Рішення № 10446782, 14.07.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 301

РІШЕННЯ

Іменем України

14.07.2010Справа №2-28/2676-2010 За позовом – Товариства з обмеженою відповідальністю «Чайхана» (98022, м. Судак, с. Перевалівка, вул. Леніна, 14; 98000, м. Судак, вул. Челеби Джихан, 2).

До відповідача – Судацької міської ради (98000, м. Судак, вул. Леніна, 85-а).

Про спонукання до виконання певних дій.

Суддя С.О. Лукачов

представники:

Від позивача – Александрова Х.О., представник, довіреність від 02.03.2009 р.

Від відповідача – не з’явився, повідомлений належним чином.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Чайхана» звернулося до господарського суду АР Крим з позовною заявою до Судацької міської ради про зобов’язання усунути перешкоди в користуванні ТОВ «Чайхана» земельною ділянкою загальною площею 0,1228 га по вул. Набережна, 9 в м. Судак на умовах договору оренди від 14.12.2005 р. № 040601600013 в частині реалізації прав на благоустрій і зведенню будівель та споруд на даній ділянці.

Відповідач надав суду відзив, в якому зазначає, що позивач не вказав яким саме чином Судацька міська рада перешкоджає здійсненню позивачем повноважень користування земельною ділянкою, у зв’язку з чим, відповідач просить припинити провадження у справі за п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Заявою від 01.07.2010 р. позивач змінив предмет позову та просить суд: визнати недійсним рішення 52 сесії 5-го скликання Судацької міської ради від 08.04.2010 р. № 2797/52 «Про розірвання договору оренди землі, укладеного з ТОВ «Чайхана» та громадянином Асановим О.», а також зобов’язати Судацьку міську раду усунути перешкоди в користуванні ТОВ «Чайхана» земельною ділянкою загальною площею 0,1228 га по вул. Набережна, 9 в м. Судак на умовах договору оренди від 14.12.2005 р. № 040601600013 в частині реалізації прав на благоустрій і зведення будівель та споруд на даній земельній ділянці.

Суд прийняв дану заяву позивача до розгляду.

13.07.2010р. від Судацької міської ради надійшла телеграма, в якої представник відповідача заперечує проти заяви позивача про уточнення позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову, а також розглянути справу без участі свого представника.

Розгляд справи відкладався відповідно до ст. 77 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням 40-ї сесії 4-го скликання Судацької міської ради №533/40-05 від 27.09.2005р. ТОВ «Чайхана» було передано в довгострокову оренду строком на 50 років земельна ділянка для обслуговування кафе «Чайхана» з літнім майданчиком по вул. Набережна, 9 у м. Судак.

14.12.2005р. між Судацькою міською радою та ТОВ «Чайхана» було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого ТОВ «Чайхана» та гр. Асанову А.О. було надано у довгострокову оренду строком на 50 років (до 21.09.2055р.) земельну ділянку загальною площею 0,1228 га для обслуговування кафе «Чайхана» з літнім майданчиком по вул. Набережна, 9 у м. Судак, в тому числі:

- для обслуговування кафе «Чайхана» з літнім майданчиком площею 0,0599 га (кадастровий номер 0111700000:01:006:0020);

- для організації проїзду, благоустрою та озеленення площею 0,0629 га (кадастровий номер 0111700000:01:006:0021).

На підставі акту приймання - передачі земельна ділянка загальною площею 0,1228 по вул. Набережна, 9 у м. Судак була передана позивачу.

Договір зареєстровано у Судацькому міському відділі Кримської регіональної філії ДП «ЦГЗК» при Держкомземі України від 21.03.2006р. під р. № 040601600013.

08.04.2010 р. Судацькою міською радою на 52 сесії 5-го скликання було прийнято рішення № 2797/52 про розірвання договору оренди землі від 14.12.2005, укладеного з ТОВ «Чайхана» та гр. Асановим, у зв'язку з порушенням орендарем умов договору в частині цільового використання земельної ділянки, а також вимог земельного та містобудівного законодавства.

Позивач посилається на те, що внаслідок прийнятого рішення, відповідач чинить перешкоди позивачу у реалізації передбаченого умовами договору оренди земельної ділянки права зводити будівлі та споруди на земельній ділянці, проводити її благоустрій, використовувати об'єкт нерухомості, що розташований на орендованій ділянці та належить на праві власності позивачу, що і стало підставою для звернення до суду.

Після дослідження матеріалів справи та наданих сторонами доказів та пояснень, суд вважає, що поданий позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Пунктами 1, 2, 7 статті 93 Земельного кодексу України передбачено:

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Вивчивши матеріали справи, суд доходить висновку, що позивач у розумінні вищенаведених норм є належним користувачем земельної ділянки, розташованої по вул. Набережна, 9 у м. Судак, площею 0,1228га, що підтверджується укладеним з відповідачем договором оренди землі від 14.12.2005р. за р. №040601600013.

Стаття 31 Закону України «Про оренду землі» встановлює: договір оренди землі припиняється в разі:

закінчення строку, на який його було укладено;

викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом;

поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря;

смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки;

ліквідації юридичної особи - орендаря;

відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем;

набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Відповідно до стаття 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Згідно частини 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку, що спірне рішення відповідача про одностороннє розірвання договору оренди суперечить діючому законодавству, оскільки: розірвання договору оренди на вимогу однієї сторони можливо тільки у судовому порядку, підтвердження такого розірвання суду не надано.

У відповідності до статті 144 Земельного кодексу України: у разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор по використанню та охороні земель складає протокол про порушення та видає особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор по використанню та охороні земель відповідно до закону накладає на таку особу адміністративне стягнення та повторно видає вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк.

