Ухвала суду № 10450322, 06.07.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" липня 2010 р.                               м. Київ                                        К-19592/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Голубєвої Г.К., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М., Федорова М.О.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Джанкойської об’єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим

на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 08 травня 2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2007 року

у справі №2-11/3245-2007А

за позовом Джанкойської об’єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим (надалі –Джанкойська ОДПІ в АР Крим)

до відповідачів: 1. Приватного підприємства «Валерія-В»(надалі – ПП «Валерія-В»); 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Кас-М»(надалі –ТОВ «Кас-М»)

про визнання угоди недійсною, -

встановив:

У лютому 2007 року позивач звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом в якому поставлено питання про визнання недійсною угоди, укладеної між ПП «Валерія»та ПП «Кас-М»по податковій накладній №164 від 22.12.2004 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на момент виписки податкової накладної, тобто на момент здійснення правочину, відносно придбання товару, установчі та засновницькі документи, свідоцтво платника податку на додану вартість (надалі –ПДВ) ТОВ «Кас-М»визнані недійсними з моменту реєстрації.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 08 травня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2007 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів дійшли висновку, що визнання установчих документів юридичної особи недійсними та подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ не тягне за собою визнання недійсними всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Не погоджуючись з рішенням попередніх судових інстанцій Джанкойська ОДПІ в АР Крим звернулася із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Контролюючим органом була проведена планова виїзна документальна перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства ПП «Валерія-В», про що складено акт №782/23-1/33166243 від 07.03.2006 року.

У ході перевірки було встановлено що між ПП «Валерія-В»та ТОВ «Кас-М»була укладена угода №1 від 22.12.2004 року на придбання соняшника. На виконання зазначеної угоди була виписана податкова накладна №164 від 22.12.2004 року на суму 19350,00грн., т.ч. ПДВ –3225,00грн. (а.с.26).

За результатами проведеної перевірки позивач направив ряд запитів, у тому числі і до ДПІ у Святошинському районі м.Києва, щодо проведення зустрічної перевірки ТОВ «Кас-М». Однак, відповідно до листа-відповіді ДПІ у Святошинськомі районі м.Києва, рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 02 жовтня 2006 року по справі №2-613/2006, визнано недійсним статут ТОВ «Кас-М»з моменту його складання, установчий договір, з моменту його складання, скасовано свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Кас-М»з моменту внесення його до реєстру платника ПДВ (а.с.19-20).

Отже, на підставі вищевикладеного, податковий орган прийшов до висновку, що ПП «Валерія-В»необґрунтовано, за відсутності підтверджуючих документів, віднесло до податкового кредиту суму ПДВ, відповідно до податкової накладної №166 від 22.12.2004 року, внаслідок чого, по податкових деклараціях по ПДВ завищено податковий кредит.

Слід зазначити, що згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Закон України «Про податок на додану вартість»визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п.7.4.4 п.7.4 ст.7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

У відповідності до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними i були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Отже, як випливає з аналізу правових норм, визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання її свідоцтва платника ПДВ само по собі не тягне за собою визнання недійсними віх угод, які були укладені юридичною особою з моменту реєстрації і до моменту виключення її з державного реєстру. Також, видані на виконання угод податкові накладні не втрачають своєї законної сили у зв’язку з визнанням недійсними установчих документів та подальшого анулювання свідоцтва платника ПДВ юридичної особи, яка їх виписала.

Також, слід зазначити, що юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, в тому числі держави.

Крім того, згідно з частиною першою статті 207 ГК, який набрав чинності 1 січня 2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін чи відповідного органу державної влади визнане судом недійсним повністю або в частині. За вчинення таких правочинів застосовуються конфіскаційні санкції, передбачені частиною першою статті 208 цього Кодексу.

Однак, положення статей 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок. А тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215, частиною 2 статті 228 ЦК України правочин є нікчемним і визнання його недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України «Про державну податкову службу», можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, лише за наявності умислу і не можуть застосовуватися як сам факт несплати податків однією зі сторін договору.

Відповідно до частини 1 статті 208 ГК України передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині 1 статті 238 ГК України і тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права, постановили обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Джанкойської об’єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим –залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду автономної Республіки Крим від 08 травня 2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2007 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.