Рішення № 10476095, 26.05.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 45/6826.05.10 За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин № 451»

До відповідача: Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»

Про: визнання недійсним договору наступної іпотеки (майнова порука)

Cуддя Балац С.В.

Представники:

Позивача: Любимцев Д.А., Ющенко О.М.

Відповідача: Шматко В.О.

Суть спору: визнання недійсним договору наступної іпотеки (майнова порука) від 23.01.2008 № РС SME 001/022/2008, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 482, в реєстрі заборон за № 483, з дати його укладення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний договір укладено не уповноваженим представником, за відсутності відповідного рішення загальних зборів учасників позивача, про передачу майна позивача в іпотеку, тобто шляхом обману.

Позивач зазначає, що спірний договір було укладено представником позивача (Гоцик І.Г.), якій була видана довіреність колишнім директором позивача Буленок Т.М., для забезпечення вимог відповідача щодо виконання фізичною особою Буленок Т.М. зобовязань перед відповідачем за кредитним договором від 23.01.2008 № СМ SME 001/022/2008, укладеного між відповідачем та Буленок Т.М.

Позивач стверджує, що з метою укладення спірного договору, Буленок Т.М., займаючи посаду директора позивача, підробила та надала відповідачеві через Гоцик І.Г. завідомо неправдивий документ - протокол загальних зборів учасників позивача від 22.01.2008 № 12, відповідно до якого були прийняті рішення щодо виступлення позивача майновим поручителем Буленок Т.М. для отримання кредиту 474.000,00 доларів США строком на 120 місяців та передачу в іпотеку нерухомого майна, та рішення про надання права підпису договору наступної іпотеки (майнова порука) головному бухгалтеру Гоцик І.Г, шляхом оформлення доручення.

Позивач зазначає, що вказані рішення загальних зборів визнано недійсними рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2009 № 32/571, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2009.

Також позивач зазначає, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22.10.2009 № 2-4557/09, яке набрало законної сили 03.11.2009, визнано недійсним односторонній правочин довіреність від 23.01.2009, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 481 з дати її посвідчення та зобовязав нотаріуса скасувати цю довіреність.

Отже, на думку позивача спірний договір підлягає визнанню недійсним.

Під час розгляду справи позивач неодноразово звертався до суду із заявами про уточнення позовних вимог від 15.03.2010 та від 31.03.2010.

В заяві про уточнення позовних вимог від 15.03.2010 позивач просив: 1) визнати недійсним договір наступної іпотеки (майнова порука) від 23.01.2008 № РС SME 001/022/2008, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 482, в реєстрі заборон за № 483, з дати його укладення; 2) виключити з Державного реєстру іпотек запис про обтяження нерухомого майна (нежилого приміщення № 67 (в літ. А) площею 304,70 кв.м., яке розташоване по вул. Васильківській, 55, що у Голосіївському районі м. Києва і належить позивачеві) відповідно до вимог Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 № 410; 3) зняти заборону на відчуження нерухомого майна (нежилого приміщення № 67 (в літ. А) площею 304,70 кв.м., яке розташоване по вул. Васильківській, 55, що у Голосіївському районі м. Києва і належить позивачеві) та вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна запис про заборону відчуження вищезазначеного нерухомого майна, в порядку, установленому Положенням про Єдиний реєстр заборон відчуження нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09.06.1999 № 31/5.

Відповідно до норм ст. 22 Господарського процесуального кодексу України збільшення позовних вимог полягає у збільшенні всіх або окремих із заявлених вимог. Судом не може бути прийнято збільшення позовних вимог в частині вимоги про виключення з Державного реєстру іпотек запис про обтяження нерухомого майна (нежилого приміщення № 67 (в літ. А) площею 304,70 кв.м., яке розташоване по вул. Васильківській, 55, що у Голосіївському районі м. Києва і належить позивачеві) відповідно до вимог Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 № 410 та вимоги про зняття заборони на відчуження нерухомого майна (нежилого приміщення № 67 (в літ. А) площею 304,70 кв.м., яке розташоване по вул. Васильківській, 55, що у Голосіївському районі м. Києва і належить позивачеві) та вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна запис про заборону відчуження вищезазначеного нерухомого майна, в порядку, установленому Положенням про Єдиний реєстр заборон відчуження нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09.06.1999 № 31/5, , оскільки позивачем такі вимога не заявлялася, а тому і не можуть бути збільшені. Названі вимоги позивача є заявленням позивачем додаткових позовних вимог, що ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не передбачено, а тому такі вимога позивача судом не розглядається.

