Ухвала суду № 10464599, 07.07.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" липня 2010 р. м. КиївК-19334/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоСергейчука О.А.

СуддівЛанченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засіданняСватко А.О.

за участю представників:

позивача: Гуйванюк Й.Є.;

відповідача: неявка;

Генеральної прокуратури України: Комаса О.Ю.;

розглянувши касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2009 р.

у справі №17/4 (22-а-617/09)

за позовомЗакритого акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта»

доКременчуцької обєднаної державної податкової інспекції в Полтавській області

за участюПрокурора Полтавської області

провизнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта»(далі по тексту позивач, ЗАТ «ТФПНК «Укртатнафта») звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції в Полтавській області (далі по тексту відповідач, Кременчуцька ОДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень (з урахуванням зміни позовних вимог).

Постановою Господарського суду Полтавської області від 28.03.2008р. у справі №17/4 (22-а-617/09) (суддя Коршенко Ю.О.) позовні вимоги задоволено повністю. Визнано нечинними податкові повідомлення рішення №0002111702/0/1081 від 25.05.2007 р., №0002111702/1/1787 від 09.08.2007 р., №0002111702/2/2451 від 29.10.2007 р. та №0002111702/3/42 від 11.01.2008 р.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2009 р. у справі №17/4 (22-а-617/09) (головуючий суддя Мельникова Л.В., судді Подобайло З.Г., Григоров А.М.) постанову Господарського суду Полтавської області від 28.03.2008р. у даній справі скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.

ЗАТ «ТФПНК «Укртатнафта», не погоджуючись з постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2009 р. у справі №17/4 (22-а-617/09), звернулось з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ЗАТ «ТФПНК «Укртатнафта» підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.05.2007р. Кременчуцькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0002111702/0/1081, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання за платежем податок з доходів найманих працівників у розмірі 514828,38 грн., в тому числі: 171 609 грн. основного платежу та 343218,92 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами неодноразового адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення до Кременчуцької ОДПІ, ДПА у Полтавській області та ДПА України, зазначене податкове повідомлення рішення залишено без змін та прийнято податкові повідомлення рішення №0002111702/1/1787 від 09.08.2007 р., №0002111702/2/2451 від 29.10.2007 р. та №0002111702/3/42 від 11.01.2008 р.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті Кременчуцькою ОДПІ на підставі акту «Про результати планової виїзної комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ЗАТ «ТФПНК «Укртатнафта»за період з 01.01.2006 р. по 31.12.2006 р.»від 16.05.2007р. №286/23-210/00152307 (далі по тексту - Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем в порушення вимог п.п. «е»4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п.п. «а»п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»не утримано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 171609,46 грн., для яких протягом 2006 року були організовані чартерні рейси на загальну суму 660036,40 грн. На думку податкового органу зазначена сума грошових коштів підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною п. 7.3. ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.09.2006 року та 12.10.206 року між позивачем та ТОВ ИИ АК «ЕАС-АВИА»та ТОВ УАК «Аеростат»укладено господарські договори №748Z/06 та №114/1 відповідно. Згідно умов вказаних договорів позивачу надавалися послуги з організації авіаційних рейсів. Факт виконання договорів між субєктами господарювання підтверджується відповідними актами виконаних робіт та платіжними дорученнями про перерахування позивачем на користь контрагентів грошових коштів на загальну суму 660036, 40 грн., податок з яких був віднесений позивачем до валових витрат.

Так, суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що грошові кошти у сумі 660036, 40 грн. були перераховані позивачем контрагентам на виконання вказаних вище господарських зобовязань, а також враховуючи відсутність виплати позивачем доходу на користь фізичних осіб, відсутнє і зобовязання щодо сплати відповідного податку.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, послався, зокрема, на те, що витрати на перевезення фізичних осіб чартерними авіарейсами можуть включатися до складу валових витрат за наявності документів, які підтверджують звязок такого перевезення з господарською діяльністю підприємства. А оскільки позивачем не доведено звязок вказаних перевезень з його господарською діяльністю, суд апеляційної інстанції вказав на необхідність обчислення з вартості наданих додаткових благ податку з доходів фізичних осіб.

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони зроблені без повного та всебічного зясування обставин справи.

Відповідно до п.п. е) п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»якщо додаткові блага надаються особою, що не є працедавцем платника податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням.

Згідно з п. 1.1 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (далі - інші виплати і винагороди).

Однак, пунктом 1.2 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»встановлено, що дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Тобто, за аналізом вказаної правової норми під доходом розуміється сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, одержаних платником податку саме у власність або нарахованих на його користь.

Беручи до уваги те, що грошові кошти у розмірі 660036, 40 грн. позивачем на користь фізичних осіб не нараховувались, у власність будь-яких фізичних осіб не передавались, суд касаційної інстанції погоджується з правомірністю висновків суду першої інстанції стосовно того, що сплачені позивачем контрагентам юридичним особам грошові кошти не підпадають під визначення обєкту оподаткування податком з доходів фізичних осіб та не можуть вважатися додатковим благом. Ці кошти підпадають під обєкт оподаткування податком на прибуток, зокрема, щодо витратної його частини.

Крім того, відповідно до п. 6.2 розділу 6 Статуту позивача Загальні збори акціонерів, Спостережна Рада є органами управління і контролю товариства, відповідно діяльність вказаних органів спрямована на забезпечення господарської діяльності підприємства.

Замовлення послуг авіаційного перевезення членів органів управління і контролю позивача з метою забезпечення проведення засідання Спостережної Ради і Загальних зборів акціонерів документально підтверджується наявними в матеріалах справи протоколами засідань, порядок денний яких передбачає вирішення питань, безпосередньо повязаних з господарською діяльністю підприємства.

За вказаних обставин, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції відносно того, що перераховані позивачем грошові кошти на оплату авіаційного перевезення повязані виключно з виконанням договірних зобовязань між двома господарюючими субєктами, тобто з веденням господарської діяльності позивача.

Отже, з урахуванням наведеного, висновки суду апеляційної інстанції щодо не повязаності здійснення авіаційних перельотів із веденням господарської діяльності позивача спростовуються вищевказаним, у звязку з чим є необґрунтованими та передчасними.

Таким чином, судом першої інстанцій вірно враховано фактичні обставини та правильно застосовано норми матеріального права при вирішенні спору. Натомість, судом апеляційної інстанції в даному випадку надана невірна оцінка зазначеним обставинам справи та неправильно застосовано норми матеріального права.

Виходячи з викладеного, Вищий адміністративний суд України зазначає, що постанову Господарського суду Полтавської області від 28.03.2008р. у справі №17/4 (22-а-617/09) прийнято відповідно до вимог чинного законодавства і скасовано постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2009 р. помилково.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За таких обставин, касаційна скарга Закритого акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта»підлягає задоволенню в повному обсязі, постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2009 р. підлягає скасуванню, а постанова Господарського суду Полтавської області від 28.03.2008р. залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта»на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2009 р. у справі №17/4 (22-а-617/09) задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2009 р. у справі №17/4 (22-а-617/09) скасувати.

Постанову Господарського суду Полтавської області від 28.03.2008р. у справі №17/4 (22-а-617/09) залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.