 підлягає Закон України «Про судоустрій і статус судців» у відповідній редакції, положення якого є відмінними від положень вказаного Закону України «Про прокуратуру» у відповідних редакціях, оскільки Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачено передачу приміщень для використання судами на умовах оренди.

Відтак назване рішення у справі № 910/12224/17 не є релевантним спірним у даній справі правовідносинам.

Положеннями чинного Закону України «Про судоустрій і статус судців» на момент прийняття спірного рішення, не передбачено, що місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують розташовані на їх території суди відповідними службовими приміщеннями на умовах оренди. Зважаючи на викладене вище, позивач вважає, що пропозиція укласти договір оренди та сплачувати плату в розмірі, встановленому відповідно до Методики розрахунку орендної плати, що затверджена рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280, є протиправною.

Окрему увагу позивач звертає на те, що протягом усього часу перебування суду у переданих будівлях усі реставраційні та ремонтні роботи проводились за кошти Державного бюджету, а не місцевого.

Процесуальним правом на подання заперечення відповідач не скористався.

31.01.2022 до Господарського суду Чернігівської області надійшли пояснення від 26.01.2022 № 062/15/1/03-342 Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» щодо позову, зі змісту яких вбачається, що третя особа не погоджується з доводами позивача, вважаючи їх безпідставними та такими, що не спростовують право відповідача на власний розсуд розпоряджатися майном, яке є майном територіальної громади міста Києва, а також право на передачу відповідного майна у господарське відання третій особі та на отримання доходу від його використання.

Як свідчать матеріали справи (супровідний лист Господарського суду міста Києва від 18.01.2022), копія позовної заяви з додатками отримана третьою особою 18.01.2022 (вх. № 239); як наслідок встановлений судом процесуальний строк на подання письмових пояснень щодо позову є таким, що закінчився 24.01.2022 (з урахуванням правил обчислення процесуальних строків), а тому письмові пояснення щодо позову подані підприємством з пропуском встановленого судом процесуального строку.

В той же час, подаючи письмові пояснення щодо позову, третя особа просила продовжити процесуальний строк, встановлений судом на їх подання.

В обґрунтування даного клопотання підприємство зазначало, що копію позовної заяви з додатками отримано ним 18.01.2022, натомість ухвала суду з інформацією щодо встановленого судом процесуального строку на подання письмових пояснень щодо позову (як і щодо процесуального статусу у даній справі) отримана 21.01.2022 (даний факт підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення № 1400053714805).

Таким чином, з урахуванням наведених вище обставин, на початку перебігу відповідного процесуального строку, встановленого судом, третя особа не була про нього обізнана; як наслідок позбавлена можливості своєчасно підготувати та подати суду письмові пояснення щодо позову.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 08.02.2022 заява Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» про продовження строку на подання письмових пояснень щодо позову залишена без задоволення. При цьому, постановляючи відповідну ухвалу, суд звернув увагу третьої особи на те, що вона не позбавлена права подати до Господарського суду Чернігівської області заяву про поновлення процесуального строку на подання письмових пояснень щодо позову. Однак, такої заяви третьою особою подано не було.

Згідно ст. 118 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Оскільки пояснення КП «Київжитлоспецексплуатація» щодо позову були подані з пропуском встановленого судом процесуального строку, вони залишаються судом без розгляду.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 08.02.2022 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 24.02.2022.

Разом з тим, Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб; в подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, в останнє Законом України від 21.04.2022 № 2212-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким затверджено Указ Президента України від 18 квітня 2022 року 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», згідно якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

За наявною на офіційному сайті Господарського суду Чернігівської області інформацією, відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Верховний Суд розпорядженням від 22.03.2022 № 12/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ на Господарський суд Черкаської області.

Згідно розпорядження Голови Верховного Суду від 22.04.2022 № 25/0/9-22 «Про відновлення територіальної підсудності судових справ господарських судів Сумської та Чернігівської областей» відновлено територіальну підсудність судових справ, зокрема Господарського суду Чернігівської області, змінену розпорядженням Голови Верховного Суду від 22 березня 2022 року № 12/0/9-22, із 25 квітня 2022 року.

Враховуючи наведене вище, призначене на 24.02.2022 судове засідання не відбулось з незалежних від суду причин.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 04.05.2022 після відновлення роботи суду було призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 19 травня 2022 року.

