Рішення № 104309299, 13.05.2022, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2022 року ЛуцькСправа № 140/641/22

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі ГУ ПФУ у Волинській області) про визнання протиправними дій щодо відмови у проведенні розрахунку та виплати підвищення до пенсії як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», - 50 процентів мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та відмови у проведенні перерахунку стажу роботи до пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 16 червня 1951 року до 31 грудня 1957 року відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (зі змінами); зобов`язання здійснити перерахунок підвищення до пенсії згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії, встановленої статтею 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з часу подання відповідної заяви та з урахуванням виплачених сум і проводити відповідні виплати як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано (а.с.25-29).

В обґрунтування позову позивач вказала, що перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області як отримувач пенсії.

Як зазначила позивач, вона як член сім`ї (внучка) члена банди ОУН у 1951 році разом з іншими родичами була виселена на спецпоселення у Тюменську область, а надалі на підставі статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» як жертва політичних репресій визнана реабілітованою. Маючи статус реабілітованої, ОСОБА_1 зверталася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про встановлення підвищення до пенсії згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Однак відповідач листом від 24 грудня 2021 року №15981-16059/Я-02/8-0300/21 відмовив в задоволенні заяви та виплату підвищення до пенсії здійснює у розмірі, визначному постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2008 року №654 «Про підвищення пенсійного забезпечення громадян», як члену сім`ї репресованої та згодом реабілітованої особи, тобто у розмірі 43,52 грн.

З такою відмовою позивач не погоджується та вважає, що, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, має право на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що становить 50 процентів мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а постанова Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» звужує розмір виплати реабілітованим громадянам.

З наведених підстав позивач просила позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 14 березня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

У відзиві на позовну заяву відповідач позовні вимоги заперечив та у задоволенні позову просив відмовити повністю (а.с.42-45). В обґрунтування цієї позиції вказав, що постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» передбачено репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, з 01 вересня 2008 року проводити підвищення в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 грн. До розміру пенсійної виплати позивачу встановлено підвищення як члену сім`ї реабілітованого у розмірі 43,52 грн. Стосовно зарахування стажу у період перебування ОСОБА_1 на спецпоселенні відповідач зазначив, що позивач не зверталася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про перерахунок пенсії із врахуванням до стажу у потрійному розмірі часу перебування у засланні з 16 червня 1951 року до 31 грудня 1957 року та рішення про відмову в перерахунку пенсії з цього приводу не приймалося.

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

Як вбачається з архівної довідки від 31 грудня 2021 року №6/6, виданої Управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, ОСОБА_2 , 1940 року народження, уродженка і жителька села Седлище Камінь-Каширського району Волинської області, на підставі Особливої наради при Міністерстві державної безпеки Союзу РСР від 16 червня 1951 року як член сім`ї (внучка) учасника банди ОУН ОСОБА_3 , 1881 року народження, разом з іншими членами сім`ї виселена на спецпоселення в Тюменську область під нагляд органів Міністерства державної безпеки з конфіскацією майна. На спецпоселенні сім`я проживала в Пальяново Микоянівського району Тюменської області. В архівній справі немає відомостей про звільнення зі спецпоселення ОСОБА_2 , оскільки вона була неповнолітня і на обліку в спецкомендатурі не перебувала. Тому датою її звільнення доцільно вважати дату звільнення зі спецпоселення її матері ОСОБА_4 31 грудня 1957 року відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ СРСР від 02 грудня 1955 року №0580 (а.с.12).

Архівною довідкою від 28 травня 1992 року №13/23-Я, виданою Управлінням внутрішніх справ виконавчого комітету Волинської обласної Ради народних депутатів, стверджується про реабілітацію ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (а.с.11).

Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 , виданого 18 лютого 1962 року, після реєстрації шлюбу позивачці присвоєно прізвище чоловіка - ОСОБА_10 (а.с.13).

Згідно з посвідченням реабілітованої особи серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» (а.с.10).

