Рішення № 10475790, 26.02.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 50/80026.02.10

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "МЕЗОН-К"

до Міністерства оборони України

третя особаДержавне казначейство України

про стягнення 4749645,91 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники:

Від позивача Волошин О.М.(дов. від 26.05.2009)

Від відповідача Гордієнко В.І.(дов. від 29.12.2008)

Від третьої особиГалдецька О.В.(дов. від 22.12.2009)

Гродзинський А.М.(дов. від 22.12.2009)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості по договорах на закупівлю послуг з громадського харчування № 271/2/08/2 від 16.09.2008(діє у редакції додаткової угоди № 13 від 21.04.2009), № 271/2/08/7 від 05.12.2008(діє у редакції додаткової угоди № 7 від 21.04.2009) та № 271/2/08/8 від 05.12.2008(діє у редакції додаткової угоди № 7 від 21.04.2009) у розмірі 15 481 949,64 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 08.12.2009 порушено провадження у справі №50/800 та призначено до розгляду на 23.12.2009.

В судове засідання 23.12.2009 прибули представники позивача та відповідача і дали пояснення по справі.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову повністю.

Суд, дослідивши матеріали справи прийшов до висновку про необхідність витребування додаткових доказів по справі.

Розгляд справи було відкладено на 20.01.2010.

В судове засідання 20.01.2010 прибули представники позивача та відповідача, дали пояснення по справі та подали спільне клопотання про продовження строку розгляду справи на більш тривалий строк, ніж передбачено ч. 1 ст. 69 ГПК України. Суд задовольнив дане клопотання.

Представник позивача подав суду акти звірки взаєморозрахунків від 11.01.2010, відповідно до яких сторони визначили що заборгованість відповідача станом на 01.01.2010 становить:

-по договору № 271/2/08/2 від 16.09.2008 - 14 180 728,79 грн.;

-по договору № 271/2/08/7 від 05.12.2008 563651,01 грн.;

-по договору № 271/2/08/8 від 05.12.2008 2381275,75 грн.

Разом по трьох договорах заборгованість відповідача станом на 01.01.2010 становила 17125655,55 грн.

Крім того, представник позивача подав суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача суму заборгованості з урахуванням штрафних санкцій в розмірі 8 851 519,78 грн., оскільки відповідачем було частково сплачено суму заборгованості після проведення звірки взаєморозрахунків між сторонами. Суд прийняв дану заяву.

З пояснень представника відповідача судом встановлено, що кредиторська заборгованість у відповідача виникла у зв"язку з відсутністю коштів на рахунках Державного казначейства України, яке здійснює розрахунково-касове обслуговування відповідача.

У зв"язку з наведеним суд вирішив за власною ініціативою залучити до участі у справі Державне казначейство України третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Стаття 27 ГПК України встановлює, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть за ініціативою господарського суду бути залучені до участі у справі на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов"язки щодо однієї із сторін.

Представники сторін не заперечували проти залучення Державного казначейства України до участі у справі третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи. Суд задовольнив дане клопотання.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 20.01.2010 було продовжено строк розгляду справи, залучено до участі у справі №50/800 третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне казначейство України(вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01014) та відкладено розгляд справи на 15.02.2010.

В судове засідання 15.02.2010 прибули представники позивача, відповідача та третьої особи, дали пояснення по справі та подали докази.

Представник позивача подав суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача основну суму заборгованості з в розмірі 39451,81 грн., оскільки відповідачем було частково сплачено суму заборгованості та просить стягнути з відповідача штрафні санкції:

-по договору № 271/2/08/2 від 16.09.2008 у розмірі 3796935,08 грн.;

-по договору № 271/2/08/7 від 05.12.2008 у розмірі 120962,75 грн.;

-по договору № 271/2/08/8 від 05.12.2008 у розмірі 792296,27 грн.

Всього позивач просить стягнути з відповідача 4749645,91 грн., з яких: основний борг - 39451,81 грн., пеня - 2121228,81 грн., штраф - 1770575,46 грн., інфляційні витрати - 644042,21 грн. та три проценти річних - 174 347,62 грн.

Суд прийняв дану заяву.

