Рішення № 104760026, 14.06.2022, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/18066/21

2/760/3271/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2022 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Зуєвич Л.Л.,

за участю секретаря судового засідання - Кушніра Р.С.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (участі) учасників справи (у письмовому провадженні) цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Департаменту патрульної поліції /далі - Департамент/ (код ЄДРПОУ: 40108646; адреса: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3) та Державної казначейської служби України /далі - Казначейська служба/ (код ЄДРПОУ: 37567646; адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6), третя особа: інспектор Управління патрульної поліції міста Києва Мишура Андрій Олександрович /далі - інспектор поліції Мишура А.О./ (адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, буд. 9), про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи

12.07.2021 до Солом`янського районного суду міста Києва через систему «Електронний суд» надійшла вказана позовна заява, за підписом позивача, в якій позивач просить стягнути з Держави через Казначейську службу за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 20 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди завданої незаконним рішенням службової особи Департаменту.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2021 для розгляду даної справи визначено суддю Зуєвич Л.Л.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 19.07.2021 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (у письмовому провадженні).

Оскільки розгляд справи відбувався у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання у справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі, не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК України/).

Обґрунтування позову

В обґрунтування позовних вимог, зокрема, вказано, що 18.02.2020 інспектором патрульної поліції Мишурою А.О. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі на бланку серії ДП 18 №743782 щодо ОСОБА_1 (позивача), якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Зазначається, що не погоджуючись з такою постановою про накладення адміністративного стягнення позивач оскаржив її до суду за результатами чого 17.06.2020 Святошинським районним судом міста Києва ухвалено рішення по справі № 759/3861/20 про відмову в задоволенні позовних вимог. Проте, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2020 апеляційну скаргу позивача задоволено, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17.06.2020 скасовано та прийнято нове, яким задоволено позовні вимоги, а саме: визнано протиправною та скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії ДП 18 № 743782 від 18.02.2020.

З урахуванням наведеного позивач звертає увагу на те, що рішенням суду, яке набрало законну силу, встановлено факт протиправного притягнення його до адміністративної відповідальності шляхом накладення адміністративного штрафу зі сторони службової особи органу державної влади - Департаменту.

Позивач вказує, що внаслідок незаконних дій службової особи Департаменту позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в наступному.

Позивач є адвокатом, в ситуації винесення зазначеної постанови про накладення адміністративного стягнення, позивач незважаючи на обізнаність з правами та обов`язками, які він має відповідно до Конституції України та КУпАП, не мав можливості реалізувати гарантоване Конституцією України права на захист. Обурення таким нехтуванням основних прав людини сильно вплинуло на самопочуття та емоційну рівновагу позивача, призвело до тривалого пригніченого депресивного стану.

Крім того, зауважується, що не чекаючи закінчення процедури апеляційного оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, Департаментом було подано постанову про накладення адміністративного стягнення в Святошинський райвідділ державної виконавчої службу в м. Києві, що призвело до відкриття виконавчого провадження щодо Позивача з примусового стягнення штрафу в розмірі 1 020,00 грн.

Вказується, що такі дії Департаменту призвели до додаткових незручностей та виникнення відчуття тривожності позивача щодо можливості арешту його майна та рахунків, формування негативного образу позивача як боржника серед його рідних та знайомих. Також позивач був змушений витрачати додатковий час на закриття виконавчого провадження № 62125244.

Наголошується, що переживання позивача супроводжувались інтенсивними негативними почуттями: обурення через безпідставність звинувачень, власну безправність і приниження.

Враховуючи характер, обсяг та глибину моральних страждань, їх тривалість, ступінь зниження репутації (адвокат, який не може захистити навіть свої права), час та зусилля для відновлення попереднього стану, пригнічення та депресію від сумнів у необхідності його професії, виходячи з засад розумності і справедливості, позивач вважає, що з урахуванням психологічних властивостей звичайної людини зазначене є достатнім свідченням фізичних та душевних страждань.

Вказуючи, що незаконні дії службової особи Департаменту завдали йому душевних страждань та приниження ділової репутації як адвоката, позивач просить суд стягнути з відповідачів на його користь суму моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн.

Щодо правової позиції Департаменту

16.08.2021 від Департаменту до Солом`янського районного суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому Департамент просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування відзиву вказується, що вимоги та твердження позивача є безпідставними та необґрунтованими.