В судовому засіданні 02.06.2022 суд, на підставі ч. 5 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України, дозволив сторонам подати додаткові пояснення щодо наявності підстав для розірвання договору позички.

06 червня 2022 року відповідачем надані пояснення в яких він вказує, що нерухоме майно було передано позивачеві в управління на підставі рішення Київської міської ради від 29 травня 2003 року № 506/666 (зі змінами внесеними рішенням Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року № 294/294), якими укладення договорів позички передбачено не було. Оскільки, договори позички між сторонами щодо вказаного нерухомого майна не укладались, то і підстави для застосування ст. 834 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин відсутні.

Аналогічні пояснення були надані і Господарським судом міста Києва 14.06.2022.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

04 червня 1991 року був прийнятий Закон Української РСР «Про арбітражний суд» в ст. 35 якого було зазначено, що матеріально технічне, транспортне забезпечення та обслуговування арбітражних судів областей, м. Києва здійснюється виконавчими комітетами обласних і Київської міської Рад народних депутатів.

Пунктом 7 Постанови Верховної Ради Української РСР «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про арбітражний суд» від 04.06.1991 № 1143-XII було зобов`язано Кабінет Міністрів Української РСР разом з Урядом Кримської АРСР, виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів виділити у II півріччі 1991 року арбітражним судам Української РСР службові приміщення, необхідні для їх розміщення та функціонування.

На підставі розпорядження Представника Президента України у місті Києві від 26.10.1992р. № 1291, Київському міському арбітражному суду був виданий ордер від 04.12.1992 № 19785 на право зайняття нежилого приміщення з підвалом по вул. Леніна (на даний час вул. Богдана Хмельницького), 44-в, площею 620 м2 для розміщення суду.

24 лютого 1994 року Верховною Радою України було прийнято постанову № 4019-XII «Про забезпечення діяльності судів» пунктом 1 якої було зобов`язано, зокрема, Кабінет Міністрів України, Раду Міністрів Республіки Крим, державні адміністрації областей, міст Києва та Севастополя в строк до 1 червня 1994 року завершити вирішення питання забезпечення судів необхідними службовими приміщеннями відповідно до встановлених норм; передати службові приміщення судів у їх безоплатне користування з балансу відповідних органів на баланс судів; Кабінет Міністрів України розробити порядок та строки передачі приміщень.

На виконання постанови Верховної Ради України від 24.02.1994р. № 4019-XII «Про забезпечення діяльності судів», постановою Кабінету Міністрів України від 12.02.1996р. № 197 було затверджено Положення про порядок передачі судам службових приміщень, яке визначає порядок передачі на баланс судів будинків з допоміжними будівлями, інших нежилих приміщень (далі службові приміщення), в яких розташовані суди.

Згідно п. 2, 3 цього Положення, службові приміщення передаються на баланс судів безоплатно. Передані службові приміщення згідно з статтею 39 Закону України «Про власність» закріплюються за судами і належать їм на праві оперативного управління.

Судам передаються, зокрема, службові приміщення, які перебувають у власності адміністративно територіальних одиниць, - обласними, Київською та Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, селищними, міськими Радами.

На виконання вищевказаних нормативно правових актів, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 24.11.1998р. № 2293 передано на баланс Арбітражного суду м. Києва нежилий будинок № 44-б на вул. Б. Хмельницького загальною площею 603,1 м2 та нежилий будинок № 44-в на вул. Б. Хмельницького загальною площею 750,6 м2.

При цьому, п. 3 цього розпорядження визначено, що передача нерухомого майна здійснюється без зміни форми власності.

Рішенням ІV сесії Київської міської ради ХХІV скликання від 29.05.2003 № 506/666 «Про передачу в управління судам, Державній судовій адміністрації України та Територіальному управлінню державної судової адміністрації в м. Києві нежилих будинків та нежилих приміщень» (зі змінами внесеними рішенням Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року № 294/294) Господарському суду міста Києва були передані в управління нежилі будинки та нежилі приміщення комунальної власності територіальної громади міста Києва в яких він розміщується, а саме: нежилі приміщення по вул. Богдана Хмельницького, 44 у місті Києві площею 2662,4 м2; нежилі будинки по вул. Богдана Хмельницького, 44-б та 44-в разом з прибудовою у місті Києві площею 1 379,3 м2.