03 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою, у якій просила на виконання пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» провести їй нарахування підвищення до пенсії репресованим особам, які в подальшому були реабілітовані (а.с.17).

Розглянувши заяву ОСОБА_1 , ГУ ПФУ у Волинській області листом від 24 грудня 2021 року №15081-16059/Я-02/8-0300/21 повідомило, що до її пенсійної виплати встановлено підвищення члену сім`ї реабілітованого в розмірі 43,52 грн на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», а також про відсутність підстав для проведення виплати у розмірі, визначеному Законом України «Про пенсійне забезпечення» (а.с.15-16).

Зазначена відмова стала підставою для звернення позивача до суду із цим позовом.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України від 17 квітня 1991 року №962-XII «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (далі - Закон №962-XII, в редакції до 05 травня 2018 року), статтею 1 якого визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону. Визнано реабілітованими також громадян, засуджених за: антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»; поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України; порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.

Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.

Статтею 3 названого Закону визначено реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.

Законом України від 13 березня 2018 року №2325-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (далі Закон №2325-VIII), який набрав чинності 05 травня 2018 року, внесено зміни до Закону №962-ХІІ, зокрема, назву, преамбулу і статті 1, 3, 6 викладено в новій редакції. З цього часу Закон має назву «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

Згідно зі статтею 1-2 Закону №962-ХІІ (тут і надалі зі змінами, внесеними Законом України від 13 березня 2018 року №2325-VIII) реабілітованими визнаються особи, які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

Відповідно до пункту 5 статті 2 цього Закону формами репресій визнаються, зокрема, заслання.

Як встановлено статтею 1-3 Закону №962-ХІІ, потерпілими від репресій визнаються: 1) чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою; 2) діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року №185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена; 3) інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов`язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.

Законом №962-ХІІ визначено, що репресії комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років (далі - репресії) - засоби примусу, що здійснювалися репресивними органами комуністичного тоталітарного режиму у 1917-1991 роках, зокрема позасудовими органами, проти окремих осіб, груп населення, народів з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів у формах, визначених цим Законом; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.

Стаття 4 вказаного Закону передбачає поновлення реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.

Законом №2325-VIII надано значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширено коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-ХІІ.

Із порівняльного аналізу редакцій статті 6 вищевказаного Закону слідує, що частина перша статті 6 Закону №962-ХІІ із змінами, внесеними Законом №2325-VIII, передбачає надання пільг всім реабілітованим відповідно до цього Закону громадянам, без диференціації за підставами, за якою особу було реабілітовано, як це було передбачено в редакції Закону, яка діяла до 05 травня 2018 року.

Відповідно до статті 6 Закону №962-XII реабілітованим, які мають право на передбачені цим Законом пільги, видається посвідчення єдиного зразка, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Видача цього посвідчення проводиться за місцем проживання виконавчими комітетами відповідних місцевих Рад народних депутатів.

Згідно з підпунктом 4 пункту 2.6 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846), при призначенні до пенсій надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень відповідно надаються такі документи: документи про визнання заявника реабілітованим або членом його сім`ї, якого було примусово переселено (для підвищення пенсії згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).

Відповідно до пункту 2.13 розділу ІІ зазначеного Порядку за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для реабілітованих осіб, потерпілих від репресій, зазначених в пунктах 5-7 статті 2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.

Згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII, із змінами, внесеними згідно із Законом №2325-VIII), призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до пункту 6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Стаття 28 Закону №1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.

Згідно з частиною четвертою статті 28 Закону №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Положення частини четвертої статті 28 Закону №1058-IV не є перешкодою для застосування величини мінімального розміру пенсії за віком для обрахування інших пенсій чи доплат, пов`язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.

Разом з тим, підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» (далі - Постанова №654), установлено, що з 01 вересня 2008 року репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 грн.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини та громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту.

Як установлено частиною третьою статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону №1788-XII, який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови №654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.

Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом в постановах від 24 жовтня 2019 року у справі №446/1526/16-а, від 16 січня 2020 року у справі №446/1535/16-а, від 04 березня 2020 року у справі №446/1566/16-а, від 09 квітня 2020 року у справі №446/1525/16-а.

Таким чином, підвищення до пенсії, яке виплачується позивачу в обсягах, визначених Постановою №654, звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам, та суперечить Закону №1788-XII, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до положень чинного законодавства, які регламентують діяльність органів Пенсійного фонду, останні не вправі змінювати, тлумачити на свій розсуд чи в будь-який інший спосіб коригувати рішення відповідних компетентних органів, які прийняті на виконання Закону №962-XII, навіть у випадку, коли такі рішення породжують відповідні обов`язки для пенсійних органів.

Оскільки позивачу видане посвідчення реабілітованої особи за формою, визначеною постановою Кабінету Міністрів України від 19 травня 2021 року №535 «Деякі питання реалізації Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», то у такому разі вона має право на підвищення до пенсії в розмірі, визначеному пунктом «г» статті 77 Закону №1788-XII, - 50 процентів мінімальної пенсії за віком, а суб`єкт владних повноважень - ГУ ПФУ у Волинській області, здійснюючи виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному Постановою №654, діяв не у спосіб, визначений законами та Конституцією України.

Як встановлено судом, що позивач 03 грудня 2021 року звернулася до пенсійного органу із заявою про встановлення підвищення до пенсії репресованим особам, які у подальшому було реабілітовано, тим самим ініціювала перерахунок підвищення до пенсії, яке їм виплачувалося не у належному розмірі.

Відповідно до частини четвертої статті 45 Закону №1058-IV перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п`ятою статті 48 цього Закону, провадиться у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.

З урахуванням положень частини четвертої статті 45 Закону №1058-IV перерахунок підвищення до пенсії позивачу необхідно провести з 01 грудня 2021 року, оскільки відповідну заяву нею подано до 15 числа.

Поряд з тим суд зазначає, що позовні вимоги позивача про визнання протиправними дій ГУ ПФУ у Волинській області щодо відмови у проведенні перерахунку стажу роботи до пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні не підлягають задоволенню, оскільки позивач не зверталася до відповідача із заявою (не ініціювала питання) про перерахунок пенсії з врахуванням часу перебування у засланні та рішення про відмову у такому перерахунку пенсії відповідач не приймав, що вказує на передчасність звернення до суду у цій частині позовних вимог. До того ж у новій редакції позовної заяви ОСОБА_1 лише просить визнати протиправними дії ГУ ПФУ у Волинській області щодо відмови у проведенні перерахунку стажу роботи відповідно до статті 58 Закону №1788-XII й не заявляє кореспондуючу їй вимогу зобов`язального характеру про зобов`язання відповідача вчинити відповідні дії, на що суд звертав увагу до вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Враховуючи межі позовних вимог та надані статтею 245 КАС України повноваження, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправними дій ГУ ПФУ у Волинській області щодо відмови у проведенні виплати позивачу підвищення до пенсії, визначеного пунктом «г» статті 77 Закону №1788-XII, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком та зобов`язання відповідача здійснити з 01 грудня 2021 року нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії згідно з пунктом «г» статті 77 Закону №1788-XII у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком (з рахуванням виплачених сум) і про відмову у задоволенні решти позовних вимог.

Також суд зауважує, що судовому захисту підлягають порушені на момент звернення до суду права, а не ті, що можливо будуть порушені у майбутньому.

Згідно з частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Звертаючись до суду, позивач сплатила судовий збір у сумі 992,40 грн, що підтверджується квитанцією від 04 лютого 2022 року №1014770300, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.30, 37).

У зв`язку із частковим задоволенням позову на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у сумі 661,60 грн.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, будинок 22В, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови у проведенні виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити з 01 грудня 2021 року нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком (з урахуванням виплачених сум).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області судові витрати у сумі 661,60 грн (шістсот шістдесят одна грн 60 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ж.В. Каленюк