Рішення № 104496718, 27.05.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.05.2022Справа № 910/993/22

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Комунального Підприємства "КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ З ОБСЛУГОВУВАННЯ ЖИТЛОВОГО ФОНДУ ГОЛОСІЇВСЬКОГО РАЙОНУ М.КИЄВА" (03039, місто Київ, проспект Голосіївський, будинок 17-Б) до Акціонерного товариства "АЛЬФА-БАНК" (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 100) про стягнення 63 956,65 грн,

без повідомлення (виклику) сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

24.01.2022 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунальне Підприємство "КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ З ОБСЛУГОВУВАННЯ ЖИТЛОВОГО ФОНДУ ГОЛОСІЇВСЬКОГО РАЙОНУ М.КИЄВА" до Акціонерного товариства "АЛЬФА-БАНК" про стягнення 63 956,65 грн та була передана 25.01.2022 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач є власником квартири № 57 в будинку № 43 за адресою: проспект Науки , м. Київ з яким не було укладено договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, однак послуги останньому надавались у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість у розмірі 63 956,65 грн.

Договір по квартирі № 57 в будинку № 43 за адресою: проспект Науки , м. Київ, власником квартири, Відповідачем, не укладено, але разом з тим навіть при відсутності між споживачем та виконавцем послуг договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, обов`язок сплачувати за послуги виник в силу положень спеціального закону, який регулював даний вид правовідносин.

Квартира Відповідача № 57 в будинку № 43 за адресою: проспект Науки , м. Київ, є упорядкованим житловим приміщенням, забезпеченим всередині технічною можливістю споживання всіх комунальних послуг. Щомісяця Позивач, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосїївського району м. Києва» виконувало по будинку, в якому розташована квартира Відповідача, комплекс послуг.

Оскільки утримання будинку і прибудинкової території є таким видом діяльності, у якому немає можливості їх припинити щодо окремих квартир у тому самому будинку, тому Позивач не може не надавати вказані послуги (не забезпечувати надання комунальних послуг) Відповідачу по даній справі, оскільки відповідно до ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу на проведення ремонтних і профілактичних робіт, ліквідації аварії та її наслідків, а відтак позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 63956,65 грн за яких: 52035,15 грн - сума основної заборгованості, 8619,57 грн - інфляційні втрати, 3301,93 грн - 3% річних.

Ухвалою суду від 31.01.2022 позовну заяву Комунального Підприємства "КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ З ОБСЛУГОВУВАННЯ ЖИТЛОВОГО ФОНДУ ГОЛОСІЇВСЬКОГО РАЙОНУ М.КИЄВА" - залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.

Позивачем у строк встановлений ухвалою суду від 31.01.2022, подано заяву про усунення недоліків, з доданими до неї документами.

Ухвалою суду від 21.02.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Вказаною ухвалою суду було встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження, а також для подання всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову; забезпечити направлення позивачу копії відзиву на позов та доданих до нього документів; визначено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позовну заяву.

Також, відповідача було попереджено, що у разі ненадання ним відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи відповідно до частини другої ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалу суду від 21.02.2022 було направлено на адресу учасників справи 22.02.2022, що підтверджується відміткою канцелярії суду на звороті вищевказаної ухвали.

Відповідачем було отримано ухвалу про відкриття провадження у справі від 21.02.2022 - 11.03.22, відповідно до рекомендованого поштового повідомлення №0105491855076, у той же час, конверт з ухвалою суду, який направлявся на адресу позивача, було повернуто до суду 07.04.2022 відділенням поштового зв`язку з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Жодних документів до суду по суті спору від сторін не надходило.

З 24.02.2022 на всій території України згідно указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» введено воєнний стан, дію якого продовжено указом Президента України «Про продовження дії воєнного стану в Україні» № 259/2022 від 18.04.2022, затвердженого Законом України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

У зв`язку із запровадженням воєнного стану та тимчасовим нефункціонуванням поштових відділення, роботу яких наразі відновлено, суд повторно ухвалою суду від 02.05.2022 встановив сторонам строки для подачі заяв по суті спору.

Частиною п`ятою ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої ст. 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини одинадцятої ст. 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами частини четвертої ст. 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини першої ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно із частиною першою ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (частина сьома ст. 120 ГПК України).

Так, на виконання приписів ГПК України, з метою повідомлення сторін про розгляд справи, ухвала від 21.02.2022 та від 02.05.2022 були направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (№ 0105492170301 - позивачу) та (№0105492170298- відповідачу) на адреси місцезнаходження сторін, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105492170301 та № 0105492170298 зазначені ухвали суду вручені позивачу - 06.05.2022 та відповідачу - 09.05.2022.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не подано відзиву на позов, як і не надано будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини другої ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у частині дев`ятій ст. 165 ГПК України.

Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Частинами першою та другою ст. 161 ГПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

З огляду на вказані приписи ГПК України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву відповідно до частини першої ст. 251 ГПК України, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів частини дев`ятої ст. 165 ГПК України та частини другої ст. 178 ГПК України.

Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

Рішенням Київської міської ради від 02.12.2010 № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» було затверджено переліки об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно з додатками 1 - 10 до цього рішення, та визнано такими, що втратили чинність, додатки 2 - 12 до рішення Київради від 27.12.2001 № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва».

Згідно з переліком наведеним в додатку 1 до рішення Київської міської ради від 02.12.2010 № 284/5096 до об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва віднесено будівлі і споруди, а відповідно до розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 № 1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві», із змінами і доповненнями, передано до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, в тому числі будинок № 43 за адресою: проспект Науки, м. Київ.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (№ інформаційної довідки 273443792 від 06.09.2021) вбачається, що власником квартири №57, проспект Науки, будинок №43, у м. Києві є Акціонерне товариство "Альфа-Банк".

Спір у справі виник у зв`язку з твердженнями позивача про наявність у відповідача заборгованості за період з січня 01.12.2016 по 01.08.2021 року з оплати наданих житлово-комунальних послуг, а саме з утримання будинку та прибудинкової території у розмірі 63956,65 грн за яких: 52035,15 грн - сума основної заборгованості, 8619,57 грн - інфляційні втрати, 3301,93 грн - 3% річних.

14.01.2022 позивач звернувся до відповідача з претензією № 431-13/юр, в якій просив сплатити заборгованість за спожиті послуги з обслуговування будинків та прибудинкової території у сумі 52035,15 грн.

Однак, вказана претензії була залишена відповідачем без відповіді та належного виконання.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Відповідно ч.1 статті 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить.

Згідно з ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України, власникам квартир та нежитлових приміщень у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території.

Згідно ст. 360 Цивільного кодексу України, співвласник, відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності, зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем та Акціонерним товариством "Альфа-Банк" жодних договорів не укладалось, тобто, між сторонами відсутні договірні правовідносини.

Разом з тим, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Суб`єктами цього Закону відповідно до ст. 3 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» є органи виконавчої влади, місцевого cамоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.

Згідно ст. 19 наведеного Закону особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» балансоутримувачем будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд є власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Статтею 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Як визначено ч. 1-2 ст. 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою. У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг з іншим виконавцем.

Відповідно до положень статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно з зазначеними нормами законодавства, споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 року №6-59цс13, постановах Вищого господарського суду України від 21.07.2015 року у справі №910/19804/14, від 19.08.2015 року у справі №911/5613/14.

Разом з тим, суд зазначає, що у разі не укладення між сторонами договору про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території, позивач повинен довести надання таких послуг.

Розмір плати за житлово-комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Згідно з ст. 67 Житлового кодексу Української PCP плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

На виконання взятих на себе зобов`язань з утримання та обслуговування житлового і нежитлового фонду, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» надало відповідні договори з виробниками житлово-комунальних послуг (вивіз сміття, вивіз листя та снігу, електропостачання, обслуговування ліфтів тощо), які після набуття підприємством надаються споживачам поряд з іншими послугами.

