Постанова № 10427027, 14.07.2010, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" липня 2010 р. Справа № 33/122-10

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , суддя , суддя

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - Калініна О.О.

відповідача - Ніконова О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 1774Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 20.05.10 р. по справі № 33/122-10

за позовом АК "Харківобленерго", м. Харків

до Інституту патології хребта та суглобів ім. проф. М.І. Сітенка АМН України, м. Харків

про стягнення 3197,26 грн.

встановила:

У квітні 2010 р. позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою (з урахування уточнення позовних вимог від 20.05.2010 р.) про стягнення з відповідача на свою користь 555,98 грн., у тому числі 517,28 грн. по ПДВ на ППЕ, 32,25 грн. інфляційних витрат та 6,45 грн. ПДВ на індекс інфляції.

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.05.2010 р. по справі № 33/122-10 (суддя Савченко А.А.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача заборгованість з індексу інфляції в розмірі 32,25 грн., 5,92 грн. витрат по сплаті державного мита та 13,69 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.

Рішення мотивоване з тих підстав, що Законом України “Про податок на додану вартість” передбачено обов’язок споживачів сплачувати ПДВ за спожиту електроенергію вартість якої визначається регульованими цінами, які встановлює НКРЕ України у вигляді тарифу, тоді як підвищена плата за спожиту понад ліміт електроенергію є фактично штрафною санкцією за неналежне виконання умов договору, обов’язок сплати ПДВ на суму штрафних санкцій законом не встановлений.

Позивач з рішенням господарського суду частково не погоджується, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, надав апеляційну скаргу, в якій просить рішення в частині відмови стягнення нарахувань по ПДВ на ППЕ в сумі 517,28 грн., нарахувань по ПДВ на індекс інфляції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

У апеляційній скарзі позивач зазначив, що суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про безпідставне нарахування відповідачу заборгованості по ПДВ за перевищення договірних величин на загальну суму 517,28 грн. та нарахування ПДВ на індекс інфляції в сумі 6,45 грн., не вірно застосував приписи п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідач з обставинами, викладеними у апеляційній скарзі не погоджується, вважає рішення суду прийнятим відповідно до норм чинного законодавства, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що позивачем з порушенням норм Закону України «Про податок на додану вартість» безпідставно нараховане ПДВ на штрафні санкції, оскільки оподаткування штрафних санкцій податком на додану вартість законодавством не передбачено.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила, що між сторонами був укладений договір № 060056 від 04.02.06 р. про постачання електричної енергії, відповідно до умов якого позивач зобов’язався постачати електричну енергію, як різновид товару, а відповідач зобов’язався своєчасно і в повному обсязі сплачувати вартість електричної енергії та інші платежі згідно з умовами додатку № 2 до договору.

Пунктом 5.2 договору визначені договірні величини споживання електричної енергії на жовтень 2006 року, про що укладено додаток № 1 до договору, але відповідачем у зазначений період використана електрична енергія в обсягах, що перевищує встановлені величини споживання електричної енергії, у зв’язку з чим позивач нарахував відповідачу борг за перевищення договірних величин за жовтень 2006 року на загальну суму 2586,38 грн., який відповідачем сплачений (п/д № U357084 від 28.02.2007 р. на суму 750,00 грн., п/д № U326101 від 27.02.07 р. на суму 800,00 грн., п/д № U563532 від 22.03.07 р. на суму 600,00 грн. та п/д № U597271 від 28.03.07 р. на суму 436,38 грн.).

Відповідно до ст. 26 Закону України “Про електроенергетику”, споживачі (крім населення, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації державної і комунальної форм власності) у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам двократну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини. Дана норма закону також записана в п. 4.2.2 договору.

Отже, зазначеним законом імперативно визначено підвищений (двократний) розмір вартості (тариф) електроенергії, спожитої понад встановлений ліміт, тобто зазначений платіж є саме тарифом на спожиту понад ліміт електроенергію, які застосовуються до споживача в разі перевищення вказаного ліміту, а не штрафними санкціями в розумінні ст. 549 ЦК України, 231 ГК України.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Отже, штрафні санкції це самостійний вид цивільно-правової відповідальності, який застосовується до боржника в разі порушення ним своїх зобов’язань. Юридичною підставою цивільно-правової відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій є норма закону або іншого акта цивільного законодавства, а фактичною –склад правопорушення (в т.ч. наявність протиправної поведінки, за яку передбачено відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій).

Норми відповідного закону та договору не містять посилань на те, що за перевищення ліміту споживання електроенергії споживачі сплачують штрафні санкції, а визначають такий платіж як “двократна вартість різниці фактично спожитої і договірної величини”.

Суд першої інстанції помилково вважав, що підвищена плата за спожиту понад ліміт електроенергію є фактично штрафною санкцією за неналежне виконання умов договору, обов’язок сплати ПДВ на суму штрафних санкцій законом не встановлений.

Відповідно до п. п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" об’єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Продажем товарів, згідно з п. 1.4 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", визнаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

У відповідності до п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включається в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включається будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку, безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв’язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Таким чином, платники податку зобов’язані включати до бази оподаткування ПДВ суми сплаченої двократної вартості різниці фактично спожитої і договірної величини, які сплачуються останніми відповідно до ст. 26 Закону України “Про електроенергетику”.

В зв’язку з чим, позивач правомірно донарахував відповідачу ПДВ на нарахування за перевищення договірних величин у сумі 517,28 грн., та 6,45 грн. ПДВ на індекс інфляції, які повинні включатись до бази оподаткування.

Відповідності до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції з простроченої суми боргу.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що позивач має право на стягнення з відповідача інфляційних, та правомірно задовольнив позов в частині стягнення з відповідача інфляційних витрат в сумі 32,25 грн.

Разом з тим враховуючи, що факт перевищення відповідачем договірних величин за жовтень 2006 р. та величина такого перевищення підтверджується матеріалами справи, зазначені платежі не є штрафними санкціями, рішення господарського суду в частині відмови в задоволенні позову про стягнення 517,28 грн. по ПДВ на ППЕ, 6,45 грн. ПДВ на індекс інфляції підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цієї частині - задоволенню.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду частково не відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги можуть бути підставою для його часткового скасування, керуючись Законом України "Про податок на додану вартість", ст.ст. 549, 625 ЦК України ст.ст. 101- 105 ГПК України, судова колегія –

постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 20.05.2010 р. по справі № 33/122-10 в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 517,28 грн. нарахувань по ПДВ на ППЕ та 6,45 грн. ПДВ на індекс інфляції скасувати та позов в цієї частині задовольнити.

Стягнути з Інституту патології хребта та суглобів ім. проф. М.І. Сітенка АМН України (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 80, код ЄДРПОУ 02012214) на користь АК "Харківобленерго" (61037, м. Харків, вул. Плеханівська, 149, код ЄДРПОУ 00131954) - 517,28 грн. нарахувань по ПДВ на ППЕ та 6,45 грн. ПДВ на індекс інфляції, 5,93 грн. держмита, 13,69 грн. судових витрат, 51 грн. держмита по скарзі.

В інший частині залишити рішення без змін.

Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.

Головуючий суддя

Суддя

Суддя

Повний текст постанови підписаний 14.07.2010 р.