Рішення № 104698603, 26.01.2022, Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 635/1450/21

провадження № 2/631/161/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2022 року селище міського типу Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Мащенко С. В.

за участю:

секретаря судового засідання Колодяжної А. О.

розглянувши усно у судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду цивільну справу з єдиним унікальним № 635/1450/21 (провадження № 2/631/161/22) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , із залученням до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: ХЕРСОНСЬКОГО МІСЬКОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ АКТІВ ЦИВІЛЬНОГО СТАНУ ПІВДЕННОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (місто Одеса) і ХАРКІВСЬКОГО МІСЬКОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ АКТІВ ЦИВІЛЬНОГО СТАНУ СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (місто Харків),- «Про виключення відомостей про особу як батька з актового запису про народження дитини», -

в с т а н о в и в:

14.07.2021 року до Нововодолазького районного суду Харківської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , із залученням до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Херсонського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) і Харківського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків),- «Про виключення відомостей про особу як батька з актового запису про народження дитини».

Зазначена заява зареєстрована за вхідним № 4008/21-вх із наданням автоматизованою системою документообігу суду єдиного унікального № 63/1450/21 (провадження № 2/631/593/21) та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, обліково-статистичної картки справи та Контрольного журналу судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, того ж дня передана на розгляд головуючого судді Мащенко С. В.

Ухвалою судді Нововодолазького районного суду Харківської області Мащенко С. В. від 14.09.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , із залученням до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Херсонського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) і Харківського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків),- «Про виключення відомостей про особу як батька з актового запису про народження дитини» було залишено без руху із наданням позивачу десятиденного строку для усунення недоліків.

На виконання вказаної ухвали, позивачем подано заяву, зареєстровану за вхідним № 5632/21-вх від 12.10.2021 року, в якій ОСОБА_1 усунув недоліки, й відповідною ухвалою суду, постановленою 18.10.2021 року, справу прийнято до провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою, постановленою 20.01.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а. с. 89 - 95).

На обґрунтування свої позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що П`ятигірською сільською радою Балаклійського району Харківської області 28.09.2007 року був зареєстрований шлюб між ним та ОСОБА_2 , про що в Книзі реєстрації шлюбів за 2007 рік зроблено актовий запис № 22. Шлюбні відносини фактично були припинені з 2011 року, вони розпочали проживати окремо, не вели спільне господарство, не мали єдиний бюджет. В лютому 2021 року від подруги ОСОБА_2 він дізнався про те, що є батьком двох неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до частини 1 статті 122 Сімейного кодексу України його було записано батьком дітей, хоча фактично їм він не є, тому просив виключити відомості про його батьківство з актового запису № 219 від 22.03.2018 року, зробленого в Книзі реєстрації народжень за 2018 рік, відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; виключити відомості про батьківство з актового запису № 3360 від 24.11.2020 року, зробленого в Книзі реєстрації народжень за 2020 рік, відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; зобов`язати Херсонський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) внести зміни в Книгу реєстрації народжень за 2018 рік щодо актового запису № 219 від 22.03.2018 року шляхом виключення прізвища, ім`я та по батькові позивача з графи «Батько», відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язати Харківськийміський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків) внести зміни в Книгу реєстрації народжень за 2020 рік щодо актового запису № 3360 від 24.11.2020 року шляхом виключення прізвища, ім`я та по батькові позивача з графи «Батько», відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 3 6).

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце засідання повідомлявся належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не повідомив, однак надав заяву, зареєстровану за вхідним № 308/22-вх від 18.01.2022 року, з проханням справу розглянути за його відсутності, зазначивши, що позов підтримує в повному обсязі й просить його задовольнити (а. с. 82, 96).

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання теж не з`явилася, про дату, час і місце засідання повідомлялася належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не повідомила, однак надала заяву, зареєстровану за вхідним № 305/22-вх від 18.01.2022 року, з проханням справу розглянути за її відсутності, зазначивши, що позовні вимоги визнає, просить їх задовольнити (а. с. 78, 96).

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ХЕРСОНСЬКОГО МІСЬКОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ АКТІВ ЦИВІЛЬНОГО СТАНУ ПІВДЕННОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (місто Одеса) у судове засідання також не з`явився, про дату, час і місце засідання повідомлявся належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не повідомив, однак надав заяву, зареєстровану за вхідним № 7134/21-вх щодо розгляду справи за їх відсутності (а. с. 76, 96).

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ХАРКІВСЬКОГО МІСЬКОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ АКТІВ ЦИВІЛЬНОГО СТАНУ СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (місто Харків) у судове засідання теж не з`явився, про дату, час і місце засідання повідомлявся належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не повідомив, однак надіслав заяву, зареєстровану за вхідним № 6085/21-вх від 08.11.2021 року, в якій зазначив, що вони не заперечують проти задоволення позову, а справу просять розглянути на розсуд суду за відсутності представника відділу (а. с. 58 59, 60, 61, 96).

