Постанова № 1046565, 05.10.2007, Харківський окружний адміністративний суд

Справа №2а-801/07

УКРАЇНА

Харківський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2007 року                                                                           справа № 2а-801/07

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: П'янової Я.В.

При секретарі: Грек О.І.

За участю представників сторін:

Позивача: Козлович С.М., Недашковський В..М.

Відповідача: Непомняща Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „Веза-Україна" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Позивач, ТОВ «Веза-Україна», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 15 червня 2007 р. № 0000111620/0, визнати протиправними дії ДПІ у Ленінському районі м. Харкова щодо перевірки правильності визначення податкового кредиту за січень 2007 року, яку відповідач здійснив у ході перевірки з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ за лютий 2007 року.

Відповідач з позовними вимогами не згоден, просить у позові відмовити, оскільки вважає оскаржуване рішення правомірним, прийнятим відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на матеріали перевірки, якими встановлені факти порушення підприємством Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.97 р.

З наданих суду документів вбачається, що відповідачем була проведена виїзна позапланова документальна перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за лютий 2007 року, про що був складений акт №1284/16-204 від 11.06.07.

При розгляді матеріалів справи суд встановлено, що за висновками вищевказаного акту відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 15 червня 2007 року № 0000111620/0 про зменшення підприємству суми бюджетного відшкодування за лютий 2007 р. у розмірі 122935 грн. 

Як вбачається з акту перевірки, підставою для зменшення підприємству суми бюджетного відшкодування став встановлений перевіркою факт порушення підприємством  п.4.1, п. 4.2, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.97 р.

Відповідач зазначає, що згідно наданих до перевірки документів бухгалтерського обліку встановлено, що корисний вихід готової продукції у січні 2007 року склав 936500.58 грн., а відходи виробництва, які затверджені наказом по підприємству, складають 5% від об'єму випуску готової продукції, тобто 46825,03 грн., у лютому 2007 року корисний вихід готової продукції склав 1215904,09 грн., а відходи виробництва, які затверджені наказом по підприємству, складають 5% від об'єму випуску готової продукції, тобто 60795,2 грн. На думку відповідача, відходи виробництва (товарно-матеріальні цінності) не використовуються у виробництві.

Позивачем надано відповідачу декларацію з ПДВ за лютий 2007 року (згідно якої задеклароване позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту у сумі 47175 грн.) та розрахунок суми бюджетного відшкодування, згідно якому позивачем задекларовано до відшкодування з бюджету ПДВ на розрахунковий рахунок платника ПДВ у сумі 122935 грн. Відповідач наполягає на тому, що в порушення п. 4.2 Закону про ПДВ позивачем не нарахований ПДВ за січень 2007 р. в сумі 9365 грн., за лютий – 12159,05 грн.

Також в обґрунтування підстав зменшення податкового кредиту відповідач зазначає, що, виходячи з даних видаткових накладних, відпускна ціна є звичайною ціною, таким чином, потребує донарахування податкових зобов'язань за січень та лютий 2007р. в розмірі 21% від реалізованої продукції.

Згідно з журналом-ордером по б/рах №36, оборотно-сальдовій відомості та згідно наданих первинних документів (видаткових накладних) сума реалізації в січні в межах України складає 1178833 грн., у лютому – 1768892 грн., а за даними перевірки, розрахункова сума реалізації з урахуванням вимог пп. 4.1 Закону про ПДВ, повинна дорівнювати у січні 1426388 грн. (в т. ч. ПДВ 237731 грн.), у лютому – 2140359 грн., в т.ч. ПДВ 356727 грн.  

Тому відповідач робить висновок, що відхилення суми реалізації зі знижками від суми реалізації за звичайними цінами згідно розрахунку у січні 2007 р. складає 247555 грн., в т.ч. ПДВ 41259 грн., у лютому – 371467 грн., тобто позивачем занижено податкові зобов'язання по ПДВ за січень 2007р. на суму 41259 грн., за лютий – 61911 грн.

З акту перевірки вбачається, що у ході перевірки, яка проводилася на підставі направлення від 15.05.2007р. №440 на проведення перевірки з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ за лютий 2007 року, відповідач здійснив перевірку правильності визначення податкового кредиту за січень 2007 року. На думку відповідача, позивачем занижено податкові зобов’язання за січень 2007 року в сумі 9365 грн., за лютий 2007р. - в сумі 12159 грн., завищено суму бюджетного відшкодування в розмірі 122935 грн. (розділ 4 „Висновок” на стор. 33 акту ).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову, через такі підстави.

