Ухвала суду № 104186277, 04.05.2022, Господарський суд Івано-Франківської області

Справа № 909/736/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

04.05.2022 м. Івано-Франківськ Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , секретар судового засідання Масловський А. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу Бака Арона Семеновича на бездіяльність державного виконавця вх.№3739/22 від 11.03.2022 у справі

за позовом: Першого заступника керівника Калуської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Калуської міської ради

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Бака Арона Семеновича

про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 444716 грн 51 коп.

представники сторін не з"явилися

встановив: до Господарського суду Івано-Франківської області звернувся з позовом Перший заступник керівника Калуської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Калуської міської ради до Фізичної особи-підприємця Бака Арона Семеновича про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 444716 грн 51 коп.

26.12.2019 Господарський суд Івано-Франківської області ухвалив рішення: позов Першого заступника керівника Калуської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі позивача Калуської міської ради до фізичної особи-підприємця Бака Арона Семеновича - задоволити; стягнути з фізичної особи-підприємця Бака Арона Семеновича безпідставно збережені кошти за використання земельної ділянки в розмірі орендної плати за землю в сумі 444 716 грн 51 коп.

23.01.2020 суд на виконання рішення видав накази.

19.10.2020 Західний апеляційний господарський суд постановив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду Івано-Франківської області від 26.12.2019 року у справі № 909/736/19 - без змін.

11.03.2022 відповідач подав скаргу на бездіяльність державного виконавця вх.№3739/22, в якій просить суд визнати бездіяльність старшого державного виконавця Калуського міськрайонного відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), вчинену у виконавчому провадженні №61141665. Подана скарга мотивована тим, що станом на день подання скарги боржник у виконавчому провадженні №61141665 відкритому 03.02.2020, перерахував на рахунок стягувача - Калуської міської ради кошти в сумі 603755 грн 29 коп., в підтвердження чого подав лист ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 10.12.2021. Зазначив, що він є власником кількох транспортних засобів, які можна реалізувати і отримати кошти в розмірі достатньому для закінчення виконавчого провадження.

Однак державний виконавець не виконує вимоги ч.8 ст.48 та ч.1 ст.50 Закону України "Про виконавче провадження", а саме не проводить перевірку майнового стану боржника щодо виявлення нерухомого майна та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника не рідше ніж один раз на три місяці, а також не звертає стягнення на об"єкти рухомого майна.

14.03.2022 суд постановив поновити строк для подання скарги; скаргу призначити до розгляду в судовому засіданні на 04.05.2022.

11.04.2022 стягувач подав пояснення щодо скарги вх.№4109/22, відповідно до яких проти скарги заперечив, зазначив що державний виконавець вчиняє дії відповідно до вимог закону, а боржник у разі зміни його майнового стану зобов"язаний повідомити про це виконавця, чого він не зробив.

04.05.2022 представники сторін та ДВС в судове засідання не з"явилися, хоча про дату час, та місце розгляду скарги повідомлялись належним чином. Від боржника на електронну пошту суду надійшла заява про розгляд скарги без його участі на підставі поданих ним доказів (вх.№4821/22 від 29.04.2022).

Відповідно до ч.2 ст.342 ГПК України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду скарги без участі представників сторін та відділу ДВС.

04.05.2022 суд постановив вступну та резолютивну частини ухвали.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при розгляді скарги.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов`язковими до виконання на усій території України.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 18 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Як визначено в ч. 1 ст. 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

При цьому держава Україна на своїй території повинна забезпечити реалізацію всіх прав, що випливають з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі й права на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у зазначеній ст. 1 Першого протоколу (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЗУ "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими Законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

В частинах 1, 5 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом. Порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.

Статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження" визначені обов`язки виконавців. Так, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Згідно з частинами 1, 5, 8 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження", сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом. Боржник зобов`язаний, зокрема, утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення, повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини. Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Порядок звернення стягнення на майно боржника передбачений Розділом VII ЗУ "Про виконавче провадження" .

Відповідно до п.п. 1, 2, 5 ст. 48 ЗУ "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Відповідно до п. 1 ст. 50 ЗУ "Про виконавче провадження" звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна.

Суд керуючись принципом диспозитивності господарського судочинства (ст. 14 ГПК України) розглядає відповідну скаргу в межах заявлених ФОП Баком А.С. (скаржником) вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Скаржник зазначив, що у його власності перебуває рухоме майно, а саме транспортні засоби, які можна реалізувати і отримати кошти в розмірі достатньому для закінчення виконавчого провадження. Проте державний виконавець не вчинив жодних дій для його виявлення, натомість арештував його нерухоме майно. В підтвердження чого подав документ "Результати аналітичного пошуку ТЗ по "НАІС ДДАІ" МВС України" (а.с.127).

Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина друга статті 73 ГПК України).

Згідно з ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Положеннями ст. 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Достовірність - це якісна характеристика, що повинна бути властива кожному конкретному доказу для отримання ним можливості бути використаним у господарському процесі.

Законом України від 02.10.1992 № 2657-ХІІ "Про інформацію" встановлено, що документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі, а інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (стаття 1 цього Закону).

Тому при встановленні ознак офіційного документа як доказу суд керується такими критеріями:

1) документ має бути складено, видано чи посвідчено відповідною особою в межах її професійної чи службової компетенції за визначеною законом формою та з належними реквізитами;

2) зафіксована в такому документі інформація повинна мати юридично значущий характер - підтверджені чи засвідчені нею конкретні події, явища або факти мають спричиняти чи бути здатними спричинити наслідки правового характеру у вигляді виникнення (реалізації), зміни або припинення певних прав та/або обов`язків.

Відтак оцінюючи поданий скаржником доказ - "Результати аналітичного пошуку ТЗ по "НАІС ДДАІ" МВС України" суд зазначає, що вказаний доказ не містить реквізитів, притаманних офіційному документу. Крім того, у ньому міститься відмітка про облік лише одного транспортного засобу (FIAT SCUDO), інформація про який отримана державним виконавцем.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що за відсутності належних, допустимих та достовірних доказів, які б підтвердили право власності боржника на транспортні засоби, реалізація яких призведе до виконання рішення суду, підстав вважати бездіяльність державного виконавця неправомірною у суду не має.

В силу приписів ч. 3 ст. 343 ГПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу ДВС і право заявника не було порушене, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Суд встановив, що дії державного виконавця вчинені відповідно до закону, в межах повноважень і право заявника державним виконавцем при здійсненні виконавчого провадження №61141665 порушене не було.

Відтак суд дійшов висновку, що скарга Бака Арона Семеновича на бездіяльність старшого державного виконавця Калуського міськрайонного відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) у виконавчому провадженні №61141665 від 03.02.2020 є необґрунтованою та не належить до задоволення.

Керуючись ст.ст. 342, 343, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

в задоволенні скарги Бака Арона Семеновича на бездіяльність старшого державного виконавця Калуського міськрайонного відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) вх.№3739/22 від 11.03.2022 у виконавчому провадженні №61141665 від 03.02.2020 - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строк, встановлений розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Дата підписання: 04.05.2022

Суддя Т.В. Максимів