Вирок № 104448500, 25.04.2022, Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/1197/20

Провадження № 1-кп/307/633/20

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2022 року Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Гримут В.І.

за участі секретаря Ком`яті Н.А.

прокурора Кричфалушій О.І.

захисника Попович В.Д.

потерпілої ОСОБА_1

представника потерпілої Коржук І.І.

обвинуваченого ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Тячів, кримінальне провадження за № 12019070160001041, про обвинувачення

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Угля, мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, із вищою освітою, працюючого в професійному ліцеї, одруженого, раніше не судимого, у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Згідно обвинувального акту 09 вересня 2019 року, близько 07 години 40 хвилин ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Фольцваген Гольф 3» Польської реєстрації, державний номерний знак НОМЕР_1 , по дорозі сполученням «Мукачів-Рогатин-Львів», неподалік кафе «Шашлик», в напрямку м. Тячів, зі сторони с. Бедевля, не дотримавшись Правил дорожнього руху України виїхав на зустрічну смугу руху та не оцінивши дорожню обстановку, не впорався з керуванням, в наслідок чого допустив з`їзд у кювет по правій стороні дороги, якщо рухатися в напрямку м. Тячів зі сторони с. Бедевля, Тичівського району.

У вказаному автомобілі, на момент дорожньо-транспортної пригоди, перебували ще чотири пасажири, одна з яких під час ДТП отримала тілесні ушкодження.

Згідно висновку судово-медичної експертизи №377 від 16 січня 2020 року: «у освідчуванї ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 було виявлено наступне тілесне ушкодження: Травма лівої верхньої кістки у вигляді закритого перелому голівки лівої плечової кістки зі зміщенням уламків та посттравматичної невропатії лівого променевого нерва.

Дане тілесне ушкодження могло виникнути в результаті або більше локальних дій за механізмом твердим тупим предметом індивідуальної особливості контактної поверхні. Згідно Наказу №6 МОЗ України п.п. 2.2.2. від 17.01.1995, вказані тілесні ушкодження відносяться до групи тілесних ушкоджень, середнього ступеню тяжкості, так-як подібного характеру тілесні ушкодження викликають розлад здоров`я більше 21-го дня.

Згідно висновку судової авто-технічної експертизи № 76/03 від 25 березня 2020 року: «У заданій дорожній ситуації водій автомобіля «Фольцваген Гольф 3» Польської реєстрації, д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 у відповідності до вимог п.п.1.5; 2.3 «б»; та 1.10 ( в частині тлумачення поняття проїзна частина, смуга руху ) ПДРУ, повинен був, з технічної точки зору, бути уважним до дорожньої обстановки, не відволікатися від керування своїм автомобілем, вести свій автомобіль по смузі руху, не виїжджаючи на узбіччя.

При заданих вихідних даних, з технічної точки зору, водій автомобіля «Фольцваген Гольф 3» Польської реєстрації, д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 мав технічну можливість уникнути заносу та з`їзду в кювет в даній дорожній ситуації і полягала ця технічна можливість у виконанні вказаним водієм технічних п.п.1.5; 2.3 «б»; та 1.10 ( в частині тлумачення поняття проїзна частина, смуга руху ) ПДРУ, тобто для уникнення з`їзду в кювет водієві ОСОБА_2 , з технічної точки зору, достатньо було діяти так, як вказано в п.1 даного дослідження, оскільки він, маючи можливість оцінити дорожні умови та дорожню обстановку, не вибрав безпечну швидкість руху, виїхав на узбіччя, що призвело до заносу автомобіля і втрати ним керованості.

п.1,5 ПДРУ «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;

п.2.3. ПДРУ «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний»:

б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну і не відволікатися від керування транспортним засобом у дорозі.

1.10 ПДРУ «Терміни, що наведені у цих Правилах, мають таке значення: проїзна частина - елемент дороги, призначений для руху нерейкових транспортних засобів»,

смуга руху - поздовжня смуга на проїзній частині завширшки щонайменше 2,75 м, що позначена або не позначена дорожньою розміткою і призначена для руху нерейкових транспортних засобів;

узбіччя - виділений конструктивно або суцільною лінією дорожньої розмітки елемент автомобільної дороги, який прилягає безпосередньо до зовнішнього краю проїзної частини, розташований з нею на одному рівні та не призначений для руху транспортних засобів».