В акті перевірки (стор. 20, 26, 27, 33) відповідачем зазначено, що згідно з п. 2 ст. З Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", "фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку". Відповідач дійшов висновку, що корисний вихід готової продукції у січні 2007 року склав 936500,58 грн., а відходи виробництва, які затверджені наказом по підприємству, складають 5% від об'єму випуску готової продукції, тобто 46825,03 грн., у лютому 2007 року корисний вихід готової продукції склав 1215904,09 грн., а відходи виробництва, які затверджені наказом по підприємству, складають 5% від об'єму випуску готової продукції, тобто 60795,2 грн. На думку відповідача, відходи виробництва (товарно-матеріальні цінності) не використовуються у виробництві.

Відповідач зазначає, що п. 4.2 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість" передбачено, що у разі передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни. Тобто фактичною ціною даної операції для визначення бази оподаткування є витрати на виробництво готової продукції, а саме вартість відходів виробництва.

Відповідач вважає, що в порушення вказаного пункту закону позивачем не нарахований ПДВ та не включено до податкових зобов'язань наступні суми: у січні 2007 року —  9365,0 грн.; у лютому 2007 року — 12159,05 грн.

Слід зазначити, що підпунктом 4.2 Закону України „Про податок на додану вартість" передбачено, що у разі передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Однак відповідач під час перевірки не встановив жодної господарської операції по передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, не встановив які саме товари передавалися у межах балансу, не послався па жодний первинний документ, який фіксував би таку передачу. Також відповідач не встановив жодного виду діяльності, жодної операції, які можливо було би кваліфікувати як невиробниче використання придбаних товарів.

Таким чином, відповідач припустився порушення приписів пп. 2.3.2 „Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства", затвердженого Наказом ДПАУ №327 від 10.08.2005 р. Згідно з наведеною нормою, за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно:

висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки па підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю;

у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень;

зазначити первинний документ: на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Так, утворення відходів під час виробництва продукції є невід'ємною складовою процесу виробництва. При цьому Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств" не містить жодною застереження щодо відсутності права на валові витрати по матеріальним цінностям -відходам, що утворилися у процесі виробництва.

Згідно з п. п. 12 „Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 16 "Витрати", затвердженого Наказом Мінфіну України №318 від 31.12.1999 р., собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загально виробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретною об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному в пункті 11 цього Положення (стандарту).

Таким чином, до складу прямих матеріальних витрат, а відповідно і до виробничої собівартості продукції, включається у повному обсязі вартість сировини та основних матеріалів. Не включається до складу витрат лише зворотні відходи.

Наданими до матеріалів справи документами, а саме: копіями видаткових накладних, приймально-здавальними актами, податковими накладними, довіреностями, підтверджено, що фактично у процесі виробничої діяльності позивача утворюються відходи у вигляді металобрухту, який в подальшому реалізується, що призводить до виникнення доходу, а відповідно податкових зобов'язань з ПДВ та валових доходів. Тобто відходи ще раз беруть участь у господарський діяльності - призводять до виникнення доходів.

Відповідачем не доведено суду, що товарно-матеріальні цінності не використовуються у виробництві позивача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що застосування податковим органом до підприємства позивача положення п. 4.2 ст. 4 Закону про ПДВ є неправомірним і може привести до подвійного оподаткування.

Стосовно донарахування відповідачем податкових зобов’язань з ПДВ на підставі п. 4.1 Закону про ПДВ за звичайними цінами треба зазначити таке.

Відповідно до 1.18 Закону про ПДВ звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Згідно приписів пп. 1.20.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідач не надав суду жодного доказу про те, що ціни, які застосовані позивачем, не є звичайними та не відповідають рівню справедливих ринкових цін.

Судом встановлено, що відповідач здійснив донарахування податкових зобов’язань з ПДВ, використавши значення середнього розміру знижок по підприємству, що не відповідає приписам п. 1.20 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Згідно з пп. 1.20.1 цього Закону справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідач не довів наявність жодної з наведених обставин, яки б дозволяли зробити висновок, що відпускні ціни не відповідають визначенню терміна «справедлива ринкова ціна», а саме: не доведена наявність примусу у відносинах позивача та його покупців, не доведено що позивач та його покупці є залежними юридично та фактично, не доведено, що позивач та його покупці не володіють достатньою інформацією про продукцію позивача та ціни на неї.

