Рішення № 104772820, 10.06.2022, Приморський районний суд м. Одеси

10.06.22

Справа № 522/18981/21

Провадження № 2/522/2461/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2022 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:

Головуючого - судді Чернявської Л.М.,

при секретарі судового засідання Тофан Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду в місті Одесі справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», за участю третьої особи приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгена Михайловича про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,

В С Т А Н О В И В:

04 жовтня 2021 року позивач звернувсядо суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», за участю третьої особи приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгена Михайловича про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування позову зазначено, що виконавчий напис № 34920 від 11.05.2021 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгена Михайловича про стягнення заборгованості є протиправним, тобто такий, що винесений з порушенням вимог чинного законодавства України та не підлягає виконанню.

Ухвалою суду 06 жовтня 2021 року відкрито провадження у справі. Встановлено загальний порядок розгляду справи та призначено підготовче провадження по справі.

17 листопада 2021 року від представника відповідача до суду надійшла заява про визнання позовних вимог в частині визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою суду від 20 грудня 2021 року закрито підготовче провадження по справі, призначено справу до розгляду по суті.

В судове засідання 10 червня 2022 року сторони не з`явились, сповіщались належним чином. В матеріалах справи є заява позивача про розгляд справи за відсутності.

Відповідач будь-яких заяв чи клопотань до суду не надавав.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

У той же час, Європейський суду своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.

Крім того, враховуючи нормативне регулювання даного питання національним та європейським законодавством, суд вважає, що позивач) не з`являючись у судові засідання, не даючи суду можливості своїми діями у встановлений законом строк вирішити справу, зловживає своїми процесуальними правами.

Підстав для відкладення розгляду справи, визначених частиною 2 ст. 223 ЦПК України судом не встановлено.

Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 р. № 11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» вказано на те, що строки, встановлені ЦПК України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів.

Справа перебуває на розгляді в суді з жовтня 2021 року.

Тож, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи.

Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Всебічно вивчивши обставини справи, дослідивши надані письмові докази у сукупності, суд дійшов висновку, що позов заявлений обґрунтовано і підлягає задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм правовідносин.

Судом встановлено, 11 травня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгеном Михайловичем, був вчинений виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 34920, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 невиплачені строк грошові кошти на користь ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ», якому ТОВ «ФК «Груп Фактор» відступило право вимоги на підставі Договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 14/12/2020-ФМ від 14 грудня 2020 року за Кредитним договором № 30/63-С від 22 березня 2007 року, укладений між первісним кредитором АТ «Індустріально-експортний банк» та ОСОБА_1 .

Запропоновано задовольнити вимоги ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ», стягнути з ОСОБА_1 за період з 13.12.2020 року по 11.05.2021 року включно суму в розмірі 13 075, 75 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 50 гривень - плата за вчинення виконавчого напису, що становить загальну суму 13 125, 75 гривень.

12 серпня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Шевченко Тетяною Сергіївною, відкрито виконавче провадження ВП № 66485486 з примусового виконання виконавчого напису вчиненого 11 травня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгеном Михайловичем, зареєстрований в реєстрі за № 34920.

Як вбачається з матеріалів справи 22 березня 2007 року між АТ «Індустріально-експортний банк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 30/63-С від 22 березня 2007 року.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

В постанові Верховного Суду від 11.07.2019 р. у справі №461/4609/16-ц зазначено, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України Про нотаріат). Але характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України Про нотаріат захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто, боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Як на підставу вчинення виконавчого напису, нотаріус посилається на Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 р.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.02.2017, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі № 826/20084/14, визнав незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема в частині пункту 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Згідно з пунктом 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі», визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Київський апеляційний адміністративний суд, взявши до уваги зазначений пункт 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі», дійшов висновку про необхідність визнання нечинною Постанови Кабінету міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття.

Таким чином, до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» № 1172 в редакції від 29.11.2001, тобто в редакції, яка діяла до моменту доповнення Переліку п. 2 Розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин». Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у своїй Постанові по справі 910/13233/17 від 29 січня 2019 року.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса», для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Також, пп. б п. 2 Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, зокрема, подаються засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 (далі Порядок), містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису нотаріуса як і в Переліку.

Пунктом 1 глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Нотаріуси відмовляють у вчиненні виконавчого напису у випадках, коли витребовується майно, звернення стягнення на яке забороняється законодавством України або здійснюється виключно на підставі рішення суду.

Виконавчий напис вчинюється нотаріусом незалежно від місця виконання вимоги, місцезнаходження боржника або стягувача.

Згідно підпункту 2.1 п. 2 глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо.

Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У відповідності до п.п. 3.1, 3.2, 3.4 глави 16 розділу ІІ Порядку нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172.

Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності надання йому особою, яка звертається із відповідною заявою про вчинення виконавчого напису, необхідного оригіналу нотаріально посвідченої угоди має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

У своїй постанові від 27.03.2019 року у справі № 137/1666/16 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на приписи статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» зазначила, що захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Також у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 158/2157/17, в якій, зокрема, суд зазначив: «Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 27 березня 2017 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14. Укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника».

Зазначене вище дає підстави для визнання спірного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку із недотриманням приватним нотаріусом під час їх вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів.

Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують, що на час вчинення виконавчого напису у розпорядженні нотаріуса були всі необхідні документи, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, тобто докази, які мають підтверджувати, що нотаріус мав, передбачені законом підстави для вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором, та визнання позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Згідно ст. 141 ЦПК України, Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

У зв`язку з чим, з позивача слід стягнути судові витрати які поніс Позивач у зв`язку з розглядом справи.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», за участю третьої особи приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгена Михайловича про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгеном Михайловичем від 11 травня 2021 року, зареєстрованого в реєстрі за № 34920 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» заборгованості в сумі 13 125, 75 гривень.

Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (код ЄДРПОУ 43311346) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 908 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений та підписаний 15 червня 2022 року

Суддя Чернявська Л.М.