Рішення № 104649320, 06.06.2022, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2022 року № 320/8060/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (04071, м. Київ, вул. Ярославська, 40) в якому просить суд:

скасувати рішення відповідача №103750002417 від 17.07.2020 щодо відмови в призначені пенсії позивачу за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з моменту звернення за призначенням пенсії, а саме з 10.07.2020;

зобов`язати відповідача призначити пенсію позивачу за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з моменту звернення за призначенням пенсії, а саме з 10.07.2020.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідачем безпідставно відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв`язку з відсутністю пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який для жінок повинен становити 55 років. Зауважила, що після визнання Рішенням Конституційного Суду від 23.01.2020 №1-р/2020 неконституційною статті 13 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, ця стаття підлягає застосуванню у редакції, яка діяла до внесення таких змін та передбачає право на призначення пенсії за віком, зокрема, жінок після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на роботах із шкідливими і важкими умовами праці. З урахуванням викладеного, позивачка стверджує, що після досягнення 50-річного віку, з врахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно пункту «б» частини 1 статті 13 Закону №1788-XII.

Ухвалою від 15 жовтня 2020 року було відкрито спрощене позовне провадження по справі без виклику сторін та проведення судового засідання і запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.

16 грудня 2020 року через канцелярію суду від Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області надійшов відзив на адміністративний позов в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідно до частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, серед іншого, жінки - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу роботи не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Зазначив, що відповідно до доданих до заяви про призначення пенсії документів загальний страховий стаж позивача становить 31 рік, 6 місяців та 13 днів, з яких пільговий стаж 15 років 10 місяців і є достатнім для призначення пільгової пенсії за Списком №2, однак позивачка не досягла 55-річного віку, передбаченого абзацом 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. На переконання відповідача, право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 позивачка набуде у віці 55 років, однак на дату звернення їй виповнилось 48 років та 7 місяців.

22 грудня 2020 року від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив в якій позивач не погодилась з думкою відповідача, що викладена у відзиві та наполягала на задоволенні позовних вимог.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Як вбачається з трудової книжки серії НОМЕР_3 , ОСОБА_1 дійсно працювала в Комунальному некомерційному підприємстві Київської обласної ради «Білоцерківський протитуберкульозний диспансер» на посаді:

- сестри медичної палатної та сестри медичної по догляду за тяжкохворими відділення для хворих на туберкульоз сечостатевої системи та позалегенової локалізації з 11.06.2004 по 31.10.2012;

- сестри медичного стаціонару відділення легеневого туберкульозу для дорослих з 01.11.2012 по 03.05.2015;

- сестри медичного стаціонару відділення легеневого туберкульозу для дорослих (із бактеріовиділенням) з 04.05.2015 по 31.05.2017;

- сестри медичного стаціонару другого відділення легеневого туберкульозу для дорослих (із бактеріовиділенням) з 01.06.2017 по 04.05.2020.

Зазначені періоди роботи також підтверджуються довідкою Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Білоцерківський протитуберкульозний диспансер» №22 від 17.06.2020.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем додатково надано накази Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Білоцерківський протитуберкульозний диспансер» про підсумки роботи комісії по атестації робочих місць та затвердження списку робіт, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах від 2003, 2008, 2012, 2017 роки.

10 липня 2020 року позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, проте відповідач рішенням №103750002417 від 17.07.2020 відмовив позивачеві у призначені пенсії, оскільки остання не досягла 55 років.

Вважаючи таку відмову відповідача протиправною та порушуючи права позивача, остання звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Відтак у межах даної справи відсутній спір щодо наявності у позивача відповідного страхового та пільгового стажу. Спір між сторонами існує лише в частині досягнення позивачем відповідного пенсійного віку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд керується приписами Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також бере до уваги положення законів та підзаконних нормативно-правових актів у відповідних редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.

Також, вирішуючи даний спір, на переконання суду, необхідним є застосування правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 в зразковій справі №360/3611/20 (провадження №11-209заі21).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

У преамбулі Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (надалі, також Закон №1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Згідно із статтею 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

За приписами статті 12 Закону №1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Статтею 13 Закону №1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII (надалі, також Закон №213-VIII), який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Окрім цього, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій регулюються Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV від 09.07.2003 (надалі, також - Закон №1058-IV).

Верховною Радою України 03.10.2017 ухвалено Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII, яким Закон №1058-ІV доповнено розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини 2 статті 114 такого змісту:

2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Також зазначена норма передбачає зміст ідентичний пункту «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII щодо підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах.

Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 у справі №1-р/2020 (надалі, також Рішення №1-р/2020) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення №1-р/2020).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини Рішення №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням №1-р/2020 КСУ встановлено неконституційність окремих положень Закону №1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.

У зв`язку із цим, на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності загального страхового та пільгового стажу роботи).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, однак вони явно суперечать одна одній. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.

У справах «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та «Серков проти України» (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у спірних правовідносинах застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду №1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Така позиція суду відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03.11.2021 в зразковій справі №360/3611/20 (провадження №11-209заі21).

За вказаних обставин, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах як: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Отже на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Суд зазначає, що відповідно до наявних в матеріалах справи листа Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області №103750002417 від 17.07.2020 та відзиву на позовну заяву відповідачем визнається наявність у позивача загального страхового стажу 31 рік 6 місяців 13 днів та пільгового стажу тривалістю 15 років 10 місяців.

Відтак, враховуючи викладене та норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 суд дійшов висновку, що позивач має право на пенсію після досягнення ним 50 років.

Стосовно позовної вимоги щодо зобов`язання призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 10.07.2020, суд зазначає таке.

