Рішення № 104145067, 02.05.2022, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/13715/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(додаткове)

02 травня 2022 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі :

Головуючого судді - Малюк В.М.,

з участю секретаря судового засідання - Матіко Я.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Ужгород, заяву адвоката Гончарова В.В. про ухвалення додаткового рішення, у справі за адміністративним позовом адвоката Гончарова В.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 до Державного підприємства «Перечинське лісове господарство», про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -

В С Т А Н О В И В :

У провадженні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області перебувала адміністративна справа №308/13715/21.

20.12.2021 року, рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, позовні вимоги позивача задоволено, постанову №1 від 20.09.2021 року, що винесена провідним мисливствознавцем Державного підприємства «Перечинське лісове господарство» Дерев`янко М.В. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.85 КУпАП - скасовано, провадження у справі закрито у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постановою восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.03.2022 року, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.12.2021 року, у справі №308/13715/21 - залишено без змін.

28.04.2022 року до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшла заява адвоката Гончарова В.В. про ухвалення додаткового судового рішення, у даній справі, з приводу вирішення питання щодо судових витрат, а саме: стягнення з відповідача на користь позивача суми сплаченого судового збору у розмірі 454 грн. та 7000 грн. витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката.

28.04.2022 року вказана заява передана на розгляд судді Малюк В.М.

Дослідивши подану адвокатом Гончаровим В.В. заяву та матеріали адміністративної справи №308/13715/21, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 252 КАС України, суд що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ч. 3 ст.252 КАС України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Судом прийнято рішення розглядати заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення без повідомленням учасників справи, що не суперечить приписам ч. 3 ст.252 КАС України. На підставі ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Частиною першою статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судовий збір», судовий збір це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. Платниками судового збору, згідно ст. 2 Закону України «Про судовий збір», є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється за подання до суду, зокрема, позовної заяви.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 543/775/17 вказала на те, що судовий збір за подання позовної заяви у справах щодо накладення адміністративного стягнення складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні.

Згідно з вимогами ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що за подання позову до суду, ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 454,00 грн., що підтверджується дослідженою судом квитанцією № 3620 від 26.10.2021 р.

Крім цього, як слідує зі змісту поданої позовної заяви, в прохальній частині такої, позивачем заявлено вимоги про розподіл судових витрат, зокрема сплаченої ним суми судового збору та витрат з оплати професійної правничої допомоги адвоката.

Встановлено, що 20.12.2021 року, рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, постанову №1 від 20.09.2021 року, що винесена провідним мисливствознавцем Державного підприємства «Перечинське лісове господарство» Дерев`янко М.В. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.85 КУпАП - скасовано, провадження у справі закрито у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постановою восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.03.2022 року, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.12.2021 року, у справі №308/13715/21 - залишено без змін.

Питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалося.

З огляду на вищенаведене, суд виходячи з вимог п. 3 ч.1 ст. 252 КАС України, приходить до висновку, що з відповідача слід стягнути на користь позивача, сплачений позивачем судовий збір, згідно квитанції № 3620 від 26.10.2021 року, що становить - 454, 00 грн.

Що стосується заявленої адвокатом Гончаровим В.В. вимоги щодо стягнення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката, то слід зазначити наступне.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать і витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктом 4 ч.1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом ст.26, ч.ч.1,3 вказаного Закону, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

У п.3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року (справа № 1-23/2009), щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки: 1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»); 2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України; 3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; 4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; 5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Вказаний правовий висновок зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п.268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої палати Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Судом встановлено, що 23.09.2021 року між ОСОБА_1 та адвокатом Гончаровим В.В. було укладено договір про надання правової допомоги. Відповідно до п.2 вказаного договору «розрахунки за надану допомогу» надання юридичної допомоги Адвокатом здійснюється відповідно до додатку до договору.

В матеріалах справи наявний додаток №01 до договору від 23.09.2021 року в якому міститься перелік послуг та визначення оплати за надані послуги.

Крім цього, до матеріалів справи приєднано квитанцію до прибуткового касового ордеру №21 від 11.10.2021 року про оплату ОСОБА_1 на користь адвоката Гончарова В.В. гонорару у розмірі 7 000 грн.

З огляду на викладені встановлені судом фактичні обставини справи, суд виходячи з вимог п. 3 ч.1 ст. 252 КАС України, приходить до висновку, що подана адвокатом Гончаровим В.В. заява про винесення додаткового рішення ґрунтується на вимогах процесуального права є обґрунтованою та підставною, а тому підлягає до задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 132, 252, 241, 243, 244, 246, 250, 255, 295 КАС України, Законом України «Про судовий збір», суд ,-

У Х В А Л И В :

Заяву адвоката Гончарова В.В. про ухвалення додаткового рішення, у справі за адміністративним позовом адвоката Гончарова В.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 до Державного підприємства «Перечинське лісове господарство», про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - задоволити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державного підприємства «Перечинське лісове господарство» на користь ОСОБА_1 - 454,00 грн.(чотириста п`ятдесят чотири грн. 00 коп.) судового збору та 7 000,00 грн. (сім тисяч грн. 00 коп.) витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката.

Додаткове рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги особами, що беруть участь у справі в 10 денний строк з дня його проголошення.

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Малюк В.М.