У разі не усунення порушення земельного законодавства у 30-денний строк державний інспектор по використанню та охороні земель звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою.

Рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку.

З вищенаведеного суд вбачає, що законодавцем чітко передбачена процедура припинення права користування земельною ділянкою, яка використовується не по призначенню або в порушення чинного законодавства.

Суду не надано жодного доказу проведення перевірки використання землі позивачем, не надано протоколу про порушення позивачем земельного законодавства або діючого договору, у матеріалах справи відсутні будь-які докази звернення відповідача до позивача з претензіями.

З вищевказаного суд доходить висновку, що відповідач прийняв рішення щодо розірвання договору без проведення процедури припинення права користування земельною ділянкою, чим порушив вимоги чинного законодавства.

Частина 2 статті 19 Конституції України передбачає: органі місцевого самоврядування, посадові особи органів місцевого самоврядування повинні діяти тільки на підставах і в межах своєї компетенції.

Згідно зі ст. 33 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

У відповідності до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав суду жодного доказу порушення позивачем умов договору у частині цільового використання землі, що стало підставою для прийняття спірного рішення про розірвання договору оренди.

Вивчивши наявні матеріали справи, суд доходить висновку, що позивач виконує умови договору, орендована ділянка використовується за призначенням, що встановлено договором, з дотриманням вимог земельного та містобудівного законодавства, орендна плата вноситься у встановленому порядку та строки, та, підтверджує невірність прийнятого відповідачем рішення.

Пункт 1 Роз’яснень Вищого Арбітражного суду України від 26.01.2000 року №02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсних актів державних чи інших органів» визначає: акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Пунктом 2 Роз’яснень Вищого Арбітражного суду України від 26.01.2000 року №02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсних актів державних чи інших органів» встановлено, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Суд зазначає, що із досліджених матеріалів справи вбачається істотне порушення прав та інтересів позивача, оскільки фактично спірним рішенням передбачається порушення прав позивача, як належного користувача земельної ділянки, в тому числі, щодо умов договору оренди земельної ділянки, про усунення перешкоди в реалізації яких, наполягає у своїх позовних вимог ТОВ «Чайхана».

При цьому, суд вважає необґрунтованими заперечення відповідача про необхідність відмови у позові лише за тих підстав, що позивачем порушено приписи ст. 22 ГПК України щодо порядку збільшення розміру позовних вимог, за відсутності жодного заперечення з боку відповідача стосовно сутності предмету позову, з врахуванням додаткової вимоги позивача про визнання недійсним рішення.

Так, у відповідності до частини 4 статті 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

На підставі п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. N 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»: під збільшенням розміру позовних вимог (частина друга статті 22 ГПК) слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві (абзац другий підпункту 3.7 пункту 3 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 N 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Між тим, згідно з частиною 1 статті 58 Господарського процесуального кодексу України: в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Із заявленого позову та встановлених судом обставин справи, з врахуванням вимоги позивача про визнання недійним рішення, судом вбачається, що підставою позову є вчинення відповідачем дій, які перешкоджають позивачу в реалізації його права користувача земельної ділянки за договором оренди, в тому числі за умовами договору про право позивача на благоустрій і зведення будов і споруд на даній ділянці (п. 3.3.2 договору).

Як вбачається з мотивувальної частини спірного рішення відповідача, саме порушення позивачем умов договору про зведення на орендованій земельній ділянці будівель та споруд, стало підставою для прийняття такого рішення про розірвання договору, а отже, первісна позовна вимога (про усунення перешкод) та додаткова вимога (про визнання недійним рішення) пов’язані однією підставою виникнення та за приписами статті 58 ГПК України повинні бути розглянути як об’єднанні позовні вимоги в одному проваджені, що не тягне за собою порушень процесуального закону.

Стаття 152 Земельного кодексу України передбачає: держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Пунктом 2.8 договору оренди, укладеного між сторонами, орендар має право на захист орендованої ділянки нарівні із правом на захист права власності на земельну ділянку.

Стаття 155 Земельного кодексу України встановлює, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Стаття 16 Цивільного кодексу України містить перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, серед яких у тому числі: визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У відповідності до частини 2 ст. 20 ГК України: кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.

Отже, зі змісту вищенаведених норм, суд вважає, що спосіб захисту позивачем обрано правильно.

Вищевказане підтверджує, що права та інтереси позивача грубо порушуються, прийняте відповідачем рішення суперечить нормам чинного законодавства та підлягає визнанню недійсним.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати недійсним рішення 52 сесії 5-го скликання Судацької міської ради від 08.04.2010р. № 2797/52 « Про розірвання договору оренди землі, укладеного з ТОВ «Чайхана» і гр. Асановим О.»

3.          Зобов'язати Судацьку міську раду (98000, м. Судак, вул. Леніна, 85а, код ЄДРПОУ 03568882) усунути перешкоди в користуванні Товариством з обмеженою відповідальністю «Чайхана» (98022, м. Судак, с. Перевалівка, вул. Леніна, 14, код ЄДРПОУ 30980799) земельною ділянкою загальною площею 0,1228 га по вул. Набережна, 9 у м. Судаку на умовах договору оренди від 14.12.2005р. № 040601600013 у частині реалізації прав на благоустрій і зведення будівель і споруд на даній ділянці.

4.          Стягнути з Судацької міської ради (98000, м. Судак, вул. Леніна, 85а, код ЄДРПОУ 03568882) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Чайхана» (98022, м. Судак, с. Перевалівка, вул. Леніна, 14, код ЄДРПОУ 30980799) 170,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.          Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                         Лукачов С.О.