В заяві про уточнення позовних вимог від 31.03.2010 позивач зазначив, що з огляду на ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, при укладення спірного договору волевиявлення позивача було відсутнє, оскільки загальні збори учасників позивача з приводу передачі відповідачеві майна позивача в іпотеку (заставу) та надання право підпису спірного договору Гоцик І.Г. ніколи не скликалися і рішення з цього приводу не приймалися. А тому, на думку позивача, спірний договір укладений за відсутності волевиявлення позивача, що є порушенням ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України і є підставою для визнання спірного договору недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Також в названій заяві позивач вказав, що при укладенні спірного договору від імені позивача, головним бухгалтером Гоцик І.Г. по відношенню до ЗАТ «ОТП Банк»фактично був застосований обман. Факт обману, на думку позивача, полягає у тому, що заяви та гарантії Гоцик І.Г., передбачені в п. 5.1. спірного договору щодо предмету іпотеки, ні на момент укладення спірного договору, ні станом на сьогоднішній день не відповідали і не відповідають дійсності. Також позивач зазначає, що Гоцик І.Г., як представник позивача, взагалі ніколи не виконувала обовязків, покладених на неї спірним договором, зокрема п. 5.1. спірного договору. Також, на думку позивача, факт обману полягає в тому, що укладаючи спірний договір, як представник позивача, Гоцик І.Г. ввела в оману іншу сторону спірного договору відповідача, стосовно своїх прав та обовязків щодо предмету іпотеки. А тому, на думку позивача, вказані факти є підставою для визнання судом Договору іпотеки недійсним, на підставі ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України.

Крім того, позивач зазначає, що відповідач в касаційній скарзі поданій останнім в межах справи № 32/571 фактично визнає позов.

І в заяві про уточнення позовних вимог від 31.03.2010 позивач просив: 1) визнати недійсним договір наступної іпотеки (майнова порука) від 23.01.2008 № РС SME 001/022/2008, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 482, в реєстрі заборон за № 483, з дати його укладення; 2) виключити з Державного реєстру іпотек запис про обтяження нерухомого майна (нежилого приміщення № 67 (в літ. А) площею 304,70 кв.м., яке розташоване по вул. Васильківській, 55, що у Голосіївському районі м. Києва і належить позивачеві) відповідно до вимог Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 № 410; 3) зняти заборону на відчуження нерухомого майна (нежилого приміщення № 67 (в літ. А) площею 304,70 кв.м., яке розташоване по вул. Васильківській, 55, що у Голосіївському районі м. Києва і належить позивачеві) та вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна запис про заборону відчуження вищезазначеного нерухомого майна, в порядку, установленому Положенням про Єдиний реєстр заборон відчуження нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09.06.1999 № 31/5.

Відповідно до норм ст. 22 Господарського процесуального кодексу України збільшення позовних вимог полягає у збільшенні всіх або окремих із заявлених вимог. Судом не може бути прийнято збільшення позовних вимог в частині вимоги про виключення з Державного реєстру іпотек запис про обтяження нерухомого майна (нежилого приміщення № 67 (в літ. А) площею 304,70 кв.м., яке розташоване по вул. Васильківській, 55, що у Голосіївському районі м. Києва і належить позивачеві) відповідно до вимог Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 № 410 та вимоги про зняття заборони на відчуження нерухомого майна (нежилого приміщення № 67 (в літ. А) площею 304,70 кв.м., яке розташоване по вул. Васильківській, 55, що у Голосіївському районі м. Києва і належить позивачеві) та вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна запис про заборону відчуження вищезазначеного нерухомого майна, в порядку, установленому Положенням про Єдиний реєстр заборон відчуження нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09.06.1999 № 31/5, , оскільки позивачем такі вимога не заявлялася, а тому і не можуть бути збільшені. Названі вимоги позивача є заявленням позивачем додаткових позовних вимог, що ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не передбачено, а тому такі вимога позивача судом не розглядається.