Пунктом 2 даного рішення було встановлено, що суд має право здійснювати усі дії щодо управління нерухомим майном, крім відчуження та передачі в користування третім особам.

В матеріалах справи міститься акт приймання передачі нежилих приміщень по вул. Богдана Хмельницького, 44-б та 44-в в управління Господарському суду міста Києва, а також акт № 328 від 12.11.2003р. огляду нежилих приміщень по вул. Богдана Хмельницького, 44 у місті Києві, що передаються Господарському суду міста Києва.

Рішенням ІІ сесії Київської міської ради ІХ скликання від 08.07.2021 № 1595/1636 «Про організаційно-правові заходи щодо впорядкування використання майна територіальної громади міста Києва» визначено перелік нерухомого майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке повертається зі сфери управління та іншого безоплатного користування державних органів, установ і організацій, та закріплюється за Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» на праві господарського відання.

Згідно п. 46, 47, 48 Переліку, до нього були включені: нежилий будинок по вул. Богдана Хмельницького, 44-б у місті Києві площею 603,1 м2; нежилий будинок по вул. Богдана Хмельницького, 44-в у місті Києві площею 776,2 м2; нежилі приміщення по вул. Богдана Хмельницького, 44 у місті Києві площею 2662,4 м2, які були передані в управління Господарському суду міста Києва.

Також рішенням Київської міської ради від 08.07.2021 № 1595/1636 був затверджений перелік рішень Київської міської ради, що втратили чинність, до якого були включені рішення Київської міської ради від 29 травня 2003 року № 506/666 «Про передачу в управління судам, Державній судовій адміністрації України та Територіальному управлінню державної судової адміністрації в м. Києві нежилих будинків та нежилих приміщень» (п. 22) та рішення Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року № 294/294 «Про внесення змін до додатка до рішення Київської міської ради від 29 травня 2003 року № 506/666 «Про передачу в управління судам, Державній судовій адміністрації України та Територіальному управлінню державної судової адміністрації в м. Києві нежилих будинків та нежилих приміщень» (п. 28).

Під час розгляду справи було встановлено, що сторонами повністю визнається факт належності нерухомого майна, в яких розміщується Господарський суд міста Києва, до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Як було вказано вище, Положенням про порядок передачі судам службових приміщень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.02.1996р. № 197 (чинним на момент передачі Господарському суду міста Києва в 2003 році нежитлових приміщень, в яких розташований суд), було встановлено, що службові приміщення передаються на баланс судів безоплатно, згідно з статтею 39 Закону України «Про власність» закріплюються за судами і належать їм на праві оперативного управління.

У відповідності з ст. 2, 31 33 Закону України «Про власність» (чинного на момент передачі Господарському суду міста Києва в 2003 році нежитлових приміщень, в яких розташований суд), власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна.

До державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно територіальних одиниць (комунальна власність).

Суб`єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради України. Суб`єктами права комунальної власності є адміністративно територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Управління державним майном від імені народу (населення адміністративно територіальної одиниці) здійснює відповідно Верховна Рада України і місцеві Ради народних депутатів України, а також уповноважені ними державні органи.

Державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про власність», об`єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об`єкти житлово комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров`я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв`язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

Частиною 1 ст. 39 Закону України «Про власність» було передбачено, що майно, що є державною власністю і закріплене за державною установою (організацією), яка перебуває на державному бюджеті, належить їй на праві оперативного управління.

В той же час, 28 червня 1996 року була прийнята Конституція України і згідно її ст. 142 матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Крім того, 12 червня 1997 року набрав чинності Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» в п. 10 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» якого було вказано, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст.

Суд звертає увагу на те, що законодавче визначення поняття «сфера управління», яке вживається в вищевказаних рішеннях міськради відсутнє. Проте зі змісту деяких нормативно правових актів (зокрема, законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації», «Про управління об`єктами державної власності») можна дійти висновку, що це поняття використовується у випадку реалізації органами місцевого самоврядування, державними органами своєї компетенції, наділення відповідними повноваженнями інших органів, що уповноважені реалізовувати управлінські функції. Звідси передача майна до сфери управління не вказує на передачу певному суб`єктові відповідного майна на праві оперативного управління.

З 01 січня 2004 року набрав чинності Господарський кодекс України.

Згідно п. 4 розділу ІХ «Прикінцеві положення» цього Кодексу, до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов`язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

За змістом частини першої статті 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління є речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.