Відповідно до змісту частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею, а згідно з частиною 3 статті 211 цього ж кодексу особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у всіх учасників справи свідчать їх відповідні заяви, долучені до матеріалів справи.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (із змінами та доповненнями) є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями) обумовлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, Європейський суд з прав людини у пунктах 39 - 41 свого Рішення від 08.11.2005 року у справі «Стрижак проти України» (заява № 72269/01) констатував наявність у заявника права надавати свої аргументи під час публічного слухання справи, недотримання якого було кваліфіковано як порушення частини 1 статті 6 Конвенції.

За таких обставин, беручи до уваги те, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами та третіми особами, що не з`явились, їх процесуальних прав на безпосередню участь у розгляді справи в суді, ураховуючи те, що підстав для визнання необхідним давання ними особистих пояснень не має, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Відтак, здійснюючи правосуддя на засадах змагальності й рівності учасників судового процесу перед законом і судом, всебічно, повно, об`єктивно, справедливо, неупереджено та своєчасно з`ясувавши всі обставини справи і всі фактичні данні в межах заявлених вимог, що мають значення для вирішення справи за суттю й на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та при їх визнанні, перевіривши їх доказами, отриманими відповідно до правил цивільного процесуального кодифікованого закону й безпосередньо дослідженими у судовому засіданні, що відповідають вимогам закону про їх належність, допустимість, достовірність та достатність, а саме: дослідивши письмові докази у справі,- суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.

За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.

Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.

При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.

Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.

Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, а тому справа перебувала на розгляді належного суду.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства, визначеним у частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Тому згідно з частиною 1 статті 4 цього ж нормативно-правового акту, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Отже, суд відповідно до приписів частини 1 статті 13 цивільного процесуального кодифікованого закону України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У відповідності до припису частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 цивільного процесуального кодифікованого закону України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Одночасно із цим, згідно з частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Отже, у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.

Відповідно до Свідоцтва про шлюб (серії НОМЕР_1 ), виданого 28.09.2007 року П`ятигірською сільською радою Балаклійського району Харківської області, громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженець міста Димитров Донецької області, та громадянка України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженка міста Шахтинськ Карагандинської області Республіки Казахстан, зареєстрували шлюб 28.09.2007 року, про що в Книзі реєстрації шлюбів в цей день зроблено відповідний актовий запис за № 22. Прізвища подружжя після реєстрації шлюбу « ОСОБА_6 » (а. с. 9).

Згідно із Свідоцтвом про народження (серії НОМЕР_2 ), виданого 22.03.2018 року Херсонським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 , про що 22.03.2018 року складено відповідний актовий запис № 219, та її батьками зазначені громадяни України: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а. с. 10).

Як убачається із свідоцтва про народження (серії НОМЕР_3 ), виданого 24.11.2020 року Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_7 , про що 24.11.2020 року складено відповідний актовий запис № 3360, та її батьками зазначені громадяни України: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а. с. 11).

Рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області, ухваленим 01.04.2021 року в межах справи з єдиним унікальним № 635/8085/20 (провадження № 2/631/385/21) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «Про розірвання шлюбу», шлюб, зареєстрований П`ятигірською сільською радою Балаклійського району Харківської області 28 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (актовий запис № 22), розірвано (а. с. 68 69).

Вирішуючи спірні правовідносин, суд виходить з того, що їх правове регулювання здійснюється нормами Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), Сімейного кодексу України № 2947-ІІІ від 10.01.2002 року (із змінами та доповненнями, Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» № 2398-VI від 01.07.2010 року (із змінами та доповненнями) та Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 96/5 від 12.01.2011 року (із змінами та доповненнями).

Отже, статтею 51 Основного Закону України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Вказана норма конституційного права конкретизується статтею 5 Сімейного кодексу України, відповідно до якої держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї, створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство, забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

Частина 1 статті 121 сімейного кодифікованого закону України вказує, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього кодексу.

Норми права, що містяться у положеннях частини 1 та 2 статті 122 Сімейного кодексу України визначають, що дитина, яка зачата і /або/ народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини. Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя.

Отже, як обумовлює положення статті 133 зазначеного кодифікованого акта, якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір`ю, а чоловік - батьком дитини.

З огляду на це та положення статті 136 Сімейного кодексу України особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження. Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття.

Відтак, передумовою звернення до суду в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною.

Розв`язуючи спірні правовідносини, суд ураховує положення й частини 6 статті 136 Сімейного кодексу України, згідно з якими до вимоги чоловіка про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується.