Отже, предметом спору є визнання недійсним договору наступної іпотеки (майнова порука) від 23.01.2008 № РС SME 001/022/2008, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 482, в реєстрі заборон за № 483, з дати його укладення на підставі ч. 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 230 Цивільного кодексу України.

Відповідач проти задоволення позову заперечив та вказав, що правоздатність юридичної особи реалізується через її органи, які формують і виражають її волю зовні, дії органів юридичної особи визнаються діями самої юридичної особи, а той факт, що від імені юридичної особи, виступають конкретні фізичні особи, не змінює самостійного характеру волі, поведінки і відповідальності юридичної особи за свої дії в цивільних правовідносинах.

Відповідач зазначає, що на органи і інші особи, які виступають від імені юридичної особи покладаються обовязки діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень, а порушення цих обовязків не є підставою визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами від імені юридичної особи з третіми особами, зокрема відповідачем у справі.

За твердженням відповідача, у вказаних відносинах слід керуватися положеннями частини 3 ст. 92 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Відповідач зазначає, що він належним чином перевірив обмеження на вчинення певних дій, зокрема статут та протокол, наказ про призначення на посаду, нотаріально посвідчену довіреність на підписання договору іпотеки з відповідними повноваженнями, а позивачем не надано доказів про те, що відповідач на момент укладення спірного договору знав про факти підробок, що призвели до дефекту волі позивача.

Також відповідач зазначає, що позивач не повязав недійсність спірного договору з обставинами, які мали місце саме на час його укладення.

Крім того, відповідач зазначає, що судом не можуть прийматися до уваги рішення судів, на які посилається позивач оскільки сам відповідач не приймав участі у тих справах, а тому факти викладені в зазначених рішеннях судів не мають преюдиціального значення.

Ухвалою від 17.02.2010 порушено провадження у та призначено її до розгляду на 15.03.2010.

До суду надійшла заява відповідача про зупинення провадження у справі до вирішення кримінальної справи № 1-513/09, що перебуває в проваджені та розглядається Голосіївським районним судом м. Києва по обвинуваченню Буленок Т.М. за ч. 4 ст. 190, ч.5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України.

Вказана заява судом відхилена, оскільки вирішення спору у цій справі не перебуває в залежності від розгляду згаданої кримінальної справи та встановлення вини Буленок Т.М. у вчиненні злочинів, передбачених названими нормами Кримінального кодексу України.

В судових засіданнях 15.03.2010 та 31.03.2010 оголошувалися перерви до 31.03.2010 та до 12.05.2010 відповідно, про що сторони повідомлені належним чином.

У судовому засіданні 31.03.2010 сторони звернулися до суду із спільним клопотанням про продовження строку вирішення спору. Ухвалою від 31.03.2010 клопотання сторін задоволено, строк вирішення спору продовжено.

В судовому засіданні 12.05.2010 оголошено перерву до 26.05.2010 для виготовлення повного тексту рішення, про що сторони повідомлені належним чином.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»є правонаступником Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк», відповідно Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»є належним відповідачем у справі.

Згідно ч. 2 ст. 62 Закону України «Про господарські товариства» дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора).

Вищим органом позивача є Збори Учасників (п. 10.1. Статуту позивача).

Виконавчим органом позивача, що здійснює управління його поточною діяльністю, є Директор (п. 10.6. Статуту позивача).

Згідно п. 10.6.4. Директор має право розпоряджатися майном, що визначається Зборами Учасників позивача.

Відповідно до протоколу зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин № 451»№12 від 22.01.2008 (який в наступному був визнаний судом недійсним, що встановлено нижче) було вирішено виступити майновим поручителем Буленок Тетяни Михайлівни для отримання по кредиту в сумі 474000 доларів США, строком на 120 місяців, для чого передати в іпотеку нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, б. 55, загальною площею 304,7 кв.м; надати право підпису договору наступної іпотеки (майнова порука), та договору страхування майна, та інших необхідних документів, для отримання кредиту в ЗАТ «ОТП Банк»головному бухгалтеру Гоцик Ірині Генадіїївні, шляхом оформлення доручення.

