Рішення № 10426445, 12.07.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/11412.07.10 За позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"

про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 6698,47 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники :

Від позивача Сокол-Кітаєв О.В. –представник за довіреністю № 146 від 16.06.2010 р.

Від відповідача не з"явилися

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (відповідача) про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 6698,47 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" на підставі договору страхування транспортного засобу № 206-08748-08 від 20.05.2008 р. внаслідок настання страхової події –дорожньо-транспортної пригоди (надалі –ДТП) виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля марки "Mitsubishi Lancer", реєстраційний номер АА 2811 СТ, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу "Mitsubishi", реєстраційний номер АА 8022 АК, яким скоєно ДТП, застрахована Відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № ВС/8047131), а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2010 р. порушено провадження у справі № 39/114 та призначено справу до розгляду на 31.05.2010 р. о 10:50 год.

Представник позивача в судовому засіданні подав документи на виконання вимог ухвали суду для залучення до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання не з"явився, вимоги ухвали суду від 30.04.2010 р. не виконав, про час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2010 р., на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 12.07.2010 о 09:40 год.

Ухвалою Заступника голови Господарського суду міста Києва від 31.05.2010 р. продовжено строк вирішення спору у справі № 39/114 на один місяць.

03.06.2010 р. представник позивача через відділ діловодства суду подав письмові пояснення щодо власної правової позиції.

У судове засідання 12.07.2010 р. представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх повністю.

Представник відповідача у судове 12.07.2010 р. засідання повторно не з»явився, відзив на позов з підтверджуючими документами на виконання вимог ухвал суду від 30.04.2010 р. та від 31.05.2010 р. не подав і не надіслав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Учасники спору вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (абз. З п. 3.6 Роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. № 02-5/289 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Згідно п. 19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008, № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" вищезазначена відмітка про відправку процесуального документа, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Поштові відправлення з ухвалами Господарського суду міста Києва № 39/114 від 30.04.2010 р. та від 31.05.2010 р. були направлені відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві. Направлення ухвал суду відповідачеві підтверджується відповідними відмітками на зворотньому боці цих ухвал. Крім того, в матеріалах справи наявне повідомлення про вручення поштового відправлення № 09791063, відповідно до якого відповідач 13.05.2010 р. отримав ухвалу суду від 30.04.2010 р.

Відтак, про час, дату та місце судового розгляду справи № 39/114 відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судових засіданнях 31.05.2010 р. та 12.07.2010 р. від останнього до суду не надходило.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез»явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

В судовому засіданні, призначеному на 12.07.2009 р., за згодою представника позивача, оголошувалися вступна та резолютивна частини рішення.

Відповідно до ст. 75 ГПК України, справа розглядалась за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем не подано.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 2 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Позивач звернувся з вимогою про стягнення з відповідача майнової шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо –транспортної пригоди, в порядку регресу в розмірі 6698,47 грн.

Відносини, пов’язані із страхуванням, регулюються параграфом 2 глави 35 Господарського кодексу України, главою 67 Цивільного кодексу України, Законом України від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР «Про страхування»(надалі –Закон України «Про страхування»), а відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - також Законом України від 01.07.2004 р. № 1961 –IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі –Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно ч. 1 ст. 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб’єктів господарювання (страховиків), пов’язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов’язкове страхування) (ч. 2 ст. 352 Господарського кодексу України).

Згідно ст. 5 Закону України «Про страхування», страхування може бути добровільним або обов'язковим. Обов'язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до Закону України «Про страхування».

Страхування наземного транспорту (крім залізничного), відповідно до п. 6 ст. 6 Закону України «Про страхування», є видом добровільного страхування.

Відповідно до п. 9 ст. 7 Закону України «Про страхування», страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відноситься до обов’язкових видів страхування, що здійснюються в Україні.

Згідно ч. 1 ст. 354 Господарського кодексу України, за договором страхування страховик зобов’язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Статтею 979 Цивільного кодексу України також передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Предметом договору страхування, відповідно до ч. 1 ст. 980 Цивільного кодексу України та ст. 4 Закону України «Про страхування», можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування), з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування), з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

20.05.2008 р. між Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" (страховик) та Панчук Ларисою Володимирівною (страхувальник) укладено договір страхування наземного транспорту № 206-08748-08 (надалі –Договір).

