Ухвала суду № 10480772, 24.06.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" червня 2010 р. К-35992/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Голубєва Г.К.

Конюшко К.В.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

при секретарі Коротковій О.В.,

за участю представників сторін

позивача:Гуйванюк Й.Є.

відповідача:Сиротної О.Б.,

прокурора:Турлової Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуКременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постановуГосподарського суду Полтавської області

від26.06.2006 р.

та ухвалуКиївського міжобласного апеляційного господарського суду

від24.10.2006 р.

у справі№17/153

за позовомЗакритого акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта»

доКременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області,

за участюПрокурора Полтавської області,

провизнання недійсними податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта»(надалі позивач, ЗАТ «ТФПНК «Укртатнафта») звернулося з адміністративним позовом до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (надалі відповідач, Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Полтавської області від 26.06.2006 р. (суддя Ю.О.Коршенко) у справі №17/153, залишеною без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.10.2006 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя О.І.Лобань, судді: Б.О.Ткаченко, В.Ю.Шевченко), позовні вимоги задоволено повністю. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області від 20.05.2005 р. №0000102305/0/35 та №0000112305/0/1506, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судових витрат.

Висновок судів попередніх інстанцій про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень мотивований відсутністю правового звязку між правом позивача на включення сплаченої у звязку з придбанням товару суми податку на додану вартість до податкового кредиту та виконанням обовязку щодо перерахування до бюджету суми вказаного податку його постачальниками в ланцюгу поставок товару.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

У запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Між позивачем та його контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Татарстан-Еспорт»09.12.2004 р. було укладено договір купівлі-продажу №2286/2/2120.

Відповідно до умов зазначеного договору позивач купував у контрагента нафтову сировину у кількості, обумовленій у додаткових угодах.

На виконання вказаного договору та відповідних додаткових угод до нього позивач протягом грудня 2004 року січня 2005 року прийняв від ТОВ «Татарстан-Еспорт»нафтову сировину на загальну суму 484.985.759,00 грн. (у т.ч. 80.830.959,83 грн. податок на додану вартість).

На кожну поставлену партію товару (нафтову сировину) контрагентом позивача було видано останньому відповідні податкові накладні №26/12к від 28.12.2004 р., №30/1к від 05.01.2005 р., №31/1к від 05.01.2005 р., №1/1к від 11.01.2005 р., №2/1к від 17.01.2005 р., №3/1к від 26.01.2005р..

Вартість придбаного товару, включаючи податок на додану вартість в його ціні, позивачем сплачено в повному обсязі, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, долученими до матеріалів справи, та відповідачем не оспорюється.

Представниками податкового органу було проведено позапланову документальну перевірку правильності, повноти та обґрунтованості відшкодування податку на додану вартість з бюджету ЗАТ «ТФПНК «Укртатнафта»за лютий 2005 року.

За результатами зазначеної перевірки було складено акт №53/23-312/00152307 від 20.05.2005 р., на підставі якого 20.05.2005 р. прийнято спірні податкові повідомлення-рішення №0000102305/0/35, яким зменшено позивачу завищену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 16.466.510,00 грн., та №0000112305/0/1506, яким визначено позивачу податкове зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 83.673.785,00 грн., у т.ч. 64.364.450,00 грн. за основним платежем та 19.309.335,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, надані сторонами докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Нормами п.1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 р. (надалі Закон України №168/97-ВР) визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (зокрема у випадках, вказаних у п.п.7.7.2 п.7.7 ст. Закону України №168/97-ВР бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг)).

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість та визначення податкових зобовязань з вказаного податку, стало встановлення податковим органом факту непідтвердження надходження до бюджету податку на додану вартість, сплаченого позивачем в ціні придбаного у контрагента товару, в ланцюгу поставок товару.

У той же час, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у вищезгаданого контрагента товарів, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобовязання чи відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість та визначення податкового зобовязання з такого податку згідно спірних податкових повідомлень-рішень, знаходяться поза межами вимог пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Між тим, надані позивачем документи давали судам попередніх інстанцій підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання товару своєму контрагенту, який видавав йому податкові накладні, маючи статус платника податку на додану вартість, а тому їх оцінка судовими інстанціями відповідає правильному застосуванню пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків, що наявні у позивача податкові накладні у повній мірі виконують функції, покладені на них Законом України «Про податок на додану вартість», та підтверджують фактичність здійснення господарських операцій. Отже зменшення податковим органом позивачу суми заявленого бюджетного відшкодування податку на додану варітьсь та відповідне визначення податкових зобовязань обґрунтовано визнано судом протиправним та незаконним.

Оскільки донарахування позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем правомірно визнано судами попередніх інстанції необґрунтованим, відповідно скасування податкового повідомлення-рішення №0000112305/0/1506 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№2181-III від 21.12.2000 р., також здійснено правильно.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову Господарського суду Полтавської області від 26.06.2006 р. та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.10.2006 р. у справі №17/153 залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Полтавської області від 26.06.2006 р. та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.10.2006 р. у справі №17/153 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Голубєва Г.К. Конюшко К.В. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.