Рішення № 10475920, 20.04.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автологістика"

до Дочірнього підприємства "Транспортне підприємство "Богдан"

про стягнення 175 000,00 грн.

Суддя Курдельчук І.Д.

Представники:

від позивача Смиковський С.Л. –дов. № б/н від 11.12.09

від відповідача Щеколдін М.Ю. –дов. № б/н від 27.02.10

ОБСТАВИНИ СПРАВИ і СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 175 000,00 грн.

09.03.10 ухвалою Господарського суду міста Києва порушено провадження у справі №13/126, витребувано документи та докази і сторони зобов'язано вчинити дії, розгляд справи призначено на 25.03.10.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.10 розгляд справи відкладено на 20.04.10, через неявку представника відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні 20.04.10 надав витребувані документи та підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити повністю з підстав викладених у позовній заяві.

У судовому засіданні представник позивача надав суду заяву про забезпечення позову, в якій позивач просив суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, що належать відповідачу, а саме на автотранспортні засоби.

Статтею 66 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За вимогами ст. 66 ГПК України, обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов’язано вирішення питання про забезпечення позову. До предмета доказування в даному випадку входять: факти про наявність у боржника-відповідача майна (зокрема, грошових коштів); ймовірність припущення, що майно (зокрема, грошові кошти), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися на момент виконання рішення.

У відповідності до листа Вищого господарського суду, від 12.12.2006, № 01-8/2776 «Про деякі питання практики забезпечення позову», а також враховуючи роз'яснення Вищого арбітражного суду, від 23.08.1994, № 02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову»заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову; з цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Зважаючи на викладене заява позивача про вжиття заходів до забезпечення позову не підлягає задоволенню у зв’язку з її необгрунтованістю.

Представник відповідача у судовому засіданні визнав позовні вимоги у повному обсязі.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін ознайомлено з їх правами та обов’язками у відповідності із ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

Відповідно до вимог ст.81-1 ГПК України в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.

Господарський суд визнав подані документи достатніми для вирішення спору та відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд –

ВСТАНОВИВ:

21.09.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Автологістика" (Експедитор) та Дочірнім підприємством „Транспортне підприємство „Богдан" (Замовник) було укладено Договір про надання послуг по перевезенню автомобілів у внутріганьому сполучені № 160/1-09 (надалі за текстом - Договір), згідно якого Експедитор зобов'язується за дорученням і за рахунок Замовника, від власного імені організувати надання транспортно-експедиційних послуг під час виконання внутрішніх автомобільниx перевезень вантажів (легкових автомобілів) Замовника.

Відповідно до умов Договору, Товариство з обмеженою відповідальпістю „Автологістика" (надалі за текстом - Позивач) надало Дочірньому підприємству „Трапспортне підприємство „Богдан" (надалі за текстом - Відповідач) транспорно-експедиційні послуги на суму 345 000,00 грн. згідно підписаних Позивачем та Відповідачем Актів виконаних робіт від 29 вересня 2009 р. № А-432, № А-433, № А-434. Підписанням зазначених актів Відповідач фактично визнав факт надання зазначених послуг якісно, в повному обсязі, без будь-яких заперечень.

Згідно пункту 5.2 Договору Позивач виставив Відповідачу Рахунки на оплату наданих послуг, належним чином засвідчені копії наявні у матеріалах справи.

Відповідач, всупереч умовам договору за надані послуги сплати лише частково у сумі 175000,00 грн.

Таким чином станом на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем становить 175000,00 грн., що визнається відповідачем.

Між сторонами у справі виникли правовідносини з надання послуг.

Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Оцінюючи подані позивачем докази та надані пояснення за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частинами 1, 3 та 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч.1ст.193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов‘язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Судом встановлено, що сторони погодили строк виконання зобов’язання щодо оплати вартості наданих послуг, проте відповідач, в порушення вимог чинного законодавства та умов договору, за надані послуги не розрахувався, в зв’язку з чим у нього виникла заборгованість в розмірі 175000,00 грн.

Враховуючи, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, позов про стягнення боргу за договором в розмірі 175000,00 грн. визнається судом обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 75, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Транспортне підприємство "Богдан" (02105, м. Київ, вул. П. Усенка, 8, код ЄДРПОУ 32205380) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автологістика" (03022, м. Київ, вул. Васильківська, 24, к. 7, код ЄДРПОУ 32486023) 175000 (сто сімдесят п’ять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 1750 (одна тисяча сімсот п’ятдесят) грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Дата підписання: 31.05.10