Також в порушення пп. 1.20.2 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" відповідач при визначенні звичайних цін не досліджував та відповідно не врахував інформацію про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Не враховані, зокрема, такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

Також відповідачем безпідставно не враховані звичайні при укладанні угод позивачем надбавки чи знижки до ціни, відповідачем не направлений запит до позивача щодо обґрунтування договірних цін, як передбачено приписами пп. 1.20.8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”. Судом також встановлено, що відповідач не звертався до підприємства про надання додаткових документів щодо знижок, які застосовуються позивачем у господарської діяльності.

Судом досліджено, що на підприємстві позивача наказом №115-В від 29.12.2006 р. затверджений Порядок надання знижок, розмір яких залежить від сезонного коливання споживчого попиту, умови поставки та розрахунків, терміни виконання замовлень, обсягів замовлень, що у повному обсязі відповідає приписам пп. 1.20.2 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Також відповідач, в порушення вимог ст. 13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» №817/98 від 23.07.98 р., не використав статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України при визначенні звичайної ціни товару. Відповідач не надав доказів щодо звернення із запитом до відповідних органів статистики щодо цін на продукцію позивача, не надав доказів щодо відсутності статистичних даних про рівень цін на продукцію позивача.

За таких обставин суд вважає, що відповідачем не доведено, що ціни, які застосовуються позивачем, не є звичайними та не відповідають рівню справедливих ринкових цін. Відповідно звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена позивачем у договорах, а донарахування податкових зобов’язань з ПДВ є неправомірним.

Також треба зазначити, що у ході перевірки, яка проводилася на підставі направлення від 15.05.2007 р. №440 на проведення перевірки з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ за лютий 2007 року, відповідач здійснив перевірку правильності визначення ПДВ за січень 2007 року, хоча не мав на це повноважень. Більш того, раніш відповідачем була проведена перевірка фінансово-господарської діяльності позивача, про що був складений акт №1014/16-204/31632410 від 24.04.2007р. Таким чином, відповідач не мав повноважень перевіряти правильність визначення ПДВ за січень 2007 року, яку відповідач здійснив у ході перевірки з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ за лютий 2007 року.

Згідно положень статей 6, 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Основним та іншими законами України.

Частиною 1 ст. 11-2 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” передбачено, що посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку направлення на перевірку і копії наказу керівника податкового органу.

Відповідно до частини 2 цієї ж статті ненадання зазначених документів платнику податків або їх надання з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті (зокрема за відсутності при цьому підстав для проведення перевірки), є підставою для недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки.

Відповідачем не було надано жодного документу, що надав би право здійснювати позапланову виїзну перевірку позивача за податковий період січень 2007 р. – не було надано ні наказу про призначення позапланової перевірки, ні рішення суду про проведення позапланової перевірки, ні направлення на перевірку.

До того ж, відповідачем фактично проведено повторну перевірку.

Згідно приписів п. 8 ч. 6 ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні” зазначено, що повторна перевірка може проводитися за таких обставин:

у разі, коли вищестоящий орган державної податкової служби в порядку контролю за достовірністю висновків нижчестоящого органу державної податкової служби здійснив перевірку документів обов'язкової звітності платника податків або висновків акта перевірки, складеного нижчестоящим контролюючим органом, та виявив їх невідповідність вимогам законів, що призвело до ненадходження до бюджетів сум податків та зборів (обов'язкових платежів);

позапланова виїзна перевірка в цьому випадку може ініціюватися вищестоящим органом державної податкової служби лише у тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб нижчестоящого органу державної податкової служби, які проводили планову або позапланову виїзну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу.

Жодної з наведених обставин не було, тому повторна перевірка податкового періоду січень 2007 р. не має законних підстав.

Таким чином, відповідач не виконав приписи п. 2 ст. 71 КАС і не довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

При зазначених обставинах, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані i підлягають задоволенню в повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні i такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

На підставі вищевикладене та керуючись ст.ст. 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова від 15 червня 2007 року № 0000111620/0.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова щодо перевірки правильності визначення податкового кредиту за січень 2007 року, яку відповідач здійснив у ході перевірки з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ за лютий 2007 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Веза-Україна" 3,40 грн. судового збору.

Па постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.

Апеляційна скарга може бути подана через суд першої інстанції протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі, якщо протягом цього строку не буде подано заяву про апеляційне оскарження.

Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не буде подана у строк протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова не набрала законної сили.

Повний текст постанови виготовлений 08.10.2007 року.

Суддя                                                                                                         Я.В.П'янова