Рішення № 104825892, 14.06.2022, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.06.2022м. ДніпроСправа № 904/9649/21

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бондарєв Е.М. за участю секретаря судового засідання Найдьонова Є.О.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД" (52001, Дніпропетровська область, Дніпровський район, м. Підгородне, автодорога Знам`янка-Луганськ-Ізварино 227км + 580м територія Підгородненської міської ради, ідентифікаційний код 35268360)

до Державного підприємства "Дослідне господарство "Дніпро" Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України" (52071, Дніпропетровська область, Дніпровський район, селище Дослідне, ідентифікаційний код 30093529)

про стягнення 1 451 588,98 грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів та 565 942,27 грн. 365% річних

Представники:

Від позивача: Гладка В.О., ордер, адвокат

Від відповідача: Полєшко Е.П., ордер, адвокат

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом №1312/21юр від 13.12.2021 про стягнення з Державного підприємства "Дослідне господарство "Дніпро" Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України" заборгованості на загальну суму 2 017 531,25 грн., з яких:

- 1 451 588,98 грн. заборгованість по сплаті лізингових платежів за жовтень та листопад 2021 року;

- 565 942,27 грн. 365% річних за загальний період з 20.10.2021 по 13.12.2021.

Також позивач просить суд всі судові витрати (судовий збір - 30 262,97 грн., витрати на правничу допомогу - 50 000,00 грн.) покласти на відповідача, як на сторону винну у виникненні спору.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору фінансового лізингу №1АР-20 від 28.04.2020 в частині своєчасної та повної оплати лізингових платежів:

- в строк до 20.10.2021 - 24 628,07 Євро;

- в строк до 20.11.2021 - 23 022,86 Євро,

у загальній сумі 47 651,20 Євро, за Міжбанківським курсом на дату, що передує даті складання позовної заяви (30,4628 грн. за 1 Євро) становить 1 451 588,98 грн.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №904/9649/21, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження з викликом учасників справи та призначено підготовче засідання на 31.01.2022 о 11:30год.

Підготовче засідання 31.01.2022 відкладено на 21.02.2022 о 10:30 год.

У підготовчому засіданні 21.02.2022 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 28.03.2022 о 10:00 год. Підготовче засіданні 28.03.2022 не відбулось.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України № 259/2022 від 18.04.2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Законом України № 2212-IX від 21.04.2022 "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" затверджено Указ Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 341/2022 від 17 травня 2022 року, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 2263-IX від 22 травня 2022 року, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Відповідно до частини 1 статті 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.

Так, розпорядженням голови Господарського суду Дніпропетровської області № 34 від 28.03.2022 "Про роботу суду в умовах воєнного стану" відповідно до ст. 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", у зв`язку із запровадженням 24 лютого 2022 року на території України воєнного стану Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні"" від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ та рішення Ради суддів України від 24 лютого 2022 року № 9, з метою недопущення випадків загрози житло, здоров`ю та безпеці відвідувачів і працівників суду, встановлено в Господарському суді Дніпропетровської області особливий режим роботи суду.

З метою дотримання правил безпеки в період воєнного стану з урахуванням положень чинного законодавства з 28.03.2022 розгляд справ Господарським судом Дніпропетровської області в судових засіданнях здійснюватиметься в таких випадках:

- за наявності заяв усіх учасників процесу про можливість забезпечення участі представників у судовому засіданні;

- письмової згоди від усіх учасників судового провадження про розгляд справи без їх участі;

- за наявності заяв від усіх учасників процесу про розгляд справ в режимі відеоконференцзв`язку за допомогою будь яких технічних засобів, зокрема, власних.

Суд з метою належного виконання свого процесуального обов`язку щодо розгляду справи по суті, керується п.10 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, що кореспондується із ст. 129 Конституції України, за якою однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

У відповідності до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

На електрону пошту суду 25.03.2022 надійшла заява представника позивача про розгляд справи №904/9649/21, призначеної у підготовчому засіданні на 28.03.2022 о 10:00 год., за відсутності представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД". Також представник позивача просить суд закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 11.04.2022 призначено підготовче засідання на 11.05.2022 о 10:00год.

На електрону пошту суду 11.05.2022 надійшли пояснення відповідача в яких зазначає, що відповідачем було ініційовано відповідне обговорення з керівництвом позивача про можливість перенесення графіку пропущених платежів, через те, що врожай кукурудзи, на якому спеціалізується відповідач закінчився у середині грудня 2021 року, а відтак підготовка на його реалізації займала ще деякий час, для того щоб можна було отримати відповідні кошти на погашення платежів за лізингом. Натомість, відповідач звернувся до суду про стягнення коштів та нарахував штрафні санкції, що дає можливість дійти висновку, що він зацікавлений не у погашенні заборгованості, а натомість просто додатково заробляє на штрафних санкціях.