Тотожні за своїм змістом роз`яснення надані й у пункті 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 року, де суд вищої інстанції ще звернув увагу й на те, що оспорювання батьківства можливе тільки після реєстрації народження дитини і до досягнення нею повноліття, а в разі її смерті не допускається. Оспорити батьківство мають право особа, яка записана батьком дитини шляхом пред`явлення позову про виключення відомостей про неї як батька з актового запису про народження дитини, а також жінка, котра народила дитину в шлюбі - звернувшись із позовом про виключення із цього запису відомостей про її чоловіка як батька дитини. Предметом доказування в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. У разі доведеності цієї обставини суд постановляє рішення про виключення оспорених відомостей з актового запису про народження дитини. При цьому відповідні вимоги жінки суд може задовольнити лише за умови подання іншою особою заяви про своє батьківство.

Тому, для з`ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема, призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи.

Натомість, як обумовлено положеннями частин 1 4 статті 12 та частини 1 статті 81 цивільного процесуального кодифікованого закону України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Одночасно із цим, згідно з частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча матеріали справи і не містять клопотань учасників справи про призначення судово-генетичної експертизи, проте ними беззаперечно визнані обставини відсутності кровного споріднення між дітьми ОСОБА_3 й ОСОБА_4 та позивачем у справі, й таке визнання позову не викликає сумніву у суду.

Відповідно до частини 4 статті 206 Цивільного процесуальногокодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Одночасно із цим, виходячи з засад змагальності сторін у справі, свободи у наданні ними своїх доказів та у доведеності їх переконливості перед судом, ураховуючи усе вищенаведене, а також оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу в справі окремо, і їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, покладаючись на повне, беззаперечне та добровільне визнання відповідачем цього позову у повному обсязі, суд вважає, що ОСОБА_1 довів свій позов у процесуальний спосіб та не вбачає перешкод задля його задоволення частково шляхом виключення відомостей про його батьківство з актового запису № 219 від 22.03.2018 року, зробленого в Книзі реєстрації народжень за 2018 рік, відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та з актового запису № 3360 від 24.11.2020 року, зробленого в Книзі реєстрації народжень за 2020 рік, відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Проте приходячи до такого, суд зауважує, що приписом статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» обумовлено, що державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті, шляхом складення актових записів цивільного стану.

Актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану. Він складається у двох примірниках та є безспірним доказом фактів, реєстрація яких посвідчується, до спростування його в судовому порядку.

За змістом частини 5 вищенаведеної статті 9 та статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» правила проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання затверджуються Міністерством юстиції України. Внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав.

На виконання імперативної вказівки законодавчого акту Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 року затвердило своїм наказом № 96/5 Правила внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання.

Пунктом 1.7 та 2.13.1 зазначених Правил передбачено, що зміни до актового запису цивільного стану вносяться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання відповідного актового запису. Підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є рішення суду, в тому числі, про виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження.

Тобто, чинним законодавством передбачена можливість внесення змін до актового запису в частині виключення відомостей про батька дитини з актового запису про її народження тільки за рішенням суду.

Разом з тим, імперативний припис частини 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України мовить про те, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

При цьому, таким завданням, визначеним у частині 1 цієї статті, є саме справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Саме тому згідно зі статтею 124 Конституції України та частиною 1 статті 4 цивільного процесуального кодифікованого акту України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одночасно з цим й гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод право на доступ до правосуддя, тлумачитися з урахуванням верховенства права, яке вимагає, щоб сторони у справі мали ефективний судовий захист, який надав би їм можливість заявляти про свої громадянські права.

Отже, вказана Конвенція покликана гарантувати саме практичні та ефективні, а не теоретичні та ілюзорні права громадян.

Відтак, право на позов у матеріальному сенсі, коли позивач обґрунтовано розраховує на його задоволення, має місце тільки у разі наявності порушення, невизнання чи оспорювання прав, свобод чи інтересів, за захистом яких він і звертається до суду.

Натомість, оскільки підставою для внесення змін до актового запису в частині виключення відомостей про батька дитини з актового запису про її народження є тільки рішення суду, й підстав вважати, що воно не буде виконане на цей час позивач судові не надав, тому суд не вбачає можливості ухвалити рішення та зобов`язати Херсонський міськийвідділ державноїреєстрації актівцивільного стануПівденного міжрегіональногоуправління міністерстваюстиції (м.Одеса)та Харківськийміський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків) внести зміни у відповідні Книги реєстрації народжень за 2018 рік щодо актового запису № 219 від 22.03.2018 року та за 2020 рік щодо актового запису № 3360 від 24.11.2020 року.

Водночас, суд зауважує, що вимога про зобов`язання вчинити чи не вчинити дії щодо внесення змін у будь-який актовий запис вирішується тільки у поряду адміністративного судочинства.

