Рішення № 104290886, 11.05.2022, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 травня 2022 року Справа № 903/1071/21

Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняк А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ферозіт

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Юбіджі Груп

про стягнення 144886,10 грн,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: н/з;

від відповідача: н/з.

У зв`язку з неявкою сторін, запис розгляду судової справи не здійснювався, відповідно до ч.3 ст. 222 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суть спору: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Ферозіт звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Юбіджі Груп про стягнення 144886,10 грн, з них 120738,42 грн основної заборгованості, 24147,68 грн штрафу.

При обґрунтуванні позовних вимог вказує на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки товарів № РЕ/ВО/0033/21 від 04.01.2021 в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару.

Ухвалою суду від 29.12.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.01.2021, запропоновано відповідачу надати відзив на позов, позивачу відповідь на відзив.

Ухвалу суду від 29.12.2021 надіслано судом на зазначену позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження відповідача, яка відповідає відомостям із ЄДРПОУ: вул.Рівненська,76, офіс 312, м.Луцьк, Волинська область, 43005.

10.01.2022 поштовий конверт за ідентифікатором №4301040229293 повернувся до суду

із довідкою відділення поштового зв`язку ф.20 адресат відсутній за вказаною адресою.

В судовому засіданні 25.01.2022 з метою об`єктивного вирішення спору та належного повідомлення відповідача про час та місце судового засідання, суд ухвалив розмістити оголошення на сайті суду про дату наступного судового засідання та відкласти підготовче засідання.

Ухвалою суду від 25.01.2022 повідомлено сторін про проведення підготовчого засідання 22.02.2022 та розміщено 28.01.2022 оголошення на сайті суду про дату наступного судового засідання.

08.02.2022 позивач через відділ документального забезпечення та контролю подав клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, яке не прийнято судом до розгляду.

В судовому засіданні 22.02.2022 суд на місці ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 01.03.2022.

Представники сторін в судове засідання 01.03.2022 не з`явились.

Представник позивача подав заяву від 28.02.2022 про слухання у їх відсутності.

Ухвалою суду від 01.03.2022 повідомлено сторін про те, що розгляд справи по суті відбудеться 29.03.2022.

07.03.2022 та 23.03.2022 на адресу суду повернулись без вручення адресату відповідачу ТзОВ Юбіджі Груп ухвали суду від 22.02.2022 та 01.03.2022 відповідно з відміткою пошти про причини невручення адресат відсутній за вказаною адресою.

15.03.2022 позивач через відділ документального забезпечення та контролю подав клопотання про розгляд справи без участі представника позивача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 29.03.2022, з метою надання можливості учасникам справи скористатися своїми процесуальними правами, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства та строки розгляду справи, суд ухвалив на місці відкласти розгляд справи по суті.

Ухвалою суду від 29.03.2022 повідомлено сторін про те, що розгляд справи по суті відбудеться 11.05.2022.

13.04.2022 позивач через відділ документального забезпечення та контролю подав клопотання про розгляд справи без участі представника позивача за наявними у справі матеріалами, вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

25.04.2022 на адресу суду повернулись без вручення адресату відповідачу ТзОВ Юбіджі Груп ухвала суду від 29.03.2022 з відміткою пошти про причини невручення адресат відсутній за вказаною адресою.

26.04.2022 позивач через відділ документального забезпечення та контролю подав клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, а саме копій платіжних доручень № 279 від 22.02.2022 на суму 2000,00 грн, № 293 від 14.04.2022 на суму 800,00 грн, якими підтверджено сплату відповідачем основного боргу після відкриття провадження у справі. Дане клопотання з додатками долучено до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання 11.05.2022 не з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

Приписами ч.ч.1 та 2 ст.27 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) встановлено, що позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ухвали Господарського суду Волинської області від 29.12.2021, 22.02.2022, 01.03.2022, 29.03.2022 надіслано судом на зазначену позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження відповідача, яка відповідає відомостям із ЄДРПОУ: вул.Рівненська, 76, офіс 312, м.Луцьк, Волинська область,43005. Однак, усі ухвали повернувся до суду із довідкою відділення поштового зв`язку ф.20 адресат відсутній за вказаною адресою.

Окрім того, судом повідомлено про дату, час та місце проведення судового засідання ТзОВ Юбіджі Груп шляхом оприлюднення судом оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження№ 11-268заі18), а також Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція 1950 року) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Beles and others v. the Czech Republic (Белеш та інші проти Чеської Республіки), § 49).

У свою чергу, Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Зокрема, право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає право на усне слухання. І це право було б позбавлене смислу, якби сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана до суду таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.

Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його цивільних прав та обов`язків. Порушенням права на справедливий суд визнавався судовий розгляд без повідомлення особи за її відомим місцем проживання (пункт 97 та інші рішення у справі Schmidt v. Latvia від 27 квітня 2017 року). У § 87 у справі Салов проти України (заява № 65518/01) Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23 червня 1993 року, серія A, № 262, с. 25, параграф 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі у розумінні справедливого балансу між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands, рішення від 27 жовтня 1993 року, серія A, № 274, с. 19, параграф 33, та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, параграф 38).

Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі Надточій проти України (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Як видно із зазначеного вище, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).

Також суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З врахуванням наведеного суд приходить до висновків про повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, а також про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду спору по суті у встановлені чинним процесуальним законом порядку та спосіб, а також надання учасникам справи достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав передбачених ГПК України. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.02.2018р. у справі №910/33054/15.