Звертається увага на те, що відповідно до рішення, суд визнав протиправною постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії ДП 18 № 743782 від 18.02.2020 про притягнення Позивача до адміністративної відповідальності, в зв`язку з чим відзначається, що жодних незаконних дій відносно самого позивача не вчинялося та судом не встановлено.

Тому Департамент вважає доводи позивача про те, що відносно нього вчинялися незаконні дії безпідставними та такими, що не відповідають дійсності.

Вказується, що позивач належним чином не довів, якими саме протиправними діями відносно нього, було завдано моральну шкоду.

Зауважується, що ДПП не є уповноваженим органом, який забезпечує виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху.

Спростовує посилання позивача, що УПП направили постанову до Святошинського ВДВС не дочекавшись процедури апеляційного оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення.

Зазначається, що Департамент та його посадові особи діяли на підставі та в межах чинного законодавства щодо звернення постанови до виконання, у зв`язку з чим відсутні будь-які дії Департаменту та його посадових осіб, які б могли завдати моральної шкоди позивачу.

Наголошується, що дія Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не поширюється на правовідносини, де суб`єктом є інспектор патрульної поліції, зокрема щодо розгляду адміністративної справи та винесення постанови про адміністративне правопорушення.

Звертається увага, що у ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України зазначено підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, а саме, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Водночас вказується, що наявність вини не встановлена, так як дії Інспектора незаконними та протиправними, відносно самого позивача, не було визнано, в судовому порядку, а позивач відновив своє порушене право в справі № 754/7847/19.

Підсумовується, що позивач не надав жодних доказів, якими б підтверджувався факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань відповідачем, не обґрунтовано належним чином, з чого він виходив при визначенні розміру суми компенсації за начебто спричинену моральну шкоду, не доведено, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) відповідача вони заподіяні.

Щодо правової позиції Департаменту

13.08.2021 від Казначейської служби до Солом`янського районного суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому Департамент просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування відзиву, зокрема, вказується, що хоча постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху було скасовано постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2020 по справі №759/3861/20, проте вказаною постановою суду, ніяким чином не було встановлено факт неправомірних та/або незаконних дії з боку відповідача.

Звертається увага на постанову Касаційного цивільного суду від 21.10.2020 у справі № 312/262/18, якою зроблено висновок про те, що сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди.

Зауважується, що позивач не має права на відшкодування шкоди, оскільки вина органів, що здійснювали досудове розслідування не встановлена належним чином та не доведена незаконність його дій.

Наголошується, що в даному випадку відсутній один із обов`язкових елементів складу цивільного правопорушення - факт наявності рішення щодо незаконності дій чи бездіяльності відповідачів без якого державний орган неможливо притягнути до відповідальності та зобов`язати відшкодувати шкоду.

Звертається увага на те, що у позовній заяві відсутні посилання на стан здоров`я позивача, тяжкість чи зазнавав він вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, чи потрібен позивачу час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Вказується, що позивач в обґрунтування розміру моральної шкоди не посилається на жодний доказ на підтвердження факту душевних страждань, а такий спосіб захисту цивільних прав, як компенсація моральної (немайнової) шкоди, не повинен стати засобом безпідставного збагачення.

Отже, зазначається, що позивач в обґрунтування розміру моральної шкоди не посилається на жодний доказ на підтвердження факту душевних страждань, а такий спосіб захисту цивільних прав, як компенсація моральної (немайнової) шкоди, не може бути застосований за відсутності вказаних обставин та за відсутності доказів, якими вони підтверджуються.

Підсумовується, що вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди є безпідставними та необґрунтованими, а стягнення відповідної суми коштів призведе до економічної необґрунтованих збитків державного бюджету.

Фактичні обставини, встановлені судом

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.

В матеріалах справи наявні:

-копія постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії ДП 18 № 743782 від 18.02.2020, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено штраф у розмірі 1 020,00 грн (а.с. 10);

-копія постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.102020 у справі № 759/3861/20, якою задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17.06.2020 скасовано та прийнято нове, яким задоволено позовні вимоги: визнано протиправною та скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії ДП 18 № 743782 від 18.02.2020 (а.с. 11-15);

-копія свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 16);

-та копія постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 62125244 від 27.05.2020 на підставі постанови № ДП 43782 від 18.02.2020 (а.с. 17).

