Рішення № 104901345, 23.06.2022, Романівський районний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Романівський районний суд Житомирської області

290/1267/21

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

23 червня 2022 року смт. Романів

Романівський районний суд Житомирської області в складі судді Ковальчука М.В., з участю секретаря судового засідання Багінської В.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2021 року акціонерне товариство «Кредобанк» (далі АТ «Кредобанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, в якому зазначено, що 21 серпня 2019 року міжАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 було кредитний договір № CL-215050, за умовами якого банк надав останній кредит у розмірі 114000,00 грн зі строком повернення до 18 серпня 2023 року та сплатою відсотків за користування кредитом - 35 % річних.

Посилаючись на те, що позичальник умови укладеного договору не виконує, а солідарна відповідальність ОСОБА_2 за зобов`язанням обумовлена тим, що кредитний договір був укладений в інтересах сім`ї, позивач просить стягнути в солідарному порядку з останнього та ОСОБА_1 заборгованість, яка утворилась станом на 19 листопада 2021 року, в сумі 107296,63 грн, в тому числі: заборгованість за кредитом 91030,35 грн та 16266,28 грн заборгованості за відсотками.

Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до статті 279 Цивільного процесуального кодексу України (даліЦПК України) без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідачі своїм правом подати відзив не скористалися.

Судом встановлено, що 21 серпня 2019 року міжАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № CL-215050, відповідно до якого останній на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності та цільового використання грошових коштів було надано кредит у розмірі 114000,00 грн на поточні потреби та погашення (рефінансування) кредитної заборгованості зі строком повернення до 18 серпня 2023 року та сплатою відсотків за користування кредитом - 35 % річних.

Пунктами 3.3 та 6.9 кредитного договору передбачено право банку вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів за кредитним договором, письмово повідомивши про це позичальника, в разі прострочення сплати процентів та/або повернення кредиту (частини кредиту) щонайменше на один календарний місяць.

Цього ж дня, ОСОБА_1 підписала анкету-заяву № CL-215050 фізичної особи на отримання готівкового кредиту у АТ «Кредобанк».

Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 зобов`язань за вказаним договором, позивач 17 вересня 2021 року надіслав позичальнику вимогу про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором з вимогою повернення кредиту протягом 30 календарних днів з дати отримання цієї вимоги, однак дана вимога відповідачем виконана не була.

Станом на 19 листопада 2021 року утворилася заборгованість за кредитним договором в сумі 107296,63 грн, яка складається з 91030,35 грн заборгованості за кредитом та 16266,28 грн заборгованості за відсотками.

Суд, дослідивши у порядку спрощеного позовного провадження письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов висновку, що позов АТ «Кредобанк» слід частково задовольнити з наступних підстав.

Згідно статті 1054 частини 1 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК України визначено, що, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 114000,00 грн, що підтверджується меморіальними ордерами № 48534819, № 48534834 та № 48534804.

З наданого АТ «Кредобанк» розрахунку заборгованості вбачається, що позичальник не в повному обсязі виконувала свої зобов`язання, не здійснювала щомісячно необхідні платежі по тілу кредиту та по відсотках, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 107296,63 грн.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги до відповідача ОСОБА_2 , позивач посилався на положення частини 3 статті 61, частини 4 статті 65 Сімейного кодексу України (далі СК України).

Відповідно до вимог частин 1-3 статті 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно частин 1, 2, 4 статі 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У позові банк зазначав, що доказом того, що ОСОБА_2 є чоловіком ОСОБА_1 є штамп у паспорті громадянина України ОСОБА_1 .

З умов кредитного договору № CL-215050 від 21 серпня 2019 року, укладеного між банком та ОСОБА_1 , паспорта споживчого кредиту та анкети-заяви № CL-215050 від 21 серпня 2019 року відповідача вбачається, що наданий кредит в сумі 114000,00 грн взятий на поточні потреби споживача та погашення (рефінансування) кредитної заборгованості. Шляхом підписання анкети-заяви позичальник підтвердила, що суму отриманого кредиту просить вважати дрібним побутовим правочином, який не потребує згоди другого з подружжя.

У пункті 25 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз`яснено, що при оспорюванні кредитного договору чи договору поруки, застави/іпотеки іншим із подружжя суди мають виходити з того, що положеннястатті 65 СК Українищодо порядку розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, яке є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів.

Згідно з частинами 1-3 статті 12, частинами 1-5 та 6 статті 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи, що в кредитному договорі та паспорті споживчого кредиту не зазначено, на які поточні потреби надається кредит, при цьому вказані документи та анкета-заява містить ціль отримання кредиту рефінансування кредитів, суд приходить до висновку про необгрунтованість доводів позивача щодо отримання відповідачем ОСОБА_1 грошових коштів за кредитним договором для використання в інтересах сім`ї та створення будь-яких обов`язків для другого з подружжя за таким договором.

Таким чином, у задоволенні позову банку до ОСОБА_2 слід відмовити.

Разом з тим, відповідачем ОСОБА_1 доводи позивача щодо невиконання нею зобов`язань за договором не спростовані, а тому майнові права АТ «Кредобанк» підлягають захисту шляхом стягнення з позичальника суми заборгованості 107296,63 грн.

За змістом статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з частиною восьмою 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З матеріалів справи вбачається, між адвокатським об`єднанням «Бізнес і право» та АТ «Кредобанк» був укладений договір про надання правової допомоги від 11 лютого 2019 року, проте позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували обсяг наданих послуг і виконаних робіт адвокатським об`єднанням, із зазначенням часу їх виконання та вартість робіт, не надано акту виконаних робіт, а відтак відсутні правові підстави для відшкодування витрат за надання правової допомоги АТ «Кредобанк».

За змістом статті 141 ЦПК України судприсуджує звідповідача на користь позивача понесені ним і документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору.

Керуючись статтями 10-13, 141, 259, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов акціонерного товариства «Кредобанк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства «Кредобанк» (адреса місцязнаходження: вул. Сахарова, 78 м. Львів, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 09807862) 107296 (сто сім тисяч двісті дев`яносто шість) грн 63 коп заборгованості за кредитним договором та 2270,00 грн судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

У задоволенні рештипозовних вимогакціонерного товариства «Кредобанк» відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення в порядку передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя М.В. Ковальчук