Представники третьої особи подали письмовий відзив на позовну заяву, в якому просили відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі відповідно до заяви про уточнення позовних вимог від 20.01.2010 та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову в частині стягнення основної суми боргу не заперечував, в задоволенні позову в частині стягнення штрафних санкцій просив відмовити.

Представник третьої особи просив відмовити в задоволенні позову, оскільки Державному казначейству України, а відповідно і Міністерству оборони України було заборонено використовувати(перераховувати, списувати) кошти, що перебувають на рахунку № 35219005003192 Міністерства оборони України в ОПЕРУ Державного казначейства України, які і мали перераховуватися позивачу на виконання умов договорів та додаткових угод, у звязку з тим, що постановою від 25.08.2009 слідчого СВ Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві про приєднання до кримінальної справи речових доказів було постановлено визнати по кримінальній справі № 06-10543 як речові докази: грошові кошти, які перебувають на рахунку № 35219005003192 Міністерства оборони України в ОПЕРУ Державного казначейства України та повинні перераховуватися ТОВ «Мезон-К»відповідно до договору № 271/2/08/8 від 05.12.2008 та зберігати на вищевказаному рахунку. Аналогічна постанова 25.08.2009 була винесена і відносно договору № 271/2/08/7 від 05.12.2008, а також 02.09.2009 була винесена така ж постанова стосовно договору № 271/2/08/2 від 16.09.2008.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.09.2008 між ТОВ «МЕЗОН-К»(далі по тексту позивач, виконавець за договором) та Міністерством оборони України (далі по тексту відповідач, замовник за договором) було укладено договір № 271/2/08/2 про закупівлю послуг з громадського харчуванням (харчування особового складу військових частин та військових навчальних закладів Збройних Сил України, дислокованих у Закарпатській, Чернівецькій, Тернопільській, Хмельницькій, Вінницькій. Черкаській, Чернігівській, Львівській та Івано-Франківській областях, інших осіб, які згідно із законодавством мають право на забезпечення харчування у стаціонарних та польових умовах та годування штатних тварин), який діє у редакції додаткової угоди № 13 від 21.04.2009 (далі - договір 1).

05.12.2008 між позивачем та відповідачем було укладено договір № 271/2/08/7 на закупівлю послуг з громадського харчування (харчування особового складу військових частин Збройних Сил України, дислокованих у Волинській області, та інших осіб, які згідно із законодавством мають право на забезпечення харчуванням у стаціонарних та польових умовах), який діє у редакції додаткової угоди № 7 від 21.04.2009 (далі - договір 2).

05.12.2008 між позивачем та відповідачем було укладено договір № 271/2/08/8 на закупівлю послуг з громадського харчування (харчування особового складу військових частин та військового навчального закладу Збройних Сил України, дислокованих у Хмельницькій та Чернівецькій областях, інших осіб, які згідно із законодавством мають право на забезпеченням харчування у стаціонарних та польових умовах та годування штатних тварин), який діє у редакції додаткової угоди № 7 від 21.04.2009 (далі - договір 3).

Далі по тексту договір 1, договір 2 та договір 3 разом іменуються як договори, а кожен окремо із них як договір 1, договір 2 та договір 3.

Далі по тексту додаткова угода № 13 від 21.04.2009 до договору № 271/2/08/2 від 16.09.2008, додаткова угода № 7 від 21.04.2009 до договору № 271/2/08/7 від 05.12.2008 та додаткова угода № 7 від 21.04.2009 до договору № 271/2/08/8 разом іменуються як додаткові угоди, кожна окремо із них як додаткова угода № 13, додаткова угода № 7 та додаткова угода № 7.

Відповідно п. 1.3 договорів позивач зобов'язався своїми силами та за свій рахунок надавати послуги з харчування, передбачені договором, за ціною визначеною в договорі.

Відповідно до п.1.4. договорів відповідач зобов'язався приймати послуги з харчування, через своїх представників та здійснювати оплату наданих послуг у кількості, строки та за цінами згідно положень цього договору.

Пунктом 4.5 договору 1 передбачено, що розрахунок між позивачем та відповідачем здійснюється протягом 10 (десяти) банківських днів з дня надходження до замовника зведених актів прийому наданих послуг, рахунків - фактур.

