Рішення № 10412864, 27.04.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 28/8027.04.10

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Лакі Естейт, м. Дніпропетровськ

до фізичної особи –підприємця Логовіченко Дмитра Валерійовича, м. Київ

про стягнення 18938,91 грн.

Суддя Копитова О.С.

При секретарі судового засідання Гергардт Т.В.

За участю представників сторін:

від позивача: Прибильський В.Г. за дов. б/н від 09.03.2010 року

від відповідача: не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Лакі Естейт” звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи –підприємця Логовіченко Дмитра Валерійовича про стягнення 18938,91 грн. попередньої оплати. Позивач зазначає, що відповідач не виконав взятих на себе зобов’язань, послуг позивачу не надав. Крім того позивач просить стягнути з відповідача 2738,91 грн. в якості відсотків за користування коштами позивача без належних правових підстав. В додаткових поясненнях позивач зазначає, що вважає підписаний між сторонами договір неукладеним, оскільки сторони не досягли згоди щодо строку його дії. Позивач зазначає, що звертався до відповідача з вимогами щодо повернення отриманих коштів, однак відповідач коштів не повернув і на претензію не відповів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.01.2010 року порушено провадження по справі, призначено розгляд справи на 11.03.2010 року.

Розгляд справи відкладався.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 26.03.2010 року заступником голови господарського суду м. Києва продовжено строк вирішення спору.

Відповідач подав відзив на позов, в якому зазначив, що виконав умови договору в повному обсязі та надав позивачу передбачені послуги, а позивач прийняв їх та протягом року жодних заперечень щодо якості їх надання не виказував. Відповідач стверджує, що позивач безпідставно вимагає від нього повернення суми за отримані послуги і нараховує відсотки.

В судовому засіданні 20.04.2010 року в присутності представників сторін оголошено перерву до 27.04.2010 року.

Незважаючи на належне повідомлення про час і місце засідання по справі, представник відповідача в судове засідання призначене на 27.04.2010 року не з’явився, причини неявки в судове засідання невідомі.

В судовому засіданні 27.04.2010 року за згодою представника позивача оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, що надавались під час судового розгляду справи, суд –

ВСТАНОВИВ:

Як свідчать матеріали справи між фізичною особою –підприємцем Логовіченко Дмитром Валерійовичем (надалі по тексту ФОП Логовіченко, відповідач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Лакі Естейт»(надалі по тексту ТОВ «Лакі Естейт», позивач) було досягнуто домовленості щодо надання відповідачем позивачеві юридичних консультацій, пов’язаних з підготовкою пакету необхідних документів та отримання ліцензії Мінрегіонбуду України.

Відповідач факсом направив позивачеві підписаний зі свого боку проект Договору № 13 від 07.02.2008 року про надання послуг, а позивач підписав зазначений договір, скріпив його печаткою та направив відповідачеві.

07.02.2008 року позивач згідно платіжного доручення перерахував відповідачеві 16200 грн.

17.03.2010 року позивач направив відповідачеві вимогу про повернення коштів в зв’язку з невиконанням умов Договору № 13, а також вимагав сплати втрат від інфляції та відсотків річних. Зазначену вимогу відповідач отримав 24.03.2009 року.

Матеріали справи не містять доказів перерахування відповідачем позивачеві коштів згідно вимоги останнього.

Представник відповідача заявив, що виконав умови договору належним чином та надав позивачеві послуги в повному обсязі.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України).

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття 598 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 4 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважаться вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як убачається з Договору № 13 в п. 3.2 сторони встановили, що цей договір набирає чинності з моменту отримання виконавцем всіх необхідних документів та сплати послуг згідно п. 2.1 та діє на протязі 30-ти робочих днів.

В той же час, п. 6.1 Договору визначає, що договір набирає чинності з дня його підписання та діє до моменту виконання усіх обов’язків згідно Договору.

Таким чином, з підписаного сторонами Договору не можливо дійти однозначного висновку щодо строку його дії, погодженої сторонами.

Стаття 32 Господарського процесуального кодексу України визначає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

-          письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

-          поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Згідно з ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Під час судового розгляду справи жодна з сторін не надала суду достатніх доказів щодо того, який саме строк дії договору узгоджувався сторонами під час його підписання. Сам текст Договору не дає змоги визначити точний строк його дії, про який домовилися сторони.

Відповідно до ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити, зокрема, строк дії договору. Отже, строк дії господарського договору є його істотною умовою.

Частина 8 ст. 181 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

З огляду на вказане суд вважає, що Договір № 13 є неукладеним та не породжує для сторін жодних правових наслідків.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

При цьому розглядаючи спір по суті, а також враховуючи, що відповідач вважав Договір № 13 укладеним, господарський суд вважає за необхідне дослідити наявні в матеріалах справи докази та встановити фактичне надання (ненадання) відповідачем позивачеві послуг.

Як свідчать матеріали справи, підписаний сторонами Договір № 13 за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Стаття 901 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Відповідач під час судового розгляду справи наполягав на виконанні умов Договору № 13 та наданні позивачеві послуг в повному обсязі.

Як убачається з п. 1.1 Договору № 13 Замовник доручає, а Виконавець зобов’язується надавати протягом дії Договору інформаційно-консультаційні послуги, а саме надання юридичних консультацій, пов’язаних із підготовкою пакета документів та отримання ліцензії Мінрегіонбуду України.

Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження фактичного надання відповідачем позивачеві визначених послуг. Жодних актів виконаних робіт, чи подібних за змістом документів, відповідачем суду надано не було, як і не було надано доказів надіслання (вручення) зазначених документів позивачеві та вчинення останнім дій направлених на ухилення від підписання таких документів. Позивач факт надання послуг відповідачем заперечив в повному обсязі.

Матеріалами справи встановлено, що позивач звертався до відповідача з вимогою щодо повернення коштів в розмірі 16 200 грн., однак відповідач коштів не повернув.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення 16200 грн. підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення відсотків за користування коштами встановлено наступне.

Відповідно до ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.

У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Позивачем не доведено та не обґрунтовано підставність здійснення розрахунку процентів виходячи з облікової ставки Національного банку України та не наведено жодної норми закону, що регулює зазначені питання в контексті взаємовідносин, що склались між позивачем та відповідачем.

За таких обставин позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладені обставини, господарський суд приходить до висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відшкодовуються за рахунок відповідача пропорційно розмірі задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, договором сторін, суд-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи - підприємця Логовіченко Дмитра Валерійовича (03150, м. Київ, вул. Анрі Барбюса, 56/2, кв. 103, код 3043017258 з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Лакі Естейт” (49000, м. Дніпропетровськ, пр. Кірова, 107а, кв. 7, код 35739191, р/р 2600330361501 в АБ «Кредит-Дніпро», м. Дніпропетровськ, МФО 305749) 16 200 грн. боргу (шістнадцять тисяч двісті гривень), а також 162 грн. (сто шістдесят дві гривні) державного мита, 201,87 грн. (двісті одну гривню вісімдесят сім копійок) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його складання та підписання в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його складання та підписання в повному обсязі до Київського апеляційного господарського суду або протягом місяця до Вищого господарського суду України.

Суддя                                                                                О.С. Копитова