Крім того, як Херсонський міськийвідділ державноїреєстрації актівцивільного стануПівденного міжрегіональногоуправління міністерстваюстиції (м.Одеса),так іХарківськийміський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків) залучені до участі в цій справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача.

Діюче цивільне процесуальне законодавство визначає, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, беруть участь у справі на стороні позивача чи відповідача, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права чи обов`язки щодо однієї зі сторін. Отже, предмет спору перебуває за межами правовідносин між ними та сторонами, інакше третя особа повинна мати самостійні вимоги щодо предмету спору.

Тобто, для третіх особі, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, неможливий спір про право з протилежною стороною у процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа вже повинна мати інший статус співвідповідача.

На такій правовій позиції стоїть й Верховний Суд, який як найвищий суд у системі судоустрою України згідно з імперативним приписом пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Тому суд, ухвалюючи це рішення, також ураховує правозастосовну практику, викладену у постанові Великої палати Верховного Суду, прийнятій 25.06.2019 року в межах справи з єдиним унікальним № 910/17792/17, щодо неможливості покладення на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, будь-які матеріально-правові обов`язки, а також установлювати чи захищати їх права судовим рішенням.

Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» рішення від 10.02.2010 року у заяві № 4909/04).

На підставі викладеного, керуючись частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі; статтями 9, 51, 124 і 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями); Рішеннями Європейського суду з прав людини: у справі «Стрижак проти України» від 08.11.2005 року (заява № 72269/01) та «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року (заява № 4909/04); статтями 17, 36 і пунктом 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); статтями 5, 121, 122, 124 - 126, 127, 133 і 136 Сімейного кодексу України № 2947-ІІІ від 10.01.2002 року (із змінами та доповненнями; Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» № 2398-VI від 01.07. 2010 року (із змінами та доповненнями); Правилами внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затвердженими наказом Міністерства юстиції України № 96/5 від 12.01.2011 року (із змінами та доповненнями); Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; Постановою Великої палати Верховного Суду, прийнятою 25.06.2019 року в межах справи з єдиним унікальним № 910/17792/17; Постановою Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»; та статтями 1 - 5, 10 - 13, 17 19, 23, 76 82, 89, 211, 214, частиною 1 статті 223, пунктом 2 частини 1 та частиною 2 статті 258, статтями 259, 263 - 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, частиною 1 статті 352, статтями 354 і 355 Цивільного процесуального кодексу України № 1618-ІV від 18.03.2004 року (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року із змінами та доповненнями), -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , із залученням до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: ХЕРСОНСЬКОГО МІСЬКОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ АКТІВ ЦИВІЛЬНОГО СТАНУ ПІВДЕННОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (місто Одеса) і ХАРКІВСЬКОГО МІСЬКОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ АКТІВ ЦИВІЛЬНОГО СТАНУ СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (місто Харків),- «Про виключення відомостей про особу як батька з актового запису про народження дитини» задовольнити частково.

Виключити відомості про батьківство ОСОБА_1 з актового запису № 219 від 22.03.2018 року, зробленого в Книзі реєстрації народжень за 2018 рік, відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Виключити відомості про батьківство ОСОБА_1 з актового запису № 3360 від 24.11.2020 року, зробленого в Книзі реєстрації народжень за 2020 рік, відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В іншійчастині позовнихвимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну його частини (скорочене рішення) - в той же строк з дня складання повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано, а у разі подання - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення, що набрало законної сили, обов`язкове для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання чи перебування ( АДРЕСА_1 ), реєстраційний номер облікової картки платника податків ( НОМЕР_4 ), паспорт громадянина України (серії НОМЕР_5 );

Відповідач: ОСОБА_2 (місце проживання чи перебування ( АДРЕСА_2 ), реєстраційний номер облікової картки платника податків ( НОМЕР_6 ), паспорт громадянина України (серія НОМЕР_7 );

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: ХЕРСОНСЬКИЙ МІСЬКИЙ ВІДДІЛ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ АКТІВ ЦИВІЛЬНОГО СТАНУ ПІВДЕННОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (місто Одеса), місцезнаходження (вулиця Рішельєвська, будинок № 21, місто Херсон, 73025), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (04060246);

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача:ХАРКІВСЬКИЙМІСЬКИЙ ВІДДІЛ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ АКТІВ ЦИВІЛЬНОГО СТАНУ СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (місто Харків), місцезнаходження (вулиця Ярослава Мудрого, будинок № 16, місто Харків, 61002), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (23320813).

Скорочене рішення було ухвалено шляхом прийняття, складено за допомогою комп`ютерного набору та підписано суддею у нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Повне рішення складено з урахуванням приписів частини 3 статті 124 Цивільного процесуального кодексу України за допомогою комп`ютерного набору та підписано суддею в одному примірнику 07.02.2022 року.

Суддя С. В. Мащенко