Рішення № 104691410, 08.06.2022, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2022 року м. Кропивницький cправа №340/1510/22

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу

за позовом до проОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградської області (25009, м.Кропивницький, вул. Соборна, 7-а, код ЄДРПОУ - 20632802) Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, Приморський район, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ - 20987385) визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В:

І. Зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Пенсійного фонду України Одеській області №112850001159 від 28.12.2021 року про відмову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в переводі на пенсію державного службовця;

- зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області (місцезнаходження: 25009, м. Кропивницький, вул. Соборна, 7а, код ЄДРПОУ: 20632802) перевести ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування на пенсію державного службовця відповідно до Закону України Про державну службу № 889-VІІІ від 10.12.2015 року та здійснити нарахування і виплату такої пенсії з 28 грудня 2021 року (з дня звернення із відповідною заявою), в розмірі 60 відсотків суми заробітної плати, зазначеної у довідках про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 09.12.2021 року №81, №83, виданих Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що рішенням головного управління Пенсійного фонду України Одеській області №112850001159 від 28.12.2021 року відмовлено у переведені з пенсії за віком на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-УІІІ.

Відповідач, як підставу вказав, що оскільки посади контролюючих органів не відносяться до відповідних категорій посад державних службовців для визначення права на пенсію відповідно до Закону №3732, тому до стажу на посадах віднесених до відповідних категорій посад державних службовців для визначення права на пенсію відповідно до Закону №3723 не можливо зарахувати період роботи з 02.08.1993 по 21.09.2016. З такою позицією органу Пенсійного фонду України позивачка не погоджується та вважає, що відповідач мав зарахувати до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, період її роботи у підрозділах ДПС України.

Представниками відповідачів подано до суду відзиви на позовну заяву, де просять відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Свої заперечення відповідачі мотивують тим, що позивачка не має права на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ та на підставі п.10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09.05.2022 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та вирішено здійснювати її розгляд за наявними у справі матеріалами.

18.05.2022 відповідачем-1 подано до суду відзив на позовну заяву.

24.05.2022 відповідачем-2 подано до суду відзив на позовну заяву.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 , з 27.05.2020 року являєтеся пенсіонером та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Так, з відомостей трудової книжки серії НОМЕР_2 вбачається, що позивачка з 02.08.1993 р. по 21.09.2016 р. працювала в Державній податковій інспекції МФ України по Світловодському районі (а.с.14-19).

Позивачка 28.12.2021 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області з заявою про перехід із пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV на пенсію за віком згідно з Законом України "Про державну службу".

Рішенням головного управління Пенсійного фонду України Одеській області №112850001159 від 28.12.2021 року відмовлено у переведені з пенсії за віком на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-УІІІ, оскільки посади контролюючих органів не відносяться до відповідних категорій посад державних службовців для визначення права на пенсію відповідно до Закону №3732, тому до стажу на посадах віднесених до відповідних категорій посад державних службовців для визначення права на пенсію відповідно до Закону №3723 не можливо зарахувати період роботи з 02.08.1993 по 21.09.2016.

Не погоджуючись із законністю такої позиції органу Пенсійного фонду України, вважаючи свої права та охоронювані законом інтереси на призначення пенсії по за віком державного службовця порушеними, позивачка звернулась із цим позовом до суду.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, суд зазначає наступне.

За змістом ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Згідно з Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII та постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» від 14.09.2016 №622 пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону №1058-IV.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII (далі - Закон №3723-XII), на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

10 грудня 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про державну службу» №889-VIII, який набрав чинності 01 травня 2016 року (далі - Закон №889-VIII).

Згідно п.2 розд. «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Пунктом 10 розд. «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно з п. 12 розд. «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII - для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Частиною 1 ст. 25 Закону №3723-XII було визначено, що основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.

Згідно з п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Згідно записів трудової книжки позивачки серії НОМЕР_3 судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 1993 по 2016 років безперервно працювала на посадах у Державної податкової інспекції МФ України по Світловодському району, Світловодській державної податкової адміністрації, Світловодській об`єднаній державній податковій інспекції, Світловодській об`єднаній державній податковій інспекції Кіровоградської області ДПС України, Світловодській ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області, Світловодській ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області.

Позивачка у зазначений період працювала на різних посадах, прийняла присягу державного службовця, були присвоєні персональні звання таранги державного службовця (а.с.14-21).

