Постанова № 10427801, 24.06.2010, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

24.06.2010 р. 10:42Справа № 2а-2270/10/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Зіньковського О. А., секретар судового засідання Васильєва А.Ю., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Мир продуктів", вул. Новозаводська - 9, м. Миколаїв, 54028 доДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва, м.Миколаєва, вул.Гмирьова, 1/1, м.Миколаїв, 54028

проскасувати податкові повідомлення-рішення від 04.02.2010 р. №0000342301/0, від 04.02.2010 р. №0000352301/0, за участю представників: від позивача: Бублик Є.М., довіреність, від 05.01.10р.;

від відповідача: Матвєєв Є.В., довіреність №6/9/10-007 від 11.01.10р.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Мир продуктів" предявлено позов до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва з вимогою визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва №0000342301/0 від 04.02.10р. та №0000352301/0 від 04.02.10р.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач позовні вимоги не визнав, зазначили, що податкові повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва №0000342301/0 від 04.02.2010р. та №0000352301/0 від 04.02.2010р. прийняті у відповідності до чинного законодавства.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи суд, -

встановив:

Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва було проведено планову виїзну перевірку Товариство з обмеженою відповідальністю „Мир продуктів” з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.08р. по 30.09.09р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.08р. по 30.09.09р., про що складено акт №107/23-200/32092878 від 18.01.2010 року (а.с.11-48).

На підставі результатів акту №107/23-200/32092878 від 18.01.2010 року ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва були прийняті податкові повідомлення рішення від 04.02.2010р. №0000342301/0 та №0000352301/0 (а.с.9-10), відповідно до яких, позивачу донараховано податку на прибуток 69 398,00 грн., (штрафних санкцій 69 437,00 грн.), а також ПДВ 144 715,00 грн., (штрафних санкцій 72358,00 грн.).

На думку відповідача під час перевірки були виявлені наступні порушення:

- не включення до складу валового доходу у ІІ кварталі 2008 року суми кредиторської заборгованості в розмірі 288000,00 грн. перед постачальником ТОВ “РИФ” по якій минув строк позовної давності. Позивачем вказана сума була включена до валового доходу у ІV кв. 2008р.

- позивачем безпідставно віднесено на валові витрати суми по вантажно-розвантажувальним роботам (а.с.21-22).

- завищення валових витрат за 9 місяців 2009 року на суму 152591,00грн. за даними декларації (р.04.1). За даними декларації (ряд. 04.13) підприємством задекларовано валових витрат в розмірі 339129,00 грн. За даними бухгалтерського обліку валових витрат повинно бути задекларовано на загальну суму 446284,00 грн. Тобто підприємство за 9 місяців 2009 року занизило валових витрат у розмірі 127155,00 грн.

- безпідставне включення до податкового кредиту сум по податковим накладним контрагентів, які надійшли з запізненням.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані сторонами докази суд вважає, що повідомлення-рішення прийняті відповідачем безпідставно, з порушеннями діючого законодавства та підлягають скасуванню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У зв'язку з цим суд зазначає, що посадовими особами відповідача при визначенні такого терміну як “позовна давність”, а також “перебіг строку позовної давності” відповідно до Цивільного Кодексу України, допущено тлумачення, яке призвело до неправильного висновку в акті перевірки.

Відповідно до Закону України “Про оприбуткування прибутку підприємств”, безнадійна заборгованість - заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності.

Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ст.261 ЦКУ, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п.5.1. договору постачання від 01.09.2004року №010904-02/276 між ТОВ “РИФ” та ТОВ “Мир продуктів”, покупець оплачує поставлений товар відповідно до товарно-транспортної накладної. При проведенні перевірки, відповідачем не досліджувались товарно-транспортні накладні на товар. Поставка по ТТН №3864 відбулася 30.04.2005 року. В акті перевірки (а.с.17) вказано, що заборгованість виникла у квітні 2005 року на підставі даних Додатку №3 до акту перевірки від 25.06.2008 року №2138/23-300/32092878. Тобто відповідачем не заперечується факт виникнення заборгованості з квітня 2005 року та не заперечується строк, протягом якого Покупець повинен розрахуватись за товар 130 діб. Відповідно до п.5.2. договору, оплата наступає з урахуванням строку позовної давності 07.09.2008 року. Згідно даних декларації за 2008 рік, підприємство включило у склад валового доходу вказану суму в ІV кварталі 2008 року відповідно до ЗУ “Про оприбуткування прибутку підприємств”.

Пунктом 5.10 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" заборонено встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Відповідно, відсутні і підстави для донарахування податку на додану вартість у цій частині.Згідно пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна має містити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку Податкова накладна оформлена відповідно до законодавства України. Тобто позивачем правомірно віднесло до складу податкового періоду суму податку на додану вартість у розмірі 48000,00 грн.

Щодо наступного порушення, то суд зазначає, що згідно з нормами пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" платник податків включає до складу валових витрат суми будь-яких витрат, сплачені (нараховані) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати на придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п. 5.3-5.7 даної статті.