Пунктом 5.5 договору 2 та договору 3 передбачено, що розрахунок між позивачем та відповідачем здійснюється протягом 10 (десяти) банківських днів з дня надходження до замовника зведених актів прийому наданих послуг, рахунків - фактур.

Пунктами 6.4. додаткових угод (починаючи з 21.04.2009) передбачено, що розрахунок за фактично надані виконавцем (позивачем) та прийняті замовником (відповідачем) послуги, відбувається протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів з дня надходження до замовника зведених актів прийому наданих послуг, рахунків - фактур (за умови надходження коштів з Державного бюджету України передбачених на зазначені цілі).

Згідно з п. 3.2 договору 1 факт виконання позивачем своїх зобов'язань по договорах підтверджується підписанням відповідачем зведених актів приймання наданих послуг з харчування.

Згідно з п. 4.2 договору 2 та договору 3 факт виконання позивачем своїх зобов'язань по договорам підтверджується підписанням відповідачем зведених актів приймання наданих послуг з харчування.

Згідно з п. 4.3. додаткових угод факт виконання позивачем своїх зобов'язань по договорах підтверджується підписанням відповідачем зведених актів приймання наданих послуг з харчування.

Як вбачається з матеріалів справи позивач свої зобовязання за договорами та додатковими угодами до них виконав, що підтверджується наявними в матеріалах справи та підписаними сторонами зведеними актами приймання наданих послуг з харчування № 887 за період з 21.07.2009 по 31.07.2009(військова частина А3866), № 888 за період з 21.07.2009 по 31.07.2009(військова частина А2099), № 889 за період з 21.07.2009 по 31.07.2009(військова частина А2331), № 883 за період з 21.07.2009 по 31.07.2009(військова частина А4554) та іншими.

Крім іншого, виконання позивачем своїх зобовязань за договором підтверджується актами звірки взаєморозрахунків від 11.01.2010, відповідно до яких сторони визначили що заборгованість відповідача станом на 01.01.2010 становить:

-по договору № 271/2/08/2 від 16.09.2008 - 14 180 728,79 грн.;

-по договору № 271/2/08/7 від 05.12.2008 563651,01 грн.;

-по договору № 271/2/08/8 від 05.12.2008 2381275,75 грн.

Дані акти приймаються судом у якості належних доказів виконання позивачем своїх зобовязань за договором.

Відповідач в судовому засіданні не заперечував проти отримання від позивача послуг в обємі вказаному позивачем у позовній заяві.

Як свідчать матеріали справи станом на день звернення з даним позовом до суду основна заборгованість відповідача перед позивачем становила 12014345,17 грн. В судовому засіданні представник позивача подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача основну суму заборгованості з в розмірі 39451,81 грн., оскільки відповідачем було після 11.01.2010 частково сплачено суму заборгованості.

Відповідач в судовому засіданні підтвердив факт часткової сплати заборгованості позивачу, в результаті якої несплаченою залишилася сума основного боргу в розмірі 39451,81 грн.

Таким чином, суд вважає доведеним факт порушення відповідачем взятих на себе зобовязань за договором.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обовязки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один субєкт господарського зобовязання повинен вчинити певну дію на користь іншого субєкта, а інший субєкт має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобовязаний виконати всій обовязок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу положень ч.1 ст.903 ЦК України замовник зобовязаний оплатити надану йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 39451,81 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 39451,81 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача(відповідно до заяви про уточнення позовних вимог, що була надана позивачем у судовому засіданні 15.02.2010) пеню в розмірі 0,1 % від суми неоплачених послуг за кожний день прострочення, а саме 2121228,81 грн. та штраф у розмірі семи відсотків у розмірі 1770575,46 грн. за прострочення виконання зобовязання.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно ч.6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами.

Частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Дії відповідача є порушенням вимог договору і це є підставою для застосування відповідальності згідно чинного законодавства, а саме стягнення пені та штрафу.