Предметом Договору є майнові інтереси Панчук Лариси Володимирівни, що не суперечать чинному законодавству України, пов’язані з володінням, користування та/або розпорядженням транспортного засобу: автомобіля марки "Mitsubishi Lancer", реєстраційний номер АА 2811 СТ, у разі настання страхового випадку, визначення якого наведено у статті 2 Договору. Зокрема, страховим випадком визнається подія, передбачена п. 7 «Страхові випадки»частини І Договору, що сталася з застрахованим транспортним засобом після набуття чинності Договором, внаслідок якої заподіяна шкода застрахованому транспортному засобу (та/або додатковому обладнанню) Страхувальника і з настанням якої виникає обов»язок Страховика виплатити страхове відшкодування Страхувальнику (Вигодонабувачу) на умовах Договору.

У пункті 7 «Страхові випадки»частини І Договору наведений перелік страхових випадків, а саме: ДТП –пошкодження, знищення або втрата транспортного засобу внаслідок дорожньо –транспортної пригоди, викрадення, пошкодження, стихійні лиха, пожежа.

21.07.2008 р. по вул. Григоренка в м. Києві сталася дорожньо –транспортна пригода (надалі –ДТП) за участю автомобіля марки "Mitsubishi Lancer", реєстраційний номер АА 2811 СТ під керуванням Панчука Володимира Майовича, та автомобіля "Mitsubishi", реєстраційний номер АА 8022 АК, під керуванням Бруня Олега Петровича, внаслідок порушення останнім п. 10.9 Правил дорожнього руху України. Наведене підтверджується довідкою ДПС ВДАІ Дарницького РУ ГУМВС України в м. Києві, виданою гр. Панчук В.М., та ДПС ВДАІ Дарницького РУ ГУМВС України в м. Києві від 28.07.2008 р.

ДТП сталася в результаті порушення водієм Брунем Олегом Петровичем ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі –КУпАП), що підтверджується постановою Дарницького районного суду міста Києва від 08.08.2008 р. у адміністративній справі № 3-38314/08 р., відповідно до якої Бруня Олега Петровича визнано винним за ст. 124 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу на користь держави.

Відповідно до Звіту № 852 про оцінку майна, складеного 26.08.2008 р. оцінювачем Товариства з обмеженою відповідальністю «Сальватор» Суліменко Віталієм Володимировичем (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача від 10.12.2006 р. МФ № 051) вартість відновлювального ремонту транспортного засобу державний № АА 2811 СТ станом на 26.08.2008 р., в результаті його пошкодження при ДТП складає 5853,28 грн. (в т. ч. 975,55 грн. ПДВ).

На підставі страхового акта № 3597/206/304 від 29.09.2008 р. (справа № 2357/08) Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго", виконуючи свої зобов'язання за договором страхування наземного транспорту № 206-08748-08 від 20.05.2008 р., сплатило своєму Страхувальнику (Панчук Ларисі Володимирівні) суму страхового відшкодування в розмірі 6698,47 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 8899 від30.09.2008 р.

Статтею 27 Закону України від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР «Про страхування»та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" перейшло в межах суми 6698,47 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Матеріалами справи підтверджується, що транспортним засобом - автомобілем "Mitsubishi", реєстраційний номер АА 8022 АК, яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди застрахованому у позивача автомобілю "Mitsubishi Lancer", реєстраційний номер АА 2811 СТ, керував Брунь Олег Петрович, цивільно-правова відповідальність якого застрахована Відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія "Оранта", що підтверджується полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/8047131.

Відповідно до ст. 3 Закону України від 01.07.2004 р. № 1961 –IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Статтею 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»визначено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Пунктом 37.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Отже, відповідно до вищенаведених норм Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" страховик за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів має обов»язок перед своїм страхувальником відшкодувати, на умовах та в межах, визначених цим Законом, шкоду, завдану останнім. Керуючись п. 37.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів", такий страховик має право здійснити виплату страхового відшкодування страховику за договором майнового страхування, оскільки останній має розглядатися особою, яка за погодженням із потерпілим, надала послуги, пов»язані з відшкодуванням збитків потерпілому.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р. № 6 визначено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Вина Бруня Олега Петровича, який керував автомобілем "Mitsubishi", реєстраційний номер АА 8022 АК, встановлена у судовому порядку, що підтверджується постановою Дарницького районного суду міста Києва від 08.08.2008 р. у адміністративній справі № 3-38314/08 р.

Цивільно-правова відповідальність вищевказаної особи застрахована Відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" згідно із полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/8047131.

