Постанова № 10428806, 15.07.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" липня 2010 р. м. КиївК-21230/07

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.головуючий, судді Бившева Л.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліна Т.М.

при секретарі Альошиній Г.А.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька (далі ДПІ)

на постанову господарського суду Донецької області від 03.07.2007

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.10.2007

у справі № 22-а-2606/07

за позовом закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «АгроГарант»(далі ЗАТ «СК «АгроГарант»)

до ДПІ

про визнання недійсним акта та податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача Герасименка С.В.,

відповідача Домашенко Т.Г.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 30.10.2006 №0000392240/0, від 27.11.2006 №0000392240/1, від 30.01.2007 №0000392240/2 та від 17.04.2007 №0000392240/3 з мотивів їх прийняття з порушенням чинного законодавства України.

Постановою господарського суду Донецької області від 03.07.2007, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.10.2007, позов задоволено повністю. Ухвалені у справі рішення мотивовано тим, що нормативні витрати страховика на ведення страхової справи є, по суті, складовою страхового тарифу, у звязку з чим податковим органом було помилково кваліфіковано утримані позивачем відрахування таких нормативних витрат за наслідками дострокового розірвання договору страхування як доходи, одержані з інших джерел.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та невідповідність висновків судів дійсним обставинам справи. Зокрема, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що утримання страховиком нормативних витрат на ведення справи після розірвання договору страхування перебуває поза межами правовідносин, які виникають з приводу страхування, а тому такі доходи страховика підлягають оподаткуванню на загальній підставі.

У запереченнях на касаційну скаргу ЗАТ «СК «АгроГарант»зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі зясовано, що:

- ДПІ було проведено планову виїзну перевірку ЗАТ «СК «АгроГарант»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 по 30.06.2006;

- результати перевірки зафіксовано в акті від 20.10.2006 №3773/22-411/32329204;

- в ході цієї перевірки контролюючим органом було виявлено, зокрема, факт зменшення позивачем доходу від страхової діяльності на суми страхових платежів, які підлягають поверненню страхувальнику внаслідок дострокового розірвання договору страхування, без урахування суми нормативних витрат на ведення справи, утриманих ЗАТ «СК «АгроГарант»; при цьому суми таких нормативних витрат не було віднесено позивачем до складу доходів, одержаних з інших джерел;

- за наслідками цієї перевірки контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.10.2006 №0000392240/0, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобовязання з податку на прибуток у сумі 36609,6 грн. (у тому числі 30508 грн. за основним платежем та 6101,6грн. штрафних санкцій);

- інші оскаржувані податкові-повідомлення-рішення було прийнято за результатами оскарження позивачем названого акта індивідуальної дії в адміністративному порядку та фактично дублюють його зміст.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо правової природи нормативних витрат страхової компанії на ведення справи, які утримуються страховиком внаслідок дострокового розірвання договору страхування.

Згідно з частинами восьмою, девятою статті 2 Закону України «Про страхування»предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Дозволяються виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених цивільно-правових угод, надання послуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов'язано із зазначеними видами діяльності, а також будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб страховика.

Відповідно до підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» дохід від страхової діяльності юридичних осіб - резидентів не підлягає оподаткуванню за ставкою, встановленою у пункті 10.1 статті 10 цього Закону, та оподатковується:

за ставкою 0 відсотків - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення у разі виконання вимог до таких договорів, визначених пунктом 1.37 та пунктом 1.42 статті 1 цього Закону;

за ставкою 3 відсотки - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з інших видів страхування.

Для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі - сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом.

Частиною першою статті 10 Закону України «Про страхування»страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) визначено як плату за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.

В силу ж вимог частини першої статті 16 названого Закону договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Таким чином, страховий платіж з огляду на його правову функцію та мету є внеском, що сплачується саме за захист інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), обумовлених договором. Сплата страхового платежу є обовязком страхувальника та складовою змісту правовідносин зі страхування.

Нормативні ж витрати на ведення справи є, по суті, фактичною компенсацією понесених страховиком витрат за час дії договору страхування та жодним чином не передбачають захист прав страхувальника як обовязкової ознаки цивільно-правових відносин страхування.

Страховий платіж є платою, що вноситься страхувальником, а витрати ж на ведення справи є сукупністю матеріальних, трудових та інших ресурсів страховика.

Таким чином, нормативні витрати на ведення справи не можна вважати складовою страхового платежу, що виключає можливість їх віднесення до доходу від страхової діяльності у розумінні абзацу четвертого підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

В силу вимог підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 названого Закону якщо страховик одержує доходи із джерел інших, ніж ті, що визначені у підпункті 7.2.1 цього пункту, такі доходи оподатковуються за ставкою, встановленою пунктом 10.1 статті 10 цього Закону. При цьому до категорії валових витрат, пов'язаних з одержанням таких доходів, не включаються витрати, які понесені страховиком під час здійснення операцій із страхування (перестрахування).

За таких обставин контролюючий орган правомірно донарахував ЗАТ«СК «АгроГарант»податкове зобовязання з податку на прибуток за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями.

З огляду на те, що попередніми судовими інстанціями було з достатньою повнотою встановлено обставини цієї справи, однак цим обставинам надано невірну юридичну оцінку, що призвело до прийняття неправильного по суті спору рішення, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувані постанову та ухвалу місцевого та апеляційного судів та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька задовольнити.

2. Постанову господарського суду Донецької області від 03.07.2007 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.10.2007 у справі № 22-а-2606/07 скасувати.

У позові відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Л.І. Бившева Н.Є. Маринчак Є.А. Усенко Т.М. Шипуліна