Надаючи оцінку правомірності мотивів, з яких виходив відповідач відмовляючи позивачці у призначенні пенсії державного службовця, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.1 Закону №3723-XII, який був діючим протягом тривалих періодів роботи позивачки на відповідних посадах в органах податкової служби, - державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 №509-XII (далі - Закон №509-XII).

Згідно з ч.5 ст.15 Закону №509-XII правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов`язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України «Про державну службу».

Частиною 7 ст.15 Закону №509-XII визначено, що посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Порядок атестації визначається центральним органом державної податкової служби.

Відповідно до ч.8 ст.15 Закону №509-XII, посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу.

Частиною 4 ст. 15 Закону №509-XII передбачено, що службові особи державних податкових інспекцій не мають права займатися підприємницькою діяльністю, а також працювати за сумісництвом на підприємствах, в установах і організаціях (крім наукової та викладацької діяльності).

Тобто, даною нормою було установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються з вимогами ст. 12 Закону №3723-XII щодо обмежень, пов`язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.

Згідно з положеннями ст. 6 Закону №509-XII видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.

З системного аналізу вказаних норм вбачається, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, - дійсно перебувають на державній службі та є державними службовцями.

Відповідно до п. 8 розд. «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

В свою чергу, порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Kабінету Mіністрів України від 03.05.1994 №283, також було передбачено зарахування до стажу державної служби роботи (служби) на посадах суддів, слідчих, а також час служби на посадах рядового та начальницького складу осіб, яким присвоєно встановлені законодавством спеціальні звання міліції, в органах внутрішніх справ, що входили або входять до структури Міністерства внутрішніх справ (далі - Порядок №283).

Так, згідно з абз. 2 п. 2 Порядку №283 (чинного до набрання законної сили Закону України «Про державну службу» №889-VIII) було встановлено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.

Таким чином, зважаючи на те, що як Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, так і нормами діючих до нього профільних Законів України «Про державну службу» №3723-XII і №509-ХІІ, та Порядку №283, - було передбачено зарахування до стажу державної служби роботу (службу) на посадах керівних працівників і спеціалістів в органах державної податкової служби та її територіальних органів, враховуючи те, що ОСОБА_1 з 02.08.1993 безперервно працювала в органах державної податкової служби та в державній адміністрації, прийняла присягу державного службовця, обіймала відповідні посади для виконання завдань і функцій держави (у сфері податкової політики), те, що їй присвоювались відповідні ранги державних службовців та спеціальні звання за наслідками атестації у визначеному Законом №509-ХІІ порядку, а також те, що вона одержувала заробітну плату за виконувану роботу за рахунок державного бюджету, і з отримуваної нею заробітної плати проводились відрахування підвищених розмірів відповідних (страхових, соціальних) внесків до спеціальних фондів державного бюджету,- то всі періоди роботи (служби) позивачки підлягають зарахуванню до стажу державної служби.

Що ж до посилань відповідача на те, що займані позивачем посади не належать до посад, віднесених до категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, оскільки їй як посадовій особі контролюючих органів присвоювались спеціальні звання, а не ранги державної служби, - варто зазначити наступне.

Згідно з п. 344.1 ст. 344 Податкового кодексу України пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».

При цьому, період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.

Відповідно до п.п. 343.1 - 343.2 ст. 343 Податкового кодексу України, посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи.

Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.

У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується.

Процедуру присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів та осіб, уповноважених їх присвоювати визначено Порядком присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 №839 (далі - Порядок №839).

Згідно п. 9 Порядку №839 посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців.

Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом.

За приписами п. 4 Порядку №839 до строку перебування у спеціальному званні зараховується період роботи в органах доходів і зборів у спеціальному званні (ранзі державного службовця), а також строк перебування у спеціальному званні (ранзі державного службовця) посадових осіб державної податкової та державної митної служби, крім посадових осіб, яким у період роботи в органах доходів і зборів спеціальне звання було присвоєно достроково.

Постановою Кабінету Міністрів України №306 від 20.04.2016 «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» (далі - Постанова №306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.

Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в даному випадку податкового органу, віднесені до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.

Відтак, спеціальні звання посадових осіб органів державної податкової служби - прирівнюються до рангів державного службовця, визначених постановою Кабінету Міністрів України №306.

Отже, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

Дана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 22.10.2013 у справі №21-340а13, в якій колегія суддів дійшла висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу».