23.01.2008 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. посвідчила довіреність (яка в наступному була визнана судом недійсною, що встановлено нижче), видану позивачем, в особі директора Буленок Т.М., на імя Гоцик І.Г. на вчинення правочинів від імені позивача, зокрема, укладати та підписувати договори застави та/або іпотечні договори (договори іпотеки), в тому числі з відповідачем, належного позивачеві майна в забезпечення виконання зобовязань Буленок Т.М. за кредитними договорами, на строки та на інших умовах, відомих представнику.

23.01.2008 між позивачем (іпотекодавцем) та відповідачем (іпотекодержателем) укладено договір наступної іпотеки (майнова порука) від 23.01.2008 № РС SME 001/022/2008, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 482, в реєстрі заборон за № 483 (далі Спірний договір).

Відповідно до п. 3.1. Спірного договору предметом іпотеки за цим договором є нежиле приміщення № 67 (в літ. А), загальною площею 304,70 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, буд. 55.

Згідно п. 5.1. Спірного договору іпотекодавець (позивач) цим заявляє, гарантує і зобов'язується на користь іпотеко держателя, що, зокрема: а) іпотекодаець (позивач) має необхідні за чинним законодавством України правоздатність та дієздатність для укладення та виконання положень цього договору; е) будь-яка інформація, надана іпотекодавцем (позивачем) іпотеко держателю (відповідачеві) щодо предмета іпотеки, є дійсною та залишається такою на протязі дії цього договору; і) укладення і виконання положень цього Договору іпотекодавцем отримало належне схвалення: а) кожного із державних органів України, згода яких вимагається для належного укладення і виконання іпотекодавцем цього договору та б) всіх уповноважених органів управління іпотекодавця.

Також в п. 5.1. Спірного договору міститься застереження про те, що іпотеко держатель уклав цей договір, посилаючись на заяви, гарантії і зобов'язання, зроблені іпотекодавцем у п. 5.1. (з підпунктами) цього договору. У разі, якщо у будь-який час протягом дії цього договору будь-які із зазначених заяв, гарантій і зобов'язань виявляться такими, що не відповідають дійсності, це вважатиметься наданням недостовірної інформації іпотеко держателю з метою укладення цього договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2009 № 32/571 за позовом учасників ТОВ "Магазин № 451" Коваленка Ю.В. та ОСОБА_8 до ТОВ "Магазин № 451", за участю третьої особи Буленок Т.М. про визнання недійсним рішення загальних зборів від 22.01.2008, оформлених протоколом № 12 позов задоволено повністю. Вказане рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2009 № 32/571 та постановою Вищого господарського суду України від 01.07.2009 № 32/571. А ухвалою Верховного Суду України від 24.09.2009 відмовлено Буленок Т.М. в порушенні провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 01.07.2009 у справі № 32/571.

Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2009 № 32/571 вступило в законну силу та є обов'язковим до виконання на всій території України (ст. 85 ГПК України, ст. 124 Конституції України).

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22.10.2009 № 2-4557/09 у цивільній справі за позовом ОСОБА_8 до ТОВ "Магазин № 451", за участю третьої особи приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. про визнання недійсним одностороннього правочину позов задоволено та визнано недійсним односторонній правочин довіреність від 23.01.2008, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В., зареєстровану в реєстрі № 481 з дати її посвідчення.

Спір виник в наслідок того, що позивач вважає що спірний договір укладено з порушенням норм законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 230 Цивільного кодексу України.

Оскільки позивач зазначає про різні підстави для визнання спірного правочину недійсним, то для правильного вирішення спору необхідно дослідити вказані підстави.

Щодо недійсності правочину на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України через порушення ч.3 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В частині 1 зазначеної норми визначено, що підставою для визнання правочину недійсним є дефекти в момент вчинення правочину загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, (ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України).

А в частинах 2 та 3 зазначеної норми визначено види недійсним правочинів нікчемні та оспорювані.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Вказана вимога означає, що мають узгоджуватися бажання особи (воля), з діями цієї особи, спрямовані на досягнення зазначеного бажання (волевиявлення).