Таким чином ОСОБА_2 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, тобто у порушенні правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Зміст, пунктуація та орфографія обвинувального акту збережені повністю.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 свою вину не визнав. Пояснив, що критичного дня, приблизно в 7.40 год., їхав із села Бедевля в м. Тячів. По дорозі підібрав трьох знайомих жінок, а четверта потерпіла ОСОБА_3 сіла самовільно, але він не став її виганяти, оскільки раніше вони разом працювали. Виїхавши за межі села Бедевля наздогнав інший легковий автомобіль, який рухався не дуже швидко і вирішив його обігнати. Під час обгону побачив, що йому на зустріч рухається інший автомобіль і почав повертатися на свою смугу руху. Дорога була у дуже поганому стані і його автомобіль в`їхав у яму в результаті чого зігнувся диск колеса і автомобіль почало заносити в різні сторони. Він не встиг загальмувати і транспортний засіб заїхав у кювет. Після цього він та пасажири вийшли на дорогу. Ніхто не скаржився на отримані травми чи болі. Першою з місця події поїхала потерпіла, яка зупинила попутну машину. Про те, що у ОСОБА_3 є тілесні ушкодження дізнався у жовтні 2019 року. Правил дорожнього руху він не порушував, так як встановленої швидкості не перевищував, а обгін у тому місці не заборонено. Цивільний позов не визнає.

Розглянувши матеріали кримінального провадження суд вважає, що ОСОБА_2 слід визнати невинуватим та виправдати виходячи з наступного.

Потерпіла ОСОБА_1 у судовому засіданні показала, що 09 вересня 2019 року вона добиралася попутним транспортом у м. Тячів і сіла в автомобіль ОСОБА_2 , який зупинився іншим жінкам. По дорозі на Тячів обвинувачений почав обганяти інший автомобіль і під час виконання маневру його машину почало носити в різні боки, а потім кинуло у кювет. Сидячи позаду водія вона ударилася об якусь виступаючу деталь автомобіля і відчула сильний біль у плечі. Вийшовши на вулицю сіла в іншу автомашину, водій якої зупинився з`ясувати чи не потрібна допомога і поїхала в Тячівську лікарню. Після проведення попереднього обстеження її направили в обласну лікарню, куди вона того ж дня і поїхала та перебувала там на лікуванні до 23.09.2019 року. У кінці жовтня зустрілася з обвинуваченим, якому розповіла про травму руки і попросила у нього матеріальну компенсацію. ОСОБА_4 їй категорично відмовив наполягаючи на тому, що вона могла отримати травму в іншому місці. Тоді вона звернулася в поліцію. Цивільний позов підтримує повністю.

Свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у судовому засіданні показали, що близько 07.40 год., ОСОБА_2 на своєму автомобілі «VOLKSWAGEN Golf», підвозив їх на роботу в м. Тячів. Крім них у автомобілі знаходилася і потерпіла ОСОБА_8 . Їдучи по автодорозі Мукачево-Рогатин-Львів водій рухався зі швидкістю 50-60 км/год. Під час обгону його транспортний засіб почало заносити і він з`їхав у кювет з правого боку. Вони вийшли з автомобіля всі самостійно, без сторонньої допомоги. ОСОБА_2 запитав як вони себе почувають та чи не отримали ушкодження. На місці дорожньо-транспортної пригоди знаходилися не довго. Не пам`ятають чи жалілася потерпіла на стан здоров`я.

З протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 31.10.2019 убачається, що ОСОБА_1 повідомила, що 09.09.2019, близько 07.40 год., їдучи на автомобілі невідомої марки, за кермом якого перебував ОСОБА_2 , мешканець с. Бедевля, потрапила у дорожньо-транспортну пригоду, під час якої отримала тілесні ушкодження.

