Рішення № 104146016, 29.04.2022, Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

Справа № 683/3496/21

2/683/245/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2022 року м. Старокостянтинів

Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

в складі: головуючого судді Лугового О.М.,

секретаря Градомської Д.Р.,

з участю: позивачів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третьої особи, яка не заявляє самостійних

вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_3 ,

представника третьої особи органу опіки і піклування виконавчого

комітету Старокостянтинівської міської ради - Сторожук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Старокостянтинів в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №683/3496/21 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_3 , третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Старокостянтинтинівської міської ради Хмельницької області про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням,

встановив:

24 листопада 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 і просять визнати ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заявленого позову вказують, що їм та їхньому сину ОСОБА_3 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 . В належній їм квартирі зареєстрували своє місце проживання ОСОБА_4 разом з дитиною ОСОБА_5 , які виїхали з квартири в лютому 2018 року після розлучення відповідача ОСОБА_4 з ОСОБА_3 .

Вказує, що в добровільному порядку відповідачі не знімаються з реєстрації за даною адресою, що перешкоджає, як власникам, належним чином користуватись та розпоряджатись квартирою.

Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 07 грудня 2021 року відкрито провадження по справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного провадження з викликом сторін, до участі в справі на підставі ст.19 СК України, ч.6 ст.56 ЦПК України залучено орган опіки та піклування виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області.

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задоволити.

В судовому засіданні третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету

спору на стороні позивача - ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав та просив визнати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Представник третьої особи органу опіки і піклування виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради - Сторожук О.О. в судовому засіданні щодо позовної заяви заперечила, просила в задоволені позову відмовити, оскільки дитина має проживати одним із батьків.

Відповідач ОСОБА_4 , в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, подала до суду клопотання про розгляд справи у її відсутність, крім того подала відзив на позову, згідно якого просила відмовити в задоволені позову, оскільки не в змозі зареєструвати своє місце проживання та сина, оскільки в її матері відсутнє право власності на домоволодіння.

Свідок ОСОБА_6 , будучи допитаним у судовому засіданні, показав, що по АДРЕСА_1 проживають його батьки, які є позивачами по справі, та з їх слів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , за вказаною адресою не проживають більше чотирьох років.

Заслухавши думку учасників, свідка, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Положеннями статті 405 ЦК України передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Вищевказані норми свідчать про те, що при розгляді справи про виселення члена сім`ї власника житла, суди мають встановлювати наступні факти: чи є спірне приміщення житлом, чи є воно власністю позивача, чи відсутній відповідач у спірному приміщені понад один рік, чи є причини відсутності поважними та чи не було між власником та відповідачем будь якої іншої домовленості щодо користування житлом або збереження права на користування житлом на час відсутності.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ОСОБА_3 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло

Відповідно до довідки виданої Виконавчим комітетом Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області від 26.02.2020 за № 1580, встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , значаться зареєстрованими позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , відповідач ОСОБА_4 , та неповнолітній ОСОБА_5 .

З матеріалів справи вбачається та з пояснень учасників процесу, що ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 , набула право користування спірним будинком як член сім`ї власника.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (стаття 15 ЦК України).

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Належних доказів на підтвердження наявності у відповідача ОСОБА_4 іншого житла, земельних ділянок, рухомого майна на праві власності, чи праві користування позивачем суду не надано, як і не надано доказів, що відповідач має фінансову можливість придбати собі чи винаймати інше житло.

Виселення відповідача ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 фактично позбавить ОСОБА_4 житла і покладе на неї надмірний тягар.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) сформувала висновки про основні принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 першого Протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, у справах з приводу користування житловими приміщеннями.

Так, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умови, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) зауважила, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою.

У постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-3095цс15 зроблено правовий висновок про те, що припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє членів його сім`ї права користування займаним приміщенням.

Розглядаючи питання про припинення права користування житлом колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

Виселення з житла ОСОБА_4 без надання іншого житлового приміщення за встановлених судами обставин, а саме: відсутності у неї іншого житла, земельних ділянок, рухомого майна на праві власності, чи праві користування, неможливе, оскільки таке втручання у право відповідачки на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, не переслідуватиме легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та не є необхідним у демократичному суспільстві.

