Рішення № 104916031, 22.06.2022, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 466/785/22

Провадження № 2/161/2236/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2022 року

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Присяжнюк Л.М.,

за участю секретаря судового засідання Борсук К.П.,

розглянувши впорядку спрощеногопозовного провадженняу відкритомусудовому засіданнів залісуду вмісті Луцькуцивільну справу №466/785/22за позовом ОСОБА_1 до Волинської обласної прокуратури про зняття арешту з майна,

В С Т А Н О В И В:

1 лютого 2022 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 2 лютого 2022 року вказану справу надіслано за підсудністю до Луцького міськрайонного суду Волинської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою старшого слідчого прокуратури Волинської області Хилюка В.В. від 10.07.2006 накладено арешт на автомобілі, в тому числі на транспортний засіб автомобіль марки «Volkswagen Passat», 1994 р.в., кузов № НОМЕР_1 , реєстраційний № НОМЕР_2 , який належав на праві власності ОСОБА_2 . Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29.05.2008 ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ст.ст. 364 ч.1, 366 ч.1 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Позивач є спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 . Вказує, що даний арешт чинить перешкоди у користуванні майном.

Ухвалою суду від 31 березня 2022 року прийнято до розгляду позовну заяву, призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

Позивач у судове засідання не прибув, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, судовий збір, сплачений при зверненні з позовною заявою, просив залишити за ним.

Відповідач у відзиві від 18 квітня 2022 року просив у позові відмовити, мотивуючи тим, що не є належним відповідачем у даній справі. Крім того, зауважив, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю, виходячи з такого.

Судом встановлено, що постановою старшого слідчого прокуратури Волинської області Хилюка В.В. від 10.07.2006 в межах кримінальної справи№ 50-020-06 накладено арешт на автомобілі, в тому числі на транспортний засіб автомобіль марки «Volkswagen Passat», 1994 р.в., кузов № НОМЕР_1 , реєстраційний № НОМЕР_2 (а.с. 7-8).

Зазначений транспортний засіб на праві власності належав ОСОБА_2 , що стверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 25).

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29.05.2008 у справі №1-42/2007 ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ст.ст. 364 ч.1, 366 ч.1 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності (а.с. 17).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 21).

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 і його спадкоємцем, якому було видано свідоцтво про право на спадщину від 24 грудня 2015 року, яка складається, зокрема із транспортного засобу автомобіль марки «Volkswagen Passat», 1994 р.в., кузов № НОМЕР_1 , реєстраційний № НОМЕР_2 (а.с. 22).

Таким чином, наявний арешт рухомого майна порушує законні права та майнові інтереси власника щодо вільного володіння та розпорядження ним, що стало причиною звернення до суду із вказаним позовом.

Надаючи свою правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України та ст. 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини 1950 року держава Україна гарантує громадянам непорушність їхньої приватної власності.

Крім того, стаття 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Частинами 1, 2 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

На підставі ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Наявність заборон на рухоме та нерухоме майно, є порушенням наведених вище прав власника нерухомого майна, гарантованих йому державою Україна.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі №727/278/19 вказала, що спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України (далі - КПК України 1960 року) та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

На думку суду, оскільки накладений арешт перешкоджає позивачу, реалізувати своє право на розпорядження майном, враховуючи, що цей арешт був накладений шістнадцять років, відсутні відомості про наявність відкритих виконавчих проваджень щодо позивача чи відкритих кримінальних справ, зважаючи на те, що подальше існування такого обтяження є невиправданим втручанням у право позивача на мирне володіння своїм майном, суд дійшов висновку, що слід скасувати спірний арешт та задовольнити позов.

Щодо доводів відповідача про необхідність застосування до вимог позивача позовної давності, суд зазначає про відсутність підстав для її застосування, з таких підстав.

Так, згідно з ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Вказані приписи поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Правовий висновок аналогічного змісту наведений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц.

У даному випадку має місце триваюче порушення прав позивача, оскільки він не може розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, тому власник спірного майна може пред`явити позов про припинення порушення його прав, в т.ч. зняття арешту з майна, у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав. Обов`язковою умовою негаторного позову є існування порушення прав власника на час пред`явлення такого позову, що повністю відповідає обставинам існуючого спору.

Отже, позивачем пред`явлено даний позов в межах строку позовної давності, що виключає відмову у позові внаслідок подання відповідачем заяви про застосування позовної давності.

Решта заперечень відповідача не спростовують правових висновків суду.

У заяві від 22.06.2022 позивач просив судовий збір залишити за ним.

На підставі наведеного та керуючись ст.265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Скасувати арешт, який накладений постановою старшого слідчого прокуратури Волинської області Хилюком В.В. від 10 липня 2006 року, зокрема на транспортний засіб автомобіль марки «Volkswagen Passat» 1.9 TD, 1994 р.в., кузов № НОМЕР_1 , реєстраційний № НОМЕР_2 .

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили за наслідками апеляційного перегляду.

Позивачем у справі є ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 .

Відповідачем у справі є Волинська обласна прокуратура, місце знаходження: 43025, м.Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Л.М. Присяжнюк