Щодо 365% річних відповідач зазначає, що сума процентів річних, стягнення якої вимагає позивач у даній справі, майже дорівнює половині суми простроченої оплати лізингових платежів (сумі основного боргу), заявлені до стягнення відсотки очевидно є неспівмірними, оскільки наслідки невиконання боржником зобов`язань вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання. Таким чином, стягнення з відповідача 365% річних за порушення строків здійснення лізингових платежів, фактично перетворюється на непомірний тягар для останнього, та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків для позивача. Також, відповідач зазначає, що у зв`язку із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 на всій території України, сільгоспвиробники втратили можливість на реалізацію виробленої продукції, яка планувалась під посівний сезон 2022 року, оскільки практично березень місяць був у простої, що призвело до складного фінансового становища відповідача. Тому застосування штрафних санкцій у розмірі 365% додатково покладе на нього непосильний тягар та призведе до збільшення суми кредиторської заборгованості.

Щодо витрат на правничу допомогу відповідач зазначає, що вартість вказаних послуг є значно завищеною, з урахуванням складності справи, витраченого часу адвоката, судових засідань та інше. Зважаючи на те, що представник позивача постійно супроводжує справи з розгляду спорів щодо стягнення коштів за лізинговими платежами, то можна дійти висновку, що позовна заява є своєрідним шаблоном та змінюється лише щодо сторін договору та сум стягнення я отже час витрачений її написання та подання неспівмірний із заявленою вартість послуг, а є значно завищеним.

Таким чином, відповідач просить суд врахувати його пояснення при вирішення справи та застосувати своє право на зменшення 365% річних до 10%, а також відмовити у відшкодуванні понесених витрат позивача на адвокатські послуги.

У підготовчому засіданні 11.05.2022 оголошувалась перерва до 14.06.2022 о 11:00 год.

Під час підготовчого судового засідання 14.06.2022 вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, та за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті розпочато у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення у даному судовому засіданні.

У судовому засіданні 14.06.2022 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши в судових засіданнях представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД" (далі - позивач, лізингодавець) та Державним підприємством "Дослідне господарство "Дніпро" Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України" (далі - відповідач, лізингоодержувач) 28.04.2020 укладено договір фінансового лізингу №1АР-20 (далі - договір) відповідно до п.1.1 якого в порядку та на умовах, визначених договором, лізингодавець передає на умовах фінансового лізингу у платне користування предмет лізингу (далі - предмет лізингу або майно), а лізингоодержувач приймає предмет лізингу та зобов`язується сплачувати лізингові платежі на умовах договору. Найменування, марка, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість майна на момент укладення договору наведені в Додатку №1 "Специфікація" (далі - Специфікація).

Строк користування (далі - строк лізингу) лізингоодержувачем предметом лізингу починається з дати підписання сторонами Акту приймання-передачі предмета лізингу та не може бути менше одного року (п.1.2 договору).

У Специфікації сторони погодили лізингоодержувач отримує - Сівалку Kverneland Optima TF Maxi, вартістю 135 000,00 Євро.

Згідно з п.2.1 договору вартість майна становить гривневий еквівалент 135 000,00 грн. Євро, що розраховується за курсом продажу Євро, встановленим у міжбанківській інформаційній системі "УкрДілінг" (http://www.udinform.com/), сформованим на 16:00 за Київським часом (далі - Міжбанківський курс) на дату, що передує даті укладання договору, збільшеного на розмір зборів (податків), пов`язаних із здійсненням операцій купівлі іноземної валюти юридичними особами (далі - Міжбанківський курс договору), та на дату укладання договору становить 3 971 295,00 грн., у тому числі ПДВ 661 882,50 грн. (далі - вартість майна). Вартість майна у гривні підлягає перерахунку за Міжбанківським курсом на дату, що передує даті підписання Акту приймання-передачі майна, збільшеного на розмір зборів (податків), пов`язаних із здійсненням операцій купівлі іноземної валюти юридичними особами (далі - міжбанківський курс Акту приймання-передачі), відповідно до умов п.2.1.1 договору.

Усі платежі за договором лізингоодержувач зобов`язаний здійснювати в національній валюті України (гривнях) відповідно до умов договору та Додатку №2 "Графік внесення лізингових платежів" до договору (далі - графік) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця, вказаний в договорі (п.3.1 договору).