Крім того, суд також враховує, що позивачами не було доведено факт відсутності відповідачки та неповнолітнього ОСОБА_5 у спірному житловому приміщенні більше одного року та без поважних причин, що виключає законність їх виселення із будинку з підстав, заявлених ним у позовній заяві. При цьому належних та допустимих доказів на підтвердження існування перешкод, які унеможливлюють користування та розпорядження нерухомим майно, а саме квартирою АДРЕСА_1 , внаслідок дій відповідача ОСОБА_4 , позивачами не надано.

Відсутність можливостей у позивачів оформити субсидію - не є перешкодою в користуванні майном.

З долученого до позовної заяви акту обстеження житлово - побутових умов від 18.09.2019, не встановлено з якого та протягом часу ОСОБА_4 та неповнолітній ОСОБА_5 не проживають в квартирі АДРЕСА_1 , крім того позивачами не підтверджено, що на даний час останні не проживають у вище вказаній квартирі.

Отже, збереження або втрата права користування житлом за відсутнім мешканцем, у будь-якому випадку, прямо залежить від причин відсутності, тобто волі, намірів та свідомих дій цієї особи щодо реалізації свого права на проживання у спірному приміщенні.

Тому з цих підстав позовні вимоги про визнання відповідача ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням задоволенню не підлягають.

Що стосується позивниг вимог позивачів про визнання малолітнього ОСОБА_5 , таким, що втратив право на користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 , . Старокостянтинів, суд приходить до наступних висновків

Згідно з чч.1, 2 та 3 ст.29 ЦК місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла 14 років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлено в законі. Місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

За змістом ч.2 ст.18 закону «Про охорону дитинства», діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до ст. 242 Цивільного кодексу України батьки є законними представниками своїх дітей. Це означає, що батьки вчиняють правочини, здійснюють усі юридичні дії від імені своїх дітей на підставі факту свого споріднення.

Стаття 160 Сімейного кодексу України закріплює право батьків на визначення місця проживання дитини: «Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків». Та вказана норма містить лише загальне положення щодо права батьків. А порядок і нюанси реалізації цього права визначені цивільним законодавством. Так, відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Частина 3 ст. 29 ЦК встановлює, що місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. А от фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ч. 2 ст. 29 ЦК).

Таким чином:до досягнення дитиною 10 років її місце проживання може бути зареєстроване лише за місцем проживання батьків (або одного з них);

Малолітній ОСОБА_5 не може самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт того не проживання в спірній квартирі, не може бути безумовною підставою для визнання його такими, що втратив право користування зазначеним житлом.

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що малолітній ОСОБА_5 набув право власності або право постійного користування іншим житлом, позивачем не надано, хоча це є його процесуальним обов`язком.

У принц.4 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією №1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.59, передбачено, що дитина має користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання й розвиток; із цією метою спеціальні догляд і охорона мають бути забезпечені дитині та її матері, зокрема належний допологовий та післяпологовий догляд. Дитина повинна мати право на належні харчування, житло, відпочинок і медичне обслуговування.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про неможливість задоволення позову щодо визнання малолітнього ОСОБА_5 такими, що втратив право користування належним позивачам житлом та вважає за можливе відмовити у задоволені позову.

Враховуючи викладене, та керуючись ст.ст. 12, 81, 229, 265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

В задоволені позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_3 , третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Старокостянтинтинівської міської ради Хмельницької області про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів до Хмельницького апеляційного суду через Старокостянтинівський районний суд.

У разі проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 виданого Старокостянтинівським РВ УМВС України в Хмельницькій області від 21 січня 1998 року, РНОКПП НОМЕР_2 .

Позивач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_3 виданого Старокостянтинівським РВ УМВС України в Хмельницькій області від 21 січня 1998 року, РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_4 яка в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , паспорт № НОМЕР_5 виданий 6826 від 03.02.2020 року, РНОКПП НОМЕР_6 .

Третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Старокостянтинтинівської міської ради Хмельницької області, місце знаходження: 31100, вул. К.Острозького, 41, м.Старокостянтинів, Хмельницька обл., код ЄДРПОУ 04060766.

Повний текст рішення суду складено 03 травня 2022 року.

Суддя: