Рішення № 104814210, 08.06.2022, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.06.2022 Справа №607/20647/20

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

у складі: головуючого судді В.М. Братасюка

за участі секретаря - М.О. Мокрій

позивача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права на приватизацію квартири та визнання права на спадкове майно і вселення, -

ВСТАНОВИВ:

30 листопада 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Тернопільської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 відповідно до якого просить суду :

визнати право на приватизацію 1/3 квартири АДРЕСА_1 за померлою ОСОБА_6 ;

визнати право власності на 1/6 квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ;

вселити ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 .

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_6 , яка за твердженням позивача з 1999 року була прописана (зареєстрована) в квартирі АДРЕСА_1 , як основний квартиронаймач. Позивач вказує, що 02.11.2009 року він разом з матір`ю звернулися до органу приватизації із заявою про оформлення передачі в приватну власність квартири АДРЕСА_1 . Зазначає, що 14.12.2009 року ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» було видано свідоцтво про право власності на житло, згідно якого квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_6 -1/2 та члену її сім`ї ОСОБА_1 -1/2 частини.

Поряд з цим вказує, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 червня 2010 року у справі №2-3902/10 визнано недійсним зазначене вище свідоцтво про право власності на житло від 14.12.2009 року. Виселено його з квартири АДРЕСА_1 , а також вселені у вказану квартиру ОСОБА_7 (невістку) та ОСОБА_5 (внука).

Зазначає, що на час смерті ОСОБА_6 право власності на квартиру АДРЕСА_2 за будь-якими особами не зареєстровано, зазначає, що квартира перебуває у комунальній власності Тернопільської міської ради та знаходиться на балансі ДП «Комунальник-1» згідно довідки від 26.10.2020 №503. Вказує, що на даний час у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: невістка ОСОБА_7 та внук - ОСОБА_5 , відповідно до довідки ДП «Комунальник-1» від 26.10.2020 року №503.

За твердженням позивача, його мати не змогла використати своє право на приватизацію житла після вселення за рішенням суду невістки ОСОБА_7 та внука ОСОБА_5 , оскільки між мешканцями не було досягнуто згоди щодо оформлення цієї квартири.

На думку позивача ОСОБА_6 набула права на приватизацію квартири АДРЕСА_2 , але не змогла право реалізувати. Поряд з цим зазначає, що він є спадкоємцем першої черги та у зв`язку із відсутністю правовстановлюючого документа на квартиру не може оформити в нотаріуса свідоцтво на спадщину за законом. З викладених підстав позивач просив суд визнати за ОСОБА_6 право на приватизацію 1/3 вищевказаної квартири, визнати за ним право власності на 1/6 зазначеної квартири та вселити його у дану квартиру.

Одночасно з позовною заявою, позивачем подано заяву про забезпечення позову, ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01.12.2020 зазначену заяву у справі повернуто заявнику.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01.12.2020 позовну заяву позивача залишено без руху та надано останньому час для усунення виявлених недоліків позовної заяви.

03 грудня 2020 від ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову, ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 грудня 2020 заяву позивача про забезпечення позову задоволено та заборонено Тернопільській міській раді видавати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21.12.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі, розгляд справи №607/2064/20 визначено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

21 січня 2021 від ОСОБА_7 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідачем позовні вимоги не визнаються в повному обсязі, в обґрунтування своєї позиції, відповідач посилається на наступні обставини.

За твердженням ОСОБА_7 позивач не має права на проживання у спірній квартирі. Вказує, що позивач втратив право на житло у вказаній квартирі та посилається на рішення судів у наступних справах №2-1041/95 від 07.06.1995 та №2-5794/2001 від 07.12.2001. Поряд з цим вказує, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 червня 2020 року у справі №2-3902/10 у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням відмовлено. Зазначеним рішенням суду визнано недійсним рішення сектору у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Тернопільського MBУМВСУ в Тернопільській області про зняття з реєстрації ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло від 14.12.2009 видане ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» на підставі розпорядження органу приватизації від 14.12.2009 №42305, згідно якого квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_6 1/2 частина та члену її сім`ї ОСОБА_1 1/2 частина. Також, виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 та вселено ОСОБА_7 та ОСОБА_5 у квартиру АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_6 не чинити перешкод ОСОБА_7 та ОСОБА_5 в користуванні квартирою АДРЕСА_1 .

За твердженням відповідачки, позивач зважаючи на всі рішення стосовно нього самостійного права на проживання у вказаній квартирі не набув, а відтак права на користування вказаним майном у нього не має.

Поряд з цим, на думку відповідачки, враховуючи рішення суду у справі № 2-3902/10 від 14 червня 2020 року, заява ОСОБА_6 від 02.11.2009 не може бути підтвердженням бажання на приватизацію даного майна. З урахуванням зазначеного просить суд відмовити позивачу у задоволені позову.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 , позовні вимоги підтримали та просили задовольнити із зазначених у позові підстав.