Також колегія суддів в постанові зазначила, що розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.09.1997 №503-р «Про віднесення посад працівників місцевих державних податкових адміністрацій до відповідних категорій посад державних службовців» не є підставою для відмови у зарахуванні до стажу державної служби періоду служби у податкових органах посадових осіб, які мають спеціальне звання, оскільки зазначений акт виданий для врегулювання правового статусу працівників цих органів, що не мають спеціальних звань, та не змінює правового статусу посадових осіб податкових органів, які такі звання мають.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, доводи відповідача про те, що посадові особи податкових органів, яким присвоюються спеціальні звання, не належать до категорій посад державної служби, - є безпідставними.

Частиною другою ст. 46 Закону №889-VIII та Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229, які діють з 01 травня 2016 року, закріплено, що до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.

При цьому, п. 5 Порядку №229 визначено, що стаж державної служби обчислюється у днях, місяцях і роках.

Враховуючи викладене, період роботи позивача в податкових органах з 02.08.1993 по 21.09.2016 зараховується до стажу державної служби для призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ.

Таким чином, в ході розгляду даної справи судом встановлено, що відповідач при розгляді заяви позивача безпідставно виходив з того, що у ОСОБА_1 відсутній необхідний стаж роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, вважаючи, що основним критерієм зарахування того чи іншого періоду роботи особи на посаді державного службовця до стажу, який дає право на призначення пенсії державного службовця, - є встановлення за займаною посадою відповідного рангу.

Таким чином, висновок відповідача про те, що займані позивачкою посади за період роботи з 02.08.1993 по 21.09.2016 в органах податкової служби не належать до посад, віднесених до категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, - лише з огляду на те, що позивачці як посадовій особі контролюючого органу були присвоєні спеціальні звання, а не ранги державних службовців, - був протиправним.

Вирішуючи позовні вимоги позивачки щодо зобов`язання відповідача перевести з пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування на пенсію державного службовця відповідно до Закону України Про державну службу № 889-VІІІ, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, спосіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету ОСОБА_3 Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_3 11.03.1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі. Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними) (аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13).

Тобто, призначення та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу.

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2)визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3)визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Пунктом 8 частини 1 статті 4 КАСУ передбачено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 245 КАСУ, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

Відтак, з урахуванням вищевикладеного суд може лише зобов`язати пенсійний орган повторно розглянути заяву про призначення пенсії, вказавши на виявлені порушення, допущені під час розгляду заяви позивача.

Таким чином, суд вважає такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування на пенсію державного службовця відповідно до Закону України Про державну службу №889-VІІІ, оскільки це є повноваженнями Пенсійного фонду України.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

З огляду на вищезазначене, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів відповідача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.12.2021 року за №3917 щодо переходу на пенсію за віком відповідно до Закону України Про державну службу».

Щодо вимог позивачки про зобов`язання відповідача здійснити нарахування і виплату пенсії з 28 грудня 2021 року (з дня звернення із відповідною заявою), в розмірі 60 відсотків суми заробітної плати, зазначеної у довідках про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 09.12.2021 року №81, №83, виданих Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області, суд зазначає наступне.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Позивачкою не надано суду доказів того, що між нею та відповідачем наразі виник новий публічно-правовий спір щодо зменшення розміру відсотків суми заробітної плати, зазначеної у довідках про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 09.12.2021 року №81, №83, який би вимагав судового вирішення у цій справі, тому у задоволенні позовних вимог у цій частині суд відмовляє, оскільки вони є передчасними та задоволенню не підлягають.

В частині 2 ст.19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для частково задоволення позову.

VI. Судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду із цим позовом позивачка сплатила судовий збір у загальному розмірі 992,40 грн. З огляду на розмір заявлених та задоволених позовних вимог, суд вказує про присудження на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області судових витрат у зазначеній сумі коштів.

Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 287, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України Одеській області №112850001159 від 28.12.2021 року про відмову ОСОБА_1 в переводі на пенсію державного службовця.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.12.2021 року за №3917 щодо переходу на пенсію за віком відповідно до Закону України Про державну службу», та прийняти рішення з урахуванням вимог законодавства та висновків суду.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 992,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань оловного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, Приморський район, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ - 20987385).

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Суддя

Кіровоградського окружного

адміністративного суду Р.В. Жук