Оскільки позивач є юридичною особою, то питання про відповідність волі волевиявленню слід вирішувати виходячи з норм ст. 97 Цивільного кодексу України, згідно якої управління товариством здійснюють його органи, а органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки статутом позивача іншого не встановлено, то вищим органом позивача є Збори Учасників, а виконавчим органом позивача, що здійснює управління його поточною діяльністю, є Директор (п. 10.1., 10.6. Статуту позивача).

Нормами Статуту позивача визначено компетенцію, щодо вираження волі органами позивача, зокрема, згідно п. 10.6.4. Директор має право розпоряджатися майном, що визначається Зборами Учасників позивача.

Отже, для передачі майна в іпотеку необхідна воля Зборів Учасників позивача, висловлена у відповідному рішенні, оформленому належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, директор позивача під час укладення спірного договору надала рішення Зборів Учасників про розпорядження майном, шляхом передання його в іпотеку. Натомість, в наступному вказане рішення Зборів Учасників позивача було визнано судом недійсним.

Посилання відповідача на норми ст. 92 Цивільного кодексу України судом відхиляються, оскільки норми зазначеної статті регулюють обовязки органу або особи, яка виступає від імені юридичної особи та встановлює особливості відповідальності таких осіб за збитки, завдані ними юридичній особі. При цьому, названа стаття не встановлює такого наслідку, як дійсність договору, укладеного з використанням підроблених документів щодо повноважень органу юридичної особи.

Відповідач зазначених обставин справи та висновків суду не спростував.

Отже, встановлені судом обставини свідчить про невідповідність волі позивача його волевиявленню, оскільки волі позивача на укладення Спірного договору не було. Зазначене є підставою для визнання Спірного договору недійсним на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України через порушення загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину (ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України).

Щодо недійсності правочину на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Під обманом у таких випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається (п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними").

Позивач фактично стверджує, що його представник ввів в оману відповідача, а тому Спірний договір підлягає визнанню недійсним. Зокрема, факт обману полягає в тому, що заяви та гарантії представника позивача (Гоцик І.Г.) передбачені п. 5.1. Спірного договору станом на сьогоднішній день не відповідали та не відповідають дійсності.

Зазначені твердження судом відхиляються, оскільки стороною Спірного договору є не Гоцик І.Г., а позивач. Тому заяви та гарантії передбачені п. 5.1. Спірного договору були надані не від імені Гоцик І.Г., а саме від імені позивача, як стороною Спірного договору.

Отже, при укладенні Спірного договору обман не мав місця, а тому спірний договір не підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України.

Посилання відповідача на те, що останній не брав участі у справі Господарського суду міста Києва № 32/571, а тому факти встановлені в зазначеному рішенні суду не мають преюдиціального значення для господарського суду в цій справі судом приймаються, проте в межах справи № 45/68 суд не використовує факти, встановлені в рішенні Господарського суду міста Києва № 32/571, а використовує суть рішення його резолютивну частину в силу ст. 124 Конституції України.

Щодо посилання відповідача на те, що позивач не брав участі у справі Голосіївського районного суду м. Києва № 2-4557/09, а тому факти встановлені в зазначеному рішенні суду не мають преюдиціального значення для господарського суду в цій справі судом відхиляються, виходячи з наступного.

Згідно ч. 4 ст. 35 ГПК України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. При цьому у вказаній нормі не встановлено необхідності обов'язкової участі відповідача у цивільній справі для використання фактів, встановлених в рішення суду з цивільної справи, як преюдиціальних.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про визнання недійсним Спірного договору є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Інші доводи та заперечення сторін та надані на їх підтвердження докази не мають значення для справи, тому на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України судом не приймаються.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 33, 34, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір наступної іпотеки (майнова порука) від 23.01.2008 № РС SME 001/022/2008 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Магазин № 451»(03127, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 55, код 19479666) та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк»(01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 43, код 21685166), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 482, в реєстрі заборон за № 483, з дати його укладення.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»(01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 43, код 21685166, з будь якого його рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин № 451» (03127, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 55, код 19479666, на будь який його рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду) 85 (вісімдесят пять) грн. 00 коп. витрати по оплаті державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя Балац С.В.