Разом з цим, судом враховується, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2020р. у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020р. у справі №914/6968/16.

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності повноважного представника відповідача.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

встановив:

04.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю Ферозіт (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Юбіджі Груп (покупець) укладено договір поставки № РЕ/ВО/0033/21 (далі договір), за умовами якого постачальник зобов`язався постачати і передати у власність покупця будівельні матеріали (далі товар) для використання у господарській діяльності, а покупець зобов`язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору (а.с.5-6).

Відповідно до пункту 1.2 договору асортимент товару, його кількість, дата поставки і ціна визначаються згідно видаткових накладних. Ціни на кожну наступну поставку встановлюються в накладних.

Пунктом 4.1 договору сторони визначили форму оплати: передоплата 0% від загальної вартості партії товару, що поставляється. Решта суми протягом 30 календарних днів від дати отримання товару уповноваженою особою покупця.

Розрахунки за товар здійснюються шляхом перерахування суми вартості товару у безготівковому порядку в гривнях на поточний банківський рахунок постачальника. Загальна сума договору складає суму всіх накладних, на підставі яких здійснюється постачання продукції у відповідності із цим договором (п.4.2 договору).

Згідно із п.5.3 договору у випадку прострочення оплати поставленого товару більше ніжна 30 календарних днів покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 20 % від вартості неоплаченого товару.

Позивач на виконання умов договору поставив відповідачу товар на загальну суму 493293,92 грн, що підтверджується видатковими накладними (а.с.7-33), які підписані сторонами та скріплена їх печатками без будь-яких зауважень по кількості та якості товару.

Відповідач частково виконав свої зобов`язання та часткового оплатив отриманий товар на суму 372555,50 грн, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.34-44), внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 120738,42 грн.

Предметом спору по даній справі є стягнення з відповідача 120738,42 грн заборгованості за поставлений товар, 24147,68 грн штрафу.

Норми права якими керувався суд при вирішенні спору.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтями 179, 180 Господарського кодексу України (далі ГК України) визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 4.1 договору сторони визначили форму оплати: передоплата 0% від загальної вартості партії товару, що поставляється. Решта суми протягом 30 календарних днів від дати отримання товару уповноваженою особою покупця.

Матеріалами справи підтверджена заборгованість в сумі 117938,42 грн, доказів, які б спростовували дану заборгованість або доказів її оплати, контрозрахунку відповідач суду не надав, тому дана сума підлягає стягненню з відповідача.

Разом з тим, 26.04.2022 позивач через відділ документального забезпечення та контролю подав клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, а саме копій платіжних доручень № 279 від 22.02.2022 на суму 2000,00 грн, № 293 від 14.04.2022 на суму 800,00 грн, якими підтверджено сплату відповідачем основного боргу після відкриття провадження у справі.

Згідно п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи, що відповідачем оплачено товар на суму 2800,00 грн після відкриття провадження у справі позивачу, то в даній частині позову слід закрити провадження на суму 2800,00 грн у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Що стягнення штрафу в сумі 24147,68 грн суд зазначає таке.

Згідно із п.5.3 договору у випадку прострочення оплати поставленого товару більше ніжна 30 календарних днів покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 20 % від вартості неоплаченого товару.

Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (неоплата поставленого товару) згідно ст. 610 ЦК України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Тобто, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він або взагалі не приступив до виконання зобов`язання, або якщо він не виконав зобов`язання в межах встановленого в договорі чи законі строку.

Так, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно вимог ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Відповідно до вимог ст. 199 ГК України виконання господарського зобов`язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

В силу положень ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

З наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку на визначену у законі і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується і конкретний її розмір.

З огляду на викладене, суд вважає, що п. 5.3 договору, яким сторони встановили договірну санкцію у відсотках від суми неоплаченого товару, не суперечить вимогам чинного законодавства.

Разом з тим, дослідивши здійснений позивачем розрахунок штрафу у розмірі 24147,68 грн, встановивши прострочення оплати поставленого товару відповідачем більше ніжна 30 календарних днів, суд зазначає, що вказаний розрахунок є вірним (120738,42 грн*20%), а відповідачем цей розрахунок не оспорено. Відтак, з відповідача підлягає стягненню штраф в розмірі 24147,68 грн.

В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи пояснення та докази сторін, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, а саме з відповідача слід стягнути 142086,10 грн, з них 117938,42 грн основного боргу, 24147,68 грн штрафу, а в іншій частині провадження у справі на суму 2800,00 грн закрити у зв`язку з відсутністю предмету спору(сплата боргу відповідачем).

Оскільки спір до розгляду доведено з вини відповідача, сплачений позивачем судовий збір в силу ст.129 ГПК України, слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 231, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Юбіджі Груп (вул.Рівненська,76, офіс 312, м.Луцьк, Волинська область, 43005, код ЄДРПОУ 43407965) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Ферозіт (вул.Шевченка,171, м.Теребовля, Теребовлянський район, Тернопільська область, 48100, код ЄДРПОУ 37961273) 142086,10 грн (сто сорок дві тисячі вісімдесят шість гривень 10 коп.), з них 117938,42 грн основного боргу, 24147,68 грн штрафу та 2226,13 грн (дві тисячі двісті двадцять шість гривень 13 коп.) судового збору.

3. Закрити провадження у справі на суму 2800,00 грн у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного

судового рішення

13.05.2022.

СуддяА. С. Вороняк