Відповідно до висновку експерта № 377 від 16.01.2019 в процесі судової медичної експертизи громадянки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було виявлено травму лівої верхньої кінцівки у вигляді закритого перелому голівки лівої плечової кістки зі зміщенням уламків та посттравматичної невропатії лівого променевого нерва. Дане тілесне ушкодження виникло в результаті однієї або більше локальних дій за механізмом удару твердим тупим предметом індивідуальні особливості контактної поверхні якого в процесі судово-медичної експертизи встановити не вдалося через відсутність достатньої для цього кількості об`єктивних даних. Вказане тілесне ушкодження відноситься до групи тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості. Згідно даних медичної документації давність виникнення даного тілесного ушкодження відповідає заявленій даті 09.09.2019 року.

Також у підтвердження винуватості ОСОБА_2 сторона обвинувачення надала суду протокол огляду місця події від 31 жовтня 2019 року, за участі потерпілої ОСОБА_1 , понятих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , а також висновок автотехнічної експертизи № 76/03 від 25.03.2020 року.

Згідно статей 84, 86, 87 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі якихслідчий,прокурор,слідчий суддяі суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованихКонституцієюта законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Свідок ОСОБА_11 у судовому засідання показала, що восени 2019 року, точної дати не пам`ятає, до них на роботу прийшов працівник поліції, який попросив її та ОСОБА_12 підписати якийсь протокол. Пояснив, що йому потрібно закрити справу, так як ні в кого немає ніяких претензій. Вони підписали наданий ним протокол хоча з підприємства не виїжджали і в огляді місця події участі не приймали.

Факт відсутності під час огляду місця події понятих, зазначених у протоколі, підтвердила і потерпіла ОСОБА_8 .

За таких обставин суд приходить до висновку, що вказаний доказ, а саме, протокол огляду місця події від 31 жовтня 2019 року, слід визнати неналежним, як такий, що отриманий з порушенням закону.

Висновок автотехнічної експертизи проведеної на підставі вихідних даних отриманих під час проведення вище вказаного огляду місця події також слід визнати неналежним доказом.

Разом з тим, виходячи з показань обвинуваченого ОСОБА_2 , потерпілої ОСОБА_1 , свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та висновку судової медичної експертизи суд має можливість констатувати, що обвинувачений ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом допустив його з`їзд у кювет, в результаті чого потерпіла ОСОБА_1 отримала тілесне ушкодження середньої тяжкості.

Однак суд констатує і той факт, що згідно ч. 1 ст. 286 КК України кримінальна відповідальність настає за порушенняправил безпеки дорожнього рухуабо експлуатації транспорту особою, яка керуєтранспортним засобом, що спричинило потерпіломусередньої тяжкості тілесне ушкодження.

Завданнямикримінального провадження, згідно ст. 2 КПК України, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересівучасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

У статті 7 КПК України закріплені загальні засади кримінального провадження, в тому числі верховенство права, презумпція невинуватості, забезпечення доведеності вини, законність, рівність перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, доступ до правосуддя, диспозитивність.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Частинами 1, 2 ст. 9 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно ч.ч. 2, 3, 4 ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Правилами статті 21 КПК України визначено, що кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Статтею 26 цього ж кодексу передбачено, що сторони кримінального провадженняє вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд укримінальному провадженнівирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Статтями 91, 92 КПК України передбачено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини,які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані якзасоби чизнаряддя вчинення кримінального правопорушення; обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.

Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Обов`язок доказування обставин, передбаченихстаттею 91цього Кодексу, за винятком випадків, передбаченихчастиною другоюцієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Тобто дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Стандарт доведенняпоза розумнимсумнівом означає,що сукупністьобставин справи,встановлена підчас судовогорозгляду,виключає будь-якеінше розумнепояснення події,що єпредметом судовогорозгляду,крім того,що інкримінованекримінальне правопорушеннябуло вчиненоі обвинуваченийє винниму вчиненніцього кримінальногоправопорушення.

Згідно ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право ) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 3КПК України обвинувачення- це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому КПК України.

Для формулювання обвинувачення необхідно встановити всі елементи складу кримінального правопорушення (суб`єкт, об`єкт, суб`єктивна та об`єктивна сторона) та викласти зазначене у відповідному процесуальному документі.

За змістом положень ч. 4 ст. 110КПК України обвинувальнийакт і є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває особі обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

Згідно правової позиції висловленої у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі N 682/956/17, провадження N 13-31кс19, від 21 серпня 2019 року диспозиціяст.286КК Українисформульована законодавцем як бланкетна, тому для встановлення ознак об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого цією статтею, потрібно проаналізувати ті нормативно-правові акти, які унормовують правила безпеки руху й експлуатації транспорту, насампередПДР, для з`ясування, які саме порушення цих правил були допущені особою, котра керувала транспортним засобом у момент ДТП.

При цьому належить враховувати, що злочин, передбаченийст. 286 КК, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушеньПДР, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3ст. 286 КК, тобто тільки такі порушенняПДР, які є причиною настання цих наслідків і, отже, перебувають із ними у причиновому зв`язку. Таким чином, об`єктивна сторона даного складу злочину включає такі обов`язкові елементи: діяння (дія або бездіяльність); обстановка; суспільно-небезпечні наслідки (середньої тяжкості тілесне ушкодження - ч. 1, смерть потерпілого або тяжке тілесне ушкодження - ч. 2, загибель кількох осіб - ч. 3); причиновий зв`язок між суспільно небезпечним діянням та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.

Під час розгляду кримінального провадження суд зобов`язаний виявити, встановити і вказати в мотивувальній частині вироку порушенняПДР, які мали місце під час конкретної ДТП, але водночас він повинен чітко зазначати у вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбаченихст. 286 КК, тобто знаходилися у причинному зв`язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли.

Аналогічна позиція висловлена ККС ВС у постанові від 13.02.2020 у справі№ 576/195/18.

Пунктом 3постанови ПленумуВерховного СудуУкрайни від 23.12.2005, N 14, « Про практикузастосування судамиУкраїни законодавствау справахпро деякізлочини протибезпеки дорожньогоруху таексплуатації транспорту,а такожпро адміністративніправопорушення натранспорті» роз`яснено,що прирозгляді справпро злочини, відповідальність за яківстановлено статтями286-288, 415КК, слідмати наувазі, щодиспозиції сформульованиху них норм - бланкетні. Узв`язку з цим суди повинні ретельноз`ясовуватиі зазначатиу вироках, учому саме полягали названі у перелічених статтях порушення; нормияких правил,інструкцій,інших нормативнихактів недодержано; чиє причинний зв`язок між цими порушеннями тапередбаченими закономсуспільно небезпечниминаслідками.

Об`єктивна сторона злочину передбаченого статтею 286 КК України включає такі обов`язкові ознаки: 1) діяння, 2) обстановку, 3) наслідки та 4) причиновий зв`язок між діянням і наслідками.

Діяння полягає у порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. Воно може вчинятися шляхом дії або бездіяльності і полягати у: 1) вчиненні дій, які заборонені правилами (проїзд на забороняючий сигнал світлофора, експлуатація автомобіля з певними технічними несправностями тощо); 2) невиконанні дій, які особа може і зобов`язана вчинити відповідно до вимог правил безпеки руху й експлуатації транспорту (незниження швидкості руху відповідно до дорожньої обстановки чи приписів дорожніх знаків, неправильне користування зовнішніми світловими приладами).

Діяння при вчиненні цього злочину завжди пов`язане з недотриманням вимог відповідних нормативних актів - правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів.

У обвинувальному акті, текст якого дослівно викладено вище, сторона обвинувачення вказала, що обвинувачений ОСОБА_2 , керуючи автомобілем не дотримавшись Правил дорожнього руху виїхав на зустрічну смугу руху та не оцінивши дорожню обстановку, не впорався з керуванням, в наслідок чого допустив з`їзд у кювет по правій стороні дороги, якщо рухатися в напрямку м. Тячів зі сторони с. Бедевля, Тичівського району. У вказаному автомобілі, на момент дорожньо-транспортної пригоди, перебували ще чотири пасажири, одна з яких під час ДТП отримала тілесні ушкодження.

Далі процитовано кілька абзаців з висновку судово медичного експерта про наявність у потерпілої ОСОБА_1 тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Після цього слідчий зазначає витяги із висновку судової авто-технічної експертизи в якому вказано, що ОСОБА_2 мав технічну можливість уникнути заносу та з`їзду в кювет в даній дорожній ситуації і полягала ця технічна можливість у виконанні вказаним водієм технічних п.п.1.5; 2.3 «б»; та 1.10 ( в частині тлумачення поняття проїзна частина, смуга руху ) ПДР.

Згідно п. 1.5 ПДР дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Відповідно до підпункту «б» п. 2.3. цих же правил для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну і не відволікатися від керування транспортним засобом у дорозі.

Пункт 1.10 Правил тлумачить значення наведених у них термінів.

Тобто вказані у обвинувальному акті пункти правил дорожнього руху, (1.5., 2.3. б, 1.10.) є загальними і сторона обвинувачення не довела, яким чином порушення цих правил є причиною настання шкідливих для потерпілої наслідків і, отже, перебувають із ними у причинному зв`язку.

Відповідно до вимог статті 337 КПК України судовий розглядпроводиться лишестосовно особи,якій висунутеобвинувачення,і лишев межахвисунутого обвинуваченнявідповідно дообвинувального акта,крім випадків,передбачених цієюстаттею. Під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення, розпочати провадження щодо юридичної особи. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Не дивлячись на те, що судовий розгляд тривав більше 2-х років, а також на те, що у своєму клопотанні від 08.09.2020 сторона захисту зазначала, що обвинувальний акт сформульовано неправильно, сторона обвинувачення не скористалася свої правом на зміну обвинувачення.

Під кримінальнимправопорушенням слідрозуміти передбаченецим Кодексомсуспільно небезпечневинне діяння(діяабо бездіяльність),вчинене суб`єктомкримінального правопорушення. (стаття 11 КК УКраїни).

Частиною першою статті 2 КК України визначено, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Під складом злочину треба розуміти сукупність передбачених кримінальним законом об`єктивних і суб`єктивних ознак, що характеризують певне діяння як суспільно небезпечне та перетворюють його у злочин. Об`єкт злочину визначає спрямованість суспільно небезпечних діянь, які порушують кримінально-охоронювані відносини. Виділяють такі категорії, як безпосередній об`єкт (порушені суспільні відносини), предмет злочину (матеріальні цінності, на які посягає правопорушник) та потерпілий від злочину; об`єктивна сторона злочину зовнішній вираз злочину, який має відображення у конкретному діянні (дії або бездіяльності). Суб`єктивна сторона характеризує злочин із внутрішнього боку через систему психічних процесів суб`єкта злочину. Обов`язково має виражатися через вину психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про те, що дії (бездіяльність) особи, поведінка якої оцінюється у даному конкретному випадку, не є злочином.

Так, об`єктивну сторону злочину утворюють зовнішні його ознаки, встановлені кримінальним законом. Це ті його ознаки, в яких проявляється зовні процес вчинення суспільно небезпечного діяння і які відповідають на запитання - як було вчинено злочин?

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа, кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим, в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Частиною 1 ст. 368 КПК України передбачено, що ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений, чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення, чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення, чи є обставини, що обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченого, і які саме, яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому і чи повинен він її відбувати, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку, що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами, на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі, як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

Таким чином, виходячи із загальних засад кримінального судочинства, а саме верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, дослідивши та оцінивши докази, надані сторонами обвинувачення та захисту в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що стороною обвинувачення не надано належних та допустимих доказів вчинення обвинуваченим ОСОБА_2 злочину передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України тому, у відповідності до п. 2 ч. 1ст. 373 КПК Українийого необхідно визнати невинуватим та виправдати за недоведеністю вчинення цього злочину.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 слід залишити без розгляду, що на позбавляє її права звертатися до суду з позовом про відшкодування моральної та матеріальної шкоди у порядку цивільного судочинства.

За таких обставин, керуючись стст.368,374 КПК Українисуд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_2 визнати невинуватим та виправдати у пред`явленому обвинуваченні за недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_2 не обирався

Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди залишити без розгляду.

Речові докази та процесуальні витрати відсутні.

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Закарпатської області через Тячівський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Головуючий В.І. Гримут