Натомість частина друга статті 135 Господарського кодексу України регламентує, що власник має право особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до цього Кодексу та інших законів.

З наведених норм права вбачається, що майно комунальної власності не може передаватися в оперативне управління підприємствам, установам, організаціям, які не були утворені відповідним органом місцевого самоврядування та не знаходяться в його підпорядкуванні, передача майна до сфери управління не вказує на передачу певному суб`єктові відповідного майна на праві оперативного управління.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17.

За таких обставин, у позивача право оперативного управління щодо спірних приміщень не виникло і не могло виникнути.

Відповідно до статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він визнається недійсним у судовому порядку.

Статтею 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що право комунальної власності право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

За змістом пунктів 30, 31 частини першої статті 26 наведеного Закону, до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить, зокрема прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна, прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Наведені приписи законодавства дають підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив повноваження самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території.

У справі, що розглядається, оскаржуваним рішенням відповідача було визнано такими, що втратили чинність, рішення міськради щодо надання приміщень в управління позивача. Рішення відповідача, чинність яких припинилася, виступали правовою підставою для користування позивачем комунальним майном.

Аналогічних висновків щодо того, що правовою підставою для користування комунальним майном є рішення відповідача, дійшла і Велика Палата Верховного Суду, виклавши їх у постанові від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17.

Отже, виходячи із наведених норм права та встановлених судом обставин справи, слід дійти висновку, що рішення відповідача не вичерпало свою дію фактом його виконання, а продовжує виступати правовою підставою для користування позивачем комунальним майном.

В той же час, приписом частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як було вказано вище, чинним на момент передачі Господарському суду міста Києва в 2003 році нежитлових приміщень законодавством, саме на відповідача був покладений обов`язок щодо передачі службових приміщень суду у його безоплатне користування для належного функціонування та здійснення правосуддя.

Враховуючи те, що фактичним користувачем нерухомого майна є позивач, якому передано нерухоме майно (нежитлові приміщення та нежилі будинки) в законний спосіб на підставі відповідних рішень Київської міської ради, яка діяла в межах повноважень, визначених законом, розпоряджатися комунальною власністю у вигляді нежитлових приміщень та нежилих будинків, ці приміщення та будинки передано фактично у користування позивачу, відтак позивач набув майнового права користування нерухомим майном комунальної власності.

Частиною першою статті 146 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення, визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів відповідно до Конституції України. Положеннями цього Закону не передбачено, що місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують розташовані на їх території суди відповідними службовими приміщеннями на умовах оренди.

Судом встановлено, що з моменту передачі комунального майна позивачу до теперішнього часу в нежитлових приміщеннях та нежилих будинках розташований і здійснює свою діяльність Господарський суд міста Києва, що не заперечується сторонами.

Відповідно до положень статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Положеннями статті 8 Конституції України визначено, що норми Конституції України є нормами прямої дії.

Таким чином виходячи із того, що Київська міська рада хоч і наділена власними самоврядними повноваженнями, її дії у спірних правовідносинах мають узгоджуватися із наведеними положеннями Конституції України, діями відповідних державних органів щодо забезпечення належних умов для функціонування судів, видатками на утримання судів, що передбачені у Державному бюджеті України.

Без дотримання цих умов може бути поставлено під загрозу саме функціонування судів, а відтак і здійснення правосуддя.

Відповідна позиція щодо застосування норм права викладена у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 910/2770/19 в аналогічних правовідносинах.

Згідно ст. 317, 319 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що оскаржуване рішення відповідача суперечить ст. 130 Конституції України, ст. 146 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст. 319 Цивільного кодексу України і порушує права позивача, оскільки покладає на нього необхідність здійснення додаткових витрат на оплату користування майном, переданим йому у безоплатне користування для належного функціонування та здійснення правосуддя.

Суд вважає за доцільне звернути увагу і на Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04), у якому підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси .

Посилання відповідача на ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» згідно якої забороняється передавати державне або комунальне майно в безоплатне користування або позичку не може бути взято судом до уваги, оскільки цей Закон був введений в дію з 1 лютого 2020 року, тобто після передачі комунального майна в користування позивачу. Положеннями цього Закону прямо не передбачено, що правовідносини щодо безоплатного користування комунальним майном, які виникли до введення його в дію, повинні бути припинені з укладанням договору оренди.

