Ухвала суду № 104824664, 16.06.2022, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/5579/21

Провадження № 2/0203/594/2022

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.06.2022 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Єдаменко С.В.,

при секретарі Медведєвій А.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача адвоката Сидоренка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі цивільну справу за позовом Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -

встановив:

В провадженні Кіровського районного суду м. Дніпропетровська знаходиться цивільна справа за позовом Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

В судовому засіданні представник позивача заперечував проти закрити провадження у цивільній справі та вказував, що можливо продовжити розгляд справи в порядку цивільного а не адміністративного судочинства.

Представник відповідача в судовому засіданні просив закрити провадження у цивільній справі, оскільки вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатись в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним i обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно i всебічно з`ясованих обставим, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог i заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини i основоположник свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий i публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним i безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко i Стригун проти України» від 20 липня 2006 року вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Zand v. Austria» (заява № 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року), висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».

Частиною 1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч.1 ст.16 ЦК України, ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюються в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді i переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч.2 ст.4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Частиною 3 ст.6 КАС України передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Працівник поліції є представником державного органу виконавчої влади, а тому його служба є публічною.

Пунктом 1, 15 ч.1 ст.3 КАС України визначено, що справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах впади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Згідно ст.59 Закону України «Про Національну полюцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 року № 826/3985/17 критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин i стосується саме цих відносин. Тобто спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Крім того, зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 року № 804/285/16 слідує, що спори про відшкодування коштів особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб`єкта владних повноважень підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду i до звільнення з публічної служби, навіть якщо подання відповідного позову відбувається після її звільнення з державної служби. У рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі.

В даному випадку, хоч позивач i вважає сплачені відповідачу кошти безпідставно набутими останнім, відповідно до ст.1212 ЦК України, проте, вказані кошти нараховувались відповідачу у зв`язку з його перебуванням на публічній службі в органах Національно поліції, тобто, нараховувались відповідачу, як учаснику публічно-правових відносин та таке нарахування стосувалось саме таких публічно-правових відносин.

Велика Палата Верховного Суду дійшла у своїх постановах, зокрема, від 14 березня 2018 року в справі №461/5577/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 820/5761/15. Спори у цих справах також стосувалися стягнення витрат, пов`язаних з утриманням особи під час навчання у вищому навчальному закладі МВС, яка у подальшому перебувала на публічний/державній службі, i суд дійшов висновку, що спір не стосується проходження відповідачем публічної служби в органах внутрішніх справ, а пов`язаний з невиконанням ним умов цивільно-правової угоди i вимогою позивача відшкодувати понесені витрати на навчання у вищому навчальному закладі. За таких підстав зазначена категорія спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Проте, Велика Палата Верховного Суду після цього відступила від цього правового висновку з огляду на таке.

У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Chapman v. the United Kingdom», заява № 27238/95, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Велика Палата Верховного Суду може або повністю відмовитися від свого висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. У п.49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень зазначається, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні. 3 метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування вартості навчання особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб`єкта владних повноважень Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постановах від 14 березня 2018 року в справі № 461/5577/15-ц, 31 жовтня 2018 року у справі № 820/5761/15, оскільки указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту ii прийняття на посаду i до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби.

Водночас слід зазначити, що у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, у редакції Закону № 2147-VIII, якою охоплюються питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.

На підтвердження викладеного висновку слід зауважити, що 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 10 квітня 2018 року у справі №533/934/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі №815/5027/15, 03 жовтня 2018 року у справі №755/2258/17, та вказала, що спори пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду i до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/ збитків відбувається після її звільнення з державної служби - підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Виходячи з положень вищезазначених норм права, суд приходить до висновку про не можливість вирішення спору за позовом Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у порядку цивільного судочинства, адже спір, який виник між сторонами, віднесено до юрисдикції адміністративного суду, i такий спір підлягає розгляду в порядку, передбаченому КАС України.

Згідно п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З урахуванням вищевикладеного провадження у справі підлягає закриттю з роз`ясненням позивачу його права на звернення з аналогічними вимогами в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.255 ЦПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» судовий збір підлягає поверненню у випадку закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Оскільки провадження у справі закривається з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, позивачу слід повернути судовий збір, сплачений ним згідно платіжного доручення № 20339 від 08 листопада 2021 року.

На підставі викладено, керуючись ст.ст.15, 16 ЦК України, ст.ст.4, 19, 255, 256, 258, 260, 261, 263 ЦПК України, ст.7 ЗУ «Про судовий збір», суд -

ухвалив:

Провадження у цивільній справі за позовом Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів - закрити.

Повернути Департаменту патрульної поліції (кодЄДРПОУ -40108646;адреса:03048,м.Київ,вул.Федора Ернста,буд.3) судовий збір сплачений ним при пред`явленні позову в сумі 2 270 грн. згідно платіжного доручення №20339 від 08 листопада 2021 року у цивільній справі № 203/5579/21 за позовом Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

Роз`яснити позивачу право на звернення до суду з даним позовом в порядку адміністративного судочинства.

Ухвала набуває законної сили в порядку, визначеному ст.261 ЦПК України, та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом 15 днів з дня підписання її повного тексту.

Повний текст ухвали складено 17.06.2022 р.

Суддя С.В.Єдаменко