Відповідно до п.3.4 договору розмір, склад, терміни сплати лізингових платежів встановлюються в Графіку. Сума чергового Лізингового платежу є гривневим еквівалентом відповідної суми (в Євро), зазначеної в Графіку, виходячи з Міжбанківського курсу на дату, що передує даті сплати лізингоодержувачем чергового лізингового Платежу, зазначеного в Графіку, збільшеного на розмір зборів (податків), пов`язаних із здійсненням операцій купівлі іноземної валюти юридичними особами (далі - Міжбанківський курс Графіку). Такий порядок застосовується до усіх лізингових платежів та будь-яких інших сум, які підлягають сплаті згідно з договором. Сторони домовились, що при зміні Міжбанківського курсу фактичної оплати, Міжбанківського курсу Графіку, Міжбанківського курсу Акту приймання-передачі по відношенню до Міжбанківського курсу договору, пропорційно автоматично змінюється і ціна договору в гривні, і, в даному випадку, не має потреби в підписанні додаткової угоди про зміну ціни договору в гривні.

Згідно з пунктів 3.4.1, 3.4.2 договору, у випадку, якщо лізингоодержувач здійснить оплату лізингового платежу після строку його оплати, вказаного в Графіку, і на дату фактичної оплати лізингового платежу Міжбанківський курс фактичної оплати лізингового платежу буде більшим, ніж Міжбанківський курс Графіку, лізингоодержувач зобов`язаний здійснити оплачу такого лізингового платежу, виходячи з Міжбанківського курсу фактичної оплати. У випадку, якщо лізингоодержувач здійснить оплату лізингового платежу раніше строку його оплати, вказаного в Графіку, платіж зараховується, виходячи з Міжбанківського курсу фактичної оплати.

Відповідно до п.3.6 договору, датою сплати лізингового платежу є дата зарахування коштів на поточний рахунок лізингодавця. Якщо строк сплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний, святковий або ін.) день, то лізингоодержувач зобов`язаний сплатити такий платіж не пізніше дня, який передує останньому робочому дню, за яким настає такий неробочий (вихідний, святковий або ін.) день.

У відповідності до Графіку внесення лізингових платежів, погодженого сторонами у Додаткову №2, лізингоодержувач зобов`язаний сплатити лізингодавцю у період з 20.06.2020 до 20.11.2021 загальну суму лізингових платежів 107 379,73 Євро, а саме:

1. в строк до 20.06.2020 - 9 476,26 євро;

2. в строк до 20.07.2020 - 17 409,45 євро;

3. в строк до 20.10.2020 - 14 193,49 євро;

4. в строк до 20.11.2020 - 18 649,60 євро;

5. в строк до 20.10.2021 - 24 628,07 євро;

6. в строк до 20.11.2021 - 23 022,86 євро;

7. в строк до 20.10.2022 - 20 718,62 євро;

8. в строк до 20.11.2022 - 14 380,27 євро;

9. в строк до 20.04.2023 - 13 598,38 євро.

Відповідно до п.4.2 договору передача лізингодавцем і прийом лізингоодержувачем майна в лізинг здійснюється на підставі Акту приймання-передачі майна за адресою: 08320, Київська область, Бориспільський район, с. Велика Олександрівка, вул. Гостинна, 13. Майно вважається переданим лізингоодержувачу з дати підписання акта приймання-передачі майна.

Предмет лізингу повинен знаходиться в місці експлуатації за адресою: 52071, Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Дослідне (п.4.3 договору).

Відповідно до п.12.1 договору строк дії договору з 28.04.2020 по 20.04.2023, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами всіх зобов`язань за договором. Зазначений строк може бути змінений відповідно до умов договору. Договір набирає чинності з моменту його підписання. Договір втрачає свою чинність після виконання сторонами всіх зобов`язань по ньому (п.12.2 договору).

За Актом приймання-передачі від 07.05.2020 лізингодавець передав, а лізингоодержувач отримав наступне майно - сівалку Kverneland Optima TF Maxi, сер.№ACPNPхх14981, 2017 р.в.

Відповідачем здійснені часткові оплати чергових лізингових платежів, підтверджується довідкою банку № 446/580 від 14.12.2021, а саме на загальну суму 1 986 624,53 грн. в рахунок оплати платежу, як винагороди (комісія) лізингодавцю за отримане у лізинг майно, що у відповідності до зазначених умов договору становить еквівалент 59 728,53 євро.