Щодо застосування при вирішенні спору позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17, суд зазначає, що вирішуючи спір у вказаній справі та дійшовши відповідних правових висновків Велика Палата Верховного Суду мотивувала своє рішення положеннями Закону України «Про прокуратуру» у відповідних редакціях, та зазначила, що згідно положень цього законодавства місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують розташовані на їх території органи та установи прокуратури відповідними службовими приміщеннями на умовах оренди.

В той же час, у даній справі положення Закону України «Про прокуратуру» спірні правовідносини не регулюють у зв`язку із відмінним суб`єктним складом таких правовідносин. Застосуванню до спірних правовідносин підлягає Закон України «Про судоустрій і статус суддів», у відповідній редакції, положення якого є відмінними від положень вказаного Закону України «Про прокуратуру» у відповідних редакціях, оскільки Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачено передачу приміщень для використання судами на умовах оренди, отже наведені висновки Великої Палати Верховного Суду застосуванню до спірних правовідносин у даній справі не підлягають.

Отже наведена правова позиція Великої Палати не може бути застосована у вирішенні спору у даній справі, у зв`язку із відмінним регулюванням спірних правовідносин.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги являються обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем за подання до господарського суду позовної заяви було сплачено 2 270,00 грн. судового збору, який на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, повністю покладається на відповідача.

Керуючись ст. 73, 74, 123, 129, 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов Господарського суду міста Києва до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення задовольнити повністю.

Визнати незаконними та скасувати пункти 1, 3, 6 рішення Київської міської ради від 08.07.2021 № 1595/1636 «Про організаційно-правові заходи щодо впорядкування використання майна територіальної громади міста Києва», а саме:

-в частині включення до переліку нерухомого майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке повертається зі сфери управління та іншого безоплатного користування державних органів, установ і організацій, об`єктів, що передані в управління Господарському суду міста Києва згідно рішення Київської міської ради від 29 травня 2003 року № 506/666 «Про передачу в управління судам, Державній судовій адміністрації України та Територіальному управлінню державної судової адміністрації в м. Києві нежилих будинків та нежилих приміщень» (п. 46, 47, 48 Переліку): нежилого будинку по вул. Богдана Хмельницького, 44-б у місті Києві площею 603,1 м2; нежилого будинку по вул. Богдана Хмельницького, 44-в у місті Києві площею 776,2 м2; нежилих приміщень по вул. Богдана Хмельницького, 44 у місті Києві площею 2662,4 м2;

-в частині закріплення за Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» на праві господарського відання нерухомого майна територіальної громади міста Києва, а саме об`єктів, що передані в управління Господарському суду міста Києва згідно рішення Київської міської ради від 29 травня 2003 року № 506/666 «Про передачу в управління судам, Державній судовій адміністрації України та Територіальному управлінню державної судової адміністрації в м. Києві нежилих будинків та нежилих приміщень»: нежилого будинку по вул. Богдана Хмельницького, 44-б у місті Києві площею 603,1 м2; нежилого будинку по вул. Богдана Хмельницького, 44-в у місті Києві площею 776,2 м2; нежилих приміщень по АДРЕСА_1 площею 2662,4 м2;

-в частині визнання такими, що втратили чинність рішення Київської міської ради від 29 травня 2003 року № 506/666 «Про передачу в управління судам, Державній судовій адміністрації України та Територіальному управлінню державної судової адміністрації в м. Києві нежилих будинків та нежилих приміщень» та рішення Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року № 294/294 «Про внесення змін до додатка до рішення Київської міської ради від 29 травня 2003 року № 506/666 «Про передачу в управління судам, Державній судовій адміністрації України та Територіальному управлінню державної судової адміністрації в м. Києві нежилих будинків та нежилих приміщень» в частині об`єктів, що передані в управління Господарському суду міста Києва, а саме нежилого будинку по вул. Богдана Хмельницького, 44-б у місті Києві площею 603,1 м2; нежилого будинку по АДРЕСА_1 площею 776,2 м2; нежилих приміщень по АДРЕСА_1 площею 2662,4 м2.

Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; код 22883141) на користь Господарського суду міста Києва (01054, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 44-В; код 05379487) 2 270 грн. 00 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено та підписано 27.06.2022р.

Суддя А.С.Сидоренко