До внесення змін Законом № 76 статтею 21 Закону № 3721 "Про основні принципи соціального захисту ветеранів праці і інших громадян похилого віку в Україні" було передбачено, що особам, трудовий договір з якими розірвано за півтора року до досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", або віку, що дає право на призначення пенсії відповідно до законів України "Про державну службу", "Про статус народного депутата України", "Про прокуратуру", "Про наукову і науково-технічну діяльність" (за наявності відповідних умов), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності або штату працівників, а також виявленою невідповідністю працівника займаній посаді за станом здоров`я, гарантується право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку, якщо вони мають страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбачений абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (частина перша); виплата пенсій особам, звільненим у зв`язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді за станом здоров`я, зазначеним у частині першій цієї статті, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення ними пенсійного віку (частина друга).

Згідно зі статтею 10 Закону № 3721 громадянами похилого віку визнаються особи, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а також особи, яким до досягнення зазначеного пенсійного віку залишилося не більш як півтора року.

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 листопада 2013 року № 11-рп/2013 зауважив, що право на пенсію за віком особа набуває не лише після досягнення загальновизначеного пенсійного віку чи пенсійного віку, встановленого спеціальним законодавством, а також у разі дострокового виходу на пенсію за певних обставин (перше речення абзацу п`ятого підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини).

Дослідження положень, які згідно з підпунктом 3 пункту 12 розділу I Закону № 76 були виключені з Закону № 3721, дає підстави для висновку, що до такого їх виключення держава гарантувала право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до досягнення пенсійного віку громадянам похилого віку, трудовий договір з якими розірвано з причин, які не залежали від їх волі та не були наслідком дій цих осіб. Негативними наслідками настання таких обставин є втрата цими особами заробітку або інших передбачених законодавством доходів як засобів для існування та неможливість на рівних умовах конкурувати на ринку праці через похилий вік цієї категорії осіб, що і зумовлювало потребу в їх захисті з боку держави.

У рішенні Конституційного суду України від 22.05.2028 № 5-р-2018 Конституційний Суд України зазначив, що гарантування державою права на достроковий вихід на пенсію громадянам похилого віку було спрямоване на убезпечення цих громадян від такого соціального ризику, як безробіття з незалежних від них обставин, і забезпечення сприятливих умов для їх повноцінного та гідного життя у старості.

Враховуючи наведене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що право на достроковий вихід на пенсію, яке мали громадяни похилого віку на підставі статті 21 Закону № 3721 до внесення змін Законом № 76, було гарантією ефективної реалізації конституційних прав громадян, закріплених у статтях 46, 48 Основного Закону України.

Згідно з юридичними позиціями Конституційного Суду України "одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями" (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010); "принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності" (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

На думку Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів.

Конституційний Суд України наголошує, що принцип верховенства права передбачає внесення законодавчих змін із визначенням певного перехідного періоду (розумного часового проміжку між офіційним оприлюдненням закону і набранням ним чинності), який дасть особам час для адаптації до нових обставин. Тривалість перехідного періоду при зміні правового регулювання суспільних відносин має визначати законодавець у кожній конкретній ситуації з урахуванням таких критеріїв: мети закону в межах правової системи і характеру суспільних відносин, що ним регулюються; кола осіб, до яких застосовуватиметься закон, і їх здатності підготуватися до набрання ним (його новими положеннями) чинності; інших важливих обставин, зокрема тих, що визначають час, необхідний для набрання чинності таким законом.

У Доповіді "Верховенство права", схваленій Європейською Комісією "За демократію через право" на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev), також зазначено, що держава зобов`язана дотримуватись законів, які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю; передбачуваність означає, що закон має бути … проголошений наперед - до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку (пункт 44); юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними (пункт 46); юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна дотримуватись узятих на себе певних зобов`язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття "законні очікування") (пункт 48).

За наведених обставин Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), підпункт 3 пункту 12 розділу І Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII та вказав, що він втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 22.05.2018.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач не вирішував питання щодо наявності у позивача права на достроковий вихід на пенсію відповідно до рішення Конституційного суду України від 22.05.2028 № 5-р-2018, тобто не реалізував власну дискрецію.

Слід зазначити, що дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов`язань представників влади, як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.

Тобто, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону.

Адміністративний суд під час розгляду справи та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, у разі скасування нормативно-правового акту або індивідуального акта, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (ч.3 ст.245 КАС України).

Аналіз зазначених норм у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 КАС України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Розглядаючи питання зобов`язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов`язаний таку пенсію призначити.

Як встановлено судом, відповідачем не досліджувалось питання щодо наявності у позивача права на достроковий вихід на пенсію з урахуванням рішення Конституційного суду України від 22.05.2028 № 5-р-2018 .

Відтак, у цій справі з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача щодо призначення пенсії позивачу за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з моменту звернення за призначенням пенсії, а саме з 10.07.2020 та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, наведених у даному рішенні.

За наведених підстав та вказаних правових норм, позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Наявною в матеріалах справи квитанцією підтверджується сплата позивачем судового збору за звернення до суду із даним позовом у розмірі 840,80 грн.

Доказів понесення сторонами будь-яких інших витрат, пов`язаних з розглядом справи суду не надано, відтак підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки сплачена нею сума судового збору у розмірі 840,80 грн.

Керуючись статями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області №103750002417 від 17.07.2020, щодо відмови в призначені пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з моменту зверненням за призначенням пенсії, а саме з 10.07.2020.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10 ЄДРПОУ 22933548) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) від 10.07.2020 про призначення пенсії на пільгових умовах за віком та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10 ЄДРПОУ 22933548) судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено та підписано 06.06.2022.

Суддя Панченко Н.Д.