Рішення № 104263901, 14.02.2022, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/37178/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2022 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі - Ємець Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Одеській області про відшкодування матеріальної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2021 року позивач звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Одеській області про відшкодування матеріальної шкоди.

В обґрунтування вимог позивач зазначає, що діями Головного управління Національної поліції в Одеській області, які призвели до втрати майна позивача та речового доказу у кримінальному провадженні, останньому було завдано матеріальної шкоди.

Таким чином, позивач звернувся за захистом своїх прав та, з врахуванням уточненої позовної заяви просить суд, стягнути з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (ІПН № НОМЕР_1 ) матеріальну шкоду у розмірі 424 411,00 грн. (чотириста двадцять чотири тисячі чотириста одинадцять грн.) 00 коп.

14.07.2021 ухвалою суду було відкрито провадження та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

15.09.2021 представником Головного управління Національної поліції в Одеській області було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій чи бездіяльності цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою.

Головне управління Національної поліції в Одеській області зазначає, що шкода завдана власнику такого автомобіля, у зв`язку із протиправними діями третіх осіб є збитками завданими в рамках кримінального провадження № 120181604470002407 від 11.07.2018 та підлягають відшкодуванню в порядку кримінального судочинства визначеному КПК України.

Дії, рішення або бездіяльність посадових осіб уважається правомірними, поки не встановлено протилежного у визначеному чинним законодавством порядку.

Представник відповідача вказує, що неправомірність дій службових осіб ГУНП в Одеській області в рамках кримінального провадження може бути оскаржено до слідчого судді в порядку визначеному ст. 303 КПК України.

Отже, ГУНП в Одеській області не вчиняло жодних протиправних дій, у зв`язку із відсутністю порушень з боку ГУНП в Одеській області та його службових осіб, відсутні також підстави для стягнення шкоди.

Так, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності, як такої, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди.

Така правова позиція ГУНП в Одеській області узгоджується з висновками викладеними у постанові КЦС ВС від 20.01.2021 № 686/27885/19 (61-8240св20).

Враховуючи викладене, підстав для відшкодування матеріальної шкоди, позивачу на думку представника відповідача, немає.

Зазначено, що право на відшкодування може бути лише процесуальною вимогою про надання можливості довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію. Така позиція ігнорується позивачем, оскільки жодних обгрунтувань та доказів щодо реальної наявності такої шкоди не надано, розмір та його розрахунок необгрунтований позивачем та документально не підтверджується.

Крім того, позивачем необгрунтовано зазначається, шо дії службових осіб ГУНП в Одеській області є неправомірними, посилаючись при цьому тільки на власне хибне сприйняття обставин та невірне тлумачення норм, як матеріального так і процесуального права.

Причинний зв`язок між шкодою і діями ГУНП в Одеській області позивачем взагалі відсутній та необгрунтований позивачем, а тому не може вважатись доведеним. Також, відсутні докази, які б об`єктивно вказували на саму наявнісь неправомірних дій, а також вказували на них, як на безпосередню головну причину шкоди.

Так, з моменту передачі вказаного майна, а ні службові особи органу досудового розслідування, а ні ГУНП в Одеській області, як орган не несуть відповідальності за зберігання та/або збереження такого майна. Більше того, такий обов`язок не визначений жодною нормою чинного законодавства.

Таким чином, з моменту передачі тимчасово вилученого майна, підстави для його зберігання відповідним органом, досудового розслідування (стороною обвинувачення) у кримінальному провадженні відсутні. У разі відсутності обов`язку у сторони щодо зберігання та/або збереження майна, така не може нести відповідальність у разі подальшого пошкодження або викрадення такого майна. Належною стороною у таких справах фактично є особи, які були відповідальними за зберігання майна та на яких покладено відповідний обов`язок. Такою особою у цьому випадку фактично є Одеська філія ДП МВС України «Інформ-Ресурси».

Викладене вказує, на відсутність прямого причинно-наслідкового зв`язку між діянням службових осіб ГУНП в Одеській області та негативними наслідками, оскільки псування майна сталося не через дії або бездіяльність слідчого, а внаслідок неналежного зберігання майна відповідальною особою, якій було передано таке майно.

Більше того, у разі якщо б позивач дійсно вважав би, що його права порушені саме Головним управлінням, то він мав би звернутися зі скаргою до слідчого судді у порядку та строки визначені КПК України. Однак, позивачем таких дій здійснено не було, лише зі сплином певного часу подався цивільний позов до суду. Враховуючи викладене, вказані позивачем твердження не є і не можуть бути предметом спору у даній справі, адже не підпадає під юрисдикцію цивільного судочинства.

З врахуванням зазначеного, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог,оскільки вони є необґрунтованими та безпідставними.

09.09.2021 представником Державної казначейської служби України було подано відзив, в якому зазначено, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у жодні правовідносини.

Окрім цього, з позовної заяви вбачається, що відповідальним за зберігання автомобіля позивача було Малиновське ВП в м. Одеса ГУНП в Одеській області. Автомобіль був поміщений на спец майданчик (№6) Одеської філії ДП МВС України «ІНФОРМ-РЕСУРСИ», який є філією ДП «Інформ ресурс», власником якого є МВС України.

Враховуючи вищезазначене, відповідальність за схоронність речового доказу (автомобіля позивача), згідно з діючим законодавством, повинно нести саме Малиновське ВП в м. Одеса ГУНП в Одеській області, а не Казначейство.

Отже, законі підстави для відшкодування майнової шкоди з Казначейства у позивача відсутні.

Таким чином, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

01.10.2021 позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог.

10.11.2021 ухвалою суду було закрито підготовче судове засідання та перейдено до розгляду справи по суті.

В судове засідання позивач не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Разом з цим, представником позивача до суду було подано заяву, в якій останній просив розглядати справу за його та позивача відсутності, вимоги підтримав.

Представники відповідачів в судове засідання не з`явивлись, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, шляхом направлення судових повісток та розміщенням оголошення на сайті Печерського районного суду м. Києва, тому в силу положень ст. 131 ЦПК України, відповідачі вважаєються повідомленими про розгляд справи належним чином.

Згідно з висновками Європейського суду з прав людини, зазначених у рішенні у справі «Вячеслав Корчагін проти Росії» № 12307 - учасник справи, що повідомлений за допомогою пошти за однією із адрес, за якою він зареєстрований, але ухилявся від отримання судової повістки. Тому йому повинно було бути відомо про час і місце розгляду справи. Він також міг стежити за ходом його справи за допомогою офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Так, з наданих обґрунтувань позивача, вбачається, що у 2014 році у законному володінні та користуванні ОСОБА_1 знаходився автомобіль марки «Range Rover Supercharget 4.2» державний номерний знак НОМЕР_2 , 2009 року випуску, чорного кольору, номер кузову (шасі) НОМЕР_3 , якій належить ОСОБА_2 .

Даним автомобілем позивач володів та користувався на підставі п. 2.2 постанови КМ України від 10.10.2001 р. за № 1306 «Про правила дорожнього руху», оскільки йому було передано свідоцтво про реєстрацію цього транспортного засобу серії НОМЕР_4 .

07 серпня 2014 року вказаний автомобіль був вилучений із законного володіння позивача інспектором ДПС і переданий на зберігання на спецмайданчик ДП МВС України, про що складений акт-прийому затриманого транспортного засобу № 1820 від 07.08.2014 р.

Постановою слідчого Малиновського ВП в м. Одесі ГУПН в Одеській області від 17.11.2017р. автомобіль було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, відомості про які внесені до ЄРДР за №12015160470004758 від 01.08.2015 року за ознаками злочину, передбаченого ст. 290 КК України.

Ухвалою слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеса від 27.11.2017 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 23.01.2018 р., за клопотанням слідчого Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області було накладено арешт на вказаний автомобіль, як на речовий доказ. Місцем зберігання автомобілю було визначено спецмайданчик (№6) Одеської філії ДП МВС України «Інформ-Ресурси».

Ухвалою слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеса від 26.06.2018 р. вказаний арешт на автомобіль в частині заборони користування транспортним засобом було скасовано та постановлено передати автомобіль і ключі від нього позивачу на відповідальне зберігання.

10 липня 2018 року позивач разом із слідчим Малиновського ВП прибув до спецмайданчику (№6) Одеської філії ДП МВС України «Інформ-Ресурси» для отримання автомобілю, але його не майданчику не виявилося.