Представник відповідача ОСОБА_7 - ОСОБА_3 , позовні вимоги не визнає, проти задоволення позову заперечує, надавши пояснення аналогічні змісту відзиву на позову заяву.

Представник відповідача Тернопільської міської ради в судове засідання не з`явився, подано заяву про розгляд справи без участі представника, щодо вирішення справи покладаються на думку суду.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, хоча про день та час розгляду справи була повідомлені належним чином.

Заслухавши пояснення учасників справи та здійснивши перевірку доказів судом встановлені наступні обставини.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 .

З довідки ДП «Комунальник -1» від 26.10.2020 № 503 вбачається, що ОСОБА_6 була зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 , займала житлову площу 28,1 кв.м, з 2 кімнат на 3 поверсі , 5 ти поверхового будинку та була власником особового рахунку цієї житлової площі. Згідно зазначеної довідки наймачами вказаної квартири та зареєстровані у квартирі: ОСОБА_6 наймач, ОСОБА_4 - невістка, ОСОБА_5 онук.

Відповідно до свідоцтва про народження серія № НОМЕР_2 виданого 25.10.1972 ОСОБА_1 є сином ОСОБА_6 .

Судом встановлено, що 02 листопада 2009 року ОСОБА_6 звернулась до органу приватизації із заявою на приватизацію квартири АДРЕСА_1 .

Матеріали справи свідчать, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 серпня 1999 року у справі № 2-2430-1999 визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло від 06 липня 1995 року за № НОМЕР_3 , що видано ОСОБА_8 у зв`язку з приватизацією квартири за адресою АДРЕСА_3 . Також зазначеним мішеням суду визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , що укладений ОСОБА_8 в користь неповнолітнього сина ОСОБА_5 14.02.1996 і був зареєстрований Першою Тернопільською державною нотаріальною конторою за № 3-1010. Рішенням суду визнано за ОСОБА_6 право на проживання та користування квартирою АДРЕСА_1 .

В подальшому рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 червня 2010 року у справі №2-3902/10 серед іншого визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло від 14.12.2009 видане ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» на підставі розпорядження органу приватизації від 14.12.2009 №42305, згідно якого квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_6 1/2 частина та члену її сім`ї ОСОБА_1 1/2 частина. Також, виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 та вселено ОСОБА_7 та ОСОБА_5 у квартиру АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_6 не чинити перешкод ОСОБА_7 та ОСОБА_5 в користуванні квартирою АДРЕСА_1 .

Як вбачається з інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна довідка №233584641 від 21.11.2020 права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження за адресою АДРЕСА_3 відомості відсутні.

На запит суду, з Першої Тернопільської державної нотаріальної контори надійшла належним чином засвідчена копія спадкової справи за №639/2020. З якої вбачається, що після смерті ОСОБА_6 у Першій Тернопільській державній нотаріальній конторі заведена спадкова справа за №639/2020. Спадкоємцем за законом вважається син ОСОБА_1 та онук ОСОБА_5 . ОСОБА_1 звернувся із заявою про прийняття спадщини, інші спадкоємці до нотаріальної контори не зверталися.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

З приписів ч. 1 ст. 5 ЦПК України вбачається, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з положеннями частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

А отже в судовому порядку здійснюється захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи.

Так, відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України, ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір, зокрема на спір, що виник при приватизації квартир державного житлового фонду.

Положеннями ст.47 Конституції України гарантовано, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

За змістом ст.41 Конституції України, ст.ст.179, 181, 316, 328 ЦК України правом власності є право особи на річ (нерухоме майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, та на підставах, що не заборонені законом.

Згідно ст.345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Статтею 9 ЖК УРСР визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, які перебувають у власності територіальних громад.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Статтею 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» встановлено, що до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, які використовуються громадянами на умовах найму.

За змістом ст.ст.3, 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», п.п.5, 8-10 Положення приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов. Якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім`ї безоплатно. Якщо загальна площа квартири менше площі, яку має право отримати сім`я наймача безоплатно, наймачу та членам його сім`ї видаються житлові чеки, сума яких визначається виходячи з розміру недостатньої площі та відновної вартості одного квадратного метра. Якщо загальна площа квартири (будинку) перевищує площу, яку має право отримати сім`я наймача безоплатно, наймач здійснює доплату цінними паперами, одержаними для приватизації державних підприємств чи землі, а у разі їх відсутності - грошима. Сума доплат визначається добутком розміру надлишкової загальної площі на вартість одного квадратного метра. Право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», п.12 Положення незалежно від розміру загальної площі безоплатно передаються у власність громадян займані ними, зокрема, однокімнатні квартири.

Нормою ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» , п.п.13-16 Положення визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства). Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення. Державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону.

За змістом п.п.17, 18 Положення для громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, якому подає відповідну заяву на приватизацію разом із певним переліком документів, визначених вказаним Положенням.