Позивач стверджує, що заборгованість відповідача по сплаті чергових лізингових платежів (у тому числі платежу як винагороди (комісія)) складає 47 651,20 Євро (107 379,73 Євро - 59 728,53 Євро). Оскільки лізингові платежі лізингоодержувачем не були сплачені у повному обсязі, то розрахунок проводиться відповідно останнього відомого курсу продажу Євро, встановленому у міжбанківській інформаційній системі "УкрДілінг", тобто на дату, що передує даті складання позовної заяви. Згідно даних, встановлених у міжбанківський інформаційній системі "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформованих на 16:00 за Київським часом на 10.12.2021, курс Євро складає 30,4628 грн. за 1 євро.

Таким чином, на дату складання позовної заяви заборгованість відповідача перед позивачем по сплаті чергових лізингових платежів за договором (у тому числі платежу як винагороди (комісія)) складає 47 651,20 євро, що за Міжбанківським курсом на дату, що передує даті складання позовної заяви (30,4628 грн. за 1 Євро), становить 1 451 588,98 грн., що є причиною виникнення спору.

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору фінансового лізингу, строк дії договору, умови набуття права власності на предмет лізингу, загальна вартість предмету лізингу, настання строку оплати лізингових платежів, наявність часткової чи повної оплати лізингових платежів, допущення прострочення оплати лізингових платежів.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором фінансового лізингу, який підпадає під правове регулювання Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також Закону України "Про фінансовий лізинг". Одночасно, відповідно до статті 2 вказаного нормативно-правового акту відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг (статті 806-809), найм (оренду), купівлю-продаж, поставку, з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 292 Господарського кодексу України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця майна, за умовами сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Подібне визначення визначено і у статті 806 Цивільного кодексу України, яка визначає, що лізингодавець передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 2 статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", встановлено що, за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк неменше одного року за встановлену плату (лізингові платежі), яка здійснюється в порядку, встановленому договором (частина 1статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг").

Частиною 1 статті 3 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що предметом договору лізингу (далі - предмет лізингу) може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про фінансовий лізинг" предмет лізингу підлягає реєстрації у випадках і в порядку, передбачених законом.

У відповідності до статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

За змістом частини 2 статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець зобов`язаний, зокрема, у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору; попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та недоліки предмета лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров`я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним; відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов`язання щодо утримання предмета лізингу.

Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов`язаний, зокрема, прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору; відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов`язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані; своєчасно сплачувати лізингові платежі; надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем оплата лізингових платежів у вказані строки не була не здійснена, у зв`язку з чим у останнього утворилася заборгованість у загальному розмірі 47 651,20 євро, що за міжбанківським курсом на дату, що передує даті складання позовної заяви (30,4628 грн. за 1 євро) становить 1 451 588,98 грн.

Отже, свої зобов`язання щодо своєчасної сплати лізингових платежів за користування предметом лізингу відповідач порушив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість у сумі 1 451 588,98 грн.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження повної оплати, встановлених у додатках до договору фінансового лізингу, лізингових платежів на загальну суму 1 451 588,98 грн. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 1 451 588,98 грн.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.8.1 договору у випадку, якщо лізингоодержувач порушить строк оплати будь-якого лізингового платежу, який встановлений в Графіку, лізингоодержувач несе відповідальність перед лізингодавцем у вигляді сплати трьохсот шістдесяти п`яти процентів річних від суми простроченого лізингового платежу (відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України).

Позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 365% річних за загальний період з 20.10.2021 по 13.12.2021 у сумі 565 942,27 грн.

Суд розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру річних вважає за необхідне зменшити розмір нарахованих до стягнення річних до 30%, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною третьою статті 551 ЦК України.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 76, частини першої статті 78, частини першої статті 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18).

Разом з тим, щодо можливості зменшення річних, суд зазначає таке.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд дійшов висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

До аналогічного висновку дійшла і Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

При цьому, слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення як штрафних санкцій так і відсотків річних. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення штрафних санкцій, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.04.2019 у справі №925/1549/17, №924/754/18 від 18.06.2019, №912/1703/18 від 27.03.2019, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 29.09.2020 у справі 909/1240/19 (909/1076/19), від 30.09.2020 у справі №922/3667/19.

Зокрема, суд вирішуючи питання про зменшення штрафних санкцій так і відсотків річних бере до уваги наступне.

Сума процентів річних, стягнення якої вимагає позивач майже дорівнює половині суми простроченої оплати лізингових платежів (сумі основного боргу), заявлені до стягнення 365% річних очевидно є неспівмірними.

