Рішення № 104626557, 27.05.2022, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/769/22

№ провадження 2/208/1241/22

РІШЕННЯ

Іменем України

27 травня 2022 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області в складі: Головуючого судді - Похвалітої С.М., за участю секретаря судового засідання -Грищенко О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк», третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Леся Вікторівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

В С Т А Н О В И В:

1.Стислий виклад позиції позивача та відповідача.

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить ухвалити судове рішення, яким визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 6151 від 07 травня 2021 року вчинений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною щодо стягнення з неї на користь Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» коштів у розмірі 31 568,01 грн. Стягнути з Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» на її користь безпідставно стягнуті з її заробітної плати за виконавчим написом № 6151 від 07 травня 2021 р., вчинений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною, грошових коштів в розмір 11592,00 грн. по виконавчому провадженню № 65802439 згідно постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсії, стипендії та інші доходи боржника від 30.06.2021 р. приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Лесі Вікторівни. Стягнути з Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» на її користь понесені судові витрати, а саме витрати на судовий збір та витрати на правову допомогу.

У своєму позові позивач посилається на те, щоприватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Л.В. було відкрито виконавче провадження ВП № 65802439 Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» коштів у розмірі 31 568,01 грн. Крім того, 30.06.2021 р. приватним виконавцем винесена постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Так з заробітної плати позивача було примусово безпідставно стягнуто сума боргу в розмірі 11 592,00 грн.

Вона вважає, що відповідач здійснив позасудове стягнення кредитних коштів на суму 31 568,01 грн. шляхом незаконного вчинення виконавчого напису № 6151 від 07 травня 2021 р., так безпідставно було стягнуто з заробітної плати 11 592,00 грн.

2. Заяви, клопотання позивача, відповідача.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надавзаяву про розгляд справи без їх участі, уточнені позовні вимоги підтримують в повному обсязі.

Представник Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк», в судове засідання не з`явився надав заяву, щодо задоволення позовних вимог в частині визнання оскаржуваного напису нотаріуса, таким, що не підлягає виконанню. Просить стягнути з Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» 50 відсотків від суми судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, в судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином.

Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Л.В. в судове засідання не з`явилась, надала заяву про розгляд справи без її участі.

Відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цьогокодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки учасники справи не з`явилися у судове засідання, то фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

3. Процесуальні дії по справі.

02 лютого 2022 року ухвалою суду відкрито провадження по справі, забезпечено позов та витребувані докази.

02 лютого 2022 року ухвалою суду виправлена описка в ухвалі.

03 лютого 2022 року ухвалою суду виправлена описка в ухвалі.

Вивчивши матеріали цивільної справи, дослідивши надані суду докази, з урахуванням уточнених позовних вимог, суд дійшов висновків про наступне.

4. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.

07 травня 2021 року вчинений виконавчий напис № 6151 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» коштів у розмірі 31 568,01 грн.

30.06.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Л.В. було звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію стипендію та інші доходи боржника у відкритому виконавчому провадженні ВП № 65802439 на підставі виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» коштів у розмірі 31 568,01 грн.

Одночасно судомвстановлено,що позивачпрацює та зйого заробітноїплати утриманона підставіпостанови приватноговиконавця про зверненнястягнення назаробітну плату,пенсію,стипендію таінші доходиборжника у виконавчому провадженні № 65802439 від 30.06.2021 р. за липень 2021 р. 2371,00 грн. за серпень 2021 р. 2503,00 грн. за вересень 3078,00 грн., за жовтень 1245,00 грн. за листопад 1160,00 грн., за грудень 385,00 грн., за січень - 850,00 грн. Загальна сума 11592,00 грн., про що свідчить довідка № 767 від 17.02.2022 р. ООО «М`ясна фабрика «Фаворит Плюс».

Ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.ст.15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позивачем обраний спосіб захисту, що відповідає вимогам ч.2 ст.16 ЦК України та предметом позову є виконавчий напис.

Згідно до вимог ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

З позовнихвимог вбачається,що міжсторонами виникспір зцивільних правовідносин,до яких застосовуються положення Закону України «Про нотаріат» та обраний спосіб захисту визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

5. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюєтьсяЗаконом України «Про нотаріат»та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону), втому числі і Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженимнаказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 №296/5та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за №282/20595.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону та Глава 16 розділу ІІ Порядку.

При вирішенні справи, суд виходить з наступного.

Відповідно дост. 18 ЦК Українинотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюєтьсяЗаконом України «Про нотаріат»та іншими актами законодавства України (ч. 1ст. 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженийнаказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5(далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19ст. 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвяченаГлава 14 Закону України «Про нотаріат»та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зіст. 87 Закону України «Про нотаріат»для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат»визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієїстатті Законунотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Згідно з пп. 2.1 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (пп. 2.2 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (пп. 2.3 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Аналіз пп. 2.3 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, дає підстави дійти висновку про те, що вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (ст. 50 Закону України «Про нотаріат»).

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений пп. 2.3 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей15,16,18 ЦК України, статей50,87,88 Закону України «Про нотаріат»захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Для правильного застосування положень статей87,88 Закону України «Про нотаріат»у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року №6-887цс17, постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі №207/1587/16 та постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №308/11193/16-ц.

Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису, так і необґрунтованість вимог до боржника.