За змістом постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.102020 у справі № 759/3861/20, зокрема, вказано наступне:

«Як встановлено судом, 18.02.2020 відповідачем було виявлено (не в автоматичному режимі) порушення позивачем ПДР України, а саме встановлено, що позивач, керуючи транспортним засобом марки Lexus GS 300, д.н.з. НОМЕР_2 у м.Києві по вул.Польовій, діставшись до перехрестя з вул.Вадима Гетьмана повернув праворуч та рухався по вул.Вадима Гетьмана по крайній правій смузі громадського транспорту до перехрестя з вулицею Ушинського/Уманської і продовжуючи рух по вул. Чоколівський бульвар напроти будинку 37 був зупинений поліцейським Мишурою А.О

Наведені обставини підтверджуються поясненнями сторін та наявними в матеріалах справи доказами. Так, згідно з даними наявної у справі постанови про накладення адміністративного стягнення серії ДП 18 № 743782 справа про адміністративне правопорушення була розглянута за місцем вчинення правопорушення.

В позовній заяві позивач визнає факт його руху за кермом транспортного засобу по вул.Польовій, діставшись до перехрестя з вул.Вадима Гетьмана повернув праворуч та рухався по вул.Вадима Гетьмана по крайній правій смузі громадського транспорту до перехрестя з вулицею Ушинського/Уманської і продовжуючи рух по вул. Чоколівський бульвар напроти будинку 37 був зупинений поліцейським.

Проте, колегія суддів, зазначає, що під час розгляду справи з відеозапису, наданого представником відповідача, встановлено, що позивач заявляв клопотання про залучення адвоката та про перенесення розгляду справи.

Також, з відеозапису вбачається, що інспектор поліції жодне клопотання не розглянув, незважаючи на заперечення позивача про відсутність в його діях порушення не надав відео доказ та перейшов до розгляду справи про адміністративне правопорушення, чим порушив норми КУпАП, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 278 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 80, 81, 121 - 126, 127-1 - 129, частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 130 і статтею 139 (коли правопорушення вчинено водієм) цього Кодексу, можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушників.

Отже, відповідачем порушено процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки порушено вимоги ст. 268 КУпАП, якою передбачено що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.

Вказане вище є підставою для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії ДП 18 № 743782 від 18.02.2020 року.»

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вбачається, що неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Вимога ефективності судового захисту, закріплена в національному законодавстві, перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ч. 1 ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Шкода, завдана фізичні особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18) зазначено, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

Такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно.

Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи були понесені особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

Подібний висновок викладено у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.01.2019 у справі № 532/1243/16-ц (провадження № 61-34251св18), від 26.02.2020 у справі № 142/143/17 (провадження № 61-5739св19).

У практиці Європейського суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Разом з тим, суд враховує, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому суд виходить з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст.ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17 (провадження № К/9901/37372/18) у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування.

Крім того, що стосується її розміру, то відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суд зазначає, що підставою для відшкодування шкоди у цій справі є встановлення рішенням суду, яке набрало законної сили, порушення порядку притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності.

Проте, у справі, що розглядається, позивач не довів, що протиправна поведінка інспектора поліції Департаменту викликала у нього негативні емоції та/або наслідки, які досягли рівня страждання або приниження, чим заподіяно моральну шкоду.

При цьому суд зауважує, що матеріалами справи не доведено, що відкриття щодо позивача виконавчого провадження на підставі постанови поліції, яку в подальшому було скасовано, мало для позивача будь-які негативні наслідки. З пояснень позивача вбьачаєтсья, що таке виконавче провадження закрито без виконання.

Додатково суд зазначає, що позивачем не доведено і розмір заявленої до стягнення моральної шкоди. Так, з матеріалів справи неможливо встановити, виходячи з яких мотивів та/або розрахунків позивач дійшов висновку, що йому завдано моральну шкоду саме у розмірі 20 000,00 грн.

Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Згідно з ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Судове рішення не може грунтуватися на припущеннях.

На підставі викладеного позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції та Державної казначейської служби України, третя особа: інспектор Управління патрульної поліції міста Києва Мишура Андрій Олександрович, про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Суддя Л. Л. Зуєвич