Разом з тим, у пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону про оподаткування прибутку зазначено, що будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними й іншими документами, обов'язковість ведення й зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, не включаються до складу валових витрат.

Стаття 11 “Правил ведення податкового обліку” даного Закону не встановлює ніяких додаткових вимог до форми й виду документів, які б відносились до цілей податкового обліку. Відповідно до пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого відбувається кожна з подій, що відбулася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Або, як передбачено пп.11.2.3, - дата фактичного одержання робіт (послуг) від контрагентів з особливим статусом незалежно від наявності їх оплати.

Отже, по своєму змісту, наведені норми Закону про оподаткування прибутку передбачають як підставу для не включення у валові витрати тільки випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних і інших документів, а тому й неможливість включення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених документами.

Проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується й підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. У свою чергу, відповідно до ч.2 ст.3 Закону України від 16.07.99р. №996 “Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні” на даних бухгалтерського обліку ґрунтуються фінансова, податкова, статистична й інші види звітності.

У п.2.8 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88, визначено, що додаткові вимоги до порядку створення первинних документів про касові і банківські операції, рух цінних паперів, товарно-матеріальних цінностей та інших об'єктів майна передбачаються іншими нормативними актами.

Згідно п.2.7 Положення, первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Мінстатом України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами й відомствами України. У цьому ж пункті передбачено, що документування господарських операцій може здійснюватися з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм.

Відповідачем під час перевірки встановлено, що між ТОВ “Мир продуктів” та ТОВ “Водній мир” укладено договір від 03.01.09р. про надання послуг вантажно-розвантажувальних робіт (а.с.61-62). Оплата за надані послуги провадиться протягом 5 діб з моменту надання Виконавцем рахунку. Обєм робіт вказується в акті виконаних робіт. Чинним законодавством не передбачено обовязкових умов при складанні акту виконаних робіт. Він повинен лише довести факт самої операції та факт прийняття замовником послуги без зауважень. У зв'язку з цим й відсутні підстави для висновку про заниження позивачем валових витрат, а тому й відсутні і підстави для донарахування податку на додану вартість у цій частині.

Щодо завищення позивачем валових витрат за 9 місяців 2009 року на суму 152591,00грн. (за даними декларації (р.04.1). (а.с.59-60), то суд зазначає, що посадові особи відповідача, встановив завищення валових витрат за 9 місяців 2009 року на суму 152591,00 грн. за даними р.04.1, не врахували ряд.04.13. Таким чином, відповідачем не було взято до уваги та відкориговано показники вказаних рядків, а тільки показник ряд.04.1, що призвело до заниження податку на прибуток, чим порушено вимоги ст.4.2.2. Закону України №2181 “Про порядок погашення зобовязань перед бюджетами та державними цільовими фондами”, яким визначено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Помилковим є також твердження відповідача щодо безпідставного включення позивачем до податкового кредиту сум по податковим накладним контрагентів, які надійшли з запізненням.

Так позивач послався на усталену судову практику з цього питання а саме з застосування судами норм пп.7.2.6 Закону про ПДВ. Недотримання покупцем порядку, встановленого пп.7.2.6 Закону про ПДВ, тобто неподання ним заяви зі скаргою на постачальника, не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених ним витрат до податкового кредиту.

В Акті перевірки (а.с.34), а також у своїх запереченнях відповідач посилається на п.2. Розпорядження КМУ від 09.09.2009 року №1120-р «Про деякі питання адміністрування податку на додану вартість»(Розпорядження втратило чинність на час розгляду справи на підставі Розпорядження КМУ №1071-р від 19.05.2010р.).

У зв'язку з цим суд зазначає, що відповідно до п.11.4 ст.11 Закону №168 зміни порядку оподаткування податком на додану вартість можуть здійснюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону окремим законом з питань оподаткування цим податком.

Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти і розяснення ДПА України порядку оподаткування податком на додану вартість не змінюють і не встановлюють.

Крім того, слід зазначити, що підпунктом 2.3.2 п.2.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затвердженого Наказом ДПА України від 10.08.2005 року №327 (Далі Порядок) визначено, що - за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно:

- висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю;

- у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень;

- зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;

- у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів.

Підпунктом 4.2.1 п.4.2 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” №2181-VІ від 21.12.2000р. (Далі Закон України №2181) передбачено, якщо згідно з нормами цього пункту сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобов'язання та має право на оскарження цієї суми у порядку, встановленому цим Законом. Згідно п.п.4.2.3. п.п.4.2 ст.4 Закону України №2181 обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту, є помилковим, покладається на платника податків.

Згідно п.3. ст.2 КАС України, - у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Крім того, слід зазначити, що частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на зазначені норми під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суд, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряє їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду правомірність прийнятого оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню в повному обсязі.

В судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись статтями 2, 11, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва № 0000342301/0 від 04.02.2010 р. та №0000352301/0 від 04.02.2010 р.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мир продуктів" суму сплаченого судового збору в розмірі 3 грн. 40 коп. (три грн. 40 коп.).

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Одеському апеляційному адміністративному суду через Миколаївський окружний адміністративний суд.

Суддя О. А. Зіньковський