Відповідно до п. 3. ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Згідно зі ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобовязання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобовязанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п.2.4. розяснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань” від 29 квітня 1994 №02-5/293 вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила договір, суд повинен обєктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобовязань, причини неналежного виконання або невиконання зобовязання, незначності прострочення у виконанні зобовязання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Враховуючи критичну ситуацію з фінансуванням, що склалася в Збройних Силах України у звязку із світовою фінансовою кризою, зважаючи на відносно невеликий ступінь вини відповідача, оскільки прострочення виконання Міністерством оборони України своїх зобовязань відбувалося не з його вини, а в більшій мірі з вини Державного казначейства України, яке мало виділяти кошти на погашення заборгованості перед позивачем, беручи до уваги те, що станом на день винесення рішення відповідач практично розрахувався перед позивачем за отримані послуги(залишилася несплаченою сума в розмірі 39451,81 грн., що становить близько 0,02 % від загальної суми договорів) з урахуванням принципів розумності, справедливості, суд приходить до висновку про зменшення розміру штрафних санкцій нарахованих позивачем, а саме підлягають стягненню:

- пеня в розмірі 100000,00 грн.;

- штраф в розмірі 100000,00 грн.

Суд, зменшуючи розмір штрафних санкцій, враховує також той факт, що постановою від 25.08.2009 слідчого СВ Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві про приєднання до кримінальної справи речових доказів було постановлено визнати по кримінальній справі № 06-10543 як речові докази: грошові кошти, які перебувають на рахунку № 35219005003192 Міністерства оборони України в ОПЕРУ Державного казначейства України та повинні перераховуватися ТОВ «Мезон-К»відповідно до договору № 271/2/08/8 від 05.12.2008 та зберігати на вищевказаному рахунку. Аналогічна постанова 25.08.2009 була винесена і відносно договору № 271/2/08/7 від 05.12.2008, а також 02.09.2009 була винесена така ж постанова стосовно договору № 271/2/08/2 від 16.09.2008.

03.11.2009 старшим слідчим слідчого управління головного управління МВС України в місті Києві Терпило О.І. було повідомлено Державне казначейство України про скасування вищезазначених постанов про приєднання до кримінальної справи речових доказів.

Тобто фактично Державному казначейству України, а відповідно і Міністерству оборони України в період з 25.08.2009 по 03.11.2009 було заборонено використовувати(перераховувати, списувати) кошти, що перебувають на рахунку № 35219005003192 Міністерства оборони України в ОПЕРУ Державного казначейства України, які і мали перераховуватися позивачу на виконання умов договорів та додаткових угод.

Відповідно до п. 6.3. розяснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 N 02-5/78 у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

Крім того, у звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором, позивач просить суд(відповідно до заяви про уточнення позовних вимог, що була надана позивачем у судовому засіданні 15.02.2010) стягнути з останнього 3% річних у розмірі 174 347,62 грн. та суму інфляційних збитків у розмірі 644042,21 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобовязання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобовязання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобовязання, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 644042,21 грн. інфляційних витрат та 174 347,62 грн. - три проценти річних від простроченої суми за увесь час прострочення платежу, розмір яких визначений за обґрунтованим розрахунком позивача.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Згідно частини другої п.5 Інформаційного листа 01-8/453 від 26.06.1995р. “Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів” якщо відповідач сплатив борг після звернення кредитора з позовом, витрати повязані зі сплатою державного мита позивачем, покладаються на відповідача на підставі статті 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 80, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Міністерства оборони України (Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03068, код ЄДРПОУ 00034022, р/р 35219005003192 в ОПЕРУ ДКУ м. Києва, МФО 820172) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "МЕЗОН-К" (вул. Маршала Рибалка, 10/8, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 35758993, р/р 26006302592501 в філії АБ «Південний»м. Києва, МФО 320917) основний борг в сумі 39 451(тридцять девять тисяч чотириста пятдесят одну)грн. 81 коп., 3 відсотки річних в розмірі 174347(сто сімдесят чотири тисячі триста сорок сім) грн. 62 коп., інфляційні збитки в сумі 644042(шістсот сорок чотири тисячі сорок дві) грн. 21 коп., пеню в розмірі 100000(сто тисяч) грн. 00 коп., штраф у розмірі 100000(сто тисяч) грн. 00 коп., витрати по сплаті держмита в сумі 25500(двадцять пять тисяч пятсот) грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236(двісті тридцять шість) грн. 00 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення може бути оскаржене у десятиденний термін в порядку, визначеному законодавством України.

6. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.