За змістом ст.ст.1216-1218, 1220 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

За змістом норм ст.ст.1223, 1233, 1236 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

У відповідності до норм ст.ст.1268, 1296, 1297 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Відповідно до ст.ст.6, 19 Конституції України органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах та відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зі змісту наведених судом вище положень законодавства слідує, що право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутись до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою та відповідним пакетом документів, які підлягають розгляду названим органом у строк, передбачений чинним законодавством (місячний строк). У тому разі, коли громадянин, який висловив волю на приватизацію займаної ним квартири, помер до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, але після збігу встановленого ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» місячного строку, або у випадку, коли в задоволенні його заяви про приватизацію було незаконно відмовлено за наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири наймачеві (спадкодавцю), до його спадкоємців у порядку спадкування переходить право вимагати визнання за ними права власності на таку квартиру. Аналогічні правові висновки містяться в п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності , висловлені Верховним Судом України у постанові від 11 грудня 2013 року у справі №6-121цс13, а також містяться у постановах Верховного Суду від 09 лютого 2018 року по справі №719/179/17, від 11 квітня 2018 року по справі №752/10477/15-ц, від 01 серпня 2018 року по справі №501/1016/15-ц, від 15 червня 2020 року по справі №554/8856/17, від 29 жовтня 2020 року по справі №759/7965/18.

Поряд з цим суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2022 року у справі № 760/15616/18 (провадження № 61-13159св21) зазначено: преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно.

Так, рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 червня 2010 року у справі №2-3902/10 серед іншого визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло від 14.12.2009 видане ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» на підставі розпорядження органу приватизації від 14.12.2009 №42305, згідно якого квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_6 1/2 частина та члену її сім`ї ОСОБА_1 1/2 частина. Також, виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 та вселено ОСОБА_7 та ОСОБА_5 у квартиру АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_6 не чинити перешкод ОСОБА_7 та ОСОБА_5 в користуванні квартирою АДРЕСА_1 .

Зазначеним рішенням суду зокрема встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_5 не надавали згоди на вселення ОСОБА_1 у спірну квартиру та не надавали згоди на її приватизацію.

Аналізуючи докази, досліджені в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до задоволення не підлягають, є надуманими та не обґрунтованими, обставини викладені в позовній заяві не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи у судію

Натомість встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_1 02 листопада 2009 року звернулися із заявою до ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» про оформлення передачі в приватну власність квартири АДРЕСА_1 . Розпорядженням органу приватизації від 14.12.2009 №42305 було видано свідоцтво про право власності на житло, згідно якого квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_6 1/2 частина та члену її сім`ї ОСОБА_1 1/2 частина. Поряд з цим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 червня 2010 року у справі №2-3902/10 серед іншого визнано недійсним вище зазначене свідоцтво про право власності на житло, також, виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 та вселено ОСОБА_7 та ОСОБА_5 у квартиру АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_6 не чинити перешкод ОСОБА_7 та ОСОБА_5 в користуванні квартирою АДРЕСА_1 .

Вказане рішення суду набрало законної сили. Таким чином суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_6 та ОСОБА_1 від 02 листопада 2009 року, яку надано позивачем вже була розглянута, рішенням суду було визнано недійсним свідоцтво на право власності на зазначену вище квартиру, оскільки приватизація квартири була здійснена з порушенням вимог чинного Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян.

(!) Також Суд вважає за необхідне відзначити, що критично сприймає доводи сторони позивача про те, що ОСОБА_1 має право на спадкування частки після смерті матері в спірній квартирі, оскільки за життя ОСОБА_6 все ж таки, в листопаді 2009 року, зверталася з заявою про приватизацію. Означене звернення, на переконання Суду, за визначенням не може вважатися юридичним фактом, що є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків - намір ОСОБА_9 , висловлений в заяві, був втіленням її волевиявлення приватизувати половину спірної квартири, а не 1/3 частку, й спільно не особами, котрі мали законне право коритування житлом (відповідачкою і її сином), а з позивачем, щодо якого Судом було встановлено безпідставність реєстрації місця проживання в квартирі.

Окремо суд наголошує, що не підлягає до задоволення і вимога позивача про визнання за ним права власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 , так як означене майно аж ніяк не входило в у коло спадкового майна померлої ОСОБА_6 і відповідно права на вселення у спірну квартиру у позивача не існує.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 206, 258-268, 273, 352-355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( остання відома адреса проживання АДРЕСА_3 ) до Тернопільської міської ради (вул. Листопадова, 5, м. Тернопіль) ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_3 ) про визнання права на приватизацію квартири та визнання права на спадкове майно і вселення - відмовити.

Судовий збір в розмірі 1681,16гривень стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави.

Рішення набирає законної сили через тридцять днів з дня його проголошення, якщо не була подана апеляційна скарга. У разі подання апеляційної скарги, рішення набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Тернопільського апеляційного суду, у 30-денний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий суддяВ. М. Братасюк