У виконавчому написі зазначено, що стягнення проводиться за період з 30.07.2020 року по 19.02.2021 р. Сума заборгованості складає 31 068,01 грн., в тому числі: прострочена заборгованість 2704,99 грн.; прострочена заборгованість за комісією 100,00 грн., прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом 5462,14 грн., строкова заборгованість за сумою кредиту 21975,94 грн., строкова заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом 824,94 грн., за вчинення виконавчого напису - 500,00 грн. Всього 31 068,01 грн.

З огляду на встановлені обставини справи, суд не вбачає безспірність заборгованості перед стягувачем з боку позивача і заборгованість боржника не виключає можливості спору щодо її розміру та строку.

Акціонерним товариством «Перший Український міжнародний банк», не було надано доказів, що спростовують доводи позивача викладені в позовній заяві.

Так, судом встановлено, що при вчиненні приватним нотаріусом виконавчого напису, ним не було належним чином перевірено безспірність заборгованості.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31.10.2018 року у справі №308/11193/16-ц.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що нотаріус вчинив виконавчий напис не пересвідчившись в безспірності боргу, не дотримавшись вимог пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій..

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є законними, доведеними і підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 1212ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення глави 83ЦК України застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Тлумачення частини третьої статті 651, частини четвертої статті 653, пункту 3 частини третьої статті 1212ЦК України свідчить, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Як свідчить довідка № 767 від 17.02.2022 р. ООО «М`ясна фабрика «Фаворит Плюс» з липня 2021 р. по січень 2022 р. утримано 11592,00 грн.

Враховуючи обставини визнання виконавчого напису нотаріуса, на виконання якого фактично стягнута з позивача на користь Акціонерного Товариства «Перший Український міжнародний банк» сума в розмірі 11592,00 грн., таким, що не підлягає виконанню, суд приходить до висновку про безпідставне набуття вказаної суми відповідачем, а тому вказана сума підлягає стягненню на користь позивача з відповідача.

Згідно ст.12та ст.81 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, і сторони у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно положень ч.3 ст.7 Закону України «Про судовий збір» та ч.1 ст.142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Оскільки відповідачем визнано позовні вимоги до початку розгляду справи по суті, то позивачу необхідно повернути 50% сплаченого ним судового збору при поданні заяви про забезпечення позову з державного бюджету, що становить 387 гривень 15 копійок, та підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 50% за подання позовної заяви у зв`язку з визнанням відповідачем позовної заяви.

Позивач просить стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн..

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.

Згідно ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В обґрунтування своєї заяви представник позивача надав копію договору про надання правової допомоги № 10 від 17.05.2022 р., акт виконаних робіт від 17.05.2022 р. до договору про надання правової допомоги № 10 від 17.05.2022 р. та квитанцію до прибуткового касового ордеру № 3 від 17.05.2022 р. на суму 1 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Суд приймає до уваги положення частини третьої статті 141 ЦПК України, згідно з якою при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи та вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню.

Суд зазначає, що заявник, надав копію договору про надання правової допомоги № 10 від 17.05.2022 р., акт виконаних робіт від 17.05.2022 р. до договору про надання правової допомоги № 10 від 17.05.2022 р. та квитанцію до прибуткового касового ордеру № 3 від 17.05.2022 р. на суму 1 000,00 грн.

У пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

З урахуванням наведеного та встановлених у справі обставин, зокрема надання представником відповідача обґрунтованої невідповідності заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу критеріям, визначеним ст. 137 ЦПК України, враховуючи співмірність витрат зі складністю справи та із наданим адвокатом обсягом послуг, суд дійшов висновку, що критерію реальності витрат на правову допомогу, розумності їхнього розміру відповідає сума витрат на професійну правничу допомогу, та така, що є документально підтвердженна надані ОСОБА_3 у розмірі 1000,00 грн.

На підставі викладеного вище, керуючись ст.15,16,18,83,87,88,1212 ЦК України, ст.ст.133-137, 141,259,263-265,354,355 ЦПК України,ЗУ «Про виконавче провадження», суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк», третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Леся Вікторівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задовольнити частково.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 6151 від 07 травня 2021 року вчинений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» коштів у розмірі 31 568,01 грн.

Стягнути зАкціонерного товариства«Перший Українськийміжнародний банк»(ЄДРПОУ 14282829 адреса: 04070, м. Київ вул. Андріївська,4) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 адреса: АДРЕСА_1 ) безпідставно стягнуті з її заробітної плати кошти, за виконавчим написом № 6151 від 07 травня 2021 р., вчинений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною, по виконавчому провадженню № 65802439 згідно постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсії, стипендії та інші доходи боржника від 30.06.2021 р. приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Лесі Вікторівни в розмір 11 592 (одинадцять тисяч п`ятсот дев`яносто дві) грн. 00 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» (ЄДРПОУ 14282829 адреса: 04070, м. Київ вул. Андріївська,4) на користь держави судовий збір в розмірі 496 (чотириста дев`яносто шість) грн. 20 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 адреса: АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір в розмірі 496 (чотириста дев`яносто шість) грн. 20 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» (ЄДРПОУ 14282829 адреса: 04070, м. Київ вул. Андріївська,4) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 адреса: АДРЕСА_1 ) 50 % судового збору в розмірі 387 (триста вісімдесят сім) грн.15 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» (ЄДРПОУ 14282829 адреса: 04070, м. Київ вул. Андріївська,4) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 адреса: АДРЕСА_1 ) витрати на правову допомогу в розмірі 1000 (одна тисяча)грн.00 коп.

В іншій частині позовної заяви, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції, тобто до Дніпровського Апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Похваліта С. М.