В зв`язку з чим, позивачем були викликані працівники поліції, які по прибуттю з`ясували, що 01 червня 2018 року працівниками спецмайданчику автомобіль був виданий сторонній особі на підставі підробленої ухвали слідчого судді Апеляційного суду м. Одеса від 30.05.2018 р., згідно з якою було скасовано арешт на автомобіль, визнано право власності на нього за сторонньою особою ОСОБА_3 і зобов`язано директора ДП МВС України «Інформ-Ресурс» видати цей автомобіль ОСОБА_3 безоплатно.

11.07.2018 р. слідчим Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області за фактом зникнення автомобілю були внесені відомості до ЄРДР за № 12018160470002407 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.

На теперішній час, незважаючи на численні звернення та скарги позивача, органом досудового розслідування винні особи не встановлені і до кримінальної відповідальності не притягнуті, місцезнаходження автомобілю не визначено і на виконання судового рішення його позивачу не повернуто.

Згідно з висновком про вартість колісного транспортного засобу від 06.07 2021 р., складеного оцінювачем Войтюк П.В. , ринкова вартість автомобілю марки «Range Rover Supercharget 4.2» державний номерний знак НОМЕР_2 , 2009 року випуску, станом на 06.07.2021 р. складає 424 411,00 грн.

За таких обставин діями органу досудового розслідування, які призвели до втрати автомобілю - речового доказу у кримінальному провадженні, що перебував у законному володінні та користуванні позивача, було заподіяно матеріальну шкоду.

Відповідно до ст. 16 ЦК Україна кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другою цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Втім, цими нормами визначається обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків, а саме: неправомірність дій (бездіяльності) цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою.

Згідно із частинами другою, четвертою статті 100 Кримінального процесуального кодексу України речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов`язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов`язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй документа вона зобов`язана відшкодувати володільцю витрати, пов`язані з втратою чи знищенням документа та виготовленням його дубліката.

У пункті 20 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року N 1104 "Про реалізацію окремих положень Кримінального процесуального кодексу України", передбачено, що зберігання речових доказів у вигляді автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, здійснюється на спеціальних майданчиках і стоянках територіальних органів Національної поліції для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.

Схоронність тимчасово вилученого майна забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку до повернення майна власнику у зв`язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно (пункт 27 Порядку).

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним.

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немаиновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Як вбачається із правової позиції Верховного Суду України від 25травня 2016року у справі №6-440цс16, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

У силу ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «;Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

При цьому, згідно ст. 2 ч.1 п.2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, зокрема, відсутності у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Крім того, право на відшкодування шкоди в повному обсязі гарантоване й ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, норми якої згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"є джерелом національного права.

Так, відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи,та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що наведенні обставини не є безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими, оскільки посилання позивача на дії ГУНП в Одеській області не свідчать про завдання йому майнової шкоди, яка може бути відшкодована в порядку визначену законодавством.

Крім того, бездіяльність відповідача розцінена позивачем, як незаконні дії, можуть бути предметом оскарження відповідно до правил статті 303 КПК України, тобто є механізмом реалізації прав особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльністю осіб, уповноважених на здійснення функцій органу досудового розслідування.

Також, суд погоджується з доводами відповідачів щодо того, що позивачем було обрано помилково коло учасників, оскільки відповідальність за збереження даного автомобіля було покладено на певний орган, а посилання Головного управління Національної поліції в Одеській області на те, що шкода завдана власнику такого автомобіля у зв`язку із протиправними діями третіх осіб є збитками завданими в рамках кримінального провадження № 120181604470002407 від 11.07.2018 та підлягають відшкодуванню в порядку кримінального судочинства визначеному КПК України.

Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю позовних вимог, оскільки позивачем не представлено, а судом не отримано жодних переконливих доказів на їх підтвердження.

З врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв`язку їх безпідставністю та необгрутованістю.

Керуючись ст. 23,1166, 1174, 1176 ЦК України ст. 12,141,81,263,264,273 ЦПК України , суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Одеській області про відшкодування матеріальної шкоди - відомовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 14.02.2022.

Суддя Т.Г. Ільєва