Поліс № ВВ/8047131 віднесено до 3-го типу (п. 15.3 ст. 15 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"), а тому застрахована відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, особою, вказаною в договорі страхування, або однією з осіб, зазначених у договорі. Строк дії з 12 год. 30 хв. 28.05.2008 р. до 27.05.2009 р. (п. 3 полісу № ВВ/8047131)

Відповідно до п. 4 полісу № ВВ/8047131 страхувальником –особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована цим полісом є Брунь Олег Петрович, а відтак, відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації останнім автомобіля "Mitsubishi", реєстраційний номер АА 8022 АК, була застрахована Відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія "Оранта".

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Вказаним договором (поліс № ВВ/8047131) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну життю та здоров”ю (на одного потерпілого) становить 51 000,00 грн., за шкоду заподіяну майну (на одного потерпілого) становить 35000 грн., франшиза –0 (нульова) (пункт 2 полісу).

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Таким чином, особами відповідальними за завдані громадянці Панчук Ларисі Володимирівні, (власниці автомобіля "Mitsubishi Lancer", реєстраційний номер АА 2811 СТ) збитки, у спірному випадку є Відкрите акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (відповідач) відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в межах, передбачених полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/8047131, та Брунь О.П. відповідно до вимог ст. 1188 Цивільного кодексу України в тій частині, що не підлягає відшкодуванню відповідачем, як страховиком за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, в частині відшкодування франшизи, передбаченої наведеним полісом № ВВ/8047131.

З урахуванням наведеного суд вважає, до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування у сумі 6698,47 грн. за Договором страхування наземного транспорту № 206-08748-08 від 20.05.2008 р., перейшло право вимоги, яке потерпіла особа Панчук Лариса Володимирівна мала до відповідача та Бруня О.П., як осіб, відповідальних за завдані збитки внаслідок ДТП.

Крім того, аналогічна вищезазначеній позиції суду є позиція Моторного (транспортного) страхового бюро України (надалі –МТСБУ), викладену в п. 2.7 розділу ІІ Рекомендацій Дирекції МТСБУ (схвалені Президією МТСБУ 27.04.2006 р. прот. № 153), стосовно питання про право страхової компанії, яка відшкодувала своєму страхувальнику за договором майнового страхування, на компенсацію від страхової компанії, яка уклала договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за умови, що ДТП сталося з вини страхувальника останньої.

Відповідно до ст. 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Основними завданнями МТСБУ є, зокрема, збирання необхідної інформації про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності для узагальнення та внесення пропозицій щодо удосконалення механізму здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (п. 39.2.4 ст. 39).

Відповідно до ст. 1 п. 1.19. Статуту Моторного (транспортного) страхового бюро України, для досягнення мети діяльності та виконання основних завдань Бюро має право в межах чинного законодавства України розробляти та затверджувати рішеннями органів управління Бюро документи (далі - внутрішні нормативні документи), що є обов'язковими для виконання членами Бюро та Дирекцією Бюро.

Відповідно до п. 7.2. (п.п. ї) Статуту Моторного (транспортного) страхового бюро України члени Бюро зобов’язані, зокрема, дотримуватись порядку укладення та виконання договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, порядку надання фінансових гарантій та забезпечення платоспроможності, відповідно до чинного законодавства та рішень органів управління Бюро.

Враховуючи викладене, за встановлених обставин, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог у повному обсязі та стягнення з Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" в порядку регресу суми страхового відшкодування у розмірі 6698,47 грн.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (надалі –ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач належних доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем не надав, станом на час вирішення спору в судовому порядку виплати суми у розмірі 6698,47 грн. не здійснив, доказів зворотнього суду не представив.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов`язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов`язані з розглядом справи.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

За таких обставин, витрати по сплаті державного мита у сумі 102,00 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 352, 354 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 15, 16, 20, 979, 980, 993, 1187, 1188, ст.ст. 1, 4, 5, 6, 7, 16, 27 Закону України від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР «Про страхування», ст.ст. 3, 5, 6, 15, 22, 29, 37, 39 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 1, 32, 33, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (01032, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 75; ідентифікаційний код 00034186; р/р 26502001006962 АКБ "Укрсоцбанк" у м. Києві, МФО 300023, а у разі відсутності - з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" (01011, м. Київ, вул. Немировича-Данченка 1; ідентифікаційний код 33831166; р/р 26502301310784 в ЗАТ "ОТП Банк", МФО 300528) 6698,47 грн. (шість тисяч шістсот дев»яносто вісім гривень 47 коп.) як відшкодування шкоди в порядку регресу, 102,00 грн. (сто дві гривні 00 коп.) витрат по сплаті державного мита та 236, 00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати накази.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя Гумега О. В.

Дата підписання

повного тексту рішення

15.07.2010 року