Крім того, відповідачем зазначено, що у зв`язку із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 на всій території України, сільгоспвиробники втратили можливість на реалізацію виробленої продукції, яка планувалась під посівний сезон 2022 року, оскільки практично березень місяць був у простої, що призвело до складного фінансового становища відповідача. Тому застосування штрафних санкцій у розмірі 365% додатково покладе на нього непосильний тягар та призведе до збільшення суми кредиторської заборгованості.

З урахуванням засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум відсотків у вигляді 365% річних, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд дійшов до висновку про зменшення розміру нарахованих до стягнення річних до 30 %.

Таким чином, до стягнення із відповідача на користь позивача належить 396 159,59 грн. 365 % річних.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно п.2 ч.1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, частиною 9 вказаної статті визначено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов`язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати у сумі 30 262,97 грн. за рахунок відповідача.

Позивач просить покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно частини 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Положеннями частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Зі змісту ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ст. 30 цього ж Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п., п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження несення витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи долучено копії договору №1/12-21 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 10.12.2021, додаткової угоди №1 від 13.12.2021, платіжне доручення №2340 від 17.12.2021 на суму 25 000,00 грн., ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АЕ№1110590 від 13.12.2021, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДП№4033 від 19.12.2018.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД" (далі клієнт) та Адвокатським бюро "Талоконова Кирила" (далі бюро) укладено 10.12.2021 договір №1/12-21 про надання професійної правничої (правової) допомоги (далі - договір)

Відповідно до пункту 1.1.1 договору бюро приймає доручення клієнта та бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу.

Розмір гонорару, який клієнт сплачує бюро за надану в межах договору правничу (правову) допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін (п.3.1 договору).

Договір діє з моменту погодження сторонами усіх істотних умов та підписання сторонами тексту договору та додатків (додаткових угод) до нього (п.4.1 договору).

У Додатковій угоді №1 від 13.12.2021 сторони погодили, що розмір гонорару за надання правничої (правової) допомоги по комплексному веденню справи у суді першої інстанції, включаючи підготовку всіх процесуальних документів, складає 25 000,00 грн. Сторони погодили, що вищезазначений розмір гонорару за надання правничої (правової) допомоги встановлений у додатковій угоді у вигляді фіксованої суми, яка не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого бюро часу, а отже розмір гонорару є визначеним у розумінні ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України. Повна оплата гонорару за надання правничої (правової) допомоги за додатковою угодою здійснюється впродовж 30 календарних днів з дати укладення додаткової угоди (п.2 додаткової угоди).

Відповідач проти заявленого розміру витрат на правничу допомогу заперечує, вважає заявлену суму завищеною.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. (Правова позиція, викладена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 по справі №904/4507/18 зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004).

Здійснивши аналіз ціни позову предмета та підстав позову, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, кількість сторін та інших учасників справи, значення для суспільного інтересу, суд дійшов висновку, що складності у розгляді справи не виникло.

За своєю категорією, враховуючи позицію позивача у справі, ця справа не є складною для адвоката, який за своїм правовим статусом має достатню правову кваліфікацію.

Представлені суду докази в підтвердження надання позивачу адвокатських послуг, пов`язаних з розглядом даної справи, не є безумовною підставою для відшкодування витрат в заявленому розмірі, адже розмір відповідних витрат має, крім іншого, відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

З вищевикладеного, суд дійшов висновку, що розмір витрат на правову допомогу у даній справі явно не відповідає критеріям співмірності із складністю справи, та не відповідає обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

За таких обставин, враховуючи вартості та співрозмірності заявлених до компенсації витрат на правничу допомогу, суд оцінив витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на вивчення договору та підготовку позовної заяви як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що справедливою та співрозмірною є компенсація витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на відповідача, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 15 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 30 262,97 грн. витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД" до Державного підприємства "Дослідне господарство "Дніпро" Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України" про стягнення 1 451 588,98 грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів та 565 942,27 грн. 365% річних задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Дослідне господарство "Дніпро" Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України" (52071, Дніпропетровська область, Дніпровський район, селище Дослідне, ідентифікаційний код 30093529) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД" (52001, Дніпропетровська область, Дніпровський район, м. Підгородне, автодорога Знам`янка-Луганськ-Ізварино 227км + 580м територія Підгородненської міської ради, ідентифікаційний код 35268360) 1 451 588,98 грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів, 396 159,59 грн. 365% річних, 30 262,97 грн. витрат по сплаті судового збору. витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення - 20.06.2022.

Суддя Е.М. Бондарєв