Як зазначає позивач, заборгованість у відповідача за послуги з утримання будинку та прибудинкової території (квартплата), виникла з 01.12.2016 р.

При здійсненні розрахунків, позивачем було застосовано тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлені розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.04.2015 № 442, який складав по будинку № 43 за адресою: проспект Науки , м. Київ - 2,74 грн. за 1 кв.м., а відтак з 01.12.2015 року по 01.06.2017 року діяв тариф по даному будинку 2,74 грн. за 1 кв.м .

З 01.07.2017 року згідно з розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.06.2017 № 668 позивачем було застосовано тариф 7,81грн за 1 кв.м.

Проте як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (№ інформаційної довідки 273443792 від 06.09.2021, Акціонерне товариство "Альфа-Банк" стало власником квартири №57, проспект Науки, будинок №43, у м. Києві з 06.02.2019, про що було здійснено відповідний запис про право власності № 30216710.

А відтак позивачем не надано суду належних доказів, що послуги з утримання будинку та прибудинкової території надавались саме відповідачу до 06.02.2019.

Таким чином сума основної заборгованості, яка підлягає задоволенню складає за період з 06.02.2019 по 01.07.2021 та становить 30 172,71 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3301,93 грн та інфляційного збільшення у розмірі 8619,57 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи та було зазначено вище між позивачем та відповідачем не було укладено договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій як і не направлялось відповідачеві жодних рахунків на оплату.

Однак матеріали справи містять претензією № 431-13/юр від 14.01.2022, відповідно до якої позивач просив негайно сплатити заборгованість за спожиті послуги з обслуговування будинків та прибудинкової території у сумі 52035,15 грн.

Відповідно до частини другої ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 № 14 якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення. Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2017 року у справі № 910/2326/17.

Враховуючи вищевикладене період нарахування 3% річних та інфляційних нарахувань відповідно до положень ст. 530 ЦК України необхідно було здійснювати з 22.01.2022, а відтак позивачем невірно обрано період нарахування 3% річних та інфляційних нарахувань оскільки взято період з 01.01.2017 по 01.07.2021.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє позивачеві у задоволенні 3% річних та інфляційних нарахувань.

У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини другої ст. 129 Конституції України, ст. 2, 7, 13 ГПК України, основними засадами судочинства є, зокрема, рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У частині третій ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Згідно із частинами другої ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин третьої-четвертої ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2021 по справі № 922/51/20).

Відповідно до частини першої ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21.01.1999 в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007 в справі «Красуля проти Росії», від 05.05.2011 в справі «Ільяді проти Росії», від 28.10.2010 в справі «Трофимчук проти України», від 09.12.1994 в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003 в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008 в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини першої ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Проте, відповідачем не було подано до суду жодних доказів, які спростовують позовні вимоги позивача чи підтверджують сплату відповідачем заборгованість.

Приймаючи до уваги викладене, оцінивши подані позивачем докази та наведені обґрунтування суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими що підлягають частковому задоволенню.

Разом з тим, з урахуванням положень ст. 129 ГПК України, витрати на сплату судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "АЛЬФА-БАНК" (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 100, код ЄДРПОУ 23494714) на користь Комунального Підприємства "КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ З ОБСЛУГОВУВАННЯ ЖИТЛОВОГО ФОНДУ ГОЛОСІЇВСЬКОГО РАЙОНУ М.КИЄВА" (03039, місто Київ, проспект Голосіївський, будинок 17-Б, код ЄДРПОУ 32375554, розрахунковий рахунок: НОМЕР_1 в ТВБВ № 10026/01 філії Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» МФО 322669) основну заборгованість у розмірі 30 172 (тридцять тисяч сто сімдесят дві) грн. 71 коп., а також 1170 (одна тисяча сто сімдесят) грн 46 коп. судового збору.

3. В задоволенні іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 27.05.2